• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

1 квітня — професійне свято українського політика

Єдине, що ріднить нинішніх вождів і тих, хто прийшов до влади на хвилі Революції Негідництва 1917 року, — це кадровий склад. Шахраї, аферисти, пройдисвіти, кримінальники всіх мастей міцно взяли владу в свої руки

1 квітня, в день професійного свята українського політика, хотілося би поговорити про доволі тонку сферу, де нинішні вожді й різноманітні медійні голови виглядають особливо смішно — у спробах підігнати історію під самовиправдання свого нікчемного опортуністичного існування.

Нещодавно ми розбирали до атомів випадок так званої боротьби з корупцією на прикладі викрадення з метою викупу Романа Насірова, колишнього керівника ДФС. Вся ця комедія не мала жодного стосунку до організації досудового слідства з метою притягнення обвинуваченого до суду.

Буквально днями підозрюваний громадянин Насіров повідомив, що після звільнення він оббиває пороги НАБУ, почувається покинутим і забутим: нікому він там не потрібний, ніхто не хоче серйозно вести слідство у його справі. А він все не вгамовується й пише заяви з вимогою прискорити слідство. Наївна людина! Не для того його брали в серйозне телевізійне шоу за участю мегазірок Ситника й Холодницького, щоб ось так запросто звести все до банальної рутини.

І щоб він припинив своє ниття, детективи НАБУ навіть повернули йому якусь незначну частину речей, викрадених під час так званого обшуку, або, по-простому, правомірної квартирної крадіжки.

Невже незрозуміло: цей телеспектакль був поставлений з однією метою — продемонструвати світу й суспільству, що так звані суди зі своїми так званими кодексами є дуже громіздкими й неповороткими, тому не можуть служити як інструмент показової боротьби з так званою корупцією. Не вписуються в концепцію. Їм потрібний особливий, надзвичайний суд, який на сучасний манір пропонується наректи Вищим антикорупційним судом України як судом першої інстанції. Уже сама назва звучить як абракадабра.

Нещодавно ми писали про те, що ця пропозиція історично має дещо інше найменування — по суті йдеться про створення Особливої ​​наради при НАБУ на кшталт Особливих нарад при ОДПУ/НКВС/МДБ СРСР і судових трійок у складі секретаря обкому, начальника управління НКВС та обласного прокурора. Ми також відзначили нездорову тягу нинішнього керівництва країни до святкування історичних подій, сенсу яких вони не до кінця усвідомлюють.

Ось тільки нещодавно відгриміли урочисті збори, присвячені 100-річчю Революції 1917 року. Наголошу: не 100-річчю заснування Центральної Ради, за всієї умовності дати 17 березня, а саме вшанування всієї Революції. Це якась нелюдська шкала чорного гумору — відзначати річницю події, яка зруйнувала весь світоустрій суспільства, призвела до важкої й кривавої Громадянської війни, внаслідок якої небесні мільйони пішли на удобрення ґрунту, а суспільні процеси не рушили вперед, а відкотилися на десятиліття назад.

Напевне, єдине, що ріднить нинішніх вождів і тих, хто прийшов до влади на хвилі Революції Негідництва 1917 року, — це кадровий склад. Шахраї, аферисти, пройдисвіти, кримінальники всіх мастей міцно взяли владу в свої руки й на всю країну чітко заявили: ми вам не дозволимо проводити вибори! Ані позачергові, ані чергові, ніякі! Тому що країна рухається в правильному напрямку, і зась лити воду на ворожі млини...

Принагідно зауважимо, що вперше загальні вибори в СРСР пройдуть (хоча б формально й безальтернативно) тільки 20 років по тому — в сонячному 1937 році, завдяки ухваленню Сталінської Конституції. До цього загальних виборів не проводили в принципі.

Певне, бажаючи відзначити річницю цього світлого свята демократії, а можливо, і під впливом наших публікацій про перспективи відтворення судових трійок на манір наказу НКВС СРСР №00447 від 30 липня 1937 року «Про операцію з репресування колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів», наш глава держави видав Указ. Та не просто указ, а указіще, о-го-го!

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №75/2017 «Про заходи у зв'язку з 80-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937–1938 років».

Починається він словами: «З метою гідного вшанування пам'яті жертв Великого терору…»

Великий терор написали з великої літери... Як раніше писали Велика вітчизняна війна.

Підкорюючись президентові в його пристойному бажанні гідно вшанувати пам'ять деяких жертв 1937 року, я хотів би дещо розповісти в контексті реалізації цього указу.

Почнемо з того, що поняття «репресії 1937 року» — це кліше, штучно вигадане Микитою Хрущовим, щоби змити кров зі своїх заплямованих по лікоть рук послужливого ​​виконавця цих самих репресій. З березня 1935 року по лютий 1938 року він був першим секретарем Московського обласного комітету ВКП(б), тож згідно з посадою входив до судової трійки відповідно до наказу НКВС №00447 і просто не міг не брати участі в позасудових масових розправах. І списки, звичайно ж, підписував. За першою категорією — розстріл. За другою — до ГУЛАГу.

Але за наказом НКВС №00447 в 1937 році було репресовано приблизно 800 тис. осіб, з них близько 400 тис. — розстріляно. Насправді це мізерні, смішні цифри на тлі мільйонів загиблих у роки Громадянської війни й колективізації. Вся річ у тім, що репресії відбувалися впродовж всіх років після революції 1917 року.

Микиті Хрущову на XX з'їзді КПРС, напевно, було ніяково розповісти в колі більшовиків, як все було насправді. А було так. Як відповідь пролетаріату на замах на товариша Леніна, організований 30 серпня 1918 року Яковом Свердловим і його далеким родичем Генріхом Ягодою, 5 вересня 1918 року видано постанову Ради Народних комісарів РРФСР «Про червоний терор», яка наказувала проведення каральних акцій залякування класових ворогів через проведення позасудових розправ, актів індивідуального й колективного терору.

Ось її короткий, але місткий текст:

Рада Народних комісарів, заслухавши доповідь голови Всеросійської Надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією і злочином за посадою про діяльність цієї Комісії, вважає, що за цієї ситуації забезпечення тилу шляхом терору є прямою необхідністю; що для посилення діяльності Всеросійської Надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією і злочином за посадою і внесення до неї більшої планомірності необхідно спрямувати туди якомога більшу кількість відповідальних партійних товаришів; що необхідно забезпечити Радянську Республіку від класових ворогів шляхом ізолювання їх у концентраційних таборах; що підлягають розстрілу всі особи, причетні до білогвардійських організацій, змов і заколотів; що необхідно опублікувати імена всіх розстріляних, а також підстави застосування до них цього заходу.

Підписали:

Народний Комісар юстиції Д. КУРСЬКИЙ

Народний Комісар із внутрішніх справ Г. ПЕТРОВСЬКИЙ

Керуючий справами Ради народних комісарів В. БОНЧ-БРУЄВИЧ

Цей червоний терор не обмежився періодом Громадянської війни, а палахкотів всі 20 років після революції. Останнім акордом невмотивованого індивідуальною виною, а тільки класовою доцільністю, став вищезгаданий наказ НКВС №00447.

Всі ці 20 років більшовики вели непримиренну війну з викорінення порядних людей. Під роздачу потрапляли всі: священики, атеїсти, городяни, селяни, робітники, вчені, артисти з письменниками. Не потрапляли тільки дві категорії — партійна номенклатура і військово-чекістська верхівка влади. Вони були недоторканні.

І от настав світлий і радісний 1937 рік, коли товариш Сталін вирішив, що досить старим більшовикам і прославленим командирам Червоної армії топтати нашу землю. «Смердюча купа людських покидьків», — саме так ємко охарактеризував прокурор Союзу СРСР Андрій Вишинський троцькістсько-ленінську сволоту, що нарешті постала перед народним судом.

Колись давно, в 1917 році, Андрій Вишинський, коли був слідчим при Тимчасовому уряді, видав ордер на арешт Леніна й інших негідників. На жаль, Андрій Януарійович тоді сильно недопрацював. Впустив небезпечних злочинців. Але немає нічого такого, що зникло б безповоротно й чого не можна було б виправити.

Знаючи нездійснені мрії свого старого товариша по камері в Баїлівській в'язниці, товариш Сталін в 1937–1938 роках дав йому вдосталь відвести душу на змовниках з-поміж колишньої ленінської гвардії й героїв Громадянської війни.

Хрущов, виступаючи на XX з'їзді партії, коли вводив у обіг кліше про «репресії 1937 року», просто посоромився сказати правду: ці самі репресії щодо простого народу тривали всі 20 років після революції. І тільки в 1937 році відплата наздогнала тих, хто всі ці роки проливав невинні ріки крові...

Завдання Хрущова полягало в тому, щоб усе з ніг поставити на голову: це не селяни, а маршал Тухачевський, що труїв народне повстання в Тамбові бойовими отруйними газами, і є жертва репресій, і по ньому належить для протоколу пролити трохи сліз. Це Зінов'єв, Каменєв, улюбленець партії Бухарін — вони жертви, а не священики, колишні офіцери, філософи, професора, «кулаки» та інші антирадянські елементи.

Ідея полягала в тому, що партія — ось головна жертва сталінського терору...

Довгі роки дисонанс між сумною долею старих більшовиків і загальним народним схваленням їх страти викликав у мене запитання: чому народ так радів розправі над героями революції? Напевно, їх усіх залякали, змусили?

Так зване викриття культу особи Хрущовим лише заплутувало справу. Звідки ці безглузді гасла з побажанням смерті банді оскаженілих собак? І це на чию адресу — світочів революції, борців за народну справу?

Але якщо поглянути на справу крізь призму постанови РНК «Про червоний терор», то оскаженілі собаки — це абсолютно точне визначення, як написав у своїй резолюції товариш Сталін. Ці люди сіяли смерть два десятки років. І ось смерть прийшла по них — то як тут не радіти! Щиро, без жодних примусів...

Наш президент, керуючись міркуваннями гуманізму, пропонує вшановувати пам'ять невинних жертв репресій 1937–38 років. Дозвольте запитати, чи відносити до них і невинно розстріляного наркома НКВС Генріха Ягоду? Або Миколу Єжова, що пішов услід за ним?

Можливо, нам тут, в Україні, слід оплакувати організатора хлібозаготівель Павла Постишева, до 1937 року — секретаря Київського обкому й одночасно другого секретаря КП(б)У? Або проллємо сльозинку за вищу міру голові РНК УСРР в 1922–1934 роках Власу Чубарю? Може, пам'ятник йому на Відрадному масиві в Києві поставимо? Або назвемо в Києві вулицю на честь Якіра — кривавого м'ясника Громадянської війни, командувача Київським військовим округом у 1935–1937 роках?

Коли їх розстріляли, народ лише щиро радів: ось і до вас розплата прийшла за вашу революцію, за вашу колективізацію, за підірвані храми... І жити від цього справді стало  і краще, і веселіше. Що мають пам'ятати всілякі революціонери собі на майбутнє...

Тож із 1 вас квітня, дорогі товариші!

Читайте також: Про перспективи революційної ситуації в Україні



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ