• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України

Прогноз погоди в Україні

Погода в Украине

Racurs.ua

Якщо український військовослужбовець на сході України потрапляє у полон, відповідальність за поводження з ним покладається на РФ

Маємо підтверджений факт існування міжнародного збройного конфлікту між Україною та Російською Федерацією, яка має у своєму строю підконтрольні терористичні організації «ДНР» і «ЛНР»

Демагогія — лише так можна охарактеризувати роздуми, викладені автором у статті «У пошуках розумного життя на Різницькій». З метою недопущення введення суспільства в оману псевдонауково-юридичними статтями надаються обґрунтовані спростування хибної позиції автора зазначеної статті.

Нічого нового немає у прагненні автора переконати читача в тому, що в Україні триває внутрішньодержавний (не міжнародний) збройний конфлікт. Ще з лютого 2014 року Російська Федерація як на офіційному рівні, так і на рівні підконтрольних ЗМІ, різноманітних мас-медіа та всіма доступними способами намагається переконати весь світ у тому, що в Україні триває громадянська війна, що військовослужбовців Збройних сил РФ в Україні не було і немає, що Україна сама окупувала свій Крим і веде війну на Донбасі проти мирного населення. Що є нічим іншим, як одним з елементів гібридної війни, а саме — інформаційним протиборством, яке знайшло своє теоретичне закріплення у Доктрині начальника Генерального штабу Збройних сил Росії В. Герасимова.

Питання оцінки збройного конфлікту в Україні було знято давно.

12 жовтня 2016 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила дві резолюції по Україні. В них чітко зазначено, що в Україні є збройний конфлікт міжнародного характеру, про що свідчить агресія Росії проти України, окупація нею Криму, вторгнення російських збройних сил на схід України, створення, підтримка та ефективний контроль так званих ДНР та ЛНР.

Крім того, Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду, на практику якого посилається автор статті, у своєму звіті від 14 листопада 2016 року про події за попереднім розслідуванням констатував таке:

Згідно з відомостями, що надійшли, ситуація на території Криму і Севастополя рівнозначна міжнародному збройному конфлікту між Україною і Російською Федерацією. Цей міжнародний збройний конфлікт почався не пізніше як 26 лютого [2014 року] <...> вказує на пряме військове протистояння між російськими збройними силами та силами уряду України, яке передбачає наявність міжнародного збройного конфлікту в контексті збройних дій у східній Україні найпізніше 14 липня 2014 року.

Зазначені висновки марно коментувати, вони говорять самі за себе.

Події, які відбулися і відбуваються в Україні, підпадають під ознаки агресії, закріплені у нормах міжнародного права. Зокрема, Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року серед іншого визначено, що будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

— вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

— бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

— блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

— напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;

— застосування збройних сил однієї держави, що перебувають на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, на порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

— засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим вище актам.

Фактично кожна із зазначених дій була вчинена Російською Федерацією щодо України. Агресію РФ проти України визнала вся світова спільнота, окрім, зрозуміло, самого агресора та держав, які перебувають під його впливом.

Смішно, ба навіть непрофесійно, виглядає теза автора про відсутність статусу військовополоненого без оголошення війни чи воєнного стану та хибність застосування при цьому положень Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року. У другій статті цієї конвенції зазначено:

Ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими договірними сторонами, навіть якщо стан війни не визнаний однією з них. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території Високої Договірної Сторони.

Таким чином, ми маємо підтверджений факт існування міжнародного збройного конфлікту між Україною та Російською Федерацією, яка має у своєму строю підконтрольні терористичні організації «ДНР» і «ЛНР». РФ ратифікувала Женевську конвенцію про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року, а тому зобов’язана дотримуватися її положень.

Доволі правильним є посилання автора на ст. 12 згаданої Конвенції, однак останнім навмисно перекручено її положення. Познущавшись з юридичних норм, фактичних обставин та здорового глузду, автор статті робить висновок, що відповідальність за поводження з військовополоненими, які потрапили у полон Російської Федерації, у тому числі терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» (відповідальність за діяльність яких покладається на Росію, яка здійснює їх ефективний контроль), несе Україна…

Для розуміння: ст. 12 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими передбачає, що «військовополонені перебувають у руках ворожої держави, а не окремих осіб чи військових частин, які взяли їх у полон. Незалежно від відповідальності, яку можуть нести окремі особи, держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими».

Зазначена норма Конвенції поряд з відповідальністю окремих осіб покладає відповідальність за поводження з військовополоненими ще й на державу, яка утримує осіб у полоні. Тобто якщо військовослужбовець ЗС України на сході України потрапляє у полон Російської Федерації (при цьому неважливо, хто безпосередньо взяв та утримує його у полоні — військовослужбовець ЗС РФ або учасник терористичної організації «ДНР» чи «ЛНР»), відповідальність за поводження з ним покладається на Російську Федерацію, яка утворила зазначені терористичні організації, здійснює їх підтримку, фінансування й ефективний контроль та водночас є стороною конфлікту.

Притягнення ж до кримінальної відповідальності в Україні осіб, які, безпосередньо утримуючи військовополонених, допустили жорстоке поводження з ними або інші порушення законів та звичаїв війни, здійснюється у випадках та в порядку, що встановлені кримінальним законодавством України. При цьому не має значення, хто вчинив зазначені дії — громадянин України, іноземець чи особа без громадянства.

Одним із завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності. Якраз наслідком виконання зазначеного завдання і став вирок у кримінальному провадженні за обвинуваченням громадянина України С. Пилипенка, який так зачепив автора статті. І, скоріш за все, річ не в Пилипенку, а в тому, що судом постановлено черговий обвинувальний вирок, яким підтверджено факт ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України.

Нагадаю, що С. Пилипенко був засуджений 1 червня 2017 року вироком Слов’янського міськрайонного суду Донецької області за участь у терористичній організації «ДНР», сприяння у веденні агресивної війни невстановленими представниками влади РФ та ЗС РФ проти держави Україна, а також за порушення законів та звичаїв війни, що виразилося у жорстокому поводженні з військовополоненими (ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 437 та ч. 1 ст. 438 КК України).

Всі міркування автора з приводу вироку суду щодо С. Пилипенка та його суворості залишу без детальних коментарів, адже по суті там немає чого коментувати, вони не мають нічого спільного з юриспруденцією.

Читайте також: Про координати незалежності судової влади


Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Прогноз погоди в Україні

Погода в Украине




    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ