• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Семен Глузман — про причини надзвичайно важкої ситуації у дитячій психіатрії

Одна з причин такої ситуації — у прямій взаємозалежності системи дитячої психіатрії зі станом справ у дитячій психології, в архаїчній, а іноді і шкідливій освіті психологів та лікарів в українських університетах

В українській дитячій психіатрії вкрай тяжка ситуація. Кадрова, освітня, системна. Ця криза розвивався поступово, але дуже впевнено. У цієї кризи є й конкретні автори. Одна з причин такої жорстокої хвороби — у прямій взаємозалежності системи дитячої психіатрії зі станом справ у дитячій психології, в архаїчній, а іноді і шкідливій освіті психологів та лікарів в українських університетах. На жаль, ні міністр Квіташвілі, ні міністр Квіт цією системною проблемою не стурбовані.

Лікар будь-якої спеціальності ставить діагноз конкретній людині. У XXI столітті він ставить діагноз, спираючись на стандарти доказової медицини. У всякому разі, так має бути. Діагноз суспільству або конкретній групі людей ставить соціолог. Із запізненням на один рік я відкрив для себе блискучий документ Українського інституту соціальних досліджень, який має пряме відношення до того, що зобов'язані знати і вміти супроводжувати дитячі психіатри та психологи. Називається він «Показники і соціальний контекст формування здоров'я підлітків».

Жоден з моїх колег-психіатрів, як я з'ясував пізніше, цю монографію не бачив, нічого про неї не знав. У якійсь мірі це провина спеціальних підрозділів Міністерства охорони здоров'я України, що гордо поставити нагорі обкладинки гриф свого співавторства. Я опитав також з десяток батьків проблемних дітей, які активно працюють (дійсно активно і чесно) на ниві лобіювання європеїзації та в МОЗ, і в Міністерстві освіти. І вони, на жаль, про дослідження теж нічого не знали.

Зобов'язаний по совісті повідомити й таке: я особисто знайомий з двома провідними авторами дослідження, міг би знати про результуючу монографію раніше. Але тут, у цій своїй замітці, хочу торкнутися головного, найважливішого, того, що визначає кризовий стан і дитячої психології, і дитячої психіатрії, і, зрозуміло, української політики. Всі ми живемо і працюємо на окремих самоізольованих островах. Ніколи не зустрічаємося, ніколи не обмінюємося накопиченими емоціями, не сперечаємося. Ні-ні, іноді на дуже офіційних конференціях зустрічаються наші аж ніяк не яйцеголові лідери, всілякі академіки та інші кореспондуючі члени. Але їхні зустрічі, їхні доповіді не мають жодного відношення ні до науки, ні до практики.

Спасибі соціологам. Вони працюють. А ми все ще не прокинулися.

Читайте також: Місце, це зцілюють душі



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ