• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Ізраїльський інструктор: Бригада швидкого реагування — прообраз майбутньої нової армії

Наша бригада — як проблиск реформи. Підготовлені бійці — це ходяча реклама. Напевно тому на наступний відбір приходить все більше й більше людей

Реформування армії за стандартами НАТО завжди було популярною темою в Україні. Сьогодні, в умовах тривалої війни, це питання стало життєво необхідним. Реформи в Україні буксують у всіх галузях, у військовій сфері паразитує стара система, що чинить надзвичайно сильний опір. Однак є і перші паростки нового, які, хочілося б вірити, складуться у найближчому майбутньому в одну перемогу.

Мій співрозмовник — Цві Аріелі, інструктор 1-ї бригади швидкого реагування Національної гвардії України, яка формується за натівським зразком. Служив, як і більшість ізраїльтян, в Армії оборони Ізраїлю, а також в антитерористичному підрозділі. Цві на волонтерських засадах вчить наших солдатів виживати на війні, додаючи до їх мужності і патріотизму такі необхідні знання та навички. Майже весь час він проводить з бійцями на полігоні в Гостомелі Київської області, тому поговорити нам вдалося тільки під час його короткострокової відпустки на Великдень.

— Цві, наскільки я знаю, ви уродженець Риги, потім стали громадянином Ізраїлю. Ви дуже різнобічна людина: вивчали політологію й міжнародні відносини в Ізраїлі, а також отримали диплом магістра в Ісландії за фахом «управління природними ресурсами». Нещодавно ви стали громадянином України. Розкажіть про себе і про те, чому ви вирішили допомагати українцям.

Цві Аріелі— Я не приїхав в Україну спеціально для того, щоб допомагати. Покажіть мені хоч одну роту, яка складається з іноземців, навість з української діаспори. Таких, на жаль, немає. У 2003-му я закінчив службу в піхотній бригаді «Голані» Армії оборони Ізраїлю. Потім мені запропонували очолити українську філію єврейської молодіжної організації «Бней Аківа». Так я і потрапив вперше в Україну. Потім повернувся до Ізраїлю і вступив на контрактну службу, до локального антитерористичного підрозділу.

Згодом життя мене знову звело з Україною. Коли моє навчання в Ісландії добігало кінця, треба було писати наукову роботу. Скопіювати з інтернету не вийде, з’ясують на раз-два. Найстрашніший гріх в західній системі освіти — це плагіат. На моєму курсі студента з Камеруну відрахували за те, що він перекладав з інтернету з французької на англійську. Система це вирахувала. Написання роботи займає багато часу — у мене пішов рік. Весь цей час потрібно на щось жити, а значить, працювати. Мій друг, адвокат головного рабина України, запросив мене попрацювати його помічником. Так я і працював тихо в юридичній компанії, поки не стався Майдан.

— Ви брали участь у Революції гідності?

— У Майдані я не брав участі. Вважаю це правильним, тому що на той момент не був громадянином України. І проти того, щоб громадяни інших країн брали участь в політичному житті цієї країни. Це створює нездорову атмосферу.

Разом з тим, на Майдані було багато людей, яких я знав, відповідно був обізнаний щодо всього, що відбувалося. Коли там почали масово гинути люди, я пішов в аптеку, купив мішок ліків і відніс до лікарні пораненим. Після цього не зміг залишатися осторонь, думав, що ще можу зробити. З друзями вирішили, що спробуємо допомогти відправити поранених на лікування до Ізраїлю. В Україні на той момент не було досвіду лікування вогнепальних поранень. До того ж медицина в Ізраїлі — одна з найкращих у світі.

Я знайшов ізраїльську лікарню. Приблизна оцінка лікування становила півмільйона доларів за десятьох осіб. Єдине пожертвування на той момент вніс меценат з єврейської громади, давши 60 тис. дол. Компанія-роботодавець одного з постраждалих оплатила літак на перевезення поранених до Ізраїлю. Благо, лікарня прийняла їх під чесне слово. Але треба було знайти решту грошей. Кошти давали і фонди, і приватні люди. Лікарня пішла назустріч, зробивши велику знижку. Деякі хірурги не брали гонорари за операції. Зрештою ми майже всіх вилікували. Нам вдячні, і ми підтримуємо зв'язок досі. Так закінчилася моя епопея з Майданом.

Далі регулярно почали траплятися випадки побиття євреїв. Відстежували біля синагоги. Мені здається, що до цього доклала руку сусідня північна держава, щоб виставити сили Майдану як антисемітські. Коли одного єврея побили і привезли до лікарні, там на нього вже чекали російські журналісти.

Саме тоді головний рабин України попросив мене організувати єврейську самооборону, адже я служив в ізраїльській армії. Ми намагалися себе легалізувати. Завдяки знайомим з Майдану зв'язалися з СБУ, МВС, мовляв, ми хочемо вам допомогти. Тоді я познайомився з Антоном Геращенком. Не дивно, що коли формувався батальйон «Донбас», він попросив мене його потренувати.

Фішка Ізраїлю — антитерор. Окрім армії я був на контрактній службі в локальному антитерористичному підрозділі. Вирішив, що підготую невеличку групу антитерору в цьому батальйоні. І от в перші кілька днів зрозумів, що підготовка там на низькому рівні. Адже до того як почати спеціалізацію, слід пройти загальну підготовку, грубо кажучи, піхотну. На жаль, часу було обмаль — лише тиждень, але я встиг присвятити ці дні якимсь речам — ходінню по лісі, комунікаціям... Думав, що це небагато. А потім мені телефонували, дякували за те, що врятував життя. Я був шокований! Адже по суті зробив дуже мало.

Судіть самі: ізраїльський солдат спочатку отримує сім місяців повноцінної та інтенсивної підготовки у звичайній піхотній роті, потім продовжує навчання в учбовій роті ще сім-вісім місяців. Потім навчальна рота розформовується, солдати йдуть або у штурмову, або в роту вогневої підтримки.

Пізніше, коли мені вдалося побувати в багатьох інших підрозділах, я зрозумів, що бійці «Донбасу» були підготовлені непогано. Вони були добровольцями, а значить, мотивованими, їх не потрібно було примушувати.

— Розкажіть про проект, в якому ви сьогодні берете активну участь — першу бригаду швидкого реагування Нацгвардії. Це перша ластівка, створена за стандартами НАТО. Які критерії відбору до бригади?

—  Мене запросили як інструктора. Спочатку бригада дістала назву легкої піхоти — це поняття західної військової системи (наприклад, в США, Великій Британії). Легка піхота — це високомобільний підрозділ піхоти, який в будь-яку мить може бути відправлений у будь-яку точку. Національна гвардія вирішила назвати підрозділ бригадою швидкого реагування.

— До піхоти ще з радянських часів склалося дещо зневажливе ставлення. Поважали, наприклад, десантників...

— Так, за радянською доктриною піхота була гарматним м'ясом. В Ізраїлі, коли піхотинець іде по вулиці, всі на нього озираються з повагою, тому що він — це гордість. Піхота не спецназ, ми не виконуємо вузькоспеціалізованих завдань. Ми хочемо, щоб боєць міг воювати і в місті, і в селі. У нас піхота — як універсальний солдат. В Ізраїлі бути піхотинцем престижно, це еліта. Рівень піхотної підготовки дуже високий. Наприклад, у танкіста цей показник — 03, у піхоти — 07, а рівень спецназу — 08. Тобто різниця між спецназом і піхотинцем не така велика.

Хотілося б, щоб і в Україні піхота стала престижною. Це будуть люди, які отримують найкращу підготовку. Саме тому ми не хочемо йти на компроміс і приймати тих, хто не мотивований або перебуває у поганій фізичній формі.

Якщо говорити про те, як проводиться відбір, тобто якісь формальні етапи, наприклад, перевірка документів. Один з головних етапів — фізичний тест. Це не звичайний тест на нормативи, але є мінімум, який потрібно виконати.

Люди, що потрапили на відбір, протягом кількох днів виконують складні, важкі завдання — ходять, бігають, щось несуть, їх піднімають по тривозі, тобто серйозно навантажують морально і фізично. Потім зчитують показники. У нас є інструктори, які говорять, що робити, а є люди, які спостерігають. В першу чергу, за проявом таких якостей, як взаємодопомога (одна з найважливіших для бійців піхотних підрозділів), чесність, надійність і відповідальність, кмітливість, винахідливість і холоднокровність. Наприклад, потрібно зробити 20 віджимань. Один з бійців віджався 19 разів, але сказав, що 20. Значить, у нього є схильність до обману. Це величезний мінус. Якщо людина обдурить в бойовій ситуації, це може призвести до жертв. Крім того, оцінюють здатність розвинути максимальну потужність після тривалого походу. У деяких випадках дивляться на вміння контролювати агресію. Є певні показники, які знімають з військовослужбовця в ситуаціях, в яких йому важко. Коли людині важко — вона проявляє всі свої якості.

— А як  справи з проявом ініціативи? В українській армії ініціатива придушувалася. Не люблять у нас тих, хто ставить запитання.

— Ми заборонили говорити «никак нет». Ми схвалюємо ініціативу. В Ізраїлі немає такої проблеми. Культура єврейського народу — це багато вчитися, вивчати Талмуд. У нас поставити слушне запитання — це круто. В івриті є не один десяток слів для позначення слова «запитання». В Україні ситуація інша, ми намагаємося її змінити. Наш командир батальйону, майор — людина прогресивна. Він завжди закінчує своє спілкування з бійцями словами: «Запитання є?». Коли всі мовчать, запитує: «Присідати будемо, віджиматися будемо?». Тоді знаходяться реальні питання, які люди просто боялися ставити.

— Багато було охочих потрапити до бригади?

— Охочих було багато. В цілому звернулося кілька тисяч, з них півтори тисячі прийшло на відбір, приблизно одна восьма потрапила до бригади. Це нормально. Процес набору забрав досить багато часу. Однак зниження планки болісно позначилося би на підрозділі. У нас були діалоги з командуванням, процес хотіли спростити, прискорити, але прислухалися до наших аргументів.

Потрапляють не всі, чиї морально-вольові якості підходять для служби в цьому підрозділі. Це командна гра, важлива взаємодія з людьми. Був випадок. До нас на відбір прийшов чоловік, який воював та знищив величезну кількість ворогів. І не пройшов... Офіцерів бригади питали: як так? Нічого собі, він же герой війни! Просто він жодного разу не допоміг своїм товаришам. Так, він може працювати у спецназі, снайпером. Але ми працюємо великими групами і не можемо взяти собі самотнього вовка. Він повинен працювати з людьми.

— Вам більше допомагають або вставляють палиці в колеса?

— Були різні нюанси. Не можна сказати, що зараз все гладко. Нещодавно на мене написали донос, що я агент «Моссада». Дивно, що такі люди думають, що це залишається невідомим.

У багатьох розвідслужб є свої сайти. Наприклад, у ЦРУ хороший сайт, вони публікують багато цікавих статей. Є свій сайт і у «Моссада». Мені сподобався текст, і я його перепостив на своїй сторінці у Фейсбуці, своїх слів не додавав. І ось на мене написали скаргу, що я закликаю вступати в «Моссад». Просте запитання: якби я був агентом ізраїльської розвідки, невже б я постив інформацію з цього сайту?

Є багато людей, які нас підтримують. Але є й ті, хто максимально заважає.

— Кажуть, у бригаді високі зарплати. Це правда?

— Зараз зарплата у бригаді від 10 тис. грн (у рядового бійця) до 20 тис. грн. Не думаю, що це достатні зарплати. Хоча за українськими стандартами це начебто непогані гроші й більше, ніж у більшості інших підрозділів. Але це лише 400 дол.! Не думаю, що людина, яка захищає свою країну і може за неї загинути, має отримувати 400 дол. Вважаю, що для України адекватною була б зарплата в 1 тис. дол. для рядового бійця. Мені здається, що це реально. Завдяки професіоналізму можна домогтися багато чого. Не потрібно 250 тис. чоловік, які не хочуть воювати, не мотивовані й питимуть. Краще нехай буде 70–120 тис. мотивованих бійців. Чому не можна дати зарплату трьох бійців одному мотивованому?

— Напевно, ми вже можемо підбивати якісь підсумки й говорити про перші результати. Чи задоволені ви рівнем підготовки ваших учнів?

— Третій місяць чотиримісячного курсу навчання роти добігає кінця. За чотири місяці не можна навчити всьому. Те, що отримує ізраїльський боєць за півроку, ми хочемо дати за 4 місяці. Ми розрахували з командирами, продумали програму.

Я задоволений. На даному етапі це найсильніша за своєю підготовкою піхотна рота українських силових структур. З червня плануємо запустити другу роту. Так вийшло, що вони йдуть додому, як ізраїльські солдати: раз на два тижні отримують два дні вихідних. Що найцікавіше, всі повертаються. Коли вперше відпускали, думали, що повернуться не всі. Адже підготовка важка, насичена. Встаємо о 6-й ранку, весь день готуємося. Немає такого, щоб людина була без діла. Вона не займається чищенням туалетів. Ми не витрачаємо на це часу. Хоча в Ізраїлі в піхотних батальйонах бійці це роблять.

Ми зробили показові навчання, запросили військових аташе з НАТО. У різних арміях навчання проводяться по-різному. Мені розповідали, що в Україні така показуха проходить в різних місцях: в одному стріляють, в іншому підтягуються, в третьому ще щось відбувається... Все це не пов'язане одне з одним. Ми спланували цілісну операцію, де є задумка, штаб, тобто, як в Ізраїлі. НАТОвці були вражені, адже в Україні таке бачать уперше. Пообіцяли 20 млн дол. Після закінчення курсу перша рота буде проходити навчання з американцями на Яворівському полігоні.

Наша бригада — як проблиск реформи. Підготовлені бійці — це ходяча реклама. Напевно тому на наступний відбір приходить все більше й більше людей.

Я бачу, що тут потрібен більше, ніж в Ізраїлі. Бригада швидкого реагування — це перша ластівка за стандартами НАТО. Це класний проект. В окремо взятій країні можна реально створити армію. Мене цікавить моя особиста ефективність та ефективність нашого офіцерсько-інструкторського колективу. Це дуже цікаво — взяти і зробити щось нове і глобальне.

Фото: facebook.com/tzviarieli

(Далі буде)

Читайте також: «Раніше, коли ми були добровольцями, ми били ворога, а зараз виходить, що захищаємо іншого ворога — внутрішнього, який краде у нас»



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ