вівторок, 25 квітня 2017

Racurs.ua

Як виправдали прокурора, або Боротьба з корупцією за схемою «зловили, подоїли, відпустили»

Або навколо цього провадження точилася боротьба різних ворогуючих угруповань всередині відомства, або ж підсудного намагалися якомога довше тримати в підвішеному стані, аби він регулярно чимсь винагороджував важку прокурорську працю

Мукачівський міськрайонний суд 22 вересня ухвалив виправдувальний вирок колишньому начальнику транспортного відділу прокуратури Закарпатської області Олегу Поповичу, обвинуваченому в одержанні хабара. Як полюбляють писати судді, системний аналіз його змісту дає підстави для висновку про те, що органи прокуратури, які затіяли кримінальне переслідування свого колеги, в кінцевому підсумку зробили все, щоби його потім було виправдано через недоведеність вини. Процесуальному керівникові було чесніше відразу відмовитися від підтримання обвинувачення й закрити справу, аби не морочити марне голову судді, але він уперто вів її до такого ганебного фіналу. Припущень, чому так сталося, може бути два. Або навколо цього провадження точилася боротьба різних ворогуючих угруповань всередині відомства, в ході якої внаслідок частих змін генпрокурора брала верх то одна сторона, то інша, волю якої мусив виконувати процесуальний керівник. Або ж підсудного намагалися якомога довше тримати в підвішеному стані, аби він регулярно чимсь винагороджував важку прокурорську працю.

Оперативна комбінація

Як відомо, навесні 2014 року в органах прокуратури пройшла кадрова революція, в ході якої чомусь уцілів багаторічний начальник відділу протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Закарпатської області Олег Попович. Впливові люди пропонували йому по-доброму залишити це місце, та отримавши відмову, замовили оперативну комбінацію, аби спіймати його на хабарі. Наприкінці березня 2014 року до обласної прокуратури з місцевого відділу Департаменту внутрішньої безпеки МВС надійшов лист про те, що під час перевірки анонімної заяви знайдено певний компромат на начальника лінійного відділу міліції на станції Мукачеве і ще кількох його співробітників. Повідомлення супроводжувалося проханням ухвалити рішення згідно закону, але в чому полягав цей компромат, у тексті вироку немає ані слова, ані півслова. А це означає, що він був висмоктаний із пальця, хоча при цьому викладений у дуже правдоподібній формі.

Цей лист пройшов усі ієрархічні щаблі й надійшов на виконання Поповичу, який, ознайомившись із надісланими матеріалами і не розгледівши в них жодної пастки для себе, клюнув на підсунуту йому приманку. Тобто запросив до свого кабінету начальника того самого лінійного відділу, пояснив йому всю прикрість халепи, в яку той потрапив через цей компромат, але пообіцяв спустити справу на гальмах, якщо той дасть йому на лапу 10 тис. дол. Міліціонер поторгувався для годиться, зрізав суму до 8 тис. дол. і погодився, попрохавши зачекати, коли він збере гроші. Це було 18 квітня, у Страсну п’ятницю. А у вівторок, 22 квітня, одразу після завершення великодніх свят, він уже був у Києві в Генеральній прокуратурі, де в нього прийняли заяву про вимагання хабара співробітником прокуратури.

В ГПУ ніби давно чекали на його візит, оскільки дуже швидко дали хід цій заяві. Того ж дня відомості про злочин було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, наступного дня старший прокурор ГПУ склав постанову про проведення контролю за вчиненням злочину, а консультант-експерт Головного управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю СБУ оформив протоколи про отримання грошових коштів від заявника, оскільки міліціонер виявив готовність ризикнути задля успіху операції своїми власними доларами. Ще за два дні, 25 квітня, заступник голови Апеляційного суду Києва Марія Приндюк постановила ухвалу про дозвіл на проведення негласних слідчих розшукових дій щодо зловмисника, і того ж дня той самий старший прокурор ГПУ написав офіційне Доручення ГУ БКОЗ СБУ стежити за своїм закарпатським колегою, прослуховувати його телефонні розмови і споряджати заявника-міліціонера відповідною апаратурою перед тим, як він ітиме на зустріч із вимагачем.

Передача хабара пройшла в три етапи. Хабарник сам грошей не брав, а присилав по них своїх знайомих, при цьому докладно інструктував телефоном обох учасників зустрічі про те, куди їм треба йти і що робити. Перші 2 тис. дол. заявник передав посередникові аж у Львові, другий транш на таку ж суму — вже в Ужгороді біля супермаркету, а останні 4 тис. — в Мукачевому біля автозаправної станції і вже іншому посереднику. Після цієї третьої за ліком передачі, що відбулася 7 травня 2014 року, співробітники СБУ затримали посередника на місці передачі, а Поповича — в його службовому кабінеті.

Втім, під вартою вони провели недовго. Посередник на допиті повідомив, що він працює таксистом і йому на прохання клієнтів часто доводиться брати й передавати усілякі пакунки, змісту яких він не знав і ним не цікавився. Цей пакет, наприклад, в якому були виявлені гроші, його попросила взяти в невідомого йому чоловіка якась жіночка, координати якої він пригадати не може. Тож цього чоловіка довелося відпустити, оскільки в суді він міг легко довести, що його використовували «втемну».

Що ж стосується Поповича, то в ході низки обшуків у нього не знайшли попередньо одержаних 4 тис. дол., тож його звільнили під заставу 97 440 грн. Своєї вини він не визнав і угоду про визнання винуватості укладати не став, тож для доведення його вини досудове слідство було проведене в повному обсязі, і у вересні того ж року матеріали кримінального провадження були передані до Мукачівського міськрайонного суду. Де його чекав розвал.

Процесуальні порушення

Під час досудового слідства працівники прокуратури чи то в силу звичного для них нехлюйства, чи то внаслідок цілеспрямованих дій припустилися чималої кількості ляпів, кожен з яких відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу міг стати достатньою причиною для визнання доказу неналежним і неприпустимим. Наприклад, згадане доручення старшого прокурора ГПУ було складене 25 квітня, але на його звороті, де відповідно до інструкції з таємного діловодства має бути зазначено, хто, де й коли друкував цей документ, стоїть інша дата — 24 квітня. Начебто дрібничка, але судді Мукачівського міськрайонного суду Івану Котубею це дало підстави поставити логічне питання: яким чином у цей день могло готуватись і виготовлятись вказане доручення з посиланням на ухвалу Апеляційного суду Києва від 25 квітня, коли його ще не існувало в природі?

З точки зору здорового глузду ми можемо відповісти: так само, як і друкувався спецвипуск газети «Голос України» з текстом ще не ухваленого закону, який дозволяв обіймати посаду генпрокурора людині без вищої юридичної освіти. Але здоровий глузд це одне, а вимоги закону — зовсім інше. Бо якщо уважно прочитати, наприклад, ст. 87 Кримінального процесуального кодексу України, то виявиться, що така «передбачливість» прокурора є нічим іншим, як порушенням прав і основоположних свобод людини, тож вказаний документ є незаконним, а всі отримані внаслідок виконання цього доручення докази — неприпустимими.

Наступна дрібниця — в постанові про проведення контролю за вчиненням злочину було написано, що вона складена в межах кримінального провадження, відкритого за ознаками ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 368, тобто готування до одержання неправомірної вигоди. Але витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, наданий суду стороною обвинувачення, свідчив про те, що насправді провадження почалося за ч. 1 ст. 368, тобто вимагання хабара. Різниця начебто й невелика, але з точки зору ст. 251 — невірна правова кваліфікація злочину, як підстава помножити на нуль законність постанови і всіх отриманих внаслідок її виконання доказів.

Ще один ляп: у протоколі про отримання грошей від міліціонера-заявника консультант-експерт СБУ вказав, що той виступає в ролі потерпілого, хоча насправді в цьому кримінальному провадженні той був свідком. Як написав у зв’язку з цим суддя Котубей, в такий спосіб було суттєво розширено права заявника як потерпілого і водночас обмежено його обов’язки та відповідальність як свідка. Зміна процесуального статусу без належного для таких випадків роз’яснення прав і обов’язків є порушенням вимог КПК і, знову ж таки, свідчить про неприпустимість доказу.

Перелік таких неузгоджень можна продовжувати, але ми зазначимо найголовніше з тих, що залишилися: суду не було надано ухвали Марії Приндюк про дозвіл на проведення негласних слідчих розшукових дій, котрі обмежували права людини, на підставі якого проводилося стеження й прослуховування. Також не було надано й будь-якого іншого документу, який би належним чином підтверджував, що така ухвала дійсно постановлялася. А без цього суддя мав законне право визнати всі отримані оперативним шляхом докази купою макулатури, не вартої виїденого яйця.

Прокурор попросив не досліджувати докази

Якщо оцінювати цей випадок в порівнянні з іншими аналогічними випадками із судової практики, можна дійти висновку, що перелічені вище ляпи не обов’язково мають тягнути за собою розвал справи й виправдувальний вердикт. Суддя міг визнати всі докази неприпустимими, а міг написати щось на кшталт того, що встановлені в ході судового розгляду численні процесуальні порушення є підставою для винесення окремої ухвали і притягнення винних у цьому посадових осіб до дисциплінарної відповідальності, але вони не вплинули й не могли вплинути на факт доведеності винності підсудного у вчиненні інкримінованого йому злочину. В подібних ситуаціях дуже часто все залежить від позиції сторони обвинувачення й персонально прокурора, який підтримує його в суді.

Але прокурор Мукачівської місцевої прокуратури Руслан Галецький цілеспрямовано вів справу до розвалу, про що яскраво свідчить такий факт. Як уже зазначалося, Попович з метою одержання хабара вів активні телефонні переговори, які прослуховувалися співробітниками СБУ і записувалися на відповідний носій під назвою диск. На цьому диску могло міститися багато чого цікавого, але пан Галецький в ході судового розгляду несподівано подав судді клопотання, в якому просив не досліджувати його. Вказане клопотання було задоволене, диск не досліджувався. Які це наслідки потягнуло? А ось які: відповідно до ст. 23 КПК, не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах і документах, але які не були предметом безпосереднього дослідження в суді. А оскільки диск не досліджувався, то всі цікаві розмови Поповича випали із загального обсягу доказів, і все це разом узяте призвело до того, що суддя ухвалив визнати його невинуватим і виправдати через недоведеність в його діянні складу кримінального правопорушення, а заставу в сумі 97,5 тис. грн повернути заставодавцю після набрання вироком законної сили.

 

Читайте також: Вирок, приречений на скасування

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ









    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ