• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Донбас: сценарії врегулювання і ціна перемоги

Прямими жертвами «хорватського» сценарію в Україні можуть стати 300 тис. осіб, тобто 10% мирного населення непідконтрольних територій. Кожен десятий

Із ситуації на Донбасі є декілька виходів, і всі вони — погані.

Перший. Назвемо його «придністровський» сценарій. Заморожений конфлікт, хиткий стан «ні війни, ні миру» на довгі роки.

Україна зазнає втрат кожного дня. Країна втрачає людей, загиблих і поранених, цивільних і військових. Втрачає гроші: сучасна війна коштує дорого. Держава втрачає довіру і своїх громадян, і міжнародних партнерів. Згодом дедалі складніше буде переконати когось, що державний механізм здатний ухвалити, нарешті, хоч якесь рішення й послідовно добиватися поставленої мети.

Другий сценарій — «мінський». Політичне врегулювання. Вибори, амністія, регіон з особливим статусом у складі країни. Це сприймається як втрата частини суверенітету. І, безумовно, це буде величезним розчаруванням для багатьох: три роки жахів і втрат — заради чого?! Заради того, що пропонувалося від самого початку?

Ще одна неминуча втрата — це втрата віри у справедливість. На одній стороні скажуть: «Як? Вони вбивали наших солдатів, а тепер спокійно складуть зброю й житимуть, наче нічого не сталося?». На іншій відповідатимуть: «Як? Вони бомбили наші міста, а тепер спокійно житимуть, а ми зі своїх податків — платитимемо їм зарплати й пенсії?». І всі в унісон: «За що загинули наші?».

Третій — «хорватський». Силова операція. Розгром збройних формувань невизнаних республік. На тлі двох інших багатьом здається панацеєю: вирішити всю справу одним ударом, краще жахливий кінець, ніж жах без кінця!

Це спокуса простих рішень. Можливо, головна її небезпека в тому, що вона приховує від своїх прихильників істину: простих рішень не існує. Це рішення теж має свою ціну. І її можна дуже приблизно назвати вже сьогодні. Насамперед, у головному вимірі — людському.

Цей вимір війни давно враховується у світі й має назву «співвідношення цивільних жертв» (civilian casualty ratio). Цинічні військові штабісти під час планування операцій прагматично підраховують число втрат серед мирного населення, а вже політичне керівництво вирішує, чи готове воно на це піти.

Статистична тенденція невтішна: протягом усього минулого століття це співвідношення змінюється не на користь цивільних людей у зоні військових дій. Більшість фахівців сходяться в тому, що останньою війною в історії людства, на якій військових загинуло більше, ніж цивільних, була Перша світова. Зазначене співвідношення становило 3:2. Троє солдатів на двох нонкомбатантів.

Офіційна історіографія Другої світової зафіксувала такі цифри: 24,4 млн солдатів і 46,7 млн цивільних загинули у всіх країнах, що брали участь у цій війні. Пропорція змінилася. На одного солдата припадало приблизно двоє загиблих цивільних. До кінця століття «нормальним» вважалося співвідношення 1:4 (на рівні операцій НАТО в Іраку та колишньої Югославії).

«Нормальним» — це значить за умови дотримання конвенцій. Тобто сторони військового конфлікту не атакують мирне населення цілеспрямовано, по можливості вживають заходів для захисту цивільних, не використовують забороненої зброї масового ураження тощо.

Реальність сучасної війни така, що близько 80% її жертв — цивільні. В середньому, проте трапляються й виключення.

Максимальне в сучасній військової історії співвідношення жертв було досягнуто двічі. Спочатку — росіянами під час першої чеченської кампанії, 1:10. Після реформи своєї армії РФ під час другої кампанії в Чечні отримала «нормальний» показник — 1:4.

Згодом такі ж цифри зафіксували під час масового застосування безпілотних дронів американськими військовими в Пакистані. Теж 1:10. В одному з детально вивчених епізодів співвідношення було 1:128, зокрема 13 дітей.

Повних даних щодо Донбасу поки немає, є тільки уривки.

Автор цих рядків на власні очі бачив звіт служби швидкої допомоги під час першої артилерійської дуелі на околицях Донецька. Після завершення бою медики підібрали 26 тіл, з яких із явними ознаками належності до воєнізованих формувань (форма, зброя) був один чоловік. Решта двадцять п'ять — мирні жителі.

Потім люди в Донецьку й інших містах Донбасу навчилися ховатися в підвали й тримають під рукою «тривожні валізки» з найнеобхіднішим. А тоді ще не вміли. Двадцять п'ять осіб навчитися мистецтва виживання не встигли...

У різні періоди й у різних місцях по всій зоні бойових дій міжнародні спостерігачі декількох агентств фіксували співвідношення від 1:3 до 1:8. Узагальнені цифри спочатку публікувала тільки ООН, пізніше кілька разів свої оцінки кількості загиблих і поранених оприлюднили українська влада й адміністрація невизнаної ДНР.

Президент України Петро Порошенко два роки тому назвав такі дані на Мюнхенській конференції з безпеки: 1,4 тис. військових і 5,6 тис. цивільних. Тобто всі ті ж 1:4. Рік по тому, виступаючи в Краматорську, озвучив: 2,5 тис. військових і 6,5 тис. цивільних. Співвідношення 1:2,6.

Офіс комісара ООН з прав людини в останній доповіді по Україні опублікував тільки загальну цифру загиблих — 9758 осіб, включно з ВСУ, формуваннями невизнаних республік і жертвами серед мирного населення. Ще 22 779 осіб отримали поранення. З цього документа можна зрозуміти тільки пропорцію між убитими й пораненими — 1:2,3. Ці цифри — фактично єдині, які можна взяти за основу.

Отже, за оцінками Генштабу ЗСУ, чисельність збройних формувань невизнаних республік сягає понад 40 тис. осіб. Значить, під час знищення такого угруповання можуть загинути, за мінімальними оцінками, 104 тис. цивільних і 240 тис. — отримати поранення.

Ми можемо вкрай обережно припускати, що прямими жертвами «хорватського» сценарію можуть стати 300 тис. осіб, тобто 10% мирного населення непідконтрольних територій. Кожен десятий. За цими цифрами — живі люди. У багатьох, хто живе «тут», «там» залишилися рідні та близькі. Загибель такої кількості людей сама по собі жахлива. Важкими будуть і наслідки. Наслідків буде багато. Всі ми зараз навіть уявити не зможемо. Але деякі — цілком.

Яку суму доведеться виплатити державі як компенсацію рідним і близьким?

Яку пам'ять про ці події збережуть люди, що вижили на Донбасі? Що розкажуть своїм дітям?

Через скільки поколінь така рана почне кровоточити новим конфліктом?

Яким після цього буде ставлення до України в Європі й у світі?

Один тільки список питань, без відповідей, на мою думку, достатній для того, щоб зрозуміти: «хорватський» сценарій — це не те, чого можна бажати. Це те, чого слід уникати до останнього. І поки є надія на інше рішення, його слід шукати.

Читайте також: Семен Глузман: Уроки чужої крові


Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Прогноз погоди в Україні

Погода в Украине




    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ