середа, 26 квітня 2017

Racurs.ua

Четверта річниця нового КПК: запитання без відповідей

Удар у спину новій концепції досудового слідства прийшов із несподіваної сторони

19 листопада 2012 року  набув чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України. Він був ухвалений на заміну КПК УРСР 1960 року. Тільки ледачий тоді не глузував із різних високих трибун щодо давності прийняття чинного на той час Кодексу, який від численних та подекуди несистемних змін перетворився на латанусвитку. Дарма було застерігати від надмірної ейфорії, бо отой хрущовський кодекс витримав понад 50 років, а на скільки вистачить пороху цьому КПК — це ще велике питання.

Загалом, окрім більш чіткої деталізації процесуальних дій, новий КПК передбачав дві концептуальні новації: перенесення тягаря будь-яких процесуальних узгоджень та оскаржень до слідчого судді замість прокурора та докорінну зміну початкової стадії досудового розслідування. Якщо раніше був вхідний фільтр у вигляді стадії порушення кримінальної справи, то тепер усі заяви з повідомленням про злочин підлягали негайній, протягом 24 годин, реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань. Це стало необхідною і достатньою умовою початку слідства у справі.

Така процесуальна революція була обумовлена повною моральною деградацією тих слідчих та прокурорів, які відмовлялися порушувати кримінальні справи навіть за найочевидніших обставин. Наприклад, у разі виявлення тілесних ушкоджень середньої чи великої тяжкості або смерті від неприродних причин.

Не варто вважати, що КПК УРСР від 1960 року якось потурав укриванню злочинів. Більш того, оскільки його писали далеко не дурні, то вони заздалегідь подбали не тільки про відкриття справи, але й про припинення злочину та безпеку заявника.

Відповідно до перших трьох абзаців ст. 97 КПК від 1960 року було передбачено таке:

Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і у справах, які не підлягають їх віданню.

По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:

1) порушити кримінальну справу;

2) відмовити в порушенні кримінальної справи;

3) направити заяву або повідомлення за належністю.

Одночасно вживаються всі можливі заходи, щоб запобігти злочину або припинити його. За наявності відповідних підстав, що свідчать про реальну загрозу життю та здоров'ю особи, яка повідомила про злочин, слід вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки заявника, а також членів його сім'ї та близьких родичів, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на заявника.

Здавалося б, як іще викласти простою і зрозумілою мовою очевидні речі? До речі, це спростовує певний міф, начебто КПК 1960 року допускав неприйняття заяви з повідомленням про злочин до розгляду.

Будь-яка заява від громадянина в усі часи та за будь-яких законів в обов’язковому порядку підлягала реєстрації та розгляду органами досудового слідства та/або прокурором. Інша річ — яку відповідь на неї отримував громадянин.

Головна проблема і тоді і тепер полягає в тому, що відповідь ця за формою різна, але по суті однакова: заявник не може домогтися від держави захисту свого порушеного права в кримінальній сфері. Ключова особливість полягає у тому, що, на відміну від цивільного обороту або господарських правовідносин, у кримінальній сфері потерпілий не може відновити порушене право своїми власними діями. Хіба що вчинити самосуд і відповідати за це згідно з законом. Тому ми можемо лише благати міліцію/поліцію/прокуратуру/тощо розслідувати злочин.

На превеликий жаль, розумна за умови сумлінного ставлення система дослідчої перевірки за КПК 1960 року була викривлена практикою застосування настільки, що перетворилась на знущання над громадянами. Кримінальні справи станом на 2012 рік відмовлялися порушувати навіть за безспірними ознаками злочинів середньої та великої тяжкості.

Наведу два приклади, що мене особисто вразили.

На центральному міському ринку одного з обласних центрів України сталася пожежа у торговельному боксі, внаслідок якої молодий хлопець отримав тілесні ушкодження, що виявилися несумісні з життям. Лікарі боролися за його життя три тижні, але марно.

Районна прокуратура, що потурає цьому міському ринку (хто б сумнівався), склала постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Талановиті «літератори» з прокуратури вказали, що начебто цей хлопець блукав десь провулком поруч із ринком, біля сміттєвих баків, де палили багаття, послизнувся і впав у полум’я, внаслідок чого і зазнав тілесних ушкоджень, а небайдужі, проте невідомі слідству громадяни його принесли на ринок, щоби викликати туди швидку допомогу...

Бо інакше треба притягати директора ринку до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 270 КК України — порушення правил пожежної безпеки, що потягло людські жертви (від 3 до 8 років позбавлення волі).

На додачу примусили скласти рапорти службових осіб МНС та МВС, з яких вбачалося, що ця особа начебто постраждала не на території ринку.

Недоліком цієї версії було те, що, згідно висновків судмедексперта, небіжчик ще за життя дістав не тільки опіки, а ще й механічні травми — забої тулуба, голови та кінцівок, що може свідчити про боротьбу між покійним та невідомою особою. Тобто цілком вимальовується умисне вбивство за обтяжуючих обставин.

Три рази поспіль районний прокурор відмовляв у порушенні кримінальної справи! Тоді довелося привести вбиту горем матір покійного до обласного прокурора, після чого справу нарешті порушили. Інша річ, що її не змогли розслідувати до кінця.

Друга справа виявилась під час так званого багаторівневого відбору на заміщення вакантних посад в органах прокуратури, коли робив певні аналітичні узагальнення щодо життєвого та професійного шляху кандидатів на посади.

Один із кандидатів як прокурор районної прокуратури на Рівненщині відмовив у порушенні кримінальної справи. Обставини, згодом встановлені судом, були такими: згідно з актом судово-медичного обстеження, потерпілому були завдані тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки, перелому п’ятого ребра справа по попередній аксилярній лінії та закритої травми правого колінного суглобу у вигляді розриву заднього рогу латерального меніска, поєднаного з розривом передньої хрестоподібної зв’язки цього суглобу. Такі тілесні ушкодження відносяться до середньої ступеню тяжкості, спричинивши довготривалий розклад здоров’я. Здійснили цей «подвиг» працівники державної рибоохоронної інспекції Рівненської області, яким закон не писаний.

Які ще тілесні ушкодження треба було нанести потерпілому, що йому відірвати, щоб прокурор нарешті побачив ознаки злочину та хоча б відкрив справу за фактом, якщо вже не проти когось конкретно?

Ці приклади свідчать про викривлення до повної межі сумління при виконанні своїх службових обов’язків, а тому я би не став звинувачувати у цьому приписи КПК від 1960 року.

Коли кількість таких прикладів перетворилась на «якість», тобто недієздатність органів досудового слідства стояти на сторожі закону в інтересах простих громадян, виникла нагальна необхідність щось із цим робити. Бо далі ця система працювати вже не могла.

Тоді на «порятунок» прийшла команда Андрія Портнова — головного юридичного радника Віктора Януковича, під керівництвом якого нашвидкуруч підготували реформу і запропонували радикальний вихід: нехай взагалі не буде стадії порушення кримінальної справи, а будь-які повідомлення про злочин слід негайно реєструвати та розпочинати за ними слідство.

Здавалося б, ця новація має вилікувати проблему необґрунтованих відмов у порушенні кримінальної справи, бо кожна справа вважається відразу «порушеною» протягом 24 годин з моменту реєстрації відповідної заяви.

Але не судилося. Наш народ настільки талановитий, що завжди прилаштується. Надто коли йдеться про те, щоб не робити роботу та ще й за це брати гроші.

Удар у спину новій концепції досудового слідства прийшов із несподіваної сторони. Документи, що підписані заявниками, пойменовані як заяви та містять викладення обставин вчинення кримінального правопорушення, слідчі та прокурори почали відмовлятися вважати такими, що відповідають усім вимогам нового КПК.

Тобто якщо по-старому складали постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, то тепер часто-густо стали відписуватись. Мовляв, ваша заява не вважається заявою, вами не доведено склад злочину тощо. Отже по суті та сама відмова, тільки за іншою формою.

Одним із головних недоліків нового КПК слід також вважати відсутність граничних термінів досудового розслідування за відсутності особи, якій пред’явлено підозру (ст. 219 КПК). Тому іншою формою відмови заявнику у вирішенні його питань є проведення «італійського страйку» з боку слідчого, який може хоч впродовж років нічого не робити по справі, складати формальні відписки — і все буде відповідно до закону! Бо закон не зобов’язує слідчого квапитись із розкриттям злочину.

Все це породжує зневіру в громадянах у те, що правоохоронні органи на щось здатні, окрім марного витрачання бюджетних коштів та роботи «на замовлення».

(Далі буде)

Читайте також: Художня профанація, правомірний грабіж та інші форми роботи слідства

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ









    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ