• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Про те, як Україна інтегрує воїнів АТО в мирне життя, та про лікувальне мистецтво «непричесаних художників»

Насторожує, що кожен третій пацієнт потрапляв до психіатричних відділень через вживання психоактивних речовин

Про державну психологічну підтримку учасників АТО, профілактику суїцидів та про те, як мистецтво «непричесаних художників» допомагає повернутися до мирного життя «Ракурс» розмовляв із головним позаштатним психіатром і наркологом МОЗ України, доктором медичних наук, директором Українського НДІ соціальної й судової психіатрії та наркології Іриною Пінчук.

— Проблема адаптації військових до мирного життя стоїть гостро у всіх країнах, що воюють. Посттравматичний (або афганський) синдром — це бомба уповільненої дії, яка може вдарити по всій нації. Країну може накрити хвиля криміналу. Не секрет, що свого часу багатьох афганців, які опинилися поза справами, втягували бандитські угруповання. Якщо звернутися до досвіду Ізраїлю, то в цій країні військових, які вийшли із зони бойових дій, спочатку відправляють на своєрідний «карантин» — у спеціалізований реабілітаційний центр, — і лише після цього вони повертаються до звичайного життя. Ірино Яківно, чи розроблено в Україні державну програму психологічної підтримки, реабілітації для учасників АТО?

Ірина Пінчук— У нашій країні поки що немає стрункої системи державної психологічної підтримки для тих, хто пройшов АТО. Однак це не означає, що ми не маємо можливостей. З початком військових дій на робочих групах я неодноразово робила спроби в дискусії з колегами оперативно вибудувати таку систему, дуже переживала, що не вдається швидко розв'язати всі проблемні питання. Вивчення досвіду таких країн як Грузія, Хорватія, Ізраїль, показало, що систему не можна створити навіть за рік або два, це змусило мене трохи «заспокоїтися». Наприклад, у Хорватії першу державну реабілітаційну програму для учасників військових дій, переселенців було ухвалено за п'ять років після завершення війни. Не варто забувати, що Хорватія набагато менша за Україну.

Ще один важливий момент: фахівців, які мають ухвалити узгоджене рішення, багато, й часто думки у них розходяться. До того ж в Україні учасники АТО отримують медичну допомогу в установах, що перебувають у підпорядкуванні різних відомств — Міноборони, Міністерства охорони здоров'я, Мінсоцполітики, Національної поліції, ДСНС...

Сьогодні ми як фахівці МОЗ маємо забезпечувати допомогу демобілізованим, тобто тим, хто вже не перебуває в підпорядкуванні Міноборони. Безумовно, їм необхідно проходити обов'язковий профілактичний огляд. І не лише визначати стан душі, а й фізичне здоров'я, наприклад, наявність інфекційних захворювань тощо. На жаль, на практиці поки такий підхід не вдається здійснити повною мірою. На робочих групах фахівцями піднімалося питання, аби бійцям не ставили штамп у військовому квитку про демобілізацію, допоки вони не пройдуть такий огляд. Якщо людину відпускають, де її потім шукати медичному працівнику та як запропонувати медичну допомогу? Адже ми можемо робити свою справу, коли люди до нас приходять. Законодавча взаємодія на сьогодні ще не врегульована.

Ще один момент. Повертаючись у мирне життя, військовослужбовці зазвичай ідуть передусім по соціальну допомогу та юридичні послуги. Тому логічно, щоб у територіальних центрах були психологи чи соціальні працівники, які пройшли психологічну підготовку. Наприклад, у Грузії, щоби залучити переселенців для надання психологічної допомоги, пропонували мінімальні медичні послуги — виміряти тиск, зробити аналіз крові. Такі невеличкі пересувні центри медичної допомоги відкривалися в місцях проживання переселенців. На прийомі обговорювалася можливість роботи із психологом, і зазвичай люди погоджувалися.

Проте в Україні така система не спрацьовує так, як ми розраховували. По-перше, наше населення, зокрема й учасники АТО, не має культури психічного здоров'я. Прищепити її відразу не вдасться — попри безліч матеріалів, сюжетів у ЗМІ про необхідність психологічної допомоги. По-друге, на цій темі нерідко просто спекулюють. Потрібно говорити про те, що в ненормальних умовах війни виникають нормальні для такої ситуації реакції. Зазвичай із часом людина відновлюється. Спрацював захисний механізм, організм відреагував на ненормальну ситуацію підвищеним тиском, тривогою, розладом сну, тахікардією, але потім приходить у норму. Лише певний відсоток людей матиме наслідки, що справді потребують допомоги фахівця.

Сьогодні військовослужбовцям (я дуже багато слухаю їхні виступи, бесіди) не подобається, що їм усім підряд пропонують психологічну допомогу. На їхню думку, це означає, що зі здоров'ям не все гаразд. Це стигматизує. Саме слово «допомога» їх також не влаштовує, вони помічають, що «можливо, нам потрібна психологічна підтримка». Багатьом не подобається слово «реабілітація». Адже цей термін говорить про те, що людина має проблеми, які потрібно розв'язувати, відновлювати й повертати те, що було раніше. Учасники АТО стверджують, що після війни вони стали зовсім іншими, а стати такими, як раніше, нереально: «Ми потребуємо не реабілітації, а підтримки в інтеграції й адаптації нас, змінених, до умов, у яких ми жили раніше».

З огляду на це цікавим видається досвід Ізраїлю, який показав: якщо вирішити насамперед соціальні питання, питання інтеграції учасників бойових дій у мирне життя, то майже 70% із них зовсім не потребують психологічної допомоги. Якщо решті 25–30% надати психологічну підтримку, то високоспеціалізованої допомоги психіатрів потребуватимуть одиниці.

Якщо солдат буде впевнений, що після повернення з війни він отримає певні соціальні пільги, що на нього чекає робоче місце або йому обов'язково запропонують іншу роботу, тобто він буде корисний і потрібний суспільству, своїй родині, у нього виникне менше стресових факторів.

Саме тому слід переносити акценти. Напевно, на «передовій» під час надання підтримки варто стояти соціальним працівникам, які мають психологічну підготовку. Адже саме від соціальних працівників, від того, як вони працюють із військовослужбовцями, як вирішують їхні соціальні питання, залежить багато чого. До них не ставляться насторожено, як до психологів і психіатрів, вони вхожі в сім'ї, тому соціальним працівникам набагато простіше надавати психологічну підтримку.

— Чи ведеться офіційна статистика, скільки воїнів АТО побували у психіатричних закладах? Багато хто з фахівців вважає неправильною ситуацію, коли військових, які страждають на ПТСР, відправляють у «психушку». Вони відзначають, що насправді психіатричної допомоги серед них потребують кілька відсотків.

— Ми почали вести офіційну статистику із 2015 року (за установами, які є у відомстві Міністерства охорони здоров'я). Нас, психіатрів, звинувачують у психіатризації суспільства, в тому, що психіатри замінюють психологів. Та хіба ми могли відмовити в допомозі, якщо люди зверталися до нас?

Отже, за 2014–2015 роки у психіатричних відділеннях по всій Україні пролікувалися приблизно 4000 учасників АТО. Найбільше у Львівській, Чернігівській та Чернівецькій областях. Десь кожен четвертий надходив із посттравматичним стресовим розладом. 131 чоловік із психотичними епізодами [важкими психічними розладами]. Дуже мало з депресивною реакцією. Були люди з гострою реакцією на стрес. Насторожує, що кожен третій пацієнт потрапляв до нас через споживання психоактивних речовин. Зараз ми намагаємося проаналізувати всі ці цифри.

Це офіційна статистика. Ясно, що багато хто намагається уникнути надання допомоги в державних структурах. І якщо спочатку не було альтернативи, то тепер ми зрозуміли, що небажано лікувати військовослужбовців у психіатричних закладах. Тому було вирішено відкрити профільне відділення в госпіталі для ветеранів, який є в компетенції Міністерства охорони здоров'я України.

Український державний медико-соціальний центр ветеранів війни в с. Циблі розрахований на 600 місць. Раніше тут лікувалися ветерани Великої Вітчизняної війни, зараз більше проходять лікування учасники АТО. Спочатку співробітники нашого інституту їздили туди, консультували військовослужбовців, далі назріла необхідність у створенні психіатричного відділення, яке й було офіційно відкрито в листопаді минулого року (на 30 ліжок). Були розроблені положення, критерії для госпіталізації, проект програми реабілітації. Це відділення сьогодні є основним, тобто сюди можуть направляти військовослужбовців із психіатричних лікарень. Важливо, що лікування проходить в умовах госпіталю, де є також інші відділення, такі, як, хірургії, травматології. Найчастіше це дуже актуально для учасників АТО, таким чином, вони можуть отримати комплексне лікування.

Ми докладаємо всіх зусиль, щоби навіть дільничні психіатри направляли демобілізованих не у психіатричний стаціонар, а в госпіталь. Військових госпіталів по Україні налічується сьогодні 29, але не в кожному треба відкривати психіатричне відділення. Ми склали методичні рекомендації, зараз працюємо над посібником, де викладено алгоритм створення такого відділення. Тому ті, хто вважатиме такий крок за необхідне, можуть скористатися нашою «дорожньою картою».

— Чи ведеться статистика суїцидів серед тих, хто воював у зоні АТО? Можливо, такий аналіз допоміг би виявити фактори уразливості та вжити превентивних заходів? Я мала нагоду побувати на лекції головного психіатра Армії оборони Ізраїлю Мікі Дорона, який озвучив чинники, що підвищують імовірність розвитку ПТСР (посттравматичного стресового розладу). Це занадто молодий чи літній вік. Ще один фактор ризику — низький соціальний статус, тобто відсутність друзів або сім'ї, безробіття. Відчуття додаткової сили військовим надає те, що країна любить своїх захисників.

— Це тема серйозна. Треба сказати величезне спасибі Ользі Богомолець, яка із самого початку військових дій на сході України підняла це питання й озвучувала цифри, які свідчать, що після В'єтнамської війни суїциди забрали більше життів, ніж власне військові дії. На жаль, ми не маємо статистики після військових дій в Афганістані. Було поставлено питання про обов'язкове фіксування всіх випадків суїцидів серед учасників АТО. Це не має бути просто механічна фіксація. Аби проводити превентивні заходи, треба знати, чому ці люди коять самогубства. У перспективі Україні потрібна державна програма профілактики суїцидів.

У нашому інституті була розроблена анкета, що складається з певних блоків: сімейний стан, епідеміологічний, психологічний стан, соціальний статус, де і як воював тощо. Цю анкету ми розробляли спільно із психологами Нацполіції. Її затвердили, і тепер слідчі в ході порушення кримінальної справи, пов'язаної із суїцидом, заповнюють таку анкету. Далі вона надходить нашим співробітникам, ми її аналізуємо. Така робота йде з червня минулого року. На сьогодні прийшло понад 100 анкет.

За період із 1 травня до 31 грудня 2015 року було отримано для аналізу 36 анкет (заповнених слідчими) за фактом суїциду серед бійців АТО.

За результатами: найбільшу кількість самогубств було скоєно в літній період із червня до серпня (37%), навесні — 26%, восени — 23%, взимку — 14% випадків. Переважний вік — від 19 до 40 років.

Найбільшу кількість випадків суїциду зафіксовано серед бійців родом із Дніпропетровської області (13%), кожен десятий — із Львівської, 8% — серед жителів Кіровоградщини. Решта областей представлені більш рівномірно двома або одиничним випадком.

Лише у двох випадках бійці в минулому вже мали спроби самогубства, або ж були випадки самогубства у сім'ї. У решті 93% суїцидальні спроби вчинені вперше. 57% бійців у момент скоєння самогубства перебували у стані алкогольного сп'яніння.

— 22 липня в київському Музеї Шолом-Алейхема відкрилася виставка «Зсередини art brut» (виставку можна відвідати із 22 липня до 22 серпня 2016 року). Це незвичайний захід, адже полотна малювали воїни АТО. Дивлячись на роботи, не віриться, що картини належать непрофесіоналам. Основна ідея виставки, організованої за допомогою вашого інституту, — показати, як мистецтво може стати ліками, допомагаючи виходити із стресових станів і посттравматичних синдромів. Розкажіть про цей проект докладніше.

Art brut (фр. — грубе мистецтво, тут — необроблене, неогранене мистецтво) — термін, запроваджений французьким художником Жаном Дюбюффе для опису зібраної ним колекції картин, малюнків і скульптур, створених непрофесійними майстрами, які як із суспільної, так і з психологічної точки зору є маргіналами (душевнохворі, інваліди, ув'язнені, диваки — одинаки, медіуми). Їхні роботи мають надзвичайно спонтанний характер і практично не залежать від культурних шаблонів. Зокрема, art brut не зважає на конвенції правдоподібності, мальовничої перспективи й умовних масштабів, не визнає розмежування реального й фантастичного, ієрархії матеріалів тощо.

— Наприкінці минулого року наш інститут організував черговий всеукраїнський соціальний проект — арт-терапію військовослужбовців у вигляді ізотерапії. Ми обрали шість медзакладів. Два з них перебувають у відомстві Міноборони — Головний військовий клінічний госпіталь (Київ) та військовий госпіталь в Одесі. У проекті також брав участь Український державний медико-соціальний центр ветеранів війни МОЗ України (с. Циблі) і три психіатричні лікарні — у Запоріжжі, Чернівцях та Одесі. В цьому соціальному проекті ми навряд чи могли обійтися без допомоги спонсора, й одна з фармацевтичних компаній допомогла нам придбати професійні полотна та фарби. Курирував проект колишній військовий психолог з Ізраїлю Альберт Фельдман, він також проводив тренінг із психологами.

Малювати полотна почали в січні, а вже у квітні було проведено першу виставку в рамках Всеукраїнської конференції психіатрів. Було виставлено понад 50 робіт; ті, хто зайняв призові місця, були нагороджені дипломами. Із 22 липня роботи можна побачити в Музеї Шолом-Алейхема. Наступну виставку ми хочемо провести в «Мистецькому Арсеналі», а потім у Замку-музеї Радомисль.

— Ви задоволені результатами такої терапії?

— Ми навіть не очікували таких вражаючих результатів! Психологи спочатку з побоюванням говорили: «Навіщо нам полотна? Можливо, просто на листочках А4 малювати олівцями?». Комплекси мали й самі військовослужбовці. Спочатку вони використовували олівець і звичайні листи, а потім потихеньку під керівництвом психологів починали малювати на полотнах. Вийшли такі роботи... Мороз по шкірі! Дуже багато картин, де військова тематика переплітається з релігійною. Безумовно, часто зустрічається військова тема — і танки, і солдати. Є квіти. Абстракціонізм. Трапляються настільки цікаві роботи, що їх відзначили і професійні художники, побачивши безсумнівний талант.

До речі, коли я почала координувати соціальні проекти з арт-терапії, то вперше дізналася, що професійні художники з величезним задоволенням ходять на виставки робіт наших пацієнтів. Їхні картини просто фантастичні! Під «нашими» я маю на увазі тих, хто страждає на тяжкі психічні розлади й потребує постійної терапії. Це не стосується авторів робіт сьогоднішньої виставки, до цієї категорії їх віднести не можна. Просто так сталося, що в певний період життя у цих людей трапилася травма душі, і вони звернулися до нас по допомогу.

Не секрет, що професійний художник іноді, щоби досягти потрібного емоційного стану й відобразити його на картині, має якимось чином ввести себе в такий стан. Тут у кожного свої рецепти... Наші пацієнти перебувають у вільному польоті, тобто щиро малюють свої почуття й емоції. Для того, аби зловити хвилю, відчути її, професійні художники й відвідують такі заходи.

В Україні арт-терапія поки що в тіні, не систематизована, не аналізована. Цей напрямок розвивається, і ми будемо в цьому плані працювати. У моїй практиці дуже давно був перший досвід, який справив незабутнє враження. До психіатричної лікарні надійшла пацієнтка з важким психічним розладом, яка почала малювати з першого дня. Вона намалювала темну картину, на якій була зображена гарна жінка з раною біля скроні. З рани текла червона кров. Ми подивилися на її роботу, обговорили стан пацієнтки, призначили лікування. Дівчина пролікувалася й за якийсь час намалювала іншу картину. Це була та сама прекрасна жінка, але з абсолютно іншим, позитивним виразом обличчя, фарби були яскравими і світлими, а на місці рани біля скроні тепер була намальована червона квітка. Коли ми поклали дві картини разом, я вперше так наочно побачила, як емоції, стан трансформуються й людина одужує.

Читайте також: Війна — це тільки початок, або Як допомогти тим, хто нас захищав



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Новини України


Новини України




    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ