• Новини України
  • Новини політики
  • Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода

Мгновенная доставка свежих новостей



Racurs.ua

Який народ, такі й судді

20.01.2016 09:33 Коментарі

Ми, безперечно, маємо погану судову владу, але якщо заглянути глибоко в корінь проблеми, то виявиться, що саме в такому вигляді вона цілком влаштовує переважну більшість українського суспільства

Після новорічних свят сайт «Судова влада України» нарешті оприлюднив низку грудневих рішень, пов’язаних зі злочинами, які вчинили служителі Феміди. Вони не дуже вразили зацікавленого дослідника кричущими фактами продажності суддів — про це й так усі знали. Зате навели на логічний висновок про те, що судді не можуть бути кращими за суспільство, в якому вони живуть. Або, як любив казати колишній голова Верховного суду України Василь Онопенко, що в котлі, те й у черпаку.

Як вдати із себе дурника?

9 грудня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою залишив у силі постанову Харківського районного суду щодо викритого в хабарництві судді Господарського суду Полтавської області Богдана Тимченка. А саме застосувати до нього примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу зі звичайним наглядом, тобто найменш суворим режимом утримання.

Ця історія почалася ще в жовтні 2011 року, коли Решетилівський маслозавод уклав із Торговим домом «Молочний стандарт» договір про поставку останньому молочної продукції. А в червні наступного року звернувся до суду про стягнення з покупця заборгованості в сумі 32 тис. недоплачених йому гривень. Справа потрапила на розгляд до 35-річного судді Тимченка, який запропонував юристці відповідача зустрітися десь за межами приміщення суду, а там уже пояснив, що треба дати йому «на лапу» 500 дол. за те, що він відмовить у задоволенні позову. Інакше задовольнить вимоги позивача в повному обсязі.

Дівчина не відповіла нічого конкретного й поспішила, так би мовити, перенаправити виклик комерційній директорці «Молочного стандарту», яка, мовляв, уповноважена ухвалювати рішення з таких питань. Остання погодилася поговорити з суддею й під час зустрічі з ним (теж за межами суду) доступно пояснила йому, що претензії Решетилівського маслозаводу абсолютно безпідставні, бо їхнє підприємство нічого йому не винне. Навпаки, завод мусить повернути їм надлишково сплачені гроші в сумі 475 тис. грн, й це вона може підтвердити первинними фінансово-господарськими документами. Тимченко миттєво зорієнтувався й запропонував жіночці подати зустрічний позов, який він прийме до провадження і задовольнить, одночасно відмовивши в задоволенні позовних вимог їхнього постачальника. Але за умови, що йому дадуть «на лапу» вже не 500, а 3500 дол., або (за тодішнім курсом) 28 тис. грн.

Комерційна директорка зробила вигляд, ніби згодна, але невдовзі її колеги повідомили про вимагання суддею хабара працівників СБУ, й подальші події проходили під їхнім контролем. 13 липня 2012 року Тимченко отримав перші 4 тис. грн. Через місяць, 15 серпня, виконавши свою обіцянку, ухвалив рішення, яким відмовив маслозаводу в задоволенні його позову, натомість задовольнив зустрічний позов «Молочного стандарту». А 17 серпня одержав решту 24 тис. грн — й одразу ж був викритий співробітниками спецслужби. Запобіжним заходом йому обрали підписку про невиїзд.

1 жовтня, коли розслідування йшло повним ходом, Тимченко несподівано потрапив до приймального відділення Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні, де скаржився на тривогу, безсоння, апатію, поганий настрій і зниження працездатності, пояснюючи це порушенням проти нього кримінальної справи. За підсумками лікарського огляду йому призначили стаціонарне лікування, і 5 листопада було затверджено висновок комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. Там написано, що пацієнт переніс тимчасовий розлад невротичного характеру, але внаслідок проведеного лікування впевнено одужує і не виявляє ознак тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану психіки. Інакше кажучи, осудний, через що 16 листопада 2012 року тодішній перший заступник генпрокурора Юрій Ударцов затвердив обвинувальний акт, який потрапив на розгляд Харківського районного суду Харківської області.

Після цього виписаний було Тимченко поспішив знову влягтися на лікарняне ліжко і вставати з нього якомога рідше, а 19 червня 2014 року ті ж самі експерти написали новий акт, відповідно до якого пацієнт потерпає від хронічного психічного захворювання у вигляді шизофреноподібного розладу органічного походження з тривожно-депресивним та параноїдальним синдромом і помірно вираженими мнестичними порушеннями. Тобто неосудний, що й дало підстави Харківському районному суду ухвалити не обвинувальний вирок, а постанову від 11 грудня 2014 року про застосування до підсудного заходів медичного характеру.

Сторона обвинувачення в ході судового розгляду заперечувала проти такого сценарію, але якось не дуже наполегливо. Так, отримавши акт другої за ліком судмедекспертизи, прокурор не заявляв клопотання про визнання її висновків необґрунтованими і викликав у судове засідання експертів для надання роз’яснень. Правда, 8 грудня 2014 року він подав клопотання про призначення ще однієї комплексної судово-психіатричної експертизи, але суд її відхилив і через три дні ухвалив названу вище постанову. Вона була оскаржена в судах апеляційної й касаційної інстанцій, у скаргах до яких прокурор зазначав, що матеріали кримінальної справи містять два протилежних висновки, перший з яких стверджує, що Тимченко осудний, а другий — що ні. Але колегія суддів ВССУ на це відповіла, що перший висновок було зроблено тоді, коли підсудний був у відносно здоровому стані, а другий, коли його здоров’я істотно погіршилося. Таке, мовляв, трапляється в медичній практиці, а тому постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Узагалі-то судова психіатрія — делікатна тема, й туди без відповідного фаху й досвіду не варто пхатися зі своїми коментарями. Я й не буду цього робити, але нагадаю натомість випадок тридцятирічної давнини, коли вироком Харківського обласного суду від 10 лютого 1984 року майстер Богодухівського рембудуправління Рабинович Вадим Зіновійович був засуджений до 14 років позбавлення волі за викрадення шляхом зловживання службовим становищем партії імпортних унітазів на суму 248 тис. карбованців. У ході розслідування обвинувачений, перебуваючи в медичних закладах Харкова і Києва, настільки активно демонстрував реактивний психоз, що тамтешні експерти дійшли висновку про наявність у нього шизофренічного процесу. Але прокурор наполіг, аби пацієнта обстежили в третьому медичному закладі, а саме в науково-дослідному інституті імені Сербського в Москві. Тамтешні лікарі встановили, що безпартійний Рабинович є повністю осудний, а його поведінка мала установочний симулятивний характер. Отже, оминаючи суто медичні питання, зазначимо, що в ту епоху органи прокуратури здатні були проявити більшу наполегливість.

Хабар за справу про гараж із льохом

Наступний наш герой — Юрій Сауляк працював, так би мовити, поверхом вище від божевільного Тимченка, оскільки обіймав посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду. Він намагався заробити на тяжбі про гараж із льохом, зведений без будь-яких дозвільних документів однією вінницькою сім’єю ще за часів радянської влади. Відтоді колись дружна рідня, намагаючись справедливо його поділити, розбилася на два ворогуючі табори, кожен із яких намагався відстояти в установах і судах різних юрисдикцій та інстанцій свою єдино правильну точку зору. В жовтні 2010 року до Київського Апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга одного з учасників спору на постанову Окружного адміністративного суду Вінницької області, яким було задоволено позов іншого учасника до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру».

Будучи третьою особою на боці відповідача, апелянт згадав, що в далекому 2007 році суддя Сауляк, тоді ще суддя Ленінського районного суду Вінниці, ухвалив найперше рішення по цій справі, причому на його користь. Тож тепер, коли земляк вийшов у люди в столиці, чоловік вирішив поцікавитися в нього, як би повернути справу на свій бік. Той погодився зустрітися, й через деякий час у телефонному режимі повідомив, що за 10 тис. євро готовий переконати тих суддів, на яких випаде жереб розглядати справу, щоби вони її вирішили так, як треба. Апелянт почухав потилицю й дійшов висновку, що за такі гроші можна побудувати новий гараж із льохом, а тому нехай справа вирішується по закону. Однак уголос нічого не сказав і, пославшись на брак коштів, пообіцяв подумати й передзвонити.

Проте Сауляк не збирався так просто відмовлятися від дармового заробітку й зателефонував сам, сказавши, що для початку можна принести й 10 тис. дол., а решту нехай віддасть потім, якщо має совість. Чоловік і після цього у відповідь ні гу-гу, аж поки Сауляк ще раз не передзвонив і не збрехав, що його опоненти вже вийшли на зв’язок із тим суддею, який розглядатиме справу, й теж пообіцяли йому 10 тис. дол. Та оскільки ти, мовляв, звернувся перший, то пріоритет за тобою, якщо, звісно, не зволікатимеш із передачею грошей. Тут у дядька остаточно урвався терпець, і він пішов до місцевого управління СБУ, де написав заяву, що суддя Сауляк вимагає в нього хабар.

У ході реалізації оперативної розробки 5 квітня 2011 року голова Апеляційного суду Києва Антон Чернушенко своєю постановою дозволив прослуховувати телефонні розмови зловмисника, а наступного дня перший заступник голови СБУ Володимир Рокитський підписав постанову про проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням аудіо- та відеофіксуючої апаратури. А 11 квітня, після передачі грошей у салоні автомобіля неподалік від станції метро «Червоний Хутір», суддя Сауляк був викритий у вчиненні злочину.

Проте звинувачення йому пред’явили не в одержанні хабара, а в шахрайстві, зловживанні владою і підбурюванні в даванні хабара. Річ у тім, що розгляд апеляційної скарги був доручений не Сауляку, а колегії з трьох інших суддів КААС. Один із них (доповідач) із переляку на допиті сказав, що із Сауляком не знайомий і жодних стосунків з ним не підтримував. Двоє інших перелякалися значно менше й сказали, що Сауляка знають, бо спілкувалися з ним на зборах суддів і в інших ситуаціях, але щодо справи про гараж із ним не вели. Виходячи з цього, слідчі дійшли висновку, що суддя надурив земляка і не збирався пальцем поворухнути, аби допомогти йому. А тому, відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 26 квітня 2002 року, такі дії слід кваліфікувати не як хабарництво, а як шахрайство, поєднане із зловживанням владою.

27 лютого 2014 року Дарницький районний суд Києва ухвалив вирок: за шахрайство (ст. 190 ККУ) — три роки позбавлення волі, за зловживання владою (ст. 364) — три роки обмеження волі, за підбурювання до давання хабара — два роки обмеження волі. Разом вийшло три роки позбавлення волі, але умовно, з трирічним іспитовим строком. Сторона обвинувачення подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати цей вирок і постановити новий, у якому залишити ті ж самі терміни за тими ж самими статтями, але не умовно, а з відбуванням покарання в установах пенітенціарної системи. І ось зовсім недавно, 7 грудня 2015 року, Апеляційний суд Києва постановив ухвалу відмовити й залишити вирок без змін. Колегія суддів обґрунтувала своє рішення відсутністю в підсудного судимостей у минулому й позитивною характеристикою з місця роботи, що свідчило на користь того, що його виправлення і перевиховання можливо без ізоляції від суспільства.

Зауважимо, що і суддя Юрій Сауляк, і його блаженний колега Богдан Тимченко досі не звільнені з посад суддів й отримують зарплату за рахунок коштів, сплачених українськими платниками податків.

«Я тебя застрелю!»

Третій випадок не був пов’язаний із будь-яким посадовим злочином, але саме він став відомим усій країні завдяки скандальній поведінці судді Макарівського районного суду Київської області Владиславу Оберемку.

Опівночі 28 лютого 2015 року автопатруль Державтоінспекції Києва намагався зупинити для перевірки документів водія позашляховика BMW, але той, не виконавши законної вимоги працівників міліції, спробував утекти. Правоохоронці його наздогнали й змусили зупинитися, а по ходу справи викликали на місце події двох своїх знайомих, озброєних відеокамерою. Цих хлопців, з одного боку, можна назвати добровільними помічниками ДАІ, з іншого — репортерами інтернет-видання «Дорожній контроль», але в цій ситуації доречно буде назвати їх іноземним словом папараці, тобто мисливцями за сенсаційними сюжетами.

Порушником виявився Владислав Оберемко, який привітав інспекторів міліції такими смачними матюками, які личили б не служителю Феміди, а останньому алкоголіку, що загуляв у брудному генделику. Мало того, він дістав пістолет, привів його в бойову готовність і зі словами «Я тебя застрелю!» почав наводити ствол то на репортера, то на працівника міліції. Переповідати деталі немає ніякої потреби, оскільки кожен може переглянути в інтернеті відеосюжет, який наробив стільки галасу. Правильно зорієнтувавшись у ситуації, міліціонер дістав з кобури і привів у бойову готовність свій пістолет, після чого хуліган заховав зброю й, витягши натомість посвідчення судді, заявив, що, відповідно до закону, ні він, ні його автомобіль не підлягають огляду й обшуку, після чого сів за кермо й чкурнув геть.

Генеральна прокуратура пред’явила зловмиснику обвинувачення за трьома статтями Кримінального кодексу України: 296 ч. 4 — хуліганство із застосуванням вогнепальної зброї, 345 ч. 1 — погроза вбивством працівнику правоохоронного органу, 129 — погроза вбивством цивільній людині, тобто репортеру з відеокамерою. Невдовзі органи МВС вилучили в Оберемка всю зброю, яка зберігалася в нього на законних підставах, а Вища кваліфікаційна комісія суддів відсторонила його від посади судді строком на два місяці. Факт порушення присяги в цьому випадку був очевидний, тож звільнення його мало бути для Вищої ради юстиції питанням номер один після того, як вона нарешті запрацювала після півторарічної перерви. Міністр юстиції Павло Петренко, як член ВРЮ й «бойовий побратим» міністра внутрішніх справ, чий співробітник утихомирював п’яного дебошира, мав особисто тримати це питання на контролі. Однак минуло півроку після того, як було реанімовано орган, до чиєї компетенції входить організація звільнення суддів, а Оберемко продовжує вважатися суддею Макарівського районного суду. Крім того, в кримінальному провадженні, яке нині перебуває на розгляді в Подільському районному суді Києва, відбувся цікавий поворот.

9 грудня 2015 року потерпілий репортер подав, а суддя Юрій Зубець задовольнив клопотання про відмову від обвинувачення за ст. 129 ККУ і закриття кримінального провадження стосовно Оберемка за епізодом погрози вбивством цивільній особі. Чому він це зробив, з тексту ухвали зрозуміти не можна, але там докладно вказано, що ст. 129 є статтею приватного обвинувачення, тобто відмова від претензій з боку потерпілого є підставою припинити переслідування підсудного за вчинення цього злочину. 

Суддя вирішив скористатися своїм правом, і тут йому дорікнути нічим. Натомість є питання до тепер уже колишнього потерпілого репортера. Він активно включився в діяльність із викриття високопоставлених порушників правил дорожнього руху, але в найбільш відповідальний момент отримав потужний стимул дати задній хід. Все це дає підстави припускати, що й інші активісти громадського антикорупційного руху включаються в боротьбу не для того, аби покарати винних й оздоровити органи державної влади, а для того, аби теж отримати який-небудь потужний стимул у найвідповідальніший момент дати задній хід.

Що ж до справи судді Оберемка, то за двома іншими епізодами слідство продовжується, але ніхто особливо не здивується, що одного чудового дня хуліганові винесуть виправдувальний вирок. І в цій ситуації недоречно буде дорікати Вищій раді юстиції чи іншим компетентним органам — ми, безперечно, маємо погану судову владу, але якщо заглянути глибоко в корінь проблеми, то виявиться, що саме в такому вигляді вона цілком влаштовує переважну більшість українського суспільства.

Читайте також: Переслідування за посадові злочини: підсумки і перспективи

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ








    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ