• Новини політики
  • Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Семен Глузман: Про право і права людини

В Україні престиж права низький надзвичайно. Навіть у глухі радянські часи, коли громадяни чекали від силових структур не захисту, а агресії, престиж права був вищим

Загальна Декларація прав людини не входила в СРСР до реєстру секретних документів. Її текст був опублікований у кількох правових збірниках, цілком доступних читачам в академічних бібліотеках. Секретним цей документ не був, але, як би це сказати, був він для радянської влади неприємним. Радянський законодавець такого слова в юридичну мову не ввів, але... в радянському правовому житті таких «неприємних» текстів було чимало.

Так от, в уже далекі 70-ті роки минулого століття в зоні ВС 389/35 для особливо небезпечних державних злочинців (в СРСР політв'язнів, ясна річ, не було) відбував свій 15-річний термін покарання львівський юрист Іван Олексійович Кандиба. Він десь дістав цей дуже неприємний для радянської влади документ, тобто Декларацію, і ховав його. Ховав, бо наші табірні наглядачі, які надихалися офіцерами Скальнінського відділу КДБ, що обслуговував нас, під час раптових обшуків урочисто вилучали в Івана Олексійовича цей текст. Але в Кандиби завжди було припасено кілька рукописних копій, захованих у найнесподіваніших місцях.

О, це було нескінченне полювання! У цьому сенсі радянський КДБ Івана Кандибу перемогти не зміг. Після чергового вилучення Іван Олексійович знову робив копії. Благо, сам документ був невеликий. Зрозуміло, у Правилах внутрішнього розпорядку для місць позбавлення волі заборони мати Декларацію не було — там були інші заборони, наприклад, ми не мали права «займатися садівництвом і городництвом».

А потім, 1975 року, всіх нас, радянських людей, нагородили Гельсінськими угодами. Підписаними, до речі, самим товаришем Брежнєвим. У зоні особливого свята через цю подію не було. Прочитавши «Правду» (газета була така, це я для молодих...), ми спокійно продовжили своє звичне зеківське життя. Хтось зовсім не добровільно пішов на 15 діб у карцер за «розстебнутий верхній ґудзик», хтось втратив право на побачення з родичами за те, що сидів на застеленому ліжку в денний час... Один лише 25-річник Степан Мамчур повірив тексту в «Правді» й попросив начальника зони дозволити йому мати в своєму розпорядженні Біблію... В обличчя літній людині вигукнули таку відмову: «Ми не дозволимо псувати наших дітей релігійним дурманом!»

Так у СРСР працювало право. Без масових арештів і розстрілів сталінської пори. Життям країни керував відомчий нормативний акт, а не параграф Конституції. Правозастосування в більшості випадків здійснювалося згідно з вимогами Її Величності Інструкції, а не декларативних положень Закону. Найбільш яскравим проявом цієї вторинності законодавчого акта було існування Паспортних правил — величезного, майже повністю засекреченого нормативного акта Ради міністрів СРСР, що визначав життя, поїздки країною, правила й можливості інституту прописки. Акта, що прив'язував громадянина до певного місця проживання й фактично ускладнював небажані для держави зміни в житті людини. Ми, громадяни тієї країни, знали лише нечисленні декларативні Витяги з паспортних правил, надруковані на останній сторінці паспорта.

А потім помер СРСР. Наклав на себе руки несподівано й майже безкровно. Україна, як і Таджикистан із Киргизстаном, здобула незалежність. А з нею прийшли щедрі закордонні донори, нескінченні круглі столи та конференції на теми дотримання прав людини. І — вакханалія юридичних факультетів на основі кулінарних училищ та академій річкового флоту. Нудні підручники радянської доби проростали не менш нудними підручниками пори незалежності, невиразна ВАК (Вища атестаційна комісія) часів Брежнєва перетворилася на нахабне безсоромне чудовисько, що породжувало безграмотних і самовпевнених професорів «українського права». Фігура пана Ківалова в цьому сенсі цілком символічна...

А країна дужа потребувала грамотних юристів. Знавців не кодексів і підзаконних актів, а права. Існування права являє собою соціальну реальність, відкинути яку не можуть навіть ті, хто здійснює державну владу. Френсіс Бекон стверджував, що влада й держава — лише доповнення до справедливості. Якби можна було здійснювати справедливість якимось іншим способом, то ми б їх — влади й держави — не потребували. Сучасні теоретики права вважають за краще не використовувати термін «справедливість», слідом за Максом Вебером зараховуючи її в патетичні, а не правові постулати. Хоча саме ця патетична категорія є однією з основ права. Стародавні греки визначали її так: справедливість — це стримування сили мудрістю.

Втім, таким саме патетичним ми можемо вважати відоме визначення німецького теоретика права, який написав у 1962 році: «Велич демократії полягає не в тому, що більшість народу користується необмеженою свободою, а в тому, що вона ставить у центрі держави гідність людини». Набагато раніше, 1848 року, француз Алексіс де Токвіль, передбачаючи європейське майбутнє, далекоглядно зауважив: «Демократія розширює сферу індивідуальної свободи, соціалізм її обмежує. Демократія стверджує найвищу цінність кожної людини, соціалізм перетворює людину на простий спосіб, на цифру». Дивовижне передбачення...

Ми з вами живемо в демократичній країні. Або — в протодемократичній. Знайомство з реаліями більшості наших сусідів по камері в радянському імперському таборі дозволяє дещо краще, терпиміше ставитися до своїх реалій. Сьогодні наша правова система відрізняється від писаного права радянської правової доктрини, яка проголошувала: «Право — це система суспільних відносин, які відповідають інтересам панівного класу й охороняються організованою його силою». Конституційний розвиток України затверджує систему цивілізованого моноконституційного акта, яка виключає паралельне з Конституцією автономне існування будь-яких конституційних за своєю юридичною силою законів, оскільки будь-які доповнення та зміни мають бути інкорпоровані в текст Конституції.

На жаль, практика правозастосування в Україні інша. Зокрема, ми можемо стверджувати, що право власності в нашій країні захищено краще за право бути вільним. Втім, не всі мої співгромадяни погодяться із цим зауваженням... На жаль, обґрунтовано не погодяться. Які причини масових порушень прав людини в Україні? Прояв байдужості, неуваги держави до життя громадян. Іншими словами — дисфункція права. Дисфункцією права є: факти вибіркового застосування кримінального закону залежно від дистанції правопорушника від чинного президента держави; існування окремої, номенклатурної системи надання медичної допомоги; успадковане від СРСР виведення значної частини бюджетних витрат у систему «державної таємниці»...

Чи ефективні норми (інститути) права в Україні? Показники ефективності норм права давно відомі, немає потреби захаращувати текст їх перерахуванням. На жаль, українська правова система і практика правозастосування не відповідають цим показникам. Масові протести українських громадян (так звані майдани) є природною реакцією на масові дисфункції права.

Сучасна соціальна наука знає: соціальний контроль, навіть у найжорсткішій силовій формі, не може задушити всі прояви індивідуальності. На жаль, диктатори й інші авторитарні правителі розумних книжок не читають. Та й радників вони здебільшого підбирають собі до пари.

Традиційна теорія про виникнення масових протестів концентрує свій інтерес на деструктивній поведінці груп, які беруть участь у них. Ось такий суто поліцейський аспект ситуації... Поведінку влади ця теорія розглядає як нормальну, інструментальну та раціональну. Забуваючи, що і стабілізований, повністю організований спосіб поведінки також може бути руйнівним і навіть більш деструктивним за поведінку людей, що відхиляються від норми. Протести на вулицях — дрібниця, якщо порівнювати з руйнівною силою мілітаристських рішень, які з'являються внаслідок політичних розбіжностей. Соціальну функцію, якщо вона не виконується нормально, на законних підставах, виконають інакше — через соціальні відхилення.

Слід пам'ятати: людина може поводитись антиконституційно, якщо вона виступає як учасник соціального руху, метою якого є назрілі, необхідні соціальні зміни. А страх покарання... Що ж, він існує, мусить існувати. Але, як зауважив відомий норвезький кримінолог, чим більше ви втратили, тим менше можна у вас відібрати за допомогою покарання.

Пряме, очевидне нехтування свободами громадян не єдина причина недосконалості, дефектності правової системи країни. Важливим моментом невиконання права (зокрема й так званих основоположних прав людини) є традиція вибірковості правосвідомості, зафіксована радянськими (!) дослідниками ще 1974 року. Під час виведення узагальнених показників солідарності громадян СРСР із кримінальним законодавством у порівнянні з законодавством судово-процесуальним було встановлено, що показники солідарності з кримінальним правом удесятеро (!) вище. Іншими словами, масова свідомість розцінювала репресивний аспект права як важливіший за гарантійний.

І сьогодні законослухняні громадяни України, як і в СРСР, легше уявляють себе потерпілими, ніж обвинуваченими. Саме в цьому криється причина правового нігілізму багатьох наших співгромадян, негативного ставлення до права обвинуваченого на кваліфікований захист, до презумпції невинуватості.

Серйозною причиною дефектності правозастосування у сфері прав людини в Україні є і така посттоталітарна традиція, як використання нижнього рівня приписів-положень і рекомендацій відомчого правового акта. Не міжнародних зобов'язань держави Україна, не чітких положень Конституції, і навіть не вимог закону.

Недбалість і політична заангажованість українського законодавця призвели до численних правових дисфункцій, які жорстко обмежують можливість громадян захищати свої права. Розумію, що перевантажую текст спеціальними термінами й категоріями, проте хоча б перерахую основні з них:

— так звані правові колізії;

— прогалини в праві;

— відсутність необхідного офіційного тлумачення норм права;

— несвоєчасність створення правової норми;

— декларативні кримінальні норми.

Все просто. Дуже просто. Але не виходить. Чи то часу на це в законодавця бракує, чи то бізнес усю увагу поглинає, чи то партійні (тобто кланові) інтереси важливіші за службові. Якщо закон не захищає мої права, мою гідність — це поганий закон. І погана держава. Так я наблизився до найважливішої проблеми — престижу права. Тут надзвичайно вагомою є проблема співвідношення моральних норм і правових. Проблема правового конформізму, проблема дотримання норми права відповідно до співвідношення до якості його санкцій, підтримка правових позицій під час конфлікту з моральною нормою. Проблема соціального і правового ригоризму й терпимості... Від усього цього і залежить престиж права.

В Україні сьогодні престиж права низький надзвичайно. Навіть у глухі радянські часи, коли громадяни усвідомлено очікували від силових структур не захисту, а агресії, престиж права був вищий. І виною тому не судді, не прокурори, не дізнавачі та слідчі, а політики. Насамперед — законодавець. Іншими словами — Верховна Рада. І президенти, зрозуміло. Дуже давно, в зоні, через систему «книга поштою» я отримав неймовірну за вмістом мудрості книгу ленінградського професора Льва Явича «Нариси загальної теорії права». У ній було багато відвертого і, по суті, зовсім не радянського. Була там і така думка: «Офіційно чинне, позитивне право має обов'язково містити в собі вирішальну якість загальносоціального права — має бути масштабом свободи!». Так, саме тоді, 1976 року, в зоні для особливо небезпечних державних злочинців я мав неймовірне щастя доторкнутися до такої мудрості. І ось питання, конкретне, зовсім не риторичне: чому сьогодні, у 2017 році, в Україні немає таких джерел мудрості? Немає розумних людей? Немає відповідного політичного ґрунту? Дуже хочу отримати відповідь, насамперед від обраного мною президента України. Не буде відповіді...

Хочу завершити свій скуйовджений, емоційний текст словами німецького юриста, написаними 1960 року: «Як людина завжди перебуває в русі, завжди прагне направляючої мети свого земного буття, як іманентне отримує сенс тільки завдяки трансцендентному, так і право завжди на шляху до істинного права». На жаль, тут і сьогодні все не так.

Читайте також: Атмосфера правового свавілля — чи є вихід


Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ