• Новини політики
  • Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Навіщо горять військові склади

Пожежа — універсальний «рішала» проблем: ефективно приховує сліди крадіжки як зброї, так і фінансів

Від радянського минулого Україні дістався величезний арсенал боєприпасів. Ми були прикордонній республікою, за якою — країни Варшавського договору, де стояли групи радянських військ — Південна (Угорщина), Центральна (Чехословаччина), Північна (Польща), ГРВН (Східна Німеччина). Саме в прикордонні зосереджувалися склади з боєприпасами — на випадок зіткнення з НАТО. Не з Сибіру ж підвозити снаряди в Східну Європу.

Боєприпаси в групах військ час від часу списувалися як застарілі й вивозилися назад до СРСР. І осідали на складах у ближніх республіках, зокрема в Україні. Крім того, їх масово звозили до нас і під час виведення радянських військ із колишнього соцтабору.

Склади переповнялися. Зберігалися боєприпаси часто з порушеннями.

Пам'ятаю, мер Кременчука скаржився: мало того що, розширюючись, місто фактично обступив військовий арсенал, який закладався ще за Катерини, а й сам арсенал переповнений. Стаціонарних приміщень бракує, снаряди зберігаються під тимчасовими навісами, затікає дощова вода, і нижні ящики прогнили, боєприпаси в прямому сенсі гниють. У 90-х роках найстаріші артилерійські снаряди кременчуцького арсеналу були ще часів Першої світової.

Були потрібні технології й кошти на утилізацію. Україна їх отримувала у вигляді зарубіжних грантів. Але — дурнів немає. Гроші нам давали за формулою: 50% — на ліквідацію застарілих боєприпасів, 50% — на знищення ще придатної зброї, щоб вона не розповзалася планетою. До останніх відносили, наприклад, переносні зенітно-ракетні комплекси «Стріла», яких теж багато звезли з Європи. Захід вирішував свої завдання і тихо нас роззброював.

Але якщо снаряди 40–50-х років випуску дійсно годилися лише для розбирання на складові (вибухівка і метал), то комплекси «Стріла» можна ж і продати. Покупець знаходився. Продажі таємні, в обхід конвенцій, але цим у світі зброї не здивуєш.

Тож чому в нас із завидною періодичністю горіли армійські склади? В Артемівську (Донецька область) у 2003 році, в Новобогданівці (Запорізька область) в 2004, 2005, 2006, 2007 роках тощо? Тому що вкрадену і таємно продану зброю потрібно було списати. Найкращий спосіб — влаштувати пожежу: хто розбере, скільки снарядів перетворилося на осколки, а скільки — на валюту.

Але за пожежі й вибухи мають летіти генеральські голови. І ці самі голови почали активно лобіювати влаштування на складах систем безпеки, насамперед протипожежної.

Мій знайомий — людина в темі — іронізував: я, казав він, як побачив кошторис на протипожежну систему та зіставив її з інфраструктурою новобогданівського арсеналу, одразу сказав, що наступного разу Новобогданівка загориться за півроку, максимум за рік. Адже щоб освоїти весь кошторис, пожежні гідранти мають бути із золота. Кошторис завищений. А це означає, що чергова «випадкова» пожежа трапиться якраз перед приїздом приймальної комісії. Щоби підрядник потім міг розвести руками: мовляв, усе встановили, підготували, але — ось прикрість!..

Пожежа — універсальний «рішала» проблем: ефективно приховує сліди крадіжки як зброї, так і фінансів.

А потім був Майдан, Крим, АТО на Донбасі... Склади горіти перестали. І ось, будь ласка, — Балаклія на Харківщині...

Я дуже хочу думати, що в цьому разі дійсно мав місце зовнішній теракт. Це дуже сумно, але не сумніше, ніж якщо з'ясується, що й тут не обійшлося без злочинних схем вітчизняного виробництва. Війна війною, а пожежа за розкладом?

Читайте також: Геть блокаду — хай живе блокада!


Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ