• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

П’ять вироків одного судді

10.08.2016 20:28 Коментарі

Вищий спеціалізований суд України скасував уже п’ятий вирок судді Червоноградського міського суду Львівської області, викритому в хабарництві ще 2012 року

5 липня Вищий спеціалізований суд України скасував п’ятий за ліком вирок судді Червоноградського міського суду Львівської області Леоніду Раку, викритому в хабарництві ще 2012 року. Це означає, що зловмисникові протягом відносно недовгого терміну за один і той саме злочин буде ухвалено аж шість вироків, що занадто навіть для українського правосуддя. Така низька якість роботи змушує платників податків зробити відповідні висновки і прийняти адекватні кадрові рішення.

Замість передмови

Протягом двох з половиною років, які минули після повалення режиму Януковича, в Україні точиться дискусія між прихильниками двох підходів до питання оздоровлення суддівського корпусу. Точку зору першого табору найбільш вагомо висловив у жовтні минулого року тодішній прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк, відкриваючи разом із федеральним канцлером Німеччини Ангелою Меркель Українсько-німецький економічний форум у Берліні. Тоді він заявив, що судова реформа полягатиме в заміні всіх 9 тис. українських корумпованих суддів, а для заповнення вакантних посад, мовляв, стачить потужностей наших вищих навчальних закладів, котрі щороку випускають 12 тис. юристів. А як не стачить, рекрутують когось із 40 тис. адвокатів. У таборі його опонентів найбільш авторитетною фігурою вважається голова Вищої ради юстиції Ігор Бенедисюк, який не втомлюється переконувати, що подібні ідеї є нічим іншим, як популізмом, оскільки неможливо одночасно звільнити всіх суддів і набрати нових, бо, на відміну від поліцейських патрульної служби, для якісної підготовки судді необхідно років десять.

Цікаво, що Ігор Михайлович, як і його численні однодумці, на підтвердження своєї точки зору неодмінно наводить невдалий досвід Сербії, де після повалення диктатури Слободана Милошевича було поголовно звільнено всіх 2483 судді, котрі в 2010 році були поновлені на посадах за рішенням тамтешнього Конституційного суду, хоча їхні місця вже були зайняті новобранцями. Цей випадок став уже настільки хрестоматійним, що не завадить зробити невеличкий історичний відступ і подивитися на нього з дещо іншої точки зору. Жителі Югославії, як відомо, після видачі Милошевича Міжнародному трибуналу в Гаазі та зміни зовнішньополітичного курсу країни на проєвропейський наївно сподівалися, що в них невдовзі потечуть молочні ріки по кисільним берегам. Але цього не сталося, бо виявилося, що окрім бажання жити так, як живуть у Європі, потрібне ще й уміння працювати так, як працюють там. Зате несподівано підставила своє плече Росія, яка після істотного підвищення цін на нафту отримала можливість більш активно впливати на процеси у країнах Південно-Східної Європи. А після визнання у 2008 році Сполученими Штатами Америки самопроголошеної держави косовських сепаратистів Сербія взагалі потрапила в обійми Москви, а в галузі політики внутрішньої там почалося щось на кшталт контрреволюційної реставрації. Тож причини поновлення на своїх посадах звільнених суддів перебували значною мірою поза межами правового поля.

Але повернімося до судді Леоніда Рака, справа якого висвітила справжню якість наших суддів, на підготовку яких іноді було витрачено й не один десяток років. Цей кримінальний процес чимось нагадує гру в хрестики-нулики, коли суд першої інстанції виносить вирок, а суд наступної інстанції його скасовує. Для пояснення цього дива напрошується два висновки. Або судді такі малограмотні, що не можуть принаймні з другого, якщо вже не вийшло з першого разу, написати все так, як треба. Або гірше: можуть, але навмисно прикидаються дурниками й роблять усе для того, аби розгляд справи тривав до грецьких календ, а обвинувальний вирок панові Раку так ніколи й не набрав законної сили й він ніколи не був звільнений із посади судді саме за цією статтею. Тобто має місце кругова порука та корпоративна солідарність, яка ще й, напевне, неабияк підкріплена матеріальним стимулом.

Яке б із цих двох припущень не виявилося вірним, у будь-якому випадку складається враження, що якщо суддів одним махом замінити на вчорашніх студентів юридичних факультетів, колапсу в державі не станеться, бо ці жовторотики попервах прагнутимуть заробити авторитет, тож у початковий період судитимуть згідно із законом. Легко уявити, що у випадку із суддею Раком такий новоспечений суддя, недовго думаючи, впаяв би хабарнику по верхній планці вісім років позбавлення волі, як того й просив прокурор. А якщо ж проектувати подібний фінал для всіх корупційних справ у масштабах усієї країни, легко буде зрозуміти прагматичне підґрунтя позиції колишнього прем’єр-міністра, який прагнув повної ротації суддівського корпусу. Адже тоді суддя Рак і подібні йому персони витрачатимуть гроші не на те, аби врятуватися від в’язниці, а на те, щоби зробити своє перебування в ній максимально комфортним. Тож фінансові потоки неодмінно змінять напрямок руху в бік Державної пенітенціарної служби, що зміцнить позиції виконавчої гілки влади та її глави.

Історія злочину

П’ять років тому до списку служителів Феміди, яких у 2012 році належало викрити в корупції, потрапили двоє суддів Червоноградського міського суду — Леонід Рак і Степан Мелешко, і виконувати цей пункт «плану до двору» випало Управлінню по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України у Львівській області. Для організації оперативної комбінації його співробітники вирішили не видумувати нічого оригінального й використали як приманку родича одного зі своїх оперуповноважених, а саме брата його дружини, який уже не раз виконував подібні доручення і вважався надійною довіреною особою. Цього разу чоловіку судилося зіграти роль валютного спекулянта. 27 квітня 2012 року на нього склали протокол за ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення правил про валютні операції), який передали до суду разом із вилученими грошовими коштами в сумі 1570 дол. і 5930 грн. Причому зробили це так хитро, що в усіх паперах справжнє прізвище довіреної особи Качмар було написано як Кочмар. Це означало, що в базу даних адмінправопорушників ім’я агента потрапило би саме в такому вигляді, а в подальшому його житті відповідь на запит щодо притягнення до адміністративної відповідальності гласила би, що в цьому відношенні він має чисту біографію.

Ці матеріали потрапили до судді Рака, а в перших числах травня новоспечений «правопорушник» із прихованим, але ввімкненим диктофоном завітав до нього в кабінет нібито для того, щоби поцікавитися датою розгляду і прозондувати ґрунт на предмет того, що можна зробити, аби рішення суду було найсприятливішим для нього. Рак, попри свій більш ніж десятилітній суддівський досвід, не відчув пастки, тож їхня розмова закінчилася наступною домовленістю. Суддя виносить постанову про накладення найменшого штрафу в сумі 510 грн і конфіскацію всього-на-всього сотні доларів, а решту вилученого мали повернути. Але правопорушник за це ще до ухвалення рішення мав передати йому 900 дол. Задоволений агент прудко побіг до опера, і той, прослухавши разом із колегами диктофонний запис, почав ретельно готувати операцію з контрольованої передачі хабара.

8 травня 2012 року чоловік прийшов до установи з грошима і споряджений уже не домашнім диктофоном, а штатною аудіовідеозаписуючою апаратурою, дозвіл на застосування якої був даний постановою голови Апеляційного суду Чернівецької області. Суддя Рак узяв 900 дол. і сказав зайти по постанову за два дні. Того дня оперуповноважені викривати його не стали, бо хотіли заманити в пастку не одного, а щонайменше двох суддів. 10 травня агент прийшов, але суддя замість того, щоб віддати йому постанову, почав говорити, що його справа виявилася набагато складнішою, аніж він думав, бо нею вже цікавилися співробітники різних органів. Чоловік зрозумів, що суддя натякає на те, що треба накинути зверху, і прямо спитав, чи вистачить іще 300 дол., на що Рак жестом дав згоду.

Наступного дня ще 300 дол. були передані, й за тиждень «правопорушник» одержав обіцяну постанову. А ще за тиждень він утретє завітав до кабінету судді Рака й поділився з ним «радістю» про те, що знову потрапив у ту саму халепу: міліція повторно спіймала його за валютні махінації, вилучила 2670 дол. і 2305 грн та склала протокол. Записуючи розмову, агент запитав, чи не зможе суддя скласти йому протекцію перед суддею Степаном Мелешком, якому була розподілена його справа, аби той так само, як і він, ухвалив рішення про мінімальні штраф і конфіскацію. Рак написав на папірці 1500 дол., його співбесідник скривився, закреслив і написав 1000 дол., на що суддя на знак згоди кивнув головою.

Але з передачею хабара для судді Мелешка у співробітників УБОЗу щось не склалося, й чому так сталося, нам лишається тільки гадати. Можливо, він, на відміну від свого колеги Рака, виявився більш проникливим і розкусив провокацію. Можливо, його хтось попередив. А може, він вирішив саме в цьому випадку діяти виключно згідно із законом — така блаж теж іноді надходить. Відомо лише, що працівники міліції, змарнувавши даремно два тижні, вирішили почати реалізацію оперативної інформації відносно самого лише судді Рака. Тобто без видовищних відеокадрів затримання й вилучення мічених грошей.

Попри обшуки, проведені в кабінеті, автомобілі та квартирі Леоніда Рака, переданих йому 1200 дол. так і не знайшли, тож ці кошти були списані як безповоротні втрати. Зате самому зловмиснику було пред’явлене обвинувачення аж за трьома статтями Кримінального кодексу України. Перша — одержання хабара службовою особою, яка займає відповідальне становище (ст. 368, ч. 3). Друга — постановлення суддею завідомо неправосудного рішення з корисливих мотивів (ст. 375, ч. 2), оскільки слідчий прокуратури Львівської області, який проводив розслідування, вирішив, що Леонід Рак ухвалив неправильну постанову про мінімальне покарання для валютного спекулянта. Третя — прийняття пропозиції вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави (ст. 3692) — саме так була кваліфікована згода зловмисника вирішити питання із суддею Мелешком про аналогічне м’яке стягнення.

Перший вирок

По завершенні досудового слідства кримінальна справа була передана в сусідню Волинську область, де потрапила на розгляд судді Ковельського міськрайонного суду Володимира Бондара. Слід визнати, що постановлений ним вирок від 26 квітня 2013 року можна вважати відносно оптимальним, якщо не бездоганним, коли порівнювати його з бездарною писаниною його колег, які в подальшому розглядали цю справу. По-перше, він виправдав Рака за відсутністю доказів за ст. 3692 ККУ — коли той пообіцяв «спекулянту» посприяти у вирішенні справи про валютні операції із суддею Мелешком. Бо й справді, не можна ж вважати доказом напис «1500 дол.», зроблений на папірці, який до того ж не зберігся і до матеріалів справи долучений не був. А вголос ніяких обіцянок Рак не давав, що й підтвердили сам агент Качмар, котрий проходив у справі як потерпілий, а також прослуховування аудіозапису їхньої розмови.

По цьому суддя Бондар виправдав підсудного Рака за ст. 375 ККУ — коли він за домовленістю з уявним правопорушником ухвалив постанову про мінімальне покарання за ст. 162 КУпАП. Слідство в обвинуваченні робило ставку на те, що рішення від 17 травня 2012 року зловмисник постановив, як написано в обвинувальному висновку, «…без всебічного повного й об’єктивного з’ясування обставин справи, її відкритого розгляду, дослідивши докази у відсутності порушника, позбавивши його права на ознайомлення з матеріалами справи, давання пояснень, надання доказів, заявлення клопотань, користування юридичною допомогою…» й далі чимало тому подібної «лабуди». На ці закиди суддя Бондар написав, що рішення про покарання для спекулянта було ухвалене в межах санкції, передбаченої відповідним кодексом, і в подальшому не оскаржувалося, не змінювалося й не скасовувалося. А допущені суддею Раком порушення процесуальної процедури тягнуть за собою хіба що дисциплінарну відповідальність, що, як відомо, входить до компетенції Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

А ось щодо третього пункту — одержання хабара — суддю Рака було визнано винним. Сторона захисту давила на те, що це була явна провокація злочину з боку працівників УБОЗ. Суддя Бондар у відповідь написав, що наявність провокації хабара не звільняє від відповідальності особу, яка його одержала. А крім того, держава платить пану Раку гроші зокрема й за те, щоби він не піддавався на провокації, бо у випадку належного виконання службових обов’язків він би не вів ніяких розмов із правопорушником про позитивне вирішення валютної справи й не отримував би за це від нього гроші, а провів би розгляд справи у визначеному законом порядку.

Загальний підсумок резолютивної частини вироку: за одержання хабара засудити до п’яти років позбавлення волі умовно з іспитовим строком три роки. Був у резолютивній частині один цікавий і правильний пункт, який, до речі, у подальших вердиктах не повторювався: оскільки предмет хабара, який згідно із законом має бути переданий у дохід держави, в ході досудового слідства виявлений та вилучений не був, з підсудного Рака належить стягнути безпідставно набуті ним 1200 дол., тобто 9586 грн за тодішнім курсом Національного банку України.

По замкнутому колу

Попри всю відносну відповідність цього вироку принципам верховенства права, 23 липня він був скасований ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Волинської області та направлений на новий розгляд до суду першої інстанції. Їхні аргументи на користь такого рішення можна характеризувати як боротьбу за коми. Аналогічний висновок напрошується і стосовно судді Ковельського міськрайонного суду Іванни Окостень, яка безсоромно помножила на нуль усі докази, зібрані стороною обвинувачення, і 13 грудня 2013 року ухвалила Леоніду Раку виправдувальний вирок по всім статтям.

Її вирок було скасовано 21 лютого 2014 року, а справу знову було направлено на новий судовий розгляд у той саме суд, але іншому складу суду. Цього разу кримінальна справа дісталася судді Ірині Логвинюк, котра, не інакше як з переляку, бездумно повторила всі доводи слідчого прокуратури й визнала Рака винним за всіма статтями обвинувачення. Так, за ст. 368 ККУ йому було призначене покарання у виді п'яти років, за ст. 375 — двох років, а за ст. 369-2 — двох років шести місяців позбавлення волі. А в кінцевому підсумку п'ять років умовного ув’язнення з іспитовим строком два роки. Про стягнення в дохід держави 9586 грн, еквівалентних на момент скоєння злочину предмету хабара в сумі 1200 дол., не було сказано ні слова. Тож якщо порівняти резолютивні частини першого та другого обвинувальних вироків, вийде, що в першому випадку підсудний Рак, будучи визнаний винним лише за одним із двох пунктів обвинувачення, отримав більш суворе покарання, аніж у другому випадку, коли він був визнаний винним за всіма трьома пунктами.

Щоправда, в цей вирок пані Логвинюк заклала одну міну, яку можна було розгледіти прискіпливим оком і яка за бажання зацікавлених осіб могла розірвати цей вердикт в апеляційній інстанції. Вона перекваліфікувала ч. 2 ст. 375 — постановлення завідомо неправосудного рішення з корисливих мотивів — на ч. 1 тієї ж статті, де згадки про корисливі мотиви немає. З якого дива це було зроблено, напевне, слід запитати психіатра. Адже в тому самому вироку Ірина Миколаївна визнала пана Рака винним в одержанні хабара, переданого йому за ухвалення постанови, котра, на її думку, як виходить, була ухвалена за відсутності корисливих мотивів. Втім, якби органи прокуратури хотіли якомога швидше очистити суддівський корпус під Рака, вони би заплющили очі на цю дурницю й не оскаржували би вирок. Адже підсудний, будучи відстороненим від посади, з листопада 2012 року не відправляв правосуддя, але попри це займав штатну одиницю і справно отримував зарплатню. Але прокуратура оскаржила. У свою чергу апеляційний суд, якби дуже хотів очистити стадо від паршивої вівці, теж не став би прискіпуватися до дрібниць. Однак колегія суддів Апеляційного суду Волинської області скаргу задовольнила, вирок скасувала й направила справу на черговий новий розгляд у той саме Ковельський суд в іншому складі суду.

Суддя Олена Восковська помилку своєї колеги виправила та, перекваліфікувавши ч. 1 ст. 375 на ч. 2, засудила за нею Рака до п'яти років позбавлення волі, а от по статті 369-2 (прийняття пропозиції здійснити вплив) — виправдала. В підсумку ж вийшли ті самі п’ять років умовного ув’язнення з іспитовим строком два роки. Пункт про стягнення вартості предмету хабара випав і з цього вироку, ухваленого 25 травня 2015 року. За сім місяців, 21 січня 2016 року, цей вирок також було скасовано у другій інстанції, тільки цього разу Апеляційний суд Волинської області не став відправляти справу знову в Ковель на четвертий розгляд, а ухвалив свій, в резолютивній частині якого за тим же обсягом обвинувачень підсудному Раку було призначене те ж саме покарання: п'ять років умовного позбавлення волі з іспитовим строком два роки. Зате зменшилася сума, яка підлягала стягненню як оплата за проведення експертиз, — із 11 337 до 7609 грн.

Це був уже п’ятий за ліком вирок, та оскільки він був ухвалений судом апеляційної інстанції, то мав би набрати законної сили негайно, так само як негайно мала би початися процедура звільнення Леоніда Рака з посади судді. Але компетентні органи не дуже з цим поспішали, а 5 липня 2016 року вирок було знову скасовано судом касаційної інстанції. Щоправда, не повністю: в частині одержання хабара (ст. 368 ККУ) колегія ВССУ залишила вердикт у силі. А от щодо ухвалення завідомо неправосудної постанови (ст. 375 ч. 2 ККУ), то в цьому епізоді вирок було скасовано й направлено на новий апеляційний розгляд.

Читайте також: Три вироки для судді Ганича



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ