• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Другий етап конкурсу до Верховного суду виявився тестом на каліграфію — Артур Ємельянов

Якщо тестування не викликало особливих запитань щодо порядку проведення, то практичне завдання — це провал

Колеги, які взяли участь у першому етапі конкурсу до Верховного суду — тестуванні, сходяться на думці, що за належної підготовки існувала реальна можливість пройти його успішно. Попри те, що близько 10% запитань були сформульовані некоректно — зокрема, передбачали кілька правильних варіантів відповіді. Часу для підготовки відповідей було вдосталь. Загальна оцінка більшості учасників така: тестування було доволі коректним, а підсумковий бал цілком відповідав реальному стану справ. У тих випадках, коли тестовані самі знали слабкі місця щодо деяких відповідей, це цілком корелювало з отриманими ними балами, а тому не викликало сумнівів у об'єктивності.

Дуже приємно було переконатися, що суддівський склад, насамперед господарської юрисдикції, виступив дуже гідно, судді продемонстрували свій високий професійний рівень.

А щодо практичного завдання, то тут, як то кажуть, і почалося...

Як і передбачалося (а такі побоювання неодноразово висловлювалися раніше), п'яти годин виявилося замало для написання суддею постанови, яка мала відбивати досконале розуміння складної фабули, цілісний аналіз відповідного законодавства. Адже матеріали справи — це 70 з гаком сторінок тексту, процесуальні документи, події й висновки, що стали предметом аналізу попередніх судових інстанцій, не дослідивши які неможливо було виносити рішення. Тільки на вивчення цього матеріалу пішло 2–2,5 години. Але ж для того, щоб вищий суд розглянув справу, йому відводять місяць — на підготовку засідання, його проведення, запитання. Навіть після того, як ухвалено рішення й оголошена резолютивна частина, ще п'ять днів передбачено згідно з законом для підготовки повного тексту.

Крім того, ми живемо в XXI столітті й рішення вже давно не пишуться вручну. За бажання організаторів цілком можна було забезпечити конкурс такого рівня шістьма сотнями комп'ютерів — зрозуміло, надавши можливість доступу виключно до законодавчої бази, щоб уникнути допомоги ззовні. Судді працюють на комп'ютерах, при цьому потрібна законодавча норма висвічується автоматично, що значно прискорює і спрощує завдання. Водночас на етапі виконання практичного завдання більша частина часу пішла на суто механічну працю, опис подієвих питань. Колеги, які проходили конкурс, незалежно від того, чи є вони адвокатами, науковцями або суддями, відзначають, що фактично на написання мотивувальної частини часу не залишалося. Багато хто дописував резолютивну частину в останні хвилини.

Раніше повідомлялося, що описова частина додаватиметься до матеріалів, однак її не було, тому учасникам конкурсу довелося описувати всі обставини справи. Отже дві години пішло на ознайомлення з матеріалами справи, ще дві — на опис, а багато хто спочатку працював на чернетці, потім змушений був переносити все на чистовик. У найкращому випадку година-півтори залишалося на те, щоб написати ухвалену постанову. Водночас необхідно було вивчити відповідну нормативну базу, осмислити й порівняти з нею факти та події, що містяться в матеріалах справи, і на підставі цього дійти закономірного висновку. Тобто завдання від самого спочатку було поставлено ​​невірно, тому що одна річ — написати кілька сторінок мотивувальної частини, що пояснюють, чому ти ухвалив саме таке рішення, і зовсім інша — 15–20 сторінок із викладенням усіх подій. Йдеться про повне дослідження та аналіз матеріалів справи, як і мають бути підготовлені постанови найвищого судового органу.

Члени Вищої кваліфкомісії та організатори конкурсу так і не усвідомили, що не може суддя за п'ять годин підготувати цілісний документ належної якості, на який муситимуть рівнятися всі нижчі інстанції.

Фабула — у всякому разі, щодо господарського процесу, — не давала підстав однозначно стверджувати, що у справі мало бути винесене одне, єдино правильне рішення. Тобто завдання було неоднозначним у своєму вирішенні. Не кажучи вже про такі деталі, як той факт, що по суті це був досить складний, неоднозначний корпоративний спір, а деякі конкурсанти розглядали його у Вищому господарському суді.

Велике здивування викликала та обставина, що деякі кандидати (за відгуками очевидців) взагалі не заглядали в матеріали справи, а через п'ять хвилин після старту конкурсу почали писати — і відразу на чистовик. Це були непоодинокі випадки, і я впевнений, що всі вони зафіксовані камерами відеоспостереження і преси. Крім того, «непоміченими» залишилися факти тривалої відсутності в залі кандидатів, які проходили тестування, причому йшлося не про 10–15 хвилин, а про набагато більш тривалий проміжок часу.

Дуже важливим маркером, що демонструє наперед визначену можливість довільного підходу до формування ВС, є те, що попри логіку і європейську практику до початку конкурсу так і не було названо прохідний бал. Залишаючи собі право визначати його «в процесі», организатори конкурсу надали собі ще одну чудову можливість для мало чим обмеженого «власного розсуду».

Таким чином, якщо тестування не викликало особливих запитань щодо порядку проведення, то практичне завдання — це провал. Склалося враження, що це був тест на каліграфію, а не перевірка розумових процесів і здатності кандидатів виконувати державні функції найвищого судового органу.

Необхідно також розуміти, що методики об'єктивного оцінювання практичного завдання Вищою кваліфкомісією так і не було запропоновано. Таким чином, свідомо превалюватиме особистісний фактор членів комісії.

За місяць до конкурсу члени ВККСУ в прямому ефірі вільно дискутували з європейським експертом щодо одного з ключових питань — якого рішення очікувати від кандидатів: такого, як пише нинішній Верховний суд, або такого, як повинен буде виносити майбутній. Зійшлися на тому, що друга відповідь правильніша, однак, зі зрозумілих причин, констатували, що не знають і не можуть знати, як структуруватиме й мотивуватиме свої рішення майбутня найвища судова інстанція. Проте вирішили «намагатися вичавити максимум із кандидатів на основі їхніх конкретних відповідей» та «обговорити підходи до їх оцінки, які неминуче будуть суб'єктивними, але в розумних рамках».

Наразі ми не маємо оцінки практичного завдання кандидатів, проте є всі підстави стверджувати, що в основі конкурсу мали переважати набагато менш суб'єктивні чинники.

Мені не дали взяти участь у конкурсі через кримінальне провадження, прекрасно усвідомлюючи, що законних підстав для застосування цієї норми немає. Я готовий підтвердити свій професійний рівень за допомогою будь-яких тестів. Також хотів би відповісти на всі без винятку запитання, що стосуються доброчесності, зокрема щодо всіх публікацій про мене у ЗМІ. Громадська рада доброчесності при ВККСУ заявляла, що до мене є багато запитань. Але ці запитання озвучуються із завидною регулярністю, а відповідей, очевидно, чути не хочуть, особливо — публічно, відкрито, щоб це могло бути об'єктивно оцінено неупередженими глядачами в прямій трансляції. Упевнений, що саме з цієї причини мене не допустили до конкурсу.

Крім того, постає запитання: що це за орган — Рада доброчесності — за природою своєю громадський, але по суті він має серйозні державні повноваження і фактично формує на сьогодні вищу судову інстанцію України. Члени ВККСУ є держслужбовцями, яких можна притягнути до відповідальності за фальсифікацію, оскаржити їхні дії тощо. А ось члени Ради мають повну «безвідповідальність» — за помилкові, свідомо неправдиві, упереджені висновки. Те, що ці люди перебувають у громадських організаціях, не означає, що вони автоматично заслуговують на безумовну довіру. Один з останніх яскравих прикладів тому — притягнення до відповідальності «борця з корупцією», члена громадської Консультативної ради при ГПУ, затриманого за вимагання 5 тис. дол. з того, проти кого він «боровся»...

Рада доброчесності сформована за незрозумілим принципом громадськими організаціями, що обираються за критерієм наявності в них відпрацьованих міжнародних грантів. Закон передбачає, що члени Ради мають бути видатними професіоналами з кришталево чистою репутацією. Але хто перевіряв доброчесність самих цих осіб? Рада, покликана робити висновки про «моральне обличчя» кандидатів у судді, складається з цікавих персонажів. Тут і адвокат, широко відома своєю регулярною участю в проплачених мітингах, і її колега, безпосередньо причетний до рейдерських захоплень нерухомості в Києві та Київській області, адвокат, який задекларував 120 тис. грн річного доходу й водночас пересувається на автомобілі Lexus, тобто має кошти, достатні для придбання одного колеса від такого автомобіля.

Постає риторичне запитання: а судді хто?

Попри все вищевикладене, я не став би говорити про дискредитацію конкурсу загалом. Його об'єктивний результат буде зрозумілий, коли ми побачимо новий склад Верховного суду. Водночас, попри доволі переконливу першу частину, конкурс має дуже великі проблеми з оцінюванням. Над етапами конкурсу, що піддаються об'єктивній оцінці, переважає дуже широкий розсуд членів ВККСУ, їхні нічим не підкріплені оціночні судження. Все це таїть у собі реальну небезпеку. І річ тут не в окремих кандидатах — суспільство в цілому не повинно «програти» цей конкурс, адже другого шансу не буде. Якщо сьогодні до Верховного суду не прийдуть ті, хто готовий протистояти будь-якому незаконному впливу, то завтра в країні станеться колапс. Люди піднімуться і влаштують суд Лінча і над суддями, які виносять несправедливі рішення, і над тими політиками, які посприяли цьому.

За даними агентства Gallup, напередодні Революції гідності рівень довіри до судів в Україні становив 16%. Всього за три роки ця цифра знизилася до 11%. Це найнижчий показник за весь період існування незалежної України, він є яскравим свідченням ефективності реалізованих реформ.

Читайте також: Член Громадської ради доброчесності: Найскладнішим завданням для нас буде мінімізувати реальні політичні впливи на процес добору суддів



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Новини України


Новини України




    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ