вівторок, 25 квітня 2017

Racurs.ua

Відторгнення, або Яке майбутнє чекає на трансплантологію в Україні

Ви боїтеся думати про донорство і трансплантацію, але за статистикою шансів стати реципієнтом удесятеро більше, ніж донором

Чи знаєте ви, що Україна вважається батьківщиною трансплантології? Ще в далекому 1933 році хірург Юрій Вороний, який працював у Херсоні, вперше у світі зробив пересадку трупної нирки жінці, яка помирала від отруєння ртуттю. У звіті про цю подію, опублікованому в італійському журналі Minerva Chirurgica, зазначалося, що нирка включилася у кровотік і почала самостійно функціювати. За дві доби, попри поліпшення стану, пацієнтка померла. Цією операцією хірург довів на практиці, що живій людині можна у клінічних умовах пересаджувати не лише фрагменти тканин, а й цілі трупні органи — так почався новий етап у розвитку світової клінічної трансплантології.

Сьогодні наші співгромадяни з хворими нирками змушені роками проходити процедуру гемодіалізу, а для порятунку власного життя і пересадки органів доводиться залишати «батьківщину трансплантології» та їхати до сусідньої країни — Білорусі. У білоруських центрах трансплантації їм виставляють рахунок на круглу суму в доларах. І якщо кілька років тому, скажімо, операція з пересадки серця коштувала 30 тис. дол., то зараз, коли до білоруських трансплантологів почали частіше приїжджати іноземці, ціна піднялася до 100–150 тис. дол.

«За нашими підрахунками, собівартість пересадки серця (без допоміжного кровообігу) коливається від 20 до 25 тис. дол. З періодом виходжування протягом двох-трьох місяців. Роблячи операції в Україні, ми могли б заощадити величезну кількість державних коштів і врятувати тисячі життів», — каже директор Інституту серця Борис Тодуров.

Чому обирають Білорусь? За останні роки в цій країні стався прорив у розвитку трансплантології, який дозволив посісти перше місце серед країн СНД за кількістю трансплантацій органів. Білорусь, де ще зовсім недавно медицина мало чим відрізнялася від радянської (її не найкращих часів) і нинішньої безрадісної української, сьогодні посідає дев'яте місце у світі за кількістю трансплантацій серця. Тут практично пішли в небуття листи очікування й діалізні центри (які потребували мільйони доларів із державного бюджету). Одна пересадка донорського органу іноземцю (близько 10% від усіх трансплантацій) забезпечує операції п'яти-шести білорусам, для яких пересадки безкоштовні.

Трансплантологія в Україні на межі вимирання

Що заважає нашій країні досягти аналогічних показників? Проблема в Україні комплексна: відсутність нормативного врегулювання і законодавча незахищеність лікарів, брак інформаційної політики держави та популяризації трансплантології, дефіцит кадрів, недофінансування галузі...

Так, у 2016 році на трансплантологію з держбюджету було виділено 6 млн грн, а на лікування за кордоном — 220 млн грн. Якби в нашій країні проводилися пересадки донорських органів, ці гроші могли б залишитися в Україні. Це особливо актуально за умов гострої нестачі бюджетних коштів на медицину. В останні роки фінансування трансплантології практично зведено до нуля, а гроші виділяються тільки на імуносупресивну терапію тим пацієнтам, які вже перенесли трансплантацію.

«У нас немає підготовки кадрів, наукових кафедр, держава не вкладає ні копійки. Вся українська трансплантологія — це ті ентузіасти, які робили все самі, знаходили можливості й училися за власний кошт. Наші лікарі залякані. Хірурги з Інституту трансплантології просиділи півтора року в СІЗО. Хто після такого робитиме трупні пересадки в Україні? Якщо ми не будемо захищені законом на 100%, ніхто трансплантацією не займатиметься», — з гіркотою говорить Тодуров, який ще 16 років тому зробив першу в Україні пересадку серця.

Багато років трансплантологія в нашій країні виживає як може згідно із законом, ухваленим ще в 1999 році. З цього моменту пересадка трупних органів практично припинилася, проводилися здебільшого родинні трансплантації. Для того щоб взяти у людини донорський орган, потрібно запитувати дозвіл у її родичів. Ситуація парадоксальна: доросла здорова людина не має законного механізму розпорядитися своїми органами за життя.

Новий закон про трансплантологію: презумпція обережності

У квітні 2016 року Верховна Рада розглядала два нові законопроекти про трансплантологію, головна відмінність яких полягала в тому, на яких умовах можна брати органи для трансплантації у загиблого донора. Між презумпцією згоди (якщо людина за життя не відмовилася, значить, вона не проти стати донором після смерті) і презумпцією незгоди (вилучити орган можна тільки якщо людина погодилася за життя або найближчі родичі після її смерті) вибір зробили на користь останнього, посилаючись на те, що українське суспільство не прийме перший варіант.

Тодуров упевнений, що саме презумпція згоди дала б потужний поштовх розвитку трансплантології в Україні, як це сталося в Білорусі. За його словами, в цій країні після ухвалення закону про презумпцію згоди кількість трансплантацій збільшилася в 40 разів.

«За нашим опитуванням, 15% людей активно висловлюють свою згоду на забір органів після смерті. Ці цифри нічого радикально не змінюють. З іншого боку, приблизно 15% категорично проти того, щоб стати донорами посмертно. І якби у нас діяла презумпція згоди, решта 85% апріорі потрапили б у категорію донорів», — пояснює свою позицію Тодуров.

На думку директора Інституту серця, головне, щоб кожна людина могла просто та швидко висловити свою незгоду. Цю проблему вирішив би електронний реєстр МОЗ, куди можна зайти зі свого комп'ютера, зареєструватися за допомогою персональних даних і поставити галочку у відповідному полі.

Якщо ж судити за світовим досвідом, то розвиток трансплантології можливий як у разі презумпції згоди, так і незгоди. Першу модель використовують в Іспанії, Франції, Польщі, Австрії, Ізраїлі, Норвегії та Італії; другу — у Великій Британії, Швейцарії, США, Японії, Німеччині та Канаді.

На новий закон покладають великі надії. Нардеп Олексій Кириченко, член Комітету ВР з питань охорони здоров'я, вважає, що він докорінно змінить ситуацію в галузі, оскільки закладає основи для створення національної системи трансплантології: «Ця система має об'єднати мережу транспланто-координаторів, центри забору органів, їхнього розподілу та трансплантації, спостереження пацієнтів після операції та підтримки імуносупресивною терапією, а також вирішити дуже важливе питання донорських реєстрів. Сьогодні ми навіть не знаємо, скільки людей потребує пересадки тих чи інших органів».

Однак проект закону №2386а-1 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров'я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині», ухвалений в першому читанні у квітні 2016 року, досі не став законом. Як і багато інших законопроектів, він може роками чекати на друге читання, тобто де-факто не ухвалюватися. І поки він завис у повітрі, ми не розвиваємо свою медицину, а годуємо чужу.

За даними Міністерства охорони здоров'я, на рік потрібно 2000 пересадок нирок, 1500 печінки й близько 1000 — серця. Шанси дочекатися трансплантації — мізерні, оскільки операцій у країні не робить майже ніхто. За словами заступника голови Громадської ради при Міністерстві охорони здоров'я Оксани Александрової, кожного дня в Україні, так і не дочекавшись на трансплантацію, вмирає дев'ятеро осіб.

Можливо, варто було б прислухатися до пропозиції нардепа Тетяни Донець і прискорити процедуру розгляду законопроектів ВР? «Сьогодні терміново потрібно внести зміни до закону «Про Регламент Верховної Ради України»... Ухвалення закону лише в першому читанні ні про що не свідчить і нічого не обіцяє. Парламент має ухвалювати закони в цілому. Тільки тоді є результат. Прискоривши процедуру ухвалення законів у другому читанні, ми зможемо забезпечити реальну можливість дій. Адже законодавчі акти мають не припадати пилом, а «виходити в люди», — зазначає нардеп.

На небі ваші органи не потрібні

Ще один важливий момент — стереотипи про трансплантологію в нашому суспільстві, які потрібно міняти. Українське суспільство важко долає шлях до милосердя, який європейські країни пройшли раніше.

«Я знаю, що ви боїтеся думати про донорство і трансплантацію, але за статистикою шансів стати реципієнтом удесятеро більше, ніж донором, — каже Тодуров. — Перехворіли на грип, за місяць — міокардит, за три місяці ви вже в листі очікування й чекаєте на пересадку серця. Потреба пересадки органів в Україні — близько 5 тис. на рік, але ось уже багато років існує закон, що не працює, за яким людина не має права розпоряджатися органами за життя. За неї це роблять родичі після її смерті. У стані стресу родичі зазвичай такого дозволу не дають. Закон потрібно міняти, причому терміново. Про донорство потрібно говорити й роз'яснювати».

На думку Александрової, в багатьох країнах (зокрема і з презумпцією незгоди) одного випадку було досить для сплеску серед людей бажання стати донорами. «В Індії десь 10 років тому в родині лікарів померла дитина. Вони дозволили використати її органи, і саме в тій південній області Індії зараз процвітає трансплантологія, тому що багато хто вирішив, що це потрібно. А в Іспанії в церквах навіть висять таблички: «На небі ваші органи не потрібні». Проповідується, що це — богоугодна місія», — розповідає експерт.

Днями президент Польщі Анджей Дуда під час відкриття XII симпозіуму Польського трансплантаційного товариства підписав карту донора й закликав поляків чинити так само: «Це буде підтримка для польської трансплантології. Йдеться про те, щоб відповісти собі на запитання, чи готові ви прийняти, що ми не живемо й не вмираємо самі для себе».

 

Читайте також: Перші кроки медреформи: буде нелегко, але по-чесному

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ









    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ