• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України

Прогноз погоди в Україні

Погода в Украине

Racurs.ua

Гібридна війна: сили спецоперацій та соціальні мережі

19.01.2016 10:28 Коментарі

Один із провідних компонентів у діяльності сил спеціальних операцій — робота із соціальними мережами, які є фактично специфічним полем бою та джерелом для збирання розвідувальної інформації

Інформаційна складова гібридної війни на всіх її етапах несе в собі функції забезпечення. На першому етапі вона створює умови для виникнення конфліктної ситуації, на другому — привід для опосередкованого втручання держави-агресора у внутрішні справи атакованої країни, на третьому — створює відповідне медійне тло для легітимізації дій агресора.

У такому разі цільовими групами для інформаційних атак є цивільне населення, що перебуває в зоні конфлікту; цивільне населення атакованої країни в цілому; цивільне населення країни-агресора; представники світової спільноти.

За змістом інформаційна складова гібридної війни має вигляд «війни сенсів» із застосуванням передових методів агітації та пропаганди. Зокрема, активно використовуються так звані симулякри — образи, яких не існує в природі. Головна мета таких дій — нав’язати атакованій стороні бачення та психологічні установки, які допомагатимуть агресору у реалізації його планів.

Тому особливої ваги набуває завдання встановлення контролю над інформаційним простором країни, проти якої здійснюється агресія, а також тих країн, які можуть якимось чином впливати на перебіг конфлікту.

Як допоміжний засіб використовують діяльність різноманітних громадських структур — благодійних фондів, аналітичних центрів, культурних товариств тощо.

У контексті останнього особливого значення набувають технології web 2.0, які надають атакуючій стороні — країні-агресору необмежені можливості у здійсненні впливу на населення країни, проти якої здійснюється агресія.

Сучасні інноваційні засоби ведення гібридних війн

У контексті гібридних технологій ведення сучасних військових протистоянь особливе значення мають так звані сили спеціальних операцій (далі — ССО) та специфіка їх комунікаційного забезпечення, в тому числі за допомогою соціальних онлайн-мереж.

У країнах євроатлантичного блоку головним призначенням сил спеціальних операцій є протидія асиметричній агресії, боротьба з тероризмом, партизанським рухом та здійснення психологічного та територіально-адміністративного впливу на населення певних територій, на яких розгортаються важливі події.

Сили спеціальних операцій — підрозділи спеціально навчених фахівців, які мають спеціальні можливості у сферах розвідки, прямих акцій та військової підтримки для виконання складних, небезпечних, інколи політично чутливих операцій, що проводить командування.

Під спеціальними операціями розуміють різновид військової діяльності, який здійснюють спеціально створені сили, організовані, треновані та оснащені для цієї мети, які використовують оперативну техніку й методи, відмінні від традиційних військових.

На думку Ф. Моссера, характерними ознаками ССО є: прихованість дій; здатність виконувати операції, котрі приводять до тактичної або стратегічної переваги; спеціальна навченість та оснащеність; високий рівень спеціалізації; підвищений рівень адаптованості; мобільність та здатність проводити операції автономно; відносно невелика кількість особового складу; спроможність працювати у трьох середовищах (повітря, земля, море).

До типових завдань ССО відносяться:

  • рейди та сучасні бойові дії;

  • психологічні операції (Psy-Ops);

  • робота «цивільної адміністрації» (залучення на свій бік населення);

  • навчання іноземних армій, поліційних і безпекових сил (так зване «примноження сили»);

  • пошук, евакуація й доставка полонених, заручників;

  • медична допомога;

  • здобуття розвідувальної інформації за лінією фронту;

  • виявлення, ідентифікація та визначення цілей для власних засобів ураження;

  • антитерористичні операції.

Крім провідних терористичних організацій, головним опонентом США та їхніх союзників у питаннях застосування ССО сьогодні є Російська Федерація.

Створені у 2009 році, російські ССО — це високомобільне, спеціально навчене, технічно оснащене, добре екіпіроване армійське угруповання сил Міністерства оборони РФ, призначене для виконання спеціальних завдань (за необхідності — із застосуванням військової сили) як усередині країни, так і за кордоном, з метою захисту інтересів Росії у мирний і воєнний час, що перебуває у постійній високій готовності до негайного застосування.

За структурою, функціями та практичним призначенням російські ССО мало чим відрізняються від євроатлантичних, хіба що вони не настільки якісно забезпечені озброєнням та засобами комунікації. Згідно відповідних нормативно-правових та профільних статутних положень, російські ССО здійснюють спеціальні операції як сукупність узгоджених за цілями, завданнями, місцем і часом спеціальних дій військ (сил), що проводяться за єдиним задумом і планом для досягнення певних цілей. Спеціальні дії таких військ — заходи, що проводяться спеціально призначеними, організованими, підготовленими і оснащеними силами, із застосуванням не характерних для звичайних сил методів і способів бойових дій (розвідувально-диверсійні, підривні, контртерористичні, контрдиверсійні, контррозвідувальні, партизанські, антипартизанські та ін.).

Широкому колу російські ССО знайомі під назвою «зелені чоловічки» з часів початку агресії проти України — захоплення Криму та міст на сході країни. Саме ці підрозділи стали основою для формування незаконних збройних формувань — так званих ДНР та ЛНР у вигляді ополчення та різноманітних сепаратистських бригад та батальйонів.

В Україні у 2015 році було розпочато процес створення власних ССО за стандартами НАТО. Каталізатором цього рішення, зрозуміло, стала російська агресія та війна на сході країни.

Серед завдань українських ССО: спеціальна розвідка; спеціальні заходи; контртерористичні заходи; прямі військові дії; аналіз і обробка інформації для випрацювання правильної стратегії та залучення необхідних ресурсів; нетрадиційні методи ведення війни — психологічні та інформаційні операції.

Згідно з концепцією і законопроектом, підготовленими експертами Центру оборонної реформи, організаційно ССО складатимуться з різних департаментів: інформаційно-психологічних операцій, інформаційно-аналітичної роботи, технічної підтримки і декількох бойових підрозділів. У складі ССО буде й управління нетрадиційних методів ведення війни, яке відповідатиме за створення руху опору, партизанських загонів, підпільних організацій. Також буде створено логістичний підрозділ і окремий навчальний центр.

Аналізуючи типові функції окремих підрозділів та командування ССО, слід зробити висновок: один із провідних компонентів у їхній діяльності — робота із соціальними онлайн-мережами, які є фактично специфічним полем бою та джерелом для збирання розвідувальної інформації.

Відповідно до технічних та комунікаційних можливостей віртуальних соціальних мереж, ССО можуть використовувати їх для:

  • здійснення впливу на населення в місці проведення спецоперацій (чутки, офіційні звернення, попередження);

  • дезінформації противника щодо дій власних підрозділів, їхнього складу та завдань;

  • збирання розвідувальної інформації про дії супротивника, його сили та керівний склад;

  • координації дій власних груп та співпраці з місцевими групами, що надають їм допомогу;

  • створення та координації дій агентурних мереж на території супротивника.

Отже, весь наявний потенціал і комунікаційні можливості соціальних онлайн-мереж можуть стати важливим інструментом у діяльності ССО. Тож у структурі окремих підрозділів та керівних органів ССО мають бути фахівці й навіть групи, які забезпечуватимуть відповідні функції.

Особливої ваги це набуває в контексті наукового прогресу та вдосконалення технічних засобів комунікації, які дозволятимуть мати доступ до інтернету за умови значного віддалення від стаціонарних місць доступу та зберігання такої можливості протягом тривалого часу.

Інтернет-технології та соціальні онлайн-мережі у структурі гібридної війни

Як уже зазначалося, головним завданням мережевих онлайн-проектів у рамках гібридної війни є створення певної віртуальної реальності (симулякри). Вона формує потрібне атакуючій стороні бачення ситуації конкретними цільовими групами, які є об’єктами інформаційно-психологічної агресії. Головною метою такої діяльності є забезпечення сприятливих умов для реалізації атакуючих дій у режимі офлайн на економічному, військовому, політичному полях, або одночасно в усіх площинах.

Вирішення таких питань можливе лише за умови інтегрованого підходу — поєднання сучасних технічних комунікаційних та психотехнологій. При цьому тривалість дії та глибина ударного ефекту залежать від часу, впродовж якого здійснюється обробка свідомості цільових груп, та потужності тиску. Роль і значення в цих процесах соціальних онлайн-мереж важко переоцінити.

За аналогією, технології web 2.0 в цьому контексті можна визначити як високоточну зброю, що може вражати не просто певні цільові групи, але й конкретних їх представників, чітко визначених персоналій. Така адресність та, за потреби, вибірковість, дає можливість досягати максимального ефекту із оптимізацією витрат у плані часу, інтелектуальних та матеріально-технічних ресурсів.

При аналізі результатів найвідоміших міжнародних військових, політичних та економічних конфліктів кінця ХХ — початку ХХІ ст. стає зрозумілим, що інформаційно-психологічна зброя сьогодні має бути прирівняна до зброї масового знищення. Не вбиваючи фізично, психотехнології стають причиною групових, а також масових психічних розладів, що призводять до соціальних конфліктів, у яких позбавляють життя конкретних індивідуумів.

У форматі використання усього спектру інформаційно-психологічних операцій соціальні онлайн-мережі мають можливість забезпечувати: координацію протестних та терористичних рухів; поширення контенту, що відноситься до категорії інформаційної зброї; збирання важливої інформації про персон або організації, що представляють інтерес для атакуючої сторони; збирання розвідувальної інформації про офлайн-дії противника; відстеження суспільних настроїв; локалізацію джерел інформації, що представляє небезпеку.

Однією з головних функцій соціальних онлайн-мереж є можливість координації інформаційних потоків, що розгортаються навколо реальних військових дій. В умовах сучасних, як гібридних, так і лінійних військових конфліктів, важливе значення має система доступу до інформації, що надходить із зони бойових дій. А головним завданням будь-якої профільної військової структури є обмеження доступу до джерел інформації сторонніх осіб і поширення інформації у вигідному для себе контексті.

У контексті реалізації зазначеного вище завдання роботу із соціальними мережами необхідно вибудовувати, базуючись на принципах встановлення контролю інформаційних потоків, які мають місце навколо будь-якого об’єкту, в даному випадку це буде зона бойових дій.

При роботі із соціальними мережами контроль та фільтрація інформаційних потоків є доволі складним завданням, бо потенційним джерелом інформації може виступити фактично кожна людина, яка має доступ до мережі інтернет і володіє певним цінним контентом.

У такому разі необхідно налагодити систему регулярного моніторингу усього локального мережевого інформаційного простору в ручному режимі (переглядання змісту профільних сторінок та груп) або за допомогою відповідних програмних сервісів.

Крайньою мірою контролю за мережевою складовою зони конфлікту може бути блокування доступу до певних інтернет-ресурсів та мереж. Утім, як свідчить практика, в наші часи це майже нереально. Тому найкращий засіб контролю за інформаційним процесом — координування інформаційних потоків та формування правильних меседжів із відповідним контентним супроводом.

Також ефективним засобом посилення власних можливостей щодо координації інформаційних потоків може стати залучення до активної співпраці волонтерів. Волонтерський рух в середовищі онлайн-мереж як інструмент протидії інформаційній агресії або для здійснення аналогічних атак на інформаційне поле супротивника став одним із засобів протидії російській агресії проти України. Світова практика інформаційних війн знає багато таких прикладів. Зокрема, інформаційний супровід військової операції «Литий свинець», що здійснювалася Ізраїлем у секторі Газа 2009 року. Ця віртуальна інформаційно-психологічна операція стала однією з найперших та найуспішніших.

Серед аналогічних українських волонтерських проектів, які діють як допоміжні віртуальні ресурси в інформаційно-психологічній війні з російськими агресорами та сепаратистськими рухами, можна назвати такі: Inform Napalm та «Інформаційний спротив», центр «Миротворець». Ці мережеві проекти демонструють яскравий приклад того, як за допомогою належним чином розбудованої інформаційної мережі та системи роботи можна ефективно забезпечувати та результативно супроводжувати офлайн-процеси.

Практично всі згадані вище проекти діють за схемою роботи так званої OSINT (Open Source Intelligence) — розвідувальної практики, яка передбачає пошук, вибір та збирання інформації, отриманої з відкритих джерел. Важливою складовою такої роботи є системний аналіз наявної інформації з відповідною оцінкою та висновками, що дозволяють зрозуміти логіку та передбачити дії противника. Одним із базових золотих правил такої практики є те, що близько 90% необхідної для аналізу та прийняття відповідних рішень інформації перебуває у відкритих джерелах. До таких джерел відносять: традиційні ЗМІ (газети, журнали, радіо, телебачення); інтернет-видання, що відносяться до ЗМІ (новинні сайти та портали, інтернет-ресурси профільних структур); акаунти та віртуальні майданчики у соціальних онлайн-мережах; офіційні звіти державних структур; публічні заяви політиків та держслужбовців; спостереження — радіомоніторинг, використання загальнодоступних даних, аерофотозйомок (наприклад, Google Earth); професійні та академічні звіти, конференції, доповіді, статті; звіти та виступи в ЗМІ окремих незалежних експертів та експертних груп.

У провідних країнах світу система OSINT є важливим інструментом захисту національних інтересів та основною складовою в діяльності профільних силових відомств. Зокрема, в США та країнах НАТО існують окремі мережі центрів, що займаються збиранням та обробкою інформації з подальшим формуванням відповідних баз даних та практичним їх застосуванням для прийняття необхідних рішень.

Таким чином стає зрозумілим весь спектр наявних на теперішній момент інструментів ведення інформаційної війни, головні принципи яких — гнучкість, оперативність та масштабність процесів, системність роботи. І лише від тих, хто приймає відповідні управлінські рішення, залежить, наскільки якісно ці інструменти можуть працювати.

З дослідження Олександра Курбана«Інформаційні війни у соціальних онлайн-мережах».

Читайте також: Сучасна гібридна війна: нові форми агресії


Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Прогноз погоди в Україні

Погода в Украине




    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ