• Новини України
  • Новини політики
  • Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода

Мгновенная доставка свежих новостей



Racurs.ua

Вільні вибори: за яких умов вони можливі

Незалежно від того, яка виборча система буде запроваджена в Україні, задля забезпечення вільних виборів слід здійснити кілька кроків

Тільки-но на обрії з'являється «привид» чергових (або позачергових) виборів, одразу з усіх боків починають лунати заклики змінити виборче законодавство, щоб гарантувати вільні, прозорі та чесні вибори. Давайте поміркуємо, що саме повинно забезпечити виборцю вільне та свідоме обрання свого представника у владі? З чим іде кандидат на вибори, бажаючи отримати заповітний мандат, і які саме повноваження делегує йому виборець у разі обрання?

Вважається, що депутат парламенту є представником всього народу і навіть тих виборців, які не голосували за нього чи партію, яка його висунула. Залишимо це широке тлумачення статусу члена парламенту науковцям і зосередимось на процесі прийняття свідомим виборцем рішення, у яку саме скриньку вкинути виборчий бюлетень.

Конституція України і всі без винятку редакції виборчих законів проголошують принцип вільних виборів. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та волевиявленню виборця, забороняється (ч. 2 ст. 6 закону «Про вибори народних депутатів України»). Тобто виборець повинен бути поінформованим та усвідомлювати, за що саме він голосує, а також бути впевненим, що саме ті передвиборні положення, за які він проголосував, будуть послідовно впроваджуватись у життя. Перш ніж перейти до аналізу виборчих систем у контексті цієї статті, пропоную взяти за аксіому досить очевидну концепцію: будь-який кандидат іде на вибори з передвиборною програмою, за яку пропонує проголосувати і на виконання якої отримує повноваження від виборців.

Водночас відповідно до виборчих законів передвиборною агітацією визнається будь-яка діяльність з метою спонукання виборця голосувати або не голосувати за певного кандидата в депутати або партію. У переліку дозволених форм цієї діяльності — і розповсюдження матеріалів політичної реклами, і спонсорування концертів, спортивних змагань, виставок, демонстрації фільмів, телепередач, і будь-які інші публічні заходи емоційного впливу на виборця. Та чи сприяє така агітація усвідомленості вибору? Напевне, ні. Мета подібної діяльності скоріше відволікти виборця від роздумів та аналізу виборчих програм, спонукати до емоційного вибору на користь кандидата або першої п’ятірки виборчого списку на підставі їх зовнішньої (в широкому сенсі) привабливості.

Одразу зазначу, що я не є прихильником класичної мажоритарної виборчої системи з можливістю самовисування. Поясню, чому саме: можливості навіть найдостойнішого кандидата з найкращою передвиборною програмою, але без потужної команди однодумців обмежені щодо реалізації цієї програми. У такого кандидата в разі його обрання залишаються два шляхи: або шукати однодумців і формувати команду вже після виборів, або самому увійти до вже існуючої команди. Які компроміси і трансформації програми кандидата можуть відбутися в процесі такої інтеграції, важко навіть уявити. Таким чином, виборця фактично вводять в оману, оскільки він голосує за програму, якій не судилося бути виконаною в такому вигляді, за якийвін голосував.

Недоліки пропорційної системи

Щодо недоліків пропорційної виборчої системи із закритими списками останнім часом лунало багато критики і насамперед стосовно непрозорості виборчих списків, коли виборець орієнтується лише на п’ять перших зазначених у бюлетені прізвищ, які є «локомотивом» для всього виборчого списку партії. У цьому випадку можливості виборця оцінити особисті якості інших кандидатів у списку, а тим більше вплинути на їх обрання, є обмеженими. Так, наприклад, кандидати третьої або четвертої десятки виборчого списку можуть навіть не брати участі у передвиборній агітації, а потрапити до парламенту тільки завдяки своєму місцю у списку й високому рейтингу лідера політичної партії.

Останній тренд — пропорційна виборча система за відкритими списками, відповідно до якої виборець сам визначає, кому з партійних кандидатів надати перевагу. На перший погляд, дійсно, ця виборча система нібито вільна від недоліків двох попередніх. Теоретично виборець має спочатку, проаналізувавши передвиборні програми партій, віддати свій голос одній з них, і відповідно до кількості отриманих нею голосів визначається кількість місць у парламенті, які отримає ця політична партія, а потім вже обрати конкретних депутатів зі списку цієї партії. Виглядає привабливо, але...

По-перше, виникає запитання: виборцю пропонується зробити вибір між кандидатами зі всього списку у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі (до 450 кандидатів!) чи між кандидатами міні-списку, висунутими політичною партією — суб’єктом виборчого процесу в окремих територіальних виборчих округах? У першому випадку виборець для усвідомленого вибору повинен проаналізувати морально-ділові якості кожного з 450 кандидатів, але така перспектива видається малоймовірною, тому результат голосування не дуже відрізнятиметься від результату голосування за закритими списками;а в іншому — може статися так, що мандати отримають ті кандидати, які набрали найменшу кількість голосів у цьому територіальному виборчому окрузі.

По-друге, як не крути, все одно існує виборчий список, і в разі втрати мандата вже обраним депутатом його місце займає інший кандидат, за якого, можливо, виборці не голосували.

По-третє, акцент, як правило, робиться на виборі того чи іншого кандидата з-поміж запропонованих, а не на аналізі програми партії, яку повинні виконати ці кандидати. А чи справді питання внутріпартійної демократії важливіше для виборця за положення передвиборної програми партії? Окрім того, партія має можливість хоча б частково перекласти відповідальність за свою кадрову політику на виборців, адже завжди можна виправдатися: «були достойніші кандидати, але обрали чомусь цього».

Головною перевагою пропорційних виборчих систем перед мажоритарною виборчою системою з одномандатними виборчими округами вважається врахування всіх голосів виборців за майбутню парламентську партію, політична структурованість парламенту, натомість перевагою останньої перед пропорційними системами називають прозорість та зрозумілість для виборця, а також більш тісний зв'язок обраних депутатів зі своїми виборцями.

Переваги змішаної системи

Тепер спробуємо уявити, які переваги дістане виборець — а відповідно до ст. 5 Конституції України, саме народ (перш за все в особі виборців) є джерелом влади в Україні, — якщо об'єднати плюси згаданих вище виборчих систем? Назвемо умовно таку систему «партійно-мажоритарна з одномандатними виборчими округами».

1. Одномандатні виборчі округи, як і в чинній редакції закону «Про вибори народних депутатів України», утворюються в межах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя з приблизно рівною кількістю виборців у кожному окрузі. Кількість одномандатних виборчих округів повинна дорівнювати кількості місць у парламенті, зменшеній на одну позицію (один депутат обирається виборцями закордонного виборчого округу).

2. Кандидати висуваються політичними партіями у кількості по одній особі по кожному виборчому округу лише з членів цієї партії (в іншому випадку не зрозуміло, як особа, яка не є членом партії і не поділяє поглядів та програмних засад цієї партії, може виконувати передвиборну програму партії), і саме політична партія бере на себе відповідальність за моральні і ділові якості потенційного депутата та несе репутаційні ризики.

3. Окружні та дільничні виборчі комісії утворюються на підставі подання кандидатур лише тих політичних партій, які висунули кандидатів саме в цьому виборчому окрузі.

4. Обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу в окрузі кількість голосів виборців відносно інших. Можна підвищити рівень репрезентативності й передбачити вибори за системою абсолютної більшості, але слід пам’ятати, що в такому разі навантаження на бюджет збільшується майже вдвічі.

5. У разі втрати обраним депутатом повноважень у цьому виборчому окрузі оголошуються проміжні вибори.

Дещо про імперативний мандат

Тепер найцікавіше. За яких умов депутат може втратити повноваження? Відкинемо всі випадки добровільного складання повноважень депутатом і поговоримо про так званий імперативний мандат. Противники імперативного мандата аргументують свою позицію тим, що обраний депутат є представником народу і тому партія не має права позбавляти його повноважень, делегованих виборцями. При цьому ніхто не оспорює право виборців відкликати недобросовісного депутата.

Давайте згадаємо, із чим іде до виборців кандидат у депутати під час виборчої кампанії і за що голосує свідомий виборець у разі дотримання принципу вільного голосування.Правильно,кандидат у депутати презентує виборцям програму партії, що його висунула, і саме з метою реалізації цієї програми виборці делегують повноваження депутату. Навряд чи можна стверджувати, що виборці делегують повноваження депутатові на здійснення будь-яких дій, не пов’язаних з виконанням або що суперечать положенням передвиборної програми. У разі виключення чи добровільного виходу депутата з членів партії хтось вірить у те, що надалі такий депутат буде реалізовувати програму саме цієї партії, повноваження на виконання якої йому делегували виборці? Окрім того, якщо за партійної системи виборці реалізують своє право бути обраними через політичні партії, то чому виборці не можуть реалізувати своє право відкликати депутата також через політичні партії?

Питання в іншому: важливо запобігти можливому зловживанню партійних функціонерів під ризиком зниження політичного рейтингу всієї партії та надати депутату певні гарантії проти такого зловживання. На мою думку, такими гарантіями можуть бути проміжні вибори, під час яких виборці дадуть оцінку рішенню партії та зроблять висновок, чи варто повторно віддавати голос кандидату від цієї партії. Водночас імперативний мандат унеможливлює перекладання відповідальності партії за невиконання передвиборних обіцянок на депутата-«тушку».

І наостанок, у нас дуже люблять посилатись на позицію тих чи інших поважних європейських організацій чи відомих політиків, забуваючи при цьому, що в країнах Європейського Союзу в такому інституті, як імперативний мандат, просто немає потреби, адже європейські політики принаймні мають гідність скласти повноваження добровільно в разі оприлюднення інформації, що їх дискредитує, або якщо вважають для себе неможливим надалі бути членом партії, яка їх висунула. Європейцям просто незрозуміло, як може бути інакше.

Звичайно, така система також не є панацеєю і має певні недоліки, але в разі запровадження подібної виборчої системи отримуємо:

— найбільш прозору та зрозумілу для виборців процедуру вибору партійного кандидата, який уособлює політичну партію разом з її лідерами;

— підвищення відповідальності політичної партії за свою кадрову політику і за виконання передвиборної програми кожним кандидатом;

— підвищення відповідальності депутата за свою діяльність та виконання передвиборної програми як перед виборцями(перш за все, свого виборчого округу), так і перед партією, яка в свою чергу відповідальна перед усіма виборцями країни.

Що треба робити?

Незалежно від того, яка з виборчих систем буде запроваджена в Україні, на мій погляд, доцільно:

— з метою вільного формування волевиявлення виборця передвиборною агітацією визнати здійснення будь-якої діяльності з метою роз’яснення виборчої програми та обговорення способів її виконання;

— разом з оприлюдненням передвиборної програми кандидат і партія мають звітувати про виконання попередньої передвиборної програми у разі, якщо кандидат був обраний, а партія отримала місця в парламенті на попередніх виборах;

— установити однаковий для всіх партій — суб’єктів виборчого процесу розмір виборчого фонду. Адже, незважаючи на декларований принцип рівності та рівного доступу до засобів агітації, зокрема до засобів масової інформації, не потрібно доводити, що «рівнішим» завжди буде той, хто має більші фінансові можливості. На жаль, останні редакції виборчих законів не встановлюють граничні розміри виборчих фондів з метою гарантування хоч якоїсь рівності умов для суб’єктів виборчого процесу;

— зобов’язати кандидата у депутати вказувати в автобіографії відомості щодо членства в політичних партіях, у яких він перебував, із зазначенням періоду;

— формувати виборчий список виключно з членів партії.

Читайте також: Заборона критики влади і правовий нігілізм керманичів

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ








    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ