вівторок, 25 квітня 2017

Racurs.ua

Скасування мораторію: земельний бум не намічається Земля

Ринок земель сільськогосподарського призначення: погляд на проблему потенційних учасників.

Оскільки приватизація земель сільськогосподарського призначення є доконаним фактом, постає питання про реалізацію права приватної власності на такі землі, і передусім права на купівлю-продаж¹. Суспільна думка схиляється до того, щоб купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення в Україні не запроваджували, як це випливає, наприклад, із даних опитування Центру Разумкова («Національна безпека і оборона», № 1, 2012 рік). Але варто пам’ятати, що землі сільгосппризначення уже перебувають у приватній власності тієї частин громадян України, котрі набули цю власність як члени колективних сільськогосподарських підприємств і працівники соціальної сфери села або спадкоємці власників паїв. І загальна їх кількість становить майже 7 млн. осіб.

Інакше кажучи, далеко не всі громадяни України є власниками земель сільськогосподарського призначення або учасниками земельних відносин як сільськогосподарські товаровиробники. У цьому сенсі видається цікавим ставлення власників землі до можливості купівлі-продажу земель сільгосппризначення, а також фермерів і керівників сільськогосподарських підприємств як таких, що будуть безпосередньо задіяні у процесі. Крім того, варто також визначитися із мірою неприйняття запровадження ринку земель. Дані про ставлення до запровадження ринку землі зацікавлених сторін наведено у таблиці.

Ставлення до купівлі-продажу сільськогосподарських земель, % опитаних

Варіант відповіді

Власники ділянок

Фермери та 
керівники підприємств

Представники місцевого самоврядування

Вільні купівля-продаж, незалежно від громадянства

     3,7

5,9

2,4

Землі можуть продаватися i купуватися лише жителями громади, де ці землі розміщені

     12,5

8,1

9,4

Вільні купівля-продаж тільки для громадян   України

     19,4

17,9

16,6

Я за ринок земель, коли будуть створені належні умови, а вони на сьогодні не   створені

    11,0

23,6

22,8

Землі с/г призначення не можуть бути   предметом купiвлi-продажу

   53,4

44,5

48,8


Найпоширеніше ставлення до запровадження ринку землі власників земельних паїв — негативне, оскільки загальна кількість противників становить 53,4 %. Водночас 46,6 % власників земельних паїв можна віднести до прихильників ринку земель (як суму всіх тих, хто не вказав на неприйняття ідеї запровадження ринку), хоч вони і мають певні вимоги до його функціонування.

Попри те, що кількість прихильників вільного, без обмежень, ринку землі становить лише 3,7 %, ще майже 43 % власників земельних паїв хоча й висувають свої умови щодо можливості існування ринку, але все ж таки є його прихильниками. Найпоширеніша вимога прихильників ринку земель — необхідність створення належних умов для його існування або тих чи інших обмежень. Водночас дані досліджень засвідчили, що не існує суттєвих відмінностей у ставленні до запровадження ринку земель за ознаками статі — і жінки, і чоловіки за відповідями на це питання розподілися практично однаково. А от залежно від віку респондентів є певні відмінності. Найчастіше противниками ринку землі є представники старших вікових груп, але й серед них понад 40 % є прихильниками існування ринку земель. Дані досліджень демонструють чітку та однозначну тенденцію: що молодші респонденти, то ліберальнішу позицію вони займають щодо купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення.

Дані щодо ставлення керівників сільськогосподарських підприємств і фермерів до запровадження ринку сільськогосподарських земель, що перебувають у приватній власності, засвідчують, що противників запровадження ринку земель серед них менше, ніж серед власників земельних паїв, і кількість прихильників переважає кількість противників.

Ставлення представників місцевого самоврядування багато в чому повторює ставлення фермерів і керівників підприємств, різниця загалом є незначною.

Аргументи за продаж:

— до 50 % власників паїв можуть проживати за межами населеного пункту, і орендна плата за земельний пай не є визначальною в структурі їхніх доходів. Більш того, отримання таких доходів може бути пов’язане з додатковими витратами, та й загалом проблеми, зумовлені володінням земельною ділянкою (паєм), можуть переважати вигоди. Такі власники хотіли б позбутися цієї проблеми;

— частина жителів села продала б свої паї для задоволення поточних нагальних потреб —лікування, плати за навчання, забезпечення вищого рівня споживання;

— часто орендарі хотіли б розширити свій бізнес і могли б зробити це за рахунок купівлі землі;

— право власності на землю, безумовно, повинно включати і право її продажу.

Аргументи проти продажу:

— можлива монополізація і знищення конкуренції на значних територіях;

— продаж земель може призвести до втрати місцевим населенням навіть тієї незначної кількості робочих місць, що сьогодні є у сільських населених пунктах у галузі сільськогосподарського виробництва;

— зубожіння певної кількості населення, яке неефективно розпорядиться коштами від продажу землі;

— тим, хто продасть землю, нічого буде передати дітям, адже ймовірність простого «проїдання коштів» дуже велика.

Наведені результати багаторічних досліджень дають змогу виокремити кілька тенденцій:

— суспільна думка щодо можливості купівлі-продажу землі не є однорідною;

— що вищий соціальний статус опитуваних, то більшою мірою вони є прихильниками створення ринку сільськогосподарських земель;

— сільськогосподарські товаровиробники здебільшого є прихильниками запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення.

Рано чи пізно мораторій на купівлю-продаж земель буде скасований, і актуальним стане питання про способи розпорядження земельними паями. Правда, слід мати на увазі, що скасування мораторію не призведе до необхідності відразу приймати рішення щодо розпорядження, оскільки земельні паї в основному перебувають в оренді, дія якої для багатьох власників паїв триватиме певний, часом значний проміжок часу. Таким чином, зміни у способах розпорядження, якщо вони відбуватимуться внаслідок скасування мораторію, будуть відтерміновані та розпочнуться після закінчення діючих угод оренди.

Загалом власники паїв у переважній більшості випадків обиратимуть між чотирма способами розпорядження паями, що їм належать: здати в оренду, обробляти самостійно, продати та подарувати. Причому перші два способи дозволяє й нині діюче законодавство. Скасування мораторію відкриє шлях до двох наступних. Але цими новими можливостями мають намір скористатися не так багато респондентів — про це заявили близько 1/4 опитаних (мають намір продати або подарувати пай — 13,4 та 10,2 % відповідно). Найпоширенішим способом розпорядитися своєю землею, яким мають намір скористатися респонденти, залишається оренда — 56,2 %. Ще 13,6 % планують обробляти свою землю самостійно.

Скасування мораторію, крім нових можливостей щодо розпорядження земельними паями, відкриває шлях до нарощування обсягів земельних ресурсів у власників паїв через купівлю паю (паїв) або здійснення інших цивільно-правових угод. Серед власників земельних паїв хотіли б збільшити розміри землеволодіння 16 % опитаних. Зрозуміло, що існує дистанція між бажанням збільшити розміри землеволодіння та реалізацією цього бажання на практиці, але все ж однозначно можна стверджувати, що жителі сільських громад перестали бачити себе виключно у ролі продавців земель сільськогосподарського призначення — частина їх бачить себе у ролі покупців.

Що стосується фермерів і керівників підприємств, то найчастіше планованою дією відразу після скасування мораторію є відсутність дій. Вони вважають за необхідне оцінити загальну картину і лише з часом вдатися до певних дій. На другому місці за частотою намірів у цей же період — залучення до складу засновників нових членів; на третьому — отримання земельних паїв у власність шляхом їх обміну. Стосовно ж дій через кілька років після скасування мораторію, то найчастіше вони говорять про плани «купити частину орендованих нині паїв» — 31,9 % та «залучити до складу засновників частину власників земельних паїв» — 19,5 %.

Отже, якщо оцінювати наведені вище показники намірів власників паїв та агробізнесу, можна зробити висновок, що земельний бум не намічається — відносно невелика частина власників паїв планує позбутися їх, а далеко не кожен бізнесмен у сфері сільськогосподарського виробництва планує купувати земельні паї після скасування мораторію.

Чи існує взагалі принципова необхідність у купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення? Що стосується земель, що перебувають у приватній власності, то це необхідно хоча б з огляду на реалізацію самих принципів приватної власності. Обов’язковою ознакою приватної власності є можливість володіння, використання та розпорядження власністю. Заборона (або неможливість) розпорядитися власністю свідчить або про відсутність реального права приватної власності та існування її як декларативної, або про порушення права власності.

Правовий аспект проблеми надзвичайно важливий, але він не єдиний. Існує також економічний аспект питання. Держава може надати допомогу тільки в вигляді нормативних актів, що сприятимуть розвитку галузі. Але власність, у тому числі і земельна, повинна використовуватись як фінансовий інструмент.

Противники запровадження ринку земель наполягають на тому, що «земля завжди буде належати народу України». Ця теза взята з Конституції і видається за визначальну в земельних відносинах. Однак Конституція говорить про землю України як про територію держави, і йдеться про те, що територія держави належить народу України і не може бути продана або передана у власність будь-якій іншій державі. Таке твердження беззаперечне і запитань не викликає. У контексті ж земельної реформи земля — це не територія, а основний засіб виробництва, і виступає вона як власність, котра, щоправда, має певні особливості. В такому сенсі земля як власність буде не територією, власністю буде родючий шар ґрунту з визначеними на місцевості межами. Наприклад, поклади корисних копалин усе одно залишатимуться власністю держави, навіть якщо вони розташовані на землях, що перебувають у приватній власності. Землі сільгосппризначення можуть використовуватися виключно для сільськогосподарського виробництва без зміни цільового призначення. Якщо уявити, що білоруський фермер купить певну кількість сільськогосподарських угідь в Україні, то земля як територія все одно буде власністю українського народу і не перейде у власність народу білоруського, але земля як засіб виробництва справді належатиме іноземцю.

Постулат «земля завжди належатиме народу України» не беззаперечний зокрема й тому, що ми уже жили в країні, де все належало народу. Очевидно, що земля як засіб виробництва повинна мати конкретного власника чи власників — державу в особі конкретних структур, сільськогосподарське підприємство або приватну особу (об’єднання приватних осіб), виходячи з принципу економічної доцільності та відповідності нормам права.

(Про те, хто володіє і як використовує землі сільськогосподарського призначення в Україні, читайте тут)

¹Стаття ґрунтується на узагальнених результатах соціологічних досліджень з оцінювання земельної реформи в Україні, виконаних Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України у 2010, 2011 та 2012 роках на замовлення Проекту Світового банку «Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру».

 

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ









    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ