• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Перипетії української електроенергетики

Завдання сьогоднішнього дня — не реформа існуючого енергоринку, а його створення. Ринку немає. Є унікальна совкова система з продажу електрики

Ринок електроенергетики в Україні цікавий тим, що він досі не створений. Вільний ринок передбачає гнучкість у попиті та пропозиції, взаємодію учасників, створення нових напрямків, наявність адекватних регуляторів. Нинішня ситуація — це творчо перероблені залишки радянської енергосистеми, яку понад двадцять років намагаються й далі експлуатувати незважаючи на відділення Криму, військові дії на Донбасі та інші форс-мажорні ситуації.

Формально країна живе за законом «Про засади функціонування ринку електричної енергії України», за який Верховна Рада проголосувала в жовтні 2013 року. Він був ухвалений через 11 років після проголошення першої реформи енергоринку. Цей закон став черговою спробою вплинути на фінансові потоки, не змінюючи нічого по суті. Завдання сьогоднішнього дня — не реформа існуючого енергоринку, а його створення. Ринку немає. Є унікальна совкова система з продажу одного товару — електрики, з централізацією всіх коштів за продану електроенергію і розподілом їх загадковими способами, зрозумілими тільки державному регулятору.

Український досвід євроінтеграції

Вироблену в Україні електроенергію можна поставляти лише в Білорусь чи Росію. Наша енергосистема досі налаштована й адаптована тільки до технічних умов СРСР, виключаючи три держави Прибалтики. Там у 2006 році була створена своя BALTSO, що не допускає впливу Москви на стратегічно важливу галузь. Україна ще в 1995 році зробила спробу інтеграції в європейське енергооб’єднання UCTE. Не один рік у проект вкладалися кошти, і з липня 2002 року експеримент запрацював. Називається він Бурштинський енергоострів і охоплює територію в 27 тис. кв. км. З населенням у 3 млн осіб. Електромережа «острова» розташована в межах Закарпатської, частково Івано-Франківської та Львівської областей. Включає в себе теплоелектростанцію, теплоелектроцентраль (різновид ТЕС, яка не тільки виробляє електроенергію, але й здатна постачати тепло споживачеві) і гідроелектростанцію. Експорт української електроенергії в Європу можливий тільки через цей «острів». Ось і весь досвід євроінтеграції вітчизняної електрики на сьогоднішній день.

Європейське енергооб’єднання було створено задовго до народження ЄС, у 1951 році, і сьогодні це одне з найбільших у світі подібних утворень. З 2009 року воно називається ENTSO-E (Європейська мережа системних операторів передачі електроенергії), це 41 оператор із 34 країн.

ATSOI, BALTSO, ETSO, NORDEL, UCTE и UKTSOA, що об’єдналися в ENTSO-E (ru.wikipedia.org)

Хай би які політичні вітри гуляли по Євросоюзу, це об’єднання завжди підтримуватиметься у бездоганному стані. Європейський ринок у цій сфері існує давно, ціноутворення там різноманітне, і зараз ЄС його реформує в напрямку лібералізації. Головна особливість європейського ринку — вільна конкуренція і відсутність ручного регулювання, чого не вдалося досягти нам. Влада не має можливості встановлювати тарифи і втручатися у відносини між виробниками і споживачами.

У грудні 2010 року Україна приєдналася до європейського Енергетичного співтовариства (ЕС), взявши на себе зобов’язання щодо імплементації енергоринку до європейських умов (англ. implementation — здійснення, виконання, практична реалізація). Головна вимога ЄС — обов’язкова дерегуляція та лібералізація електроенергетики з подальшим об’єднанням у єдиний ринок — ENTSO-E. Ці положення обумовлюють відповідальність України в питанні реформування національного енергетичного сектора, який планується інтегрувати в Європу, з її високими вимогами щодо якості та надійності в роботі єдиної енергетичної системи. Зате працювати в Європі можна з упевненістю в завтрашньому дні. Там за поставлену продукцію платять вчасно і твердою валютою.

Особливості українського ринку

Вартість виробленої української електроенергії в 2014 році, за даними ДП «Енергоринок», становить 162 млрд грн. Це більше ніж чверть доходів бюджету нашої країни в тому ж році. Гравці, присутні на цьому полі, самі розробляють зручні для них правила. Найбільший із них — ДТЕК Ріната Ахметова брав активну участь у створенні та просуванні чинного закону, який готувався з оглядкою на директиви ЄС та Європейську енергетичну хартію. ДТЕК є єдиним приватним експортером електроенергії в Європу з нашої країни через Бурштинський енергоострів.

Зараз саме час привести всі правила до середньоєвропейських показників, щоб преференції отримували не тільки приватні компанії, але й держава. Роль держави зовсім не в створенні кишенькових компаній для уважного контролю за грошима, які існували всі двотисячні роки, а в організації зручних для всіх загальних правил. В умовах нинішнього законодавства чиновники планували створити Фонд врегулювання вартісного балансу як державну спеціалізовану некомерційну установу, який наповнювали б державні виробники енергії. Однак логічніше звернутися до західних прикладів, тільки не потрібно їх творчо переробляти. Ринок в Україні десять років тому намагалися будувати за британською моделлю, але там вона досі успішно працює, а українська інтерпретація англійського пулу, з її ручним режимом управління на користь привілейованих структур, має неповноцінний вигляд. За таких умов інтеграція з європейським ринком просто неможлива.

Кроки у напрямку реформування Об’єднаної енергетичної системи (ОЕС) чиновники планують розпочати з 1 липня 2017 року. З чим пов’язана ця дата, поки не зовсім зрозуміло — як і безпосередній зміст запланованих дій. У нас відсутній реальний координаційний центр, який займався б реформацією нинішньої ситуації. Відокремлено проблемою займаються багато хто, але досі не озвучена послідовність і механізм змін. У Міненерго готові покласти на себе відповідальність за редагування запропонованих проектів, а не створення їх із нуля.

Існує державне підприємство «Енергоринок» — єдиний продавець електроенергії в країні, що збирає платежі від споживачів. Є ще Рада Оптового ринку електроенергії (ОРЕ), до якої входять виробники і постачальники. Державному регулятору — Національній комісії з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКУ) — спільно з Міненерго восени 2014 року прямо доручалося Кабінетом міністрів займатися питанням створення координаційного центру. У серпні 2015 року міфічний Координаційний центр із забезпечення впровадження нової моделі ринку електроенергії очолив замість міністра Володимира Демчишина прем’єр Арсеній Яценюк. До його складу увійшли з десяток різних заступників міністрів, на цьому активна робота органу завершилася. НЕК «Укренерго» (диспетчери енергосистеми і передачі від виробників споживачам) та інші енергетичні компанії також самостійно роблять якісь нескладні кроки.

На сьогоднішній день в Україні фактично монополізований ринок теплової електроенергетики та відсутній ринок палива. Три з п’яти генеруючих компаній, створених на основі ТЕС, належать ДТЕКу, сюди входить і «Київенерго» з двома ТЕЦ. Їм же належать шахти, які видобувають антрацит. 2014 рік приніс мільярдні збитки цій компанії-монополісту. ДП «Енергоринок» продає електроенергію за встановленими НКРЕКУ цінами, які розраховуються вручну, за незрозумілими для людей формулами. Наприклад, ціна виробленої «Енергоатомом» електроенергії влітку була 42,3 коп. за кВт-год., теплові станції продавали її по 85 коп., «зелений тариф» продавався від 3 до 10 грн за кВт-год., що найближче до реальної ціни електроенергії на сьогодні. Природно, жоден покупець переплачувати не захоче. Отже, «зелений тариф» потрібно якось дотувати — або взагалі відмовитися від поновлюваних джерел енергії.

Для збалансування інтересів усіх виробників пропонуються нові умови, наприклад, обговорюється квотування недорогої енергії для великих споживачів, щоб уникнути можливості демпінгу на ринку. З іншого боку, постійно підвищуються тарифи і для підприємств, і для населення. Покупці вже давно прагнуть перейти на прямі договори з виробниками, що дасть змогу вибирати пропозиції з більш низькою ціною. Зараз для обивателя це звучить невизначено, але до весни 2017 року ціна для населення планується в районі 1,20 грн за кВт-год. Населення споживає третину виробленої енергії, отже, незабаром кожен житель України відчує зміни на собі.

Структура виробництва електроенергії в Україні на 1 липня 2015 року

Цього року більше половини електроенергії було вироблено на атомних станціях. Особливість використання електрики полягає в щоденному чергуванні спадів і пікових навантажень. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що за наявності глибокого системного дефіциту енергоресурсів (вугілля, води, мазуту, газу) атомні станції змушені працювати з диспетчерськими обмеженнями. Так, за січень-серпень 2015 року АЕС через балансові обмеження недовиробили 1,8 млрд кВт-год. (недоотримання «Енергоатомом» 682 млн грн доходу). Атомники готові не тільки виробляти більше енергії, але навіть у період спаду навантажень віддавати її безкоштовно. Для підтримки агрегатів у нормальному стані станції завжди працюють на повну потужність. Наведення в цьому порядку відноситься не до реформування, а до звичайної правильної організації роботи.

Реалії сьогоднішнього дня

Постійне споживання в системі, навіть у періоди спаду, називається базовим навантаженням. Змінна частина споживання, яка коливається протягом доби залежно від попиту, називається маневреним навантаженням. Головне джерело маневреного навантаження і особливо пікового споживання — населення. А головний виробник енергії під час пікових навантажень — ТЕС і ГЕС. Легше, звичайно, використовувати ГЕС — зважаючи на простоту включення додаткових потужностей, але основні коригувальники навантажень — ТЕС. Ці станції беруть участь не тільки в покритті маневрених і пікових навантажень, але і є одним із двох головних джерел покриття базового навантаження. Сьогодні працездатність більшої частини ТЕС України перебуває під загрозою у зв’язку з відсутністю запасів палива.

Усього в Україні 14 великих ТЕС. З них 12 поставляють електроенергію лише на український енергетичний ринок, дві — і в Україну, і на експорт. П’ять станцій розташовані в Донецькій області: Зуївська ТЕС, Курахівська ТЕС, Слов’янська ТЕС, Старобешівська ТЕС та Вуглегірська ТЕС. Ще одна — Луганська ТЕС — у Луганській області. Шість станцій із 14, практично половина. Їхня сумарна встановлена потужність становить близько 15% загальної встановленої потужності в країні.

Як тільки навантаження починає перевищувати потужність генерації, в системі падає робоча частота струму. При цьому у вузлах навантаження (на великих розподільних станціях) падає напруга, що викликає своєрідну ланцюгову реакцію — додаткове зниження частоти, зниження напруги. Робоча частота в нашій системі становить 50 Гц. Як тільки частота падає нижче 49,2 Гц, настає аварійна ситуація й автоматика просто відключає всю систему.

Щоб не допустити глобальної аварії, в енергосистемах усіх країн практикуються віялові відключення споживачів. Диспетчер у режимі реального часу відстежує зміни навантаження й потужності, і якщо розвиток подій може призвести до перевищення навантаження над потужністю — частину споживачів відключають. Таким чином, жертвуючи на якийсь час постачанням частини споживачів, диспетчер рятує всю систему від глобальної аварії. Адже відключені споживачі проводять без енергопостачання лише кілька годин на добу, причому їх можна попередити заздалегідь і навіть скласти графік планованих відключень. Таку ситуацію країна пережила в грудні 2014 року.

Нинішнє становище в електроенергетиці являє собою картину, справедливо оцінити яку можна лише згадуючи минулі події. Для чистоти експерименту зручно використовувати дату набуття чинності закону про функціонування ринку електричної енергії — 1 січня 2014 року. Анексія Криму в 2014 році призвела до першого удару по українській ОЕС. Енергозалежний півострів виробляв близько 1 млрд кВт-год. електроенергії й отримував з материкової частини країни ще 5,5 млрд кВт-год. Втрата території обернулася втратою активів та інфраструктури, яка була націоналізована Російською Федерацією, але до сьогоднішньої партизанської блокади Криму хоча б залишався ринок збуту продукції.

Ще до початку військових дій на Донбасі, в процесі спроб його децентралізації, була яскраво позначена проблема нерівномірного розподілу маневрених генеруючих потужностей та вразливості видобутку та постачання вугілля. Війна перетворила побоювання на реальність. Україна втратила контроль над багатьма енергетичними об’єктами Донбасу та маршрутами доставки палива. Наприкінці 2014 року країна купила південноафриканське вугілля на абсолютно незрозумілих умовах. Приблизно в цей же час на не менш загадкових умовах були здійснені поставки російської електроенергії. Це призвело до гучного скандалу і порушення кримінальної справи щодо керівництва держкомпаній «Укрінтеренерго» і «Центренерго». Українська влада тоді пояснювала, що без російської електроенергії країні не обійтися.

У серпні 2014 року Кабмін ухвалив Положення про надзвичайні заходи на ринку електричної енергії. Терміни дії цього документа неодноразово продовжувалися, і діяв він до квітня 2015 року. Дії регулятора при надзвичайних заходах звелися до припинення платежів генеруючим станціям і постачальникам електроенергії в зоні АТО і встановлення нових тарифів для споживачів енергії у всій країні. Потім було переформатування регулятора ринку електроенергії. Його спочатку ліквідували, а за два тижні створили нову структуру, назвавши її Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП). Стало розмитим місце регулюючого органу в системі влади і його повноваження в здійсненні змін на енергоринку.

Основною проблемою ОЕС України є визначення географії її дії. З часів СРСР функціонують методики і технології, не здатні визначити конфігурацію системи, її реальні і майбутні межі. Незрозуміло, де закінчується управління українського диспетчера і, відповідно, неясно, як потрібно оплачувати отриманий або відправлений товар. У зв’язку з цим виникають цікаві невідповідності, що стосуються безпосередньо сьогоднішнього дня.

У нинішній час постійно виникає перевищення ліміту за обсягом і потужністю електроенергії при поставках в Донецьку і Луганську області. У ДНР були грандіозні плани щодо створення власної енергосистеми, на її території є дві великі ТЕС — Старобешівська і Зуєвська, а також вугільні шахти. ЛНР зі станціями не пощастило, і вони планували отримувати потужності з Росії. Промисловість на території так званих республік особливо не працює, а населення зменшилося. Виникає резонне питання: а куди дівається електроенергія, поставлена понад довоєнних лімітів?

Зараз Росія гарячково реагує на відключення Криму від ОЕС України, прокладаючи за допомогою всюдисущих китайців кабель по дну Керченської протоки і будуючи додаткові ЛЕП. Південь Росії завжди відчував брак електроенергії, з яких же потужностей Краснодарський край планує заповнювати кримські мережі? Зоною АТО від української мережі відрізано майже два десятки електростанцій сумарною потужністю в 10 млн кВт-год. Непогано б у зв’язку з цим заново розрахувати енергобаланс ОЕС для ліквідації явних огріхів і невідповідностей.

Енергосистема під час функціонування сама формує майбутні процеси в реальному часі. Щоб успішно управляти системою, з нею необхідно постійно і методично працювати. Технікам — підтримувати її стабільний, ефективний стан, політикам — ухвалювати своєчасні законодавчі акти, економістам — розраховувати й обслуговувати її рентабельність.

Читайте також: Приватизаційні провали влади



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ