• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Переслідування за посадові злочини: підсумки і перспективи

11.01.2016 15:10 Коментарі

Політичне керівництво країни знайшло для себе вихід: за вбивства міліціонерів не переслідувати нікого, а за вбивства революціонерів переслідувати, але не всіх і не дуже завзято

Після того, як минула передноворічна метушня й хмільні святкові канікули, можна спокійним тверезим оком поглянути на рік, що минув, і об’єктивно оцінити його перемоги й поразки. Зокрема, в тій галузі державної діяльності, яка пов’язана з переслідуванням за посадові злочини.

Як почуваються вороги революції

Перше, що турбує суспільство, — це розслідування злочинів, вчинених під час Революції гідності. Опублікований нещодавно звіт Генеральної прокуратури справляє неабияке враження великою кількістю цифр. Зокрема, щодо проведення 8 тис. слідчих дій, допитів 5 тис. свідків і потерпілих, призначень понад 1500 експертиз, а також сотень повідомлень про підозру й десятків направлених до суду обвинувальних актів. Але генпрокурор Віктор Шокін ще в лютому, приймаючи господарство, застеріг своїх колег від зловживання дутими показниками й наголосив, що результатом роботи прокуратури є судові вироки за кримінальними провадженнями. А їх, на жаль, можна перелічити на пальцях однієї руки.

Серед них у першу чергу варто назвати обвинувальний вердикт п’ятьом співробітникам міліції і внутрішніх військ, які знущались над козаком Михайлом Гаврилюком. Один за перевищення влади отримав три роки умовного позбавлення волі, троє за те ж саме — по одному-два роки умовного обмеження волі. Ще один підполковник, обвинувачений у військовій недбалості (ст. 426 Кримінального кодексу України) був звільнений від кримінальної відповідальності згідно ст. 48 ККУ через те, що його особа перестала бути суспільно небезпечною.

За фальсифікацію протоколу про адміністративне правопорушення, нібито вчинене учасником Автомайдану, був засуджений начальник відділення ДАІ Києво-Святошинського райвідділу міліції: за ст. 366 ККУ (службове підроблення) суд призначив йому покарання у виді одного року обмеження волі умовно.

До цієї ж категорії можна віднести й вирок колишньому голові Запорізької облради Віктору Межейку, який керував бандою тітушок, що розганяли тамтешній Євромайдан, але це не той судовий результат, яким би хотіла пишатися прокуратура. Річ у тім, що сторона обвинувачення просила Кіровський районний суд Кіровограда призначити йому за ст. 294 ККУ сім років позбавлення волі, але суддя вирішив, що досить буде п’яти років умовно. Тож на вимогу прокуратури цей вердикт нині оскаржується в апеляційній інстанції.

Отже, не можна сказати, що правоохоронці завершили рік із нульовими показниками, але водночас мусимо визнати, що та частина громадськості, яка вітала перемогу Революції гідності, очікувала від них вагоміших результатів.

Окрім названих вище обвинувальних вироків до активу правоохоронних органів можна зарахувати заарештованих по майданівських справах зловмисників, оскільки для того, аби їх перелічити, пальців однієї руки вже не вистачить. Окрім узятих під варту ще навесні минулого року бійців столичного «Беркуту» Павла Аброськіна та Сергія Зінченка цього року до них додалися ще четверо їхніх колег із того ж підрозділу, які також підозрюються у вчиненні масових убивств. Троє з них із Харкова, один із Києва, причому на момент затримання всі були штатними працівниками міліції, несли службу в своїх загонах особливого призначення.

А найбільш значимою персоною серед в’язнів цієї категорії є, безперечно, колишній начальник Головного управління СБУ в Києві й Київській області Олександр Щеголев, якого обвинувачують у безпідставному проведенні антитерористичної операції, що почалася 18 лютого 2014 року й призвела до пожежі у будинку профспілок і загибелі людей. Йому інкримінують незаконне перешкоджання проведенню мітингів (ст. 340 ККУ), перевищення влади (ст. 365 ККУ) і навмисне вбивство (ст. 115 ККУ).

Усе це, звісно, дає підстави сподіватися, що ці провадження будуть завершені справедливим судовим вироком. Однак, на жаль, немає ніякої гарантії, що одного чудового дня усіх названих осіб не випустять на всі чотири сторони, як це у вересні минулого року сталося з іще одним співробітником «Беркуту» Дмитром Садовником. Історія з ним є своєрідним індикатором бажання правоохоронних органів держави належно покарати злочини, вчинені проти учасників революції.

Справа Садовника і Волкової — індикатор наявності політичної волі

Нагадаємо, що Садовника разом із Аброськіним та Зінченком заарештували у квітні 2014-го, причому з незаперечними доказами вбивства 39 осіб, значною мірою зібраними громадськими активістами. Переглянувши великий масив відеоматеріалу, вони знайшли момент, де чітко видно, як безрукий працівник міліції стріляє з автомата Калашникова по беззбройних людях. А серед них такий був один — той самий Садовник, якому за кілька років до того в ході навчань відірвало гранатою п’ясток. Але 19 вересня 2014 року слідчий суддя Печерського районного суду Києва Світлана Волкова, задовольнивши клопотання сторони захисту, змінила йому запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт, з-під якого зловмисник благополучно зник у невідомому напрямку.

Зважуючись на такий ризикований вчинок, Волкова, очевидно, отримала переконливі гарантії того, що нічого страшного їй за це не буде. Так воно й вийшло. Прокуратура одразу пред’явила їй обвинувачення в постановленні завідомо неправосудного рішення (ст. 375 ККУ), але питання перед парламентом про її арешт поставлене не було. Вища рада юстиції, яка реально працює вже понад півроку, теж чомусь не додумалася звільнити її з посади судді за порушення присяги. Тільки Вища кваліфікаційна комісія суддів за клопотанням прокуратури час від часу подовжує відсторонення цієї пані від посади, хоча, слід визнати, що робить вона це не завжди вчасно. Трапляються проміжки між завершенням попереднього двомісячного терміну відсторонення й призначенням нового, під час яких Волкова як ні в чому не бувало відправляє правосуддя в статусі слідчого судді.

Якщо дивитися на ситуацію з суто юридичної точки зору, то все це ніяк не вкладається в голові. Та оскільки гострі питання потребують від дослідника хоч якогось пояснення, спробуймо пошукати відповідь в іншій площині й висунути свою версію. Визнаємо одразу, що вона не підкріплена ніякими офіційними документами й ґрунтується суто на логічних міркуваннях.

Нагадаємо, що під час боїв 18–20 лютого 2014 року окрім сотні революціонерів загинули ще й 14 співробітників МВС. За фактом їхньої смерті формально ведеться розслідування, але результати його нульові. Та й можна уявити, яке обурення революційно налаштованої частини суспільства викликала б спроба кримінального переслідування людей, які стріляли в охоронців злочинного режиму. Але серед 172 тис. озброєних людей, які ще вчора вважалися працівниками міліції, є чимала частина, яка щиро вважає, що їхні колеги, як убиті, так і вбивці, діяли тоді відповідно до статуту, захищаючи законно обрану владу, й стріляли в ситуації крайньої необхідності в межах самооборони. Сперечатися з ними марно, бо в цьому випадку в кожного своя правда, але не можна ігнорувати той факт, що такі настрої мають неабиякий вплив не лише на співробітників органів внутрішніх справ, а й на тісно пов’язаних із ними працівників інших правоохоронних органів, які значною мірою є опорою нинішньої влади.

Таким чином, політичне керівництво країни опинилося ніби між Скіллою і Харібдою: якщо вона діятиме в суто правовому руслі, котрась із сторін все одно лишиться невдоволеною. Тому і йде фарватером, оптимальним для неї в цій ситуації. Тобто за вбивства міліціонерів не переслідувати нікого, а за вбивства революціонерів переслідувати, але не всіх і не дуже завзято. Однак не можна не визнати, що для прореволюційного табору ситуація поступово змінюється на краще, а після того як створення Національної поліції зведе нанівець вплив міліцейського лобі, розслідування піде значно швидше.

Найбільша перемога і найбільша поразка

Якщо оцінювати ситуацію з посадовими злочинами аполітичного характеру, то в нинішньому році найбільшою перемогою правоохоронних органів слід вважати обвинувальний вирок генерал-лейтенанту Олегу Лантвойту, колишньому начальнику Департаменту матеріально-технічного забезпечення адміністрації Державної прикордонної служби України. Його затримали 14 травня 2014 року після одержання хабара в сумі 350 тис. грн від власника й директора комерційної структури «Компанія ДіСі», який останній передав за те, щоб цей державний орган здійснював закупівлю товарів саме в його фірмі й за вигідними для неї, тобто завищеними цінами. Невдовзі після затримання Лантвойта відпустили з ізолятора тимчасового утримання СБУ під домашній арешт, і за всіма ознаками видно було, що справа поступово спускається на гальмах.

Експерти пов’язували це з тим, що зловмисник був особою, надзвичайно наближеною до багаторічного голови Державної прикордонної служби України Миколи Литвина, рідного брата колишнього й дворазового спікера Верховної Ради Володимира Литвина. Тож для багатьох справжнім громом серед ясного неба став проголошений Дарницьким районним судом Києва вердикт від 3 листопада, відповідно до якого Лантвойту було призначене покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, причому підсудного взяли під варту в залі суду. Таке суворе рішення спостерігачі негайно пов’язали з тим, що на той момент його покровитель пан Литвин у жовтні 2014 року з ганьбою був звільнений з посади, а відтак не мав належних важелів впливу, аби витягти з халепи свою людину.

А от найбільшою поразкою року для правоохоронних органів є, безперечно, виправдувальний вирок Петру Мельнику колишньому ректору Національного податкового університету, ухвалений 8 липня Ірпінським міським судом Київської області. Тамтешні судді, ігноруючи елементарні норми права, безпідставно відкинули всі докази, надані стороною обвинувачення, що змусило суддів апеляційної інстанції скасувати вердикт і призначити новий судовий розгляд засідання в іншому складі суду. Аполітичний характер справи Мельника яскраво підкреслює той факт, що він був затриманий за одержання хабара в липні 2013 року, тобто ще за Януковича. Його справа ще раз гостро поставила питання про необхідність здійснення хірургічної операції для оздоровлення суддівського корпусу.

У цій галузі державного управління показником є вже навіть не обвинувальні вироки, а звільнення суддів зі своїх посад за порушення присяги чи у зв’язку з набранням чинності обвинувального вироку. Нагадаємо, що протягом чотирьох років правління Януковича указами президента й постановами парламенту за першою з названих позицій всього було звільнено 63 судді, за другою — 18, і це можна вважати технологічною нормою санітарної «обрізки гілля». Але минулої весни трапився збій, і Вища рада юстиції, яка одна наділена правом слати подання про звільнення суддів до президента і парламенту, формально не працювала з квітня 2014 року до червня 2015 року. Фактично ж засідання цього органу припинилися ще в грудні 2013-го.

За такий період, звісно, повинна була накопичитися маса проектів подань, підготовлених, скажімо, Генеральною прокуратурою чи Міністерством юстиції, які тільки й чекали, коли у ВРЮ набереться кворум. А потім загату мало прорвати. Однак підсумки роботи Вищої ради юстиції за цей рік не дуже вражають. Так, у зв’язку з набранням чинності обвинувального вироку було звільнено лише п’ятьох суддів. Причому «найсвіжіший» із них датується 2013 роком, тобто всі ці звільнення є реалізацією напрацювань минулої влади. А за порушення присяги звільнено аж трьох, у тому числі і Євгена Куренкова — злегка пришелепуватого судді Дарницького районного суду Києва, якого за дивацтва, несумісні зі статусом служителя Феміди, безуспішно намагалися звільнити з посади ще з 2011 року.

Очищення храму Феміди

Що стосується розслідування злочинів, скоєних суддями, то найбільш резонансною подією року стало притягнення до кримінальної відповідальності голови Апеляційного суду Києва Антона Чернушенка. 30 червня Верховна Рада навіть надала згоду на його затримання й арешт, з чого належить зробити висновок, що в очах керівників правоохоронних органів скоєне ним діяння є для суспільства набагато небезпечнішим, аніж вчинок Світлани Волкової, яка відпустила на волю вбивцю. Чернушенку, як відомо, пред’явлене обвинувачення в постановленні завідомо неправосудного рішення, але є в цій історії ложка дьогтю: громадськість так і не дочекалася від правоохоронців зрозумілої відповіді на питання, які саме й на чию користь ухвалював рішення суддя Чернушенко. Відсутність вичерпної інформації стала сприятливою умовою для поширення чуток, нібито підозрюваного таким чином публічно відшмагали за те, що він був не дуже уважним до побажань представників найближчого оточення глави держави, які дбайливо відстоювали інтереси президентського бізнесу в галузі газовидобування.

Офіційна статистика твердить, що загалом станом на початок грудня слідчими органів прокуратури здійснювалося досудове розслідування у 13 кримінальних провадженнях стосовно 12 суддів, чотирьом із яких повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних корупційних правопорушень, пов’язаних із одержанням неправомірної вигоди. Протягом року до суду направлено сім обвинувальних актів цієї категорії стосовно восьми осіб. Разом з цими матеріалами й надходженнями минулих років у провадженні судів першої інстанції нині перебуває 35 кримінальних справ і проваджень стосовно 39 суддів, які обвинувачуються у вчиненні посадових злочинів.

Цифри на перший погляд звучать переконливо, але із сухим залишком негусто. Протягом року судами першої інстанції із прийняттям рішення розглянуто чотири кримінальні справи й провадження стосовно чотирьох суддів. За результатами судового розгляду стосовно трьох із них постановлено обвинувальні вироки, щодо одного — ухвалено рішення про направлення кримінальної справи на додаткове розслідування. Всі ці вердикти оскаржені стороною обвинувачення в апеляційній інстанції.

Про якість розгляду справ щодо суддів яскраво свідчить конкретний приклад, наведений управлінням зв’язків із громадськістю Генеральної прокуратури України. Так, Суворовський районний суд Херсона розглядав справу судді Миколаївського районного суду Миколаївської області Геннадія Терентьєва, який обвинувачувався по двох позиціях: в одержанні хабара (ст. 368 ККУ) й службовому підробленні (ст. 366 ККУ). А 19 січня суд виніс вирок, за яким у хабарництві підсудного виправдано, а за ст. 366 ККУ засуджено до штрафу в сумі 3400 грн й одночасно звільнено від його сплати у зв’язку із закінченням строків давності. 2 червня Апеляційний суд Херсонської області розглянув апеляцію прокурора на м’якість покарання й залишив її без задоволення. Зате апеляцію Терентьєва задовольнив і, скасувавши вирок суду першої інстанції, закрив справу за відсутністю складу злочину, передбаченого ст. 366 ККУ.

У зв’язку з цим сайт ГПУ повідомляє, що даний вердикт оскаржено в суді касаційної інстанції, а також нарікає на суддівську корпоративність, яка породжує негативну практику необґрунтованого призначення надто м’яких мір покарання працівникам судової гілки влади за вчинення злочинів. А то й узагалі їх виправдання.

Оздоровлення прокуратури

Ключову роль у переслідуванні за посадові злочини відіграють органи прокуратури, які також потребують оздоровлення. Про обвинувальні вироки викритим у вчиненні їх працівникам офіційний сайт відомства повідомляти не став, але з того, що перебуває у стані розслідування, найбільше враження на громадськість справила справа так званих діамантових прокурорів.

Як відомо, 5 липня співробітниками СБУ були затримані перший заступник начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Володимир Шапакін і заступник прокурора Київської області Олександр Корнієць. За версією слідства, зловмисники вилучили техніку в підприємства, що займалося видобутком піску в Київській області, чим заблокували його роботу, а за вирішення питання щодо її повернення вимагали через посередників 150 тис. дол. Під час обшуків на робочих місцях та в приватних помешканнях у Шапакіна було вилучено 400 тис. дол., а в Корнійця — автомат Калашникова, значну кількість ювелірних виробів і 65 діамантів, що й дало журналістам привід прозвати цю пару «діамантовими прокурорами».

Президент України Петро Порошенко, перебуваючи під враженням від затримання цих персон, заявив, що прокурорську недоторканність скасовано, але тут він був неточним, оскільки прокурорів затримували і саджали до в’язниць і за Ющенка, і за Януковича, і вже за нової влади. Так, у січні було затримано прокурора Обухівського району Київської області, який в обмін на закриття кримінальної справи стосовно одного місцевого мешканця вимагав у нього земельну ділянку площею 1 гектар і вартістю близько 6 млн грн. У травні спецслужбою було викрито й затримано прокурора Генічеського району, який отримав 3 тис. дол. хабара від адвоката одного з фігурантів кримінального провадження. В червні затримали «на гарячому» прокурора Лубенської міжрайонної прокуратури Полтавської області, який вилучив у тамтешнього підприємця офісну оргтехніку, чим паралізував роботу його фірми, й вимагав за її повернення 5 тис. дол.

Цей перелік можна продовжити, але посади Шапакіна й Корнійця були настільки високі, що затіняли всі попередні викриття їхніх колег. Проте через кілька днів обох було звільнено під заставу у 3,2 млн грн, а справу щодо них було направлено до суду аж через шість місяців, 4 січня вже 2016 року. Такі мляві темпи розслідування дали громадськості привід непокоїтися, що розслідування затягується. Численні, хоча й небагатослівні повідомлення прес-служби ГПУ дають певний матеріал для порівнянь і висновків, які починають наводити на тривожні роздуми.

Порівняйте самі. Прокурора Краматорська було затримано 6 квітня за систематичне отримання хабарів від місцевих підприємців, котрі займалися як легальним, так і нелегальним бізнесом. А вже через три місяці, 15 липня, досудове розслідування було завершено. Заступника прокурора Білої Церкви затримали в червні за отримання хабара в сумі 110 тис. грн від приватного підприємця, якому він пообіцяв закрити кримінальне провадження за фактом пошкодження об’єкта культурної спадщини шляхом проведення незаконних ремонтно-будівельних робіт. Через три місяці, тобто у вересні, це провадження було передане до суду. Співробітницю прокуратури Суворівського району Одеси, яка обіймала посаду старшого прокурора, в липні затримали за одержання від приватного підприємця хабара в сумі 5 тис. дол., які він дав їй, щоб та не притягала його до кримінальної відповідальності. В жовтні, тобто також через три місяці, обвинувальний акт щодо зловмисниці було спрямовано до суду.

Таким чином, можна збагнути, що суто з юридично-технічної точки зору досудове розслідування справи «діамантових прокурорів» мало вже бути завершене. Тож різниця в темпах проведення слідчих дій дає підстави для припущень про те, що відповідь на це питання лежить у площині політичних домовленостей.

Сюрпризом року стало самоочищення СБУ

Найбільш обнадійливою подією року стала тенденція до самоочищення у Службі безпеки України. Якщо це, звісно, не скороминуча кампанія нового шефа СБУ Василя Грицака, мета якої полягає в заміні кадрів, що дісталися в спадок від попередників, на нову команду, що складається з особисто відданих йому людей. Як повідомив останній у своєму публічному виступі, у 2015-му за хабарництво, зраду національних інтересів, шпигунство та інші злочини було викрито 17 співробітників очолюваної ним служби.

Найвідомішим, звісно, вважається випадок із заступником начальника одного з регіональних управлінь Головного управління військової контррозвідки Департаменту контррозвідки СБУ. Діяльність цього підрозділу охоплює територію Західної України, а штаб-квартира розташована у Львові.

Цей полковник запідозрив начальника дислокованого в Чернівцях відділу в тому, що той за хабар потурає контрабанді тютюнових виробів, і запропонував підлеглому офіцеру щомісячно платити данину в сумі 500 дол. Контрольована передача відбулася 17 вересня в Києві, куди зловмисник прибув для участі в нараді в Центральному апараті СБУ. Отримавши гроші, полковник прийшов у зал колегії відомства, де був ефектно затриманий під об’єктивами відеокамер. Цей запис потім було продемонстровано по всіх телеканалах, а Печерський суд обрав підозрюваному запобіжний захід у виді тримання під вартою із можливістю звільнення під заставу в сумі 2 млн грн.

Інший випадок був пов’язаний із старшим оперуповноваженим відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Головного управління СБУ в Києві та Київській області, якому 11 листопада Дніпровський районний суд столиці у справі про хабарництво виніс обвинувальний вирок і призначив покарання у виді штрафу в сумі 25,5 тис. грн, а також позбавлення права протягом трьох років обіймати посади в органах державної влади.

Злочинець систематично вимагав із підприємців, які діяли у сфері надання інформаційних послуг, гроші та дорогу комп’ютерну техніку, надаючи перевагу відомим світовим брендам, а в разі незгоди погрожував створенням перешкод у веденні бізнесу та вилученням високовартісної техніки. Під час обшуку за місцем проживання хабарника було вилучено незаконно отримане комп’ютерне обладнання, планшети й ноутбуки. Цікаво, що цей чоловік незадовго до викриття успішно пройшов два етапи відбору, тобто тестування і співбесіди, на посаду слідчого-детектива Національного антикорупційного бюро України.

Серед інших засуджених цієї категорії варто назвати заступника начальника Управління контррозвідки Головного управління СБУ в Києві та Київській області, який мав звання полковника. На замовлення російських бізнесменів злочинець організував незаконне прослуховування телефонних розмов генерального директора «Азовмашу» Ігора Карапейчика. За що, згідно з вироком Печерського районного суду Києва від 12 жовтня 2015 року, отримав п’ять років умовного позбавлення волі та 3400 грн штрафу.

Відверто кажучи, суворість вироків, винесених офіцерам спецслужби, не дуже вражає, але маймо на увазі, що це лише початок і вже неабиякий прогрес порівняно з минулими роками, що мали нульові показники. Таким чином, є підстави сподіватися, що саме Служба безпеки України, яка нині йде в авангарді процесу самоочищення, зможе присоромити скептиків, котрі стверджують, що нині найбільш прибутковим бізнесом у нашій державі є боротьба з корупцією.

Читайте також: Суддів і прокурорів стратити не можна помилувати



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ