• Новини політики
  • Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України

Мгновенная доставка свежих новостей



Racurs.ua

Про НАБУ, принцип розподілу влади і правовий хаос Репліка

Судові рішення в Україні — то нікчемні папірці, й немає жодних засобів примусити Юрія Луценка виконати ухвалу суду, окрім як обкласти будинок Генпрокуратури палаючими шинами

Директор Національного антикорупційного бюро України Артем Ситник дуже своєрідно розуміє конституційний принцип розподілу влади на незалежні гілки. Будучи керівником органу виконавчої влади, Артем Сергійович розгорнув на кошти українських платників податків рекламну кампанію на користь майбутнього Антикорупційного суду, який, на думку Ситника, розглядатиме справи зовсім не так, як нинішні суди загальної юрисдикції, — з заповзяттям і в прискореному темпі.

Бо працювати з нинішніми суддями (окрім, хіба, судді Солом’янського райсуду Києва Бобровником) Артему Сергійовичу не подобається: судді виносять рішення на власний розсуд, а справи розглядають у порядку черговості.

З цього приводу директор НАБУ навіть зробив заяву в ефірі «Вікна-новин»:

Справи, розслідування НАБУ просто лежать у судах. Приміром, засідання з розгляду справи щодо Одеського припортового заводу відбулось у лютому. А наступне — лише у квітні. Якщо справи розглядатимуться раз на два місяці, то ми чекатимемо на вироки суду роками. Ані нас, ані суспільство це не влаштовує. Тому і говоримо, що в Україні має з'явитися Антикорупційний суд, який прискорить розгляд справ, розслідуваних НАБУ.

Тож можна лише пошкодувати, що Ситник, роздаючи поради, як краще організувати діяльність судової гілки влади, не обізнаний, що в Україні катастрофічно бракує суддів, які мають повноваження здійснювати правосуддя. У деяких судах взагалі немає жодного судді, у десятках судів неможливо сформувати колегіальну «трійку», у переважній більшості судів наразі розглядає справи лише третина суддів. Причиною цього стали так звані реформи, які породили, в тому числі, НАБУ — безумні законодавчі зміни, що лобіюються безграмотними «громадськими активістами» заради можливості покласти в кишеню черговий іноземний грант.

Втім, Ситник даремно нарікає на таку суддівську неквапливість. Бо якби справи в судах розглядались у встановлені законом строки, то Артем Сергійович зараз би не промови по телебаченню проголошував, а давав пояснення під протокол. Причому не факт, що в статусі директора НАБУ. Та і з існуванням НАБУ виникло б велике питання, оскільки у разі нормально працюючих судів усі рішення Дисциплінарної комісії НАБУ були б визнані протиправними й скасовані, що потягнуло би скасування процесуальних рішень тих детективів НАБУ, які були прийняті на роботу в незаконний спосіб.

Як розповідав «Ракурс», ще в жовтні 2016 року народний депутат України Ігор Луценко звернувся до Окружного адміністративного суду Києва з позовом до Ситника, вимагаючи визнати протиправною бездіяльність директора НАБУ щодо формування Ради громадського контролю при НАБУ з числа осіб із вельми сумнівною репутацією. 

Відповідно до Положення про Раду громадського контролю при Національному антикорупційному бюро України, затвердженого указом президента України від 15 травня 2015 року №272/2015, подання недостовірної інформації про себе тягне припинення повноважень не тільки тих членів Ради громадського контролю при НАБУ, які збрехали в документах, але й інших членів Ради, що представляють громадську організацію, яка висунула брехунів. З 15 членів Ради першого «набору» таких виявилось вісім, тобто понад половина. А це означає, що всі рішення, які ця рада ухвалювала, зокрема під час делегування своїх представників до Дисциплінарної комісії НАБУ, є нікчемними. Відповідно до названого указу президента директор НАБУ Ситник зобов’язаний був негайно призначити нові вибори членів Ради громадського контролю при НАБУ, проте відмовився це робити.

Але позов народного депутата, поданий у жовтні 2016 року, розглядатися по суті почне лише наприкінці червня 2017 року. Бо в судді, який спочатку взяв був його до свого провадження, скінчились повноваження, а ті судді, які ще мають право здійснювати правосуддя в Окружному адміністративному суді Києва, фізично неспроможні забезпечити розгляд справ в установлені законом строки.

Тому насправді суди зараз нездатні вчасно розглядати не тільки справи, ініційовані НАБУ, але й справи, ініційовані проти НАБУ. І створення ще одного суду — Антикорупційного — лише додасть хаосу.

Втім, можливо, саме на це Ситник і розраховує. Принаймні, лише правовим хаосом можна пояснити ту обставину, що з червня 2016 року Генеральна прокуратура не виконує ухвалу слідчого судді Печерського райсуду і не реєструє кримінальне провадження щодо Ситника за заявою все того ж народного депутата. 

Спочатку народний депутат звернувся до свого однофамільця з повідомленням про кримінальне правопорушення, яке вчинив Ситник, відмовляючись звільнити Раду громадського контролю при НАБУ від Шабуніна та Шерембея. А після того, як генеральний прокурор проігнорував заяву народного депутата, той звернувся до суду. Але, на щастя Ситника, судові рішення в Україні — то нікчемні папірці, й немає жодних засобів примусити Юрія Луценка виконати ухвалу суду, окрім як обкласти будинок Генпрокуратури палаючими шинами.

Тому нехай Ситник не нарікає на правовий хаос, а радіє. Бо якби Україна була правовою державою, на нього уже вдягли би кайданки. 

Читайте також: 1 квітня — професійне свято українського політика

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Погода в Україні

Погода в Украине





    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ