• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Верховний гастроном правосуддя

З чим порівнює свою роботу голова Верховного суду? З якою професією себе асоціює? І ось він — настав момент істини

— А за что вас любить? Таких, как вы, девушки не любят.
Они любят молодых, длинноногих, политически грамотных.
А вы скоро умрете. И никто не напишет про вас
в газете: «Еще один сгорел на работе».
 

І. Ільф, Є. Петров, «Золоте теля»

Судово-конституційна реформа, ледь розпочавшись 30 вересня, вже на третій день боїв за світле судове майбутнє зазнала відчутних втрат від удару в спину: 3 жовтня 2016 року відбувся Пленум Верховного суду України.

На Пленумі було ухвалено рішення звернутися до Конституційного суду України щодо невідповідності окремих положень п. 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» вимогам ст. 6, ч. 1, 2 ст. 8, ч. 2 ст. 19, ч. 1, 2 ст. 24, ч. 1, 2 ст. 55, ч. 1, 5, 6 ст. 126 Конституції України — тобто щодо неконституційності цього закону.

Голова Верховного суду Ярослав Романюк у виступі на Пленумі зазначив, що йдеться про ліквідацію Верховного суду України та вищих спеціалізованих судів у не передбачений Конституцією спосіб за наявності прямо передбаченої процедури реорганізації цих судів.

Крім того, створюється правова невизначеність у частині існування в судовій системі України одночасно двох вищих судових інстанцій, рішення яких є обов'язковими для виконання органами державної влади та судами; порушується доступність правосуддя для громадян, які фактично втрачають право на перегляд рішень у касаційному порядку протягом розумного строку.

Створюється правова невизначеність положеннями про право участі у конкурсі (а не переведення) на зайняття посади судді Верховного суду особами, які вже є суддями найвищого судового органу і не змінюють при цьому рівня суду, і суддями, п'ятирічний термін повноважень яких сплив, посада не є вакантною і рівень суду також не змінюється.

Аналогічна проблема стосується ліквідації судів першої та апеляційної інстанції, утворення відповідних судів апеляційних та місцевих округів. Все це свідчить про порушення доступності правосуддя, а отже, і права на судовий захист для громадян в цілому на тривалий період.

Решта доповідачів на Пленумі виступили із засудженням ухваленого закону «Про судоустрій і статус суддів», додатково нарікаючи на те, що нові порядки приховують у собі небезпеку втручання в особисте і сімейне життя, порушуючи вимоги ст. 32 Конституції.

Тим не менш, жодного відчутного ефекту ці судомні спроби подовжити життя нинішньому складу Верховного суду не справили. Більше того, хоча критика закону «Про судоустрій і статус суддів» багато в чому є справедливою, не залишає відчуття, що судді змогли підняти свій голос і згуртуватися лише в частині рішення шкурного питання свого подальшого працевлаштування. Впродовж місяців вони сиділи і як мишки мовчали, сподіваючись, що пронесе або розсмокчеться само собою. І тільки коли стало очевидним, що ось вона, стрічка фінішна, — тільки тоді  вирішили вийти з окопів і піти в рукопашну проти конституційного закону...

На жаль — народжений повзати літати не може. Навіть перед обличчям завершення своєї кар'єри, коли втрачати нічого, учасники Пленуму не змогли піднятися вище питань, які хвилюють особисто суддів, але ж ніяк не все суспільство, — тобто вийти за рамки проблем реорганізації судових органів, проведення конкурсу на посади суддів тощо.

Лише десь там, між іншим, було згадано порушення права громадян на касаційне оскарження судових рішень. Тільки доведеться засмутити доповідачів Пленуму ВСУ — право на оскарження ухвал суду в апеляційному порядку і безумовне право на касаційне оскарження порушені зовсім не законом, беріть вище — новою редакцією ст. 129 Конституції! Тож пізно пити боржомі...

Помічаючи кожну смітинку у прикінцевих та перехідних положеннях закону «Про судоустрій і статус суддів», наш Верховний суд не помітив конституційної «колоди»: справа в тому, що після 21 лютого 2014 року в Україні немає взагалі ніякої легітимної Конституції! Причина проста: текст Основного Закону (як випливає з інформації бази законодавчих актів Верховної Ради) був опублікований в редакції закону №742-VII від 21 лютого 2014 року — нікчемного, нелегітимного з правової точки зору конституційного «закону», ухваленого на одній сесії парламенту без обов'язкового згідно зі ст. 159 Конституції висновку Конституційного суду щодо відповідності законопроекту конституційним вимогам. Більш того,  вже не раз зазначалося, що сам законопроект не лише не проходив експертизу в Конституційному суді, але навіть до порядку денного парламенту був внесений  тільки наступного дня, 22 лютого 2014 року, вже після голосування.

Насправді ми не самотні у Всесвіті зі своїми конституційними проблемами. Наприклад, у парламенті Киргизстану днями несподівано з'ясувалося, що зник оригінал Конституції. І це в той час, коли йде процес конституційної реформи. Місцеві парламентарі оцінили цю ситуацію з належним почуттям гумору. «Перш ніж вносити зміни, потрібно знайти оригінал, інакше незрозуміло, куди ми вносимо поправки», — заявила екс-прокурор республіки, депутат Аїда Салянова.

Пораду наших киргизьких колег було б непогано взяти на озброєння і депутатам Верховної Ради, бо (маю підозру) у нас не лише відсутній конституційний закон №742-VII від 21 лютого 2014 року, а й безліч інших нормативно-правових актів виявиться фікцією під час більш детального розгляду...

Однак не це турбує наших верховних суддів. Не доля країни й народу бентежить їхній спокій. Про найбільш наболіле повідав голова Верховного суду Ярослав Романюк, чий зворушливий душевний монолог можна прочитати на сайті ВСУ в інтерв'ю виданню «Юридична практика» (№42 від 18 жовтня 2016 року). Цей шедевр треба читати дослівно:

Уявіть, що у великому магазині в центрі міста працює жінка-продавець. Їй подобається її робота, вона чесно відпрацювала 30 років, заслужила повагу та авторитет колег, отримує тільки подяки й не мала жодних стягнень, їй ніхто не пред'являє особистих претензій. І тут керівництво їй оголошує, мовляв, у суспільстві склалася думка, що всі продавці крадуть, всі обраховують і обважують покупців, всі підсовують прострочений товар, наживаючись тим самим на простих людях. У зв'язку з такою громадською думкою цього продавця... ні, не звільняють, але ставлять умову: якщо хочеш продовжувати роботу, то мусиш пройти конкурс на свою ж посаду. А в конкурсі братимуть участь всі, хто хоче, зокрема й чарівна блакитноока блондинка, яка тільки вчора закінчила торговельний виш. І стануть вони всі разом проходити довгі і складні процедури, співбесіди, перевірку теоретичних знань і практичних умінь. І в цьому випадку ані досвід жінки-продавця, ані її авторитет, ані особисті досягнення, ані роки чесної праці не матимуть жодного значення.

Як ви гадаєте, як сприйме жінка-продавець пропозицію пройти конкурс у таких умовах? Звичайно, вона сприйме її негативно, оскільки буде впевнена в тому, що після багатьох років сумлінної роботи вона постарішала і стала просто не потрібна, що її все одно звільнять, адже її місце у великому, центральному магазині знадобилося молодій блакитноокій блондинці. Вона не братиме участі в конкурсі й піде на пенсію, яку вже заробила, сумна та ображена.

Дідусь Фрейд аплодує стоячи!

Я довго думав: з чим же порівнюють свою роботу судді? З якою професією вони себе асоціюють? І ось він — настав момент істини. 

Професію судді багато що ріднить з іншими сферами нашого життя. Суддя в якомусь сенсі лікар, бо він «лікує» порушені правовідносини. Він має бути таким саме мудрим, як старий добрий шкільний учитель, бо не лише знанням закону, а й життєвою мудрістю має керуватися і вчити цьому інших. Часто суддя змушений рятувати в прямому і переносному сенсі людей від незаконних переслідувань органами досудового слідства та ОРД. Адміністративні суди вносять свою лепту в будівництво правової системи держави, усуваючи протиріччя і заповнюючи прогалини нашого законодавства. Але щоби порівнювати себе з торгівцями?

Чудово зрозумілий цей скривджений пафос: ми стільки років стояли «біля прилавка», ніого не обважили й не обрахували (на цьому робить особливий акцент голова ВСУ!), і тут — на тобі, бабуся, Юріїв день!Прикро, що голова ВСУ не пояснив: якщо судді такі досвідчені, авторитетні, то чому бояться брати участь на рівних із «блакитноокою блондинкою» в конкурсі? 

Дозволимо собі нагадати, що судді вищих інстанцій не лише мають бути готовими продемонструвати свій досвід і знання молодшим колегам практично, зокрема й на конкурсі. Передусім судді (і про це часто забувають) мають демонструвати свою марку суспільству, простим громадянам, з якими вони щодня зустрічаються в залах судових засідань.

Півстоліття тому на екрани вийшов чудовий фільм «Доживемо до понеділка». Кульмінацією сюжету стала сцена діалогу між учителем літератури (Ніна Меньшикова) і вчителем історії (В'ячеслав Тихонов):

— Їм віддаєш всю себе до краплі, а вони...

— Що ми маємо, щоб віддати, ось питання...

— Дурні залишилися в дурнях — він пише, це хто?

— Ну, в цьому випадку, боюся, що це ми з вами. Якщо він не має рації, у нас є час, щоби довести, що ми кращі, ніж про нас думають.

— Це кому я буду доводити?

— Їм. Кожен день, кожен урок. А якщо не можемо... то давайте займатися іншим ремеслом, де брак дешевше обходиться...

Читайте також: Погляд єретика на судову реформу



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Новини України


Новини України




    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ