• Новини політики
  • Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Сім років у СІЗО без вироку. Прокуратура хоче ще

Десятки служителів правоохоронного Молоха слід відправляти на лаву підсудних за підсумками цієї історії. Слово — за Апеляційним судом судом Києва

Квартирне питання і«душевноздоровий» свідок обвинувачення

Започаткувала цю історію жадібність двох людей, одному з яких безкарність забезпечували погони, іншому — довідка про психічне захворювання. Цього ситуативного партнерства міліціонера з шизофреніком, звісно, було би недостатньо, якби не став їхнім послужливим подільником, за своїм звичаєм охоче і вправно, кожен гвинтик непробивно-нещадної «правоохоронної» системи.

Внаслідок цього історія, що почалася зі злощасної бабусиної спадщини — квартири у провінційній Полтаві, сьогодні, 14 років потому, являє собою клубок питань без відповідей, розмотавши який, можна і треба відправити на лаву підсудних десятки служителів правоохоронного Молоха.

Версію слідства і версією назвати можна вельми умовно, оскільки по суті вона є легендою, не підтвердженою фактично нічим. Це не завадило відправити двох підозрюваних у СІЗО на сім років. Наразі вони вийшли на підписку про невиїзд, але вироку суду немає досі.

Отже, за версією слідства, 31 грудня 2001 року в квартирі на вулиці Саксаганського в Києві підсудні Дмитро та Олександр завдали тяжких ушкоджень громадянину Максименку, що призвело до його смерті, і замурували його там же в стіні. Цілих дев’ять місяців труп нібито залишався в квартирі, поки не назріла необхідність її продажу. Тому, зі слів Б., батька одного з підозрюваних, вони втрьох витягли зі стіни останки, завантажили їх у холодильник і, демонструючи не менш творчий підхід, перепоховали — на присадибній ділянці власної бабусі. А й справді, де ж іще прикопати мертве тіло, як не на «фамільному» городі?

Батько, що розговорився зі слідством неспроста, з власного багатого досвіду чудово знав, що особисто йому зона не загрожує. Його притягали до відповідальності не менше п’яти разів, проте у чотирьох випадках психіатрична експертиза визнавала його неосудним, внаслідок чого його направляли до спеціалізованих установ із посиленим режимом. У підсумку володар настільки міцного «імунітету» і претендент на трикімнатний спадок отримував пенсію по інвалідності протягом 26 років.

Як же слідство могло спиратися на його свідчення? Дуже просто: зокрема, за допомогою невеликого, але дружного ОЗУ, що складалося з експертів-психіатрів із Київської області, які вирішили, що на цю мить дідусь, як люблять висловлюватися наші лікарі, практично здоровий. Вони примудрилися з ювелірною точністю вловити цю щасливу, але швидкоплинну мить, оскільки вже через два дні «душевноздорова» людина поступила на стаціонарне лікування в Полтавську психіатричну лікарню — за місцем проживання. До речі, і слідчий Голосіївського РВ ГУ МВС Самойлик свого часу витребував Б. для проведення термінових слідчих дій, взявши на себе зобов’язання повернути громадянина для продовження лікування в стаціонарі. Отож щодо свідчень цього товариша ні в кого ілюзій бути, ясна річ,  не могло. Проте слідство демонструє патологічну довірливість, сприймаючи за аксіому кожне слово дивного, прямо скажемо, свідка. Озвучена ним версія фактично розглядається як безальтернативна. Причетність його самого до дивовижних маніпуляцій із трупом чомусь навіть не перевірялася.

Зі слів колишньої дружини цього «свідка», матері одного з обвинувачених у вбивстві, через квартиру, залишену їм у спадок, у батька з сином склалися вкрай неприязні стосунки. Батько неодноразово дзвонив із погрозами, але уваги на них звертали мало, прекрасно знаючи про його психічне нездоров’я і таким чином помилково недооцінюючи супротивника. Та й хто міг припустити, що життя зведе людину з довідкою із людиною в погонах — заступником начальника УБОЗ. Той, на біду, виявився уважним сином, матері якого сподобалася злощасна трикімнатна квартира, що звільнилася після смерті сусідки, особливо спокуслива, якщо купити її за безцінь. Саме це поєднання виявилося фатальним для підсудних, провина яких не доведена досі, а матеріали справи рясніють дивовижними навіть для наших реалій подробицями.

Поки син із «подільником» перебували під вартою, батько отримав свідоцтво про право на спадщину — злощасну квартиру, на відчуження якої було накладено заборону.

Експертиза встановила: кров на зразках, узятих із квартири, яка фігурує в обвинуваченні, відсутня.

Більше того, Апеляційному суду м. Києва були надані документи про місце перебування громадянина Максименка Олексія Ігоревича, вбивство якого інкримінується підсудним, а також місце його реєстрації в Російській Федерації. Але це теж виявилося нікому не цікавим. Хоча «небіжчик» примудряється здійснювати маніпуляції з автомобілем у цілком земний канцелярії — у столичному МРЕВ-1. Автомобіль, що фігурує у матеріалах справи, був зареєстрований Максименком особисто через майже чотири місяці після його «передчасної загибелі», а ще через кілька місяців він же видав на нього генеральну довіреність. Утім, що тут дивного, якщо сумнівів щодо лейтмотиву розслідування і того, що мертвий справді мертвий, у слідства не зародилося навіть після того, як судмедексперти встановили: давність настання смерті того, чий труп було вирито у вказаному місці, становить близько півроку, а ніяк не сім років, що минули на той час із моменту вчинення інкримінованого злочину. Це незаперечно підтверджується наявністю внутрішніх органів, лише частково уражених процесом гниття, а також слідів рідкої крові в шлуночках серця, як описала експерт, що досліджувала труп.

Це не єдині матеріали справи, що мають такий вигляд, ніби у когось зі слідчих під рукою є машина часу. На додаток до вищесказаного, як докази у справі про подію 2001 року фігурують виявлені в кишені трупа гривневі купюри, виготовлені, за свідченням Нацбанку, в... 2005–2007 роках. Під час огляду тіла в кишені було знайдено календарик, але його до матеріалів справи не долучили. Ймовірно, він був датований роком, що ніяк не вписується у складену слідством легенду. Касета, на якій був відображений процес огляду місця події, ясна річ, теж кудись поділася.

Обвинувачений Дмитро наполягав на своєму алібі, підтверджуючи це показаннями свого керівника — начальника підприємства «Геоекологія», що перебував із ним у відрядженні під Бахчисараєм, а також фото, зробленими, з його слів, у той самий час. Але у висновку експерта щодо цифрового рядка на звороті фото зазначено: «Визначення значень даних тексту, тобто чи вказують вони, в тому числі, на дату виготовлення, не входить до компетенції судово-технічної експертизи документів». Отаке знущання — мабуть, у цьому випадку завданням експертизи було помилуватися пейзажами на фото...

На цьому тлі те, що відбувається з матеріалами справи, вже не справляє особливого враження, оскільки з ними кояться досить пересічні «дива». Вони неодноразово розшиваються і перепідшиваються, а нові описи перших двох томів справи суттєво відрізняються від оригіналів. У судових засіданнях свідки заперечують інформацію, викладену в протоколах допитів та впізнань, у тому числі й огляду місця події, хтось інший ставить свій підпис за понятих. Деякі докази та документи знищуються, на свідків тиснуть — тобто, загалом нічого особливого, звичайна справа.

Із судових рішень у справі: «Органом досудового розслідування не повністю встановлено дані про особу потерпілого... належним чином не оглянуто речові докази і не встановлено місце замурування трупа».

«Пред’явлене обвинувачення не містить усіх важливих обставин у їх логічній послідовності, тому такі звинувачення не можна визнати конкретними».

«Незважаючи на те, що двокамерний холодильник «Мінськ» залучено до справи як речовий доказ, суд позбавлений можливості належним чином перевірити правильність цих слідчих дій, оскільки протокол його огляду не містить не тільки індивідуального опису речового доказу, але і його параметрів, розмірів, технічних даних і характеристик...

Тим часом, оскільки обвинувачення у цій частині посилається на свідчення свідка Б. (батько підсудного. — Ред.), який як під час досудового слідства, так і в судовому засіданні пояснював, що труп утрамбовували в холодильник, який лежав догори кришкою, тобто на радіаторній решітці, і так само його перевозили в кузові автомобіля, а оглянутий у судовому засіданні двокамерний холодильник «Мінськ» не має видимих пошкоджень у цій частині, то для належної оцінки допустимості цього речового доказу необхідно провести технічні та мікробіологічні дослідження».

«Згідно з обвинувальним висновком... замурував труп у стіну квартири... Проте в ході досудового слідства не були зібрані дані, що підтверджують наявність на вказаний в обвинуваченні період часу комори у цій квартирі... а судом встановлено, що на даний період і на період проведення досудового слідства зазначена комора в квартирі була відсутня».

Адвокати підсудних наводили факти фальсифікацій, створення штучних доказів у справі і знищення речдоків слідчими. Але Голосіївський райсуд відповідне клопотання не задовольнив, порадивши звернутися в міліцію або прокуратуру. Внести відповідні відомості до Єдиного реєстру вдалося лише за рішенням суду, адже добровільно прокурори робити цього не захотіли.

Лише в 2012 році матеріали кримінальної справи за ініціативою суду були повернені прокурору м. Києва для додаткового розслідування. Причина — «суттєва неправильність і неповнота судового слідства». Але через півроку відповідне рішення Апеляційного суду м. Києва за скаргою прокуратури у Вищому спеціалізованому суді було скасовано в частині відправлення на додаткове розслідування, матеріали справи відправлені на новий судовий розгляд.

На все це йдуть роки, запобіжний захід залишається незмінним. Весь цей час підсудні перебували у СІЗО. Вийшли звідти лише 2015 року. Один — з обширним інсультом, внаслідок якого було уражено 17 ділянок головного мозку, другий — із астмою. Це без урахування переломів та інших каліцтв.

У Дмитра є 12-річний син, який більше ніж сім років не бачив батька. Дружина живе в Ялті, звідки вона родом. Дмитро перебуває на підписці про невиїзд. Син Олександра подорослішав без батька, підростає донька.

Вироку у справі все ще немає. Феміді поспішати нікуди.

Фальсифікатори

Чи вартувала всіх цих зусиль цілої орди фальсифікаторів квартира в Полтаві? Риторичне запитання, і, звісно, суть цієї справи вже давно не в ній. На кону — спокій і благополуччя безлічі правоохоронців і деяких суддів. Нижче — лише невелика частина списку злочинів, скоєних посадовими особами в рамках однієї-єдиної кримінальної справи. Жодному з них так і не пред’явлено підозри у скоєнні злочину.

Олександра викрали в Молдові й перевезли на українську територію через Придністров’я в багажнику автомобіля співробітники УБОЗ. Печерський районний суд задовольнив клопотання захисту про бездіяльність працівників прокуратури Київської області, які впритул не побачили в цих подіях складу злочину в діях співробітників УБОЗ Київської області, і зобов’язав внести інформацію про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань. (За статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за незаконне переправлення осіб через державний кордон, зловживання владою або службовим становищем і незаконну оборудку щодо передачі людини). Зроблено це було тільки в 2013 році. Зрозуміло, слідство у справі безпідставно тягнеться донині.

До ЄРДР також внесено інформацію щодо експертів Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи, які дали завідомо неправдивий висновок від 8 жовтня 2008 року в ході проведення судової молекулярно-генетичної експертизи (ч. 2 ст. 384 КК — завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, поєднане з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або зі штучним створенням доказів обвинувачення). Обидва підсудних в описуваній справі — Олександр і Дмитро — визнані потерпілими в рамках цього кримінального провадження.

До ЄРДР внесено інформацію щодо експертної комісії Київського обласного психіатрично-наркологічного медичного об’єднання у складі трьох спеціалістів, що підписали завідомо неправдивий висновок, визнавши здоровою психічно хвору людину. Розслідує, як мокре горить, Васильківський РВ ГУ МВС України в Київській області.

Крім того, за рішенням Голосіївського суду щодо двох слідчих внесено інформацію до ЄРДР щодо притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності.

Окрема історія — експертиза трупа. Досудове слідство для усунення сумнівів у встановленні особи трупа Максименка наводить висновки експерта судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи з метою визначення ДНК-профілів. Ця експертиза проводилася з використанням обладнання, що підлягає обов’язковій державній реєстрації, але не зареєстроване відповідним чином на момент проведення експертизи у цій кримінальній справі. Можна тільки припускати, скільки незаконних вироків було винесено за шість років на підставі висновків експертиз, виконаних за допомогою несертифікованого обладнання. Сотні? Тисячі?

Франц Кафка невтомно черпав би сюжети з нашої дійсності, в якій фантазії блякнуть, бо реальність — як не «Процес», то «Сон», різнокаліберні фальсифікації — майже норма, а про розумні терміни розгляду справ роками марно розповідають заїжджі європейці. Нікого тут не здивуєш слідством, що схоже на кошмар, і жоден кошмарний сон не триває роками, як наші процеси.

Читайте також: Євросуд двічі ухвалив рішення у справі українця, засудженого довічно без належних доказів


Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ