• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Декларація Ы та інші пригоди українських чиновників Репліка

Є така професія: Батьківщину продавати. Це про декларантів. Все, що вміють робити ясновельможні пани, — це «вирішувати питання»

Вот почему мы можем сказать — вот зловонная куча человеческих отбросов, не останавливающихся ни перед чем, не брезгавших ничем, готовых на все...
 
Андрій Вишинський, з обвинувальної промови, 1938 рік

 

Довго думав, якими ж словами підвести підсумок електронного декларування майнового стану осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, але не зміг підібрати пристойних слів.

Розпочавшись о нуль годин нуль хвилин 1 вересня 2016 року після низки скандалів і звинувачень у профанації, ця кампанія закінчилася за 60 днів опівночі 30 жовтня точно так само — під акомпанемент звинувачень у недостовірності поданих декларацій.

Послухав, що кажуть люди, — навколо суцільна нецензурна продукція. Зарубіжні партнери шоковані, перекладачі втратили дар мови. Західні газети сповнені гнівних статей: британська Guardian вийшла 31 жовтня з викривальною статтею під заголовком «Україна приголомшена тим, як величезні грошові резерви політичної еліти стають надбанням громадськості». Стаття була проілюстрована самовдоволеною фізіономією нашого глави уряду з коментарем: це — український прем'єр-міністр Володимир Гройсман, який задекларував 1,2 млн дол. і 460 тис. євро — готівкою, а також колекцію розкішних годинників.

Інформаційне агентство Reuters помістило матеріал під промовистим заголовком «Українці шоковані через задекларовані багатства чиновників». У статті особливо підкреслюється, що декларування мільйонів доларів готівкою, діамантів, розкішних автомобілів і швейцарських годинників у країні, де середня зарплата ледве сягає 200 дол., не може не підірвати довіру до влади.

Навіть не уявляю, як нинішній уряд збирається далі вести діалог з МВФ та іншими кредиторами про продовження запозичень, якщо рідна еліта не бажає скинутися на порятунок власної країни. Чому заокеанського дядька Сема це має хвилювати більше, ніж наших власних міністрів і депутатів?

А що ж наші? А наші — посміхаються... Багато хто з декларантів вважає, що вони беруть участь у КВН, і тому намагаються жартувати. Наприклад, депутат Сергій Мельничук задекларував 1 трлн грн готівкою! Олег Ляшко вважає за дотепне задекларувати не лише всю свою колосальну для пересічного громадянина нерухомість, а також 740 тис. дол., 90 тис. євро, 890 тис. грн готівкою, а й «вила селянські». Напевне, вони в нього теж із золота, оздоблені дорогоцінним камінням. На думку Олени Сотник, стандартний депутатський набір квартири-машини-земля-валюта виглядатиме краще, якщо інтер'єр прикрасити картиною художника Івана Семесюка під назвою «Пашол нах*й, имперский имбецил!». Все це найяскравішим чином характеризує наших декларантів.

Їх видає невгамовне позерство й бажання не відстати від колег у питанні колекціонування барахла та грошей, щоби не здатися лохами, чого вони бояться більше, ніж гніву власного народу. Вони давно відірвалися від землі й не віддають собі звіту в тому, як це виглядає з боку. Тому спробуємо трохи розкрити їм очі.

Наш неповторний художній керівник ГПУ Юрій Луценко не перестає радувати ораторським мистецтвом. На брифінгу 1 листопада, присвяченому підсумкам декларування, він поділився з журналістами своїми одкровеннями: «Я дуже боюся, щоб цю декларацію наші постійні критикани доморощені і московські пропагандисти не використали для переходу від системи прозорості і підзвітності до «шариковщини», коли кожна багата людина стає ворогом. Це неприпустимо, якщо ми хочемо жити в іншому, ніж ССР, суспільстві. З іншого боку, неприпустимо, щоб люди багатіли не за рахунок своєї розумової чи фізичної праці». Генпрокурор також закликав громадян пишатися цим і ставитися з повагою до людей, які заробили свої гроші чесно і сплатили з них податки.

«Мой дядя самых честных правил, когда не в шутку занемог, он уважать себя заставил и лучше выдумать не мог» — писав Олександр Пушкін.

Дозвольте запитати, до якої категорії розумової або фізичної праці слід віднести декларантів? Наприклад, самого Юрія Віталійовича, у якого, судячи з декларації, дружина «в тумбочці» зберігає 280 тис. дол., 50 тис. євро, кілька мільйонів гривень на банківських рахунках. Можливо, ви варите сталь, катаєте труби, видобуваєте вугілля, газ, нафту, вирощуєте хліб? Або за вашим сценарієм у Голлівуді знято кінофільм, який побив усі касові рекорди? Як називається той товар, який ваша сім'я продає за гроші?

Хочу проілюструвати ці суми простим прикладом. До війни хороший роботяга в середньому по країні отримував 500 дол. на місяць на руки. Зараз це дуже непогані гроші, і багато хто живе на більш скромну платню. На рік — це 6 тис. дол. Якщо не пити, не їсти, не витрачати на транспорт і комунальні послуги, то потрібно працювати без вихідних і відпусток понад 70 років, щоби наблизитися до статку шановного Юрія Віталійовича і його дружини.

Але не лише в генпрокуророві справа. Візьмемо, наприклад, нашого секретаря РНБО пана Турчинова. Він є власником не лише панських хором, колекції старовинних книг і живопису, авторських прав на власні твори, а й непоганої колекції грошових знаків: 735 тис. дол., 55 тис. євро, 250 тис. грн, усе — готівкою. Скільки я пам'ятаю нашого секретаря РНБО, він усе життя був на громадській роботі: спочатку — на партійно-комсомольській, потім на депутатській, трохи побув тимчасовим президентом і спікером парламенту. Коли ж ви, невтомний наш Олександре Валентиновичу, встигаєте колекціонувати папір із водяними знаками? Можливо, вам у цьому допомагають ваші монографії «Тіньова економіка: закономірності, механізм функціонування, методи оцінки» і «Тіньова економіка в СРСР і в Україні», написані, певне, зі знанням справи...

Оскільки декларанти навряд чи поділяться секретами свого дивовижного збагачення, то я дам за них відповідь. У Ельдара Рязанова був віршований рядок, що став назвою пісні: «Мы не пашем, не сеем, не строим. Мы гордимся общественным строем». З часу виходу майже 30 років тому на екрани кінокомедії «Забута мелодія для флейти» ніщо не втратило актуальності.

Є така професія: Батьківщину продавати. Це про декларантів. Все, що вміють робити ясновельможні пани, — це «вирішувати питання». Спочатку створювати їх для всіх оптом, потім вирішувати для кожного окремо, але в роздріб. Все, що вони можуть нам запропонувати у відповідь на питання про джерела цих казкових скарбів, — пишатися «общественным строем».

Наш генпрокурор даремно згадав про шарикових, бо там, де державою керують швондери, ніяк не можна без шарикових. Швондер і Шариков — це дві сторони однієї медалі. Вони нерозлучні, як Маркс і Енгельс...

Декларанти марно сподіваються, що суспільство чекає від них доказів законності придбання майна. Про це пишуть усі, чия душа ніяк не може вирватися за периметр будівлі зі скляним куполом на вулиці Грушевського, 5, — починаючи від знакових фігур на кшталт Мустафи Найєма, Віктора Чумака та Дмитра Добродомова і закінчуючи зовсім вже маловідомими носіями золотого значка з кольорами нашого прапора на лацкані піджака. Панове, як же ви помиляєтеся! Ваших пояснень суспільство більше не потребує!

Коли доблесна прокуратура проводить телевізійне шоу з обшуком чергової жертви боротьби з корупцією, то єдиним доказом провини підозрюваного зазвичай є опис грошей, коштовностей, іншого цінного майна, яке слідчим вдалося взяти у правомірно обікраденій квартирі. Не здобуті докази чи свідчення демонструють публіці. Взята здобич «на хаті» — ось головний критерій доведеності вини для телеглядачів.

Візьмемо наприклад бідного суддю Миколу Чауса, якого спочатку змусили посадити Геннадія Корбана, а потім банально злили, і ось тепер він сам у розшуку. Його провина була доведена телеглядачам тим фактом, що він нібито зберігав 150 тис. дол. у скляній банці. Якщо порівняти цю суму з відомостями вищенаведених декларацій, то це просто смішні гроші!

Що ці крихти в порівнянні з прекрасною колекцією грошових знаків сім'ї Арсена Авакова: 435 тис. дол., 148 тис. євро і 2100 фунтів стерлінгів, 1,5 млн грн — і все готівкою! У чому ж тоді провина судді Чауса? У тому, що він надавав перевагу склотарі, а не іншим банкам, як більш надійній? Можливо, його провина не в тому, що він зберігав гроші, а в тому, що робив це недбало, у брудній трилітровій банці, закопаній у городі?

Те, що зробили декларанти, — це сеанс самовикриття. Не випадково, що декларування завершилося веселим святом Хеллоуїн, коли вся нечисть традиційно вилазить назовні. Дорогі наші товстосуми зробили самообшук і самовиїмку без жодного розпорядження суду й санкції прокурора. За законами телевізійного жанру їхня провина очевидна й не потребує жодних додаткових доказів.

Якщо чесно, то найперша думка, яка прийшла за підсумками цієї кампанії, — та це ж готові розстрільні списки! Тут і думати не треба: коли на зміну цьому злочинному режиму прийде наступний, то слідчим навіть нічого не треба буде вигадувати — хапай будь-кого, в кого заначка перевищує 100 тис. дол...

Тепер проурядова коаліція має залізний аргумент проти дострокових виборів: ви подивіться, хто наші опоненти! Вони ж із нами одним миром мазані, так навіщо ж проводити вибори і міняти шило на мило? Попри весь цинізм цієї тези не можна не відзначити: сенсу міняти дійсно немає. Єдине, що тут не враховано, — це гіпотетична можливість приходу до влади радикальних непарламентських сил радикальними непарламентськими методами. Оскільки режим сам себе не хоче захищати, опустив владу нижче за плінтус, на брудну бруківку, то охочі підібрати її завжди знайдуться... Ви, любі колекціонери грошових знаків, напевно вважаєте, що народ проллє за вашу душу хоч сльозинку?

Колись давно, ще за радянських часів, мене цікавило питання: як же пересічні радянські громадяни сприймали судові процеси 30-х років, коли судили видатних революціонерів, героїв громадянської війни, членів партії, водночас зневажаючи всі мислимі норми законності? І лише десятиліття потому я знайшов відповідь — сприймали зловтішно!

Просто поміняйте маршалів на олігархів, героїв тієї революції на цю, членів тієї партії на членів іменних блоків — і все стане ясно. Без жодної пропаганди, без примусу, а багато хто й сам із задоволенням привів би вирок у виконання.

Тому коли виникає дискусія щодо правових наслідків цього декларування, про необхідність пошуку джерел настільки казкових доходів, хочеться все разом обірвати й нагадати один діалог із кінокомедії «Кавказька полонянка», знайомий майже на пам'ять кожній радянській людині:

— Это самосуд! Я требую, чтобы меня судили по нашим советским законам.

— А покупал ты ее по советским законам? Или по советским законам ты ее воровал? Прекратим эту бесполезную дискуссию. Сестра, включи телевизор погромче...

Читайте також: Карикатури та пародії законодавчої роботи

Читайте також: Карикатури та пародії законодавчої роботи



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ