середа, 29 березня 2017

Racurs.ua

Розрубати по живому. Які ризики залишилися для клієнтів «ПриватБанку»

Не вірте банкірам: вони не можуть по-іншому. Тільки брехати. Чи варто вірити чиновникам? А якщо банкір і чиновник в одній особі, і він на цьому місці — тимчасовий?

Практично безболісна націоналізація «ПриватБанку» хоча й полоскотала звичайним клієнтам нерви, але збитків не завдала. Щоправда, неприємності ще не скінчилися.

Радості від націоналізації банку його клієнти не відчували. Попереджаючи паніку, новий власник в особі держави пішов на безпрецедентні заходи — надав повну гарантію на всю суму вкладів у держбанках. Додатково з 1 січня 2017 року в Україні під захист Фонду гарантування вкладів потрапляють і гроші фізичних осіб — підприємців (близько 70% яких, як відомо, мали рахунки в «ПриватБанку»). Банкомати справно поповнювали. Паніку загасили. Замороження грошей на рахунках протягом кількох перехідних днів — найсуттєвіша неприємність, що запам'яталася. Минув місяць, на що чекати далі?

Днями наглядова рада «ПриватБанку» обрала міжнародну компанію EY (раніше вона називалася Ernst & Young) для проведення аудиту. Державні чиновники перестали довіряти результатам роботи попередніх аудиторів PricewaterhouseCoopers (PwC). По-хорошому, в такому великому господарстві, як «ПриватБанк», і за півроку не розберешся, але знатним рахівникам дадуть щонайбільше три місяці на підготовку звіту. Після чого намісники від держави, маючи більш зрозумілу картину (як вони розраховують), ніж попередня формальна звітність банку, зможуть скласти план на майбутнє. І ось тоді почнуться дії.

Паралельно роботі аудиторів чиновники складуть власну думку, як «оптимізувати» систему, що добре працює. Поєднавши зображення від аудиторів і своє бачення, вони створять документ, що визначає подальшу долю банку. Точніше, процедуру його розчленування. Затвердять «нагорі» — а як же без колективної відповідальності. НБУ, ФГВФО, Мінфін, Кабмін — крайнього не знайдеш.

Не загадуватимемо, з якого боку які бізнеси відрубають: одразу голову або тільки хвіст по саму шию. Але, на жаль, четвертування не уникнути. Зазвичай у таких випадках в одну купку скидають погані й інсайдерські кредити, в іншу — обслуговування населення, в третю — електронний бізнес, ще кудись потрібно запхати корпоративних клієнтів. Так, я не обмовився — запхати. У держави вже удосталь держбанків, і без «Привату» проблем вистачало. Продати? Це ще складніше, ніж цукеркову фабрику. А якщо загрузнути у величезному господарстві «Привату» років на 5–10, то точно все закінчиться його ліквідацією за аналогією з державним банком «Родовід».

Тепер уявіть собі, хоча б у загальних рисах, що чекає на банк унаслідок такої реорганізації?

По-перше, скорочення персоналу. Це неминуче під час роботи тимчасових адміністрацій і реорганізації. А якщо ще й підкласти як додаткову підставу папірець від аудиторів з описом проблем у банку, то «регентам» на душі стане легше. А ще можна зняти премії або надбавки. Однаково працівникам діватися нікуди: після ліквідації багатьох десятків банків в Україні за останні роки безробітних банківських клерків хоч греблю гати.

По-друге, «оптимізація послуг» із тією ж метою скорочення витрат. У «ПриватБанку» вельми розвинені різні електронні сервіси, включно із сильною інтеграцією клієнт-банку з бухгалтерською звітністю та діловодством. За цим закріплена окрема частина команди програмістів і окремі фахівці на гарячій лінії. Є й інші фішки, які ніколи не вкладуться в прямолінійне мислення чиновників. Імовірність того, що низку сервісів просто відріжуть, дуже велика. Обізвуть їх витратним рядком у бюджеті банку, який складається із суцільних небанківських супутніх послуг, що не приносять доходу (багато зручних сервісів у «Приваті» заведено надавати безкоштовно) — і закриють. І найнеприємніше — за це бюрократів навіть похвалять, можливо, і премію дадуть: ну як же, звільнять сотню-іншу людей, скоротять витрати. Це саме те, що потрібно державі. І банк одразу стане інвестиційно привабливішим. Просто наступного дня.

По-третє, поділ банку на частини. У нинішньому вигляді банк не збережуть — він занадто великий за всіма параметрами, тому поділ на кілька структур, які обслуговують різні сегменти клієнтів, — очікуваний шлях реструктуризації. На жаль, це буде болісний для клієнтів процес. Одна фраза міністра фінансів Олександра Данилюка «я не виключаю можливості об'єднання «Ощадбанку» і «ПриватБанку», сказана ним ​​на прес-конференції з приводу націоналізації, — вже нічний кошмар для багатьох клієнтів «Привату». Ну а чого варта думка глави НБУ Валерії Гонтаревої про інтернет-банкінг «Приват24»: «Це просто такий маркетинговий хід — вважати, що «Приват24» — найкраща система». Мовляв, «Ощад24», «Райффайзен24», «Альфа24» нічим не гірше.

Важливо пам'ятати: високі державні чиновники з таким типом мислення ухвалюватимуть рішення, яку обрати подальшу стратегію існування банку. І коли навесні нам розповідатимуть про розумні звіти закордонних аудиторів, підтримку МВФ і затверджену на їх основі стратегію, згадайте: робитимуть це наші місцеві «м'ясники», для яких немає різниці, де обслуговується клієнт — в «Ощад24», «Приват24» або в поштовому відділенні. Їм в одній черзі із задоволеними життям пенсіонерами не стояти, з увічливим персоналом не спілкуватися, на постійно вільну гарячу лінію банку не телефонувати.

По-четверте, розвиток самої системи «Приват24» тепер під сумнівом. Якщо цей напрям не буде швидко продано приватному інвесторові, то зупинка в розвитку призведе до його природного усихання. Інвестиційних грошей на експерименти держава не даватиме. А це — глухий кут. Водночас команда колишніх менеджерів «ПриватБанку» (Дмитро Дубілет, Олег Горохівський, Михайло Рогальський) вже створюють IT-компанію, що як раз робитиме подібні речі й пропонуватиме різні зручні сервіси для банків. Цілком можливо, що першим якірним клієнтом для них вже є «A-банк» (ПАТ «Акцент-банк»), який працював до початку року в одному програмному середовищі та в одній банківській базі з «ПриватБанком». (У листопаді 2015 року «А-банк», що належав Ігорю Коломойському, був проданий сім'ї Суркісів. Спеціалізується на роздрібному кредитуванні фізичних осіб.) Наразі «А-банк» проводить технічні роботи з фізичного переносу бази своїх клієнтів із «Приват24» в автономне від контрольованого державою «Привату» середовище. Програмний поділ, скоріш за все, породить форк (відгалуження на сленгу програмістів) від базової версії, розвитком якої, не виключено, опікуватиметься команда «колишніх» приватівців, удосконалюючи її й розробляючи нові продукти. Навіть за бажання шанси держави наздогнати завзятих айтішників дорівнюють нулю. Звідси й виникає велике питання: кому за 3–5 років потрібна буде система «Приват24», законсервована в розвитку станом на 19 грудня 2016 року й підготовлена ​​в такому зів'ялому вигляді для продажу? А нікому.

По-п'яте, неминучі тривалі судові тяжби. Списання на користь держави деяких великих депозитів VIP-клієнтів, імовірно віднесених до пов'язаних із колишніми власниками осіб, конвертація в капітал єврооблігацій банку, експропріація засобів із коррахунку кіпрської філії «ПриватБанку» — всі ці оперативні дії у стилі «взяти телеграф і вокзал» тактично, ймовірно, виправдані. Але юридично будуть тривалі розборки з кредиторами, що втратили таким чином гроші в різних юрисдикціях. Чи вплине це на роботу банку? Чиновники, природно, стверджують, що ні. А ми мусимо вірити.

По-шосте, проблема довіри. Чи можна вірити банкірам? На жаль, ні. Банкіри — брехуни. Все, про що заспокоювали своїх клієнтів тривалий час топ-менеджери та співвласники «Дельтабанку», «Брокбізнесбанку», банків «Хрещатик», «Михайлівський», «Платинум», «ПриватБанку» та інших, виявилося брехнею. Причому як до самої катастрофи фінустанови (з метою не викликати паніку, заспокоїти), так і після (не визнавати помилок, щоб не сісти тепер за статтею). Про прес-служби взагалі не йдеться — вони люди підневільні. Тому, громадяни, не вірте жодним банкірам: вони не можуть по-іншому. Тільки брехати. Всім брехати: податковій, аудиторам, регулятору, клієнтам, сусідам і друзям. Добре мотивовані інстинкти самозбереження завжди опиняться вище за інші якості. Це інша природа. У кого природа конфліктує з цією позицією, ті вже давно розлучилися з банками по-хорошому й пішли із цього бізнесу.

Чи можна вірити чиновникам? А якщо банкір і чиновник в одній особі, і він на цьому місці — тимчасовий? Нехай кожен сам відповість собі не це запитання.

Читайте також: Проблема ошуканих вкладників — це проблема самих вкладників

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ









    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ