• Новини України
  • Новини політики
  • Світові новини
  • Юридичні новини

Мгновенная доставка свежих новостей



Racurs.ua

Сергій Горбатюк проти свідків Конституції

Тиняючись по кабінетах від неробства, дорогі (для державної скарбниці) слідчі нанесли набагато більше шкоди інтересам країни у вигляді безцільної розтрати фонду заробітної плати, ніж принесли користі своїми віртуальними розслідуваннями

20 лютого, у третю річницю подій, найменування й характеристика яких будуть ще неодноразово переписуватися в майбутньому, вийшло розгорнуте інтерв'ю керівника Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури Сергія Горбатюка.

Сергій Вікторович дуже детально й докладно, з усіма подробицями, розповів про те, як він за три роки палець об палець не вдарив для того, щоб продемонструвати суспільству і прямому начальству хоч якісь результати своєї праці. В цьому йому допомагали близько сотні високооплачуваних слідчих і прокурорів ГПУ, які обійшлися бюджету країни в десятки мільйонів гривень.

Для прикладу: на початку роботи команда Горбатюка налічувала 117 слідчих і прокурорів. Навіть якщо рахувати грошове забезпечення кожного по 15 тис. грн (без урахування різноманітних доплат і премій), то виходить по 180 тис. грн на рік на кожного, або 21 млн грн на рік на департамент. І це мінімальна оцінка...

Не дивно, що, тиняючись по кабінетах від неробства, дорогі (для державної скарбниці) слідчі за підсумками своєї роботи завдали набагато більше шкоди інтересам країни у вигляді безцільної розтрати фонду заробітної плати, ніж принесли користі бюджету своїми віртуальними розслідуваннями.

Для докладного розбору одкровень начальника Департаменту спеціальних розслідувань, напевно, забракне обсягу навіть найбільш розгорнутої статті — тут впору писати доповідь про те, як із користю й толком можна витратити бюджетні мільйони з нульовим результатом і без жодних збитків для навколишнього середовища.

Весь лейтмотив інтерв'ю — «Нет повести печальнее на свете, чем повесть о Ромео и Джульетте...». Чого вартий один колоритний епізод із довгого монологу борця з проклятим минулим:

У нас є проблеми зі штатом. Потрібно повернути кількість працівників, яка була до скорочення. Тоді у нас було 77 слідчих і 40 прокурорів.

Також у нас постійно виникають дрібні проблеми, але на них витрачається багато сил. Це відсутність кабінетів і техніки. Слідчі й прокурори не вмотивовані. Вони йдуть, тому що приїхали з областей і мають проблеми з житлом, які не вирішуються. Два роки тут працюють, але не можуть ні службову квартиру отримати, ні хоча б якусь кімнату в гуртожитку, де можна окремо жити з сім'єю. Наших слідчих і прокурорів переманюють, бо вважається, що наш Департамент не має підтримки керівництва, а тому перебування в ньому безперспективне з точки зору кар`єри та забезпечення.

Також у нас проблеми з комп`ютерним обслуговуванням. Немає ІТ-фахівця. Уже кілька місяців не можемо встановити сервер, який потрібний для зберігання відео- та аудіозаписів.

Просто хочеться обняти й плакати. Сергій Горбатюк абсолютно усвідомлює, що весь його департамент нероб займається сізіфовою працею. Ніхто навіть не ставить такої мети, що в результаті має бути досягнутий хоч якийсь результат. Про що розмова? Дайте грошей, дайте квартир у Києві, дайте кабінети, комп'ютери дайте — нам у тетріс немає на чому грати!

Як же в минулі часи бригади слідчих з особливо важливих справ Прокуратури СРСР розслідували за лічені місяці найскладніші справи без комп'ютерів і серверів, без мобільних телефонів? Але ж розкривали практично все.

Щоб зрозуміти справжнє обличчя цієї банди нероб із Департаменту спеціальних розслідувань ГПУ, досить розібрати один епізод з інтерв'ю. Журналіст запитав Сергія Горбатюка про розслідування кримінальної справи за фактом так званої узурпації влади Януковичем за допомогою рішення Конституційного суду про повернення до первісної редакції Основного Закону від 28 червня 1996 року.

Це кримінальне провадження було розпочато ГПУ ще в березні 2014 року. Відтоді владу було неодноразово узурповано гідними спадкоємцями, а те, що вчинили з Конституцією в червні 2016 року, просто не лізе в жодні ворота.

Тому, мабуть, журналіст запитав більше з цікавості, ніж під впливом громадського інтересу. Ось що відповів пан Горбатюк:

Підозри нікому ще не вручені, судді перебувають у статусі свідків. Тривалий час цим провадженням займалося Головне слідче управління. У червні минулого року його передали нам. Після вивчення документів ми зрозуміли, що справа фактично не розслідувалася. За півтора року слідчим Головного слідчого управління направлено лише кілька запитів і, можливо, проведено один допит. Ми почали це розслідування практично з нуля.

У червні 2016 року справу передали з Головного слідчого управління ГПУ в Департамент спеціальних розслідувань ГПУ. Минуло ще 9 місяців. Настав лютий 2017 року. За цей час можна було народити людину. Але Горбатюк зміг народити одне речення. 

Але цікаве навіть не це, а відповідь щодо перспектив роботи цих прокурорських «стахановців»:

Зараз не можу сказати, коли у розслідуванні будуть результати, але, думаю, певні особи в цьому провадженні можуть бути притягнуті до відповідальності.

Він думає (!), що якісь особи коли-небудь за що-небудь до чого-небудь будуть притягнуті. А можливо, й ні...

Горбатюк відверто сізіфствує, та ще й бідкається на життя, проливаючи крокодилячі сльози. Хто йому особисто винен, що ККД паровоза на тлі роботи Департаменту спеціальних розслідувань є прикладом суперефективності?

Все це нітрохи не завадило провести потужну PR-кампанію у ЗМІ, тиражуючи заголовки й великі виноси приблизно такого змісту:

Шестеро суддів Конституційного суду, які скасовували Основний Закон 2004 року, досі лишаються у статусі свідків. Про це повідомив в інтерв'ю «Укрінформу» керівник департаменту спецрозслідувань Генеральної прокуратури Сергій Горбатюк.

«Підозри нікому іще не вручені, судді перебувають у статусі свідків», — сказав він.

За цими грізними рядками ввижається сірий похмурий натовп суддів Конституційного суду, які скорботно стоять у черзі на допит до Горбатюка, тримаючи в руках вузлик із речами першої необхідності та сухарями...

Вважаю, що Сергій Вікторович даремно плодить зайві сутності, видаючи бажане за дійсне. З суддів Конституційного суду виходять дуже погані свідки з вельми простої причини — вони хоча б цю саму Конституцію читали.

Йдеться про тих шістьох суддів КСУ, яких підозрюють у співучасті узурпації влади Януковичем у вересні 2010 року шляхом ухвалення легендарного рішення №20-рп/2010 від 30 вересня 2010 року про визнання неконституційним закону №2222 від 8 грудня 2004 року «Про внесення змін до Конституції України».

Всі ми пам'ятаємо, що історія ця, м'яко кажучи, неоднозначна. З політичного погляду це скидалося на конституційний переворот. З юридичного — це набір питань без однозначних відповідей. І головне з них — рішення №20-рп/2010 від 30 вересня 2010 року досі вважається легітимним і дійсним. Чи можна притягти до відповідальності суддю за ухвалення законного судового рішення? Питання риторичне...

Мало того, що будь-який допит судді КСУ легко може початися й закінчитися одним рядком — свідок послався на ст. 63 Конституції, яка дає йому право не свідчити проти себе. Так у випадку із суддями є ще другий козир у захисті — таємниця дорадчої кімнати. КСУ хоч який, але все ж таки суд.

Згідно з п. 5 ч. 7 ст. 56 закону «Про судоустрій і статус суддів», суддя зобов’язаний: не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання.

Більш того, якщо суддя, боронь Боже, це зробить — розголосить таємницю нарадчої кімнати, — то його притягнуть до дисциплінарної відповідальності за ст. 106 того ж закону. І найголовніше: таємниця нарадчої кімнати — це священне табу в суддівському корпоративному світі, і порушення цього табу — страшна ганьба, котра лякає набагато більше, ніж абстрактні загрози якогось Горбатюка.

Тому абсолютно безглуздо організовувати клуб свідків Конституції — закон суддівської омерти непорушний, і оскаржувати його марно.

Спостерігаючи за безплідними потугами керівника Департаменту спеціальних розслідувань самовиправдатися за безцільно втрачені три роки, спадає на думку рацпропозиція: якщо він не вміє садити злочинців, перекиньмо його на сільське господарство — нехай поки садить картоплю! Має ж він приносити хоч якусь користь народному господарству...

Читайте також: Художня профанація, правомірний грабіж та інші форми роботи слідства

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Миттєва доставка свіжих новин

Telegram канал «Ракурса»





    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ