• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України

Прогноз погоди в Україні

Погода в Украине

Racurs.ua

Скасовано держрегулювання цін: як далі жити малозабезпеченим

Незаможні — доволі діюча електоральна група, і у кого з нинішніх законодавців вистачить енергії подбати про неї, той ніколи не залишиться без народної підтримки

З суботи, 1 липня нинішнього року, набуло чинності рішення українського Кабміну про скасування державного регулювання цін на продукти харчування. Виробники продуктів більше не зобов'язані декларувати ціни на товар і пояснювати Державній споживчій службі мотивацію зміни вартості. Держава припинила імітацію контролю над соціально значущими продуктами, який існував 20 років, залишаючись класичним пережитком радянської економіки.

Державні органи мали право перевіряти націнку виробників і торгових мереж (рітейлерів) на 15 найменувань «соціальної продукції», серед яких: молоко, овочі, макарони, хліб з пшеничного і житнього борошна, яйця, сир, варена ковбаса, соняшникова олія і вершкове масло. Максимальний розмір націнки не міг перевищувати 15%, і в кожному регіоні він встановлювався за рішенням місцевої влади. Але підприємці легко й успішно обходили будь-які обмеження, що вводилися державою, наприклад, трохи змінивши вагу, упаковку або вміст інгредієнтів.

Творчий підхід до державних обмежень призвів до того, що багато «соціальних продуктів» сьогодні в Україні є дорожчими, ніж в Європі. Молочна продукція в нашій країні на 30–50% дорожча за європейську, яйця коштують стільки ж або більше. Куряче філе у нас продається за ціною свинини або яловичини. Хоча доходи західних домогосподарств можуть бути на порядок вищі за українські.

Куряче філе у нас продається за ціною свинини або яловичини

Тепер же держава зняла з себе ефемерні зобов'язання щодо соціальної справедливості, і настав час зайнятися своїм безпосереднім обов'язком — контролем над тим, що відбувається на ринку. Всі інструменти для цього є.

У нас, наприклад, є Антимонопольний комітет. І є ринок курятини, 70% якого афілійований з одним виробником. 50% ринку яєць теж контролюється одним виробником. А ще є Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) і 4 млрд грн урядових дотацій, виділених у 2017 році на виробництво харчових продуктів. З цих коштів 50% спрямовано в одну сферу — птахівництво. У нас найвища в Європі ціна на продукцію цієї галузі, а держава через бюджет дотує виробників, у яких в результаті з'являються надзвичайні розриви між рентабельністю і прибутковістю. Наша небагата держава зобов'язана уважніше ставитися до подібних бізнес-проектів і роздачі дотацій.

Регулювання цін у світі

У світовій практиці сфера державного цінового регулювання становить від 10% до 25% загального обсягу продукції, що випускається. Контролюються ціни на значущі товари й суспільні блага: телефонні та залізничні тарифи, поштові збори, ціни на електроенергію, газ, теплопостачання, лікарські препарати, на продукцію аграрного сектора і природних монополій.

У США державою регулюється до 10% цін. Це тарифи на електроенергію, міжміські автомобільні та залізничні перевезення. Традиційна система регулювання цін в агрокомплексі ґрунтується на так званих заставних цінах. Це означає, що за несприятливої кон'юнктури фермери можуть здати продукцію за фіксованими цінами. Якщо ситуація на ринку поліпшується, вони можуть отримати заставну продукцію назад і продати її за вищими цінами.

У Франції та Німеччині держава регулює ціни в основному на продукцію монополістів (газ, електроенергетика, транспорт), а також аграрного сектора.

Міністерство економіки Австрії може регулювати ціни на строк до 6 місяців на будь-який товар або послугу в тому разі, якщо бізнесмени не зменшують ціни на кінцеву продукцію попри зниження вартості використовуваних факторів виробництва, або ж якщо вони безпричинно підвищуються.

Швеція використовує прямі методи регулювання цін: телекомунікаційні та поштові послуги, аптеки, винно-горілчані вироби є державною монополією. У сільському господарстві держструктури встановлюють закупівельні ціни на яйця, молоко, м'ясо, зерно, інші продукти харчування і сільськогосподарську сировину. Уряд щороку проводить переговори з союзами фермерів щодо формування цін на харчові продукти. Недарма ж цю країну називають соціалістичною.

У «вуглеводневій» Норвегії є закон «Про контроль над цінами, прибутком і обмеженням конкуренції». Плюс на підставі цього закону видаються королівські резолюції. Уряд використовує граничні рівні цін на ліки, хімічні добрива, цемент, м'ясо, маргарин, молоко. У Норвегії внутрішні ціни формуються на основі світових цін. Це у свою чергу призводить до сильної залежності економіки країни від коливань зовнішнього ринку, тому держава постійно відстежує зміни кон'юнктури світового ринку, їхній вплив на динаміку внутрішніх цін з метою захисту національної економіки. Якщо внаслідок імпорту відбувається небажане підвищення цін на внутрішньому ринку, то уряд вдається до протекціоністських заходів, зокрема до обмеження імпорту.

У Норвегії внутрішні ціни формуються на основі світових цін

Японія регулює 25% споживчих цін на рис, пшеницю, м'ясні та молочні продукти, воду, тарифи на електроенергію, газ, залізничні тарифи, а також вартість освіти й медичного обслуговування. Підвищена увага до сільського господарства пояснюється тим, що без втручання держави розорилася б більшість фермерів, витрати в яких в рази вище, ніж в інших розвинених країнах, а сільськогосподарські площі значно менше.

У «скандинавській Японії» — так у 80-х роках минулого століття почали називати Фінляндію — державою контролюється 40% всіх сільськогосподарських і споживчих товарів і послуг. Спираючись на приватну власність і вільне підприємництво, Міністерство торгівлі цієї держави здійснює планування і контролює ціни на продукти харчування, винно-горілчану продукцію, зерно, енергоносії (особливо бензин).

Комуністичний Китай поетапно регулює ціни, підвищуючи їх поступово і на невеликий відсоток. Це дозволяє скорочувати розрив між плановими та ринковими цінами й мінімізує соціальні витрати на реформи, що проводяться в країні. У сучасному Китаї контролюється 30% всіх цін на промислові, сільськогосподарські та споживчі товари й послуги.

Що робити

В нашій європейській країні, яка намагається стати відкритою, говорити про цінове регулювання теж необхідно. Ціни на комунальні послуги, що беруться зі стелі, і вартість звичайних продуктів, яка випереджає інфляцію, — тому підтвердження. Урядове рішення, що набуло чинності, допоможе позбутися зайвого адміністративного впливу на бізнес і скоротить бюрократію у сфері ціноутворення, але воно має сприяти розвитку конкуренції на ринку і зробити виробництво більш привабливим для інвесторів, що зовсім не означає фінансову опіку однієї галузі, як легко це можна побачити на прикладі птахівництва.

Для соціального захисту наших небагатих громадян державі варто спробувати розробити програму, що безпосередньо допомагатиме людям з мінімальним достатком. Цим можна мінімізувати витрати на дотації, в результаті українці отримають нормальну програму пільгової купівлі продуктів.

У світовій практиці є безліч систем, що дозволяють купувати продукти на пільгових умовах. І вигідні вони для всіх учасників ринку. У США працює програма Supplemental Nutrition Assistance Program — федеральна система підтримки жителів, які не мають доходів або мають низькі доходи. Основний її елемент — система видачі талонів на певні групи товарів щоденного споживання. Крім того, є такі масштабні федеральні проекти, як Продовольча допомога (Food Stamps) або Програма тимчасової допомоги нужденним сім'ям (TANF — Temporary Aid to Needy Families). Вони реалізуються на пайовій основі: частину грошей надає федеральний бюджет, другу частину — бюджет штату. Крім того, всі проекти обов'язково регулюються законами про відповідність особистої відповідальності та можливостей працевлаштування і про продовольчу допомогу.

В Європі існує система надання людям з низьким рівнем доходу продуктів харчування за пільговими цінами, а в деяких випадках — абсолютно безкоштовно. Партнерами держави у здійсненні такої програми є некомерційні організації, які отримують продукти з інтервенційних фондів держав, що формуються Аграрним фондом за рахунок фінансових інтервенцій, заставних, форвардних і ф'ючерсних закупівель та використовуються для товарних інтервенцій з метою забезпечення цінової стабільності. Це звичайна і давня європейська практика. Найяскравішою ілюстрацією вітчизняного та європейського рівня життя може служити той факт, що в Німеччині для отримання соціальної допомоги сім'я з двох осіб повинна мати дохід, що не перевищує 1300 євро на місяць. Також у цьому разі за федеральний кошт оплачується медичне страхування.

У сусідній Польщі працює державний проект «Сім'я 500+». За цією програмою кожна друга і наступна дитина в родині щомісяця отримуватиме від держави суму в 500 злотих (3485 грн). У незаможних родинах грошову допомогу зможуть оформити вже на першу дитину. Гроші виплачуються аж до досягнення дитиною 18-річного віку. За цією програмою допомогу можуть отримувати і українці — для цього нашим співвітчизникам потрібно разом з сім'єю жити й працювати в Польщі.

Допомогу у Польщі можуть отримувати і українці — для цього нашим співвітчизникам потрібно разом з сім'єю жити й працювати в цій країні

В Індії з часів Другої світової війни існує система розподілу товарів (рис, паливо) серед найбідніших верств населення. Створено мережу спеціальних магазинів по всій країні, розподіл відбувається за картками, що відрізняються категоріями бідності її володарів.

У 20-мільйонному Каїрі (Єгипет) в багатьох частинах міста щоранку працюють безкоштовні кухні, які роздають найпростішу єгипетську страву — кушарі, до рецепта якої входять макарони, рис, турецький горох і сочевиця. У черзі за безкоштовною їжею можна побачити людей, які цілком пристойно виглядають.

У далекій сусідній Росії сьогодні цілком серйозно обговорюють запровадження продовольчих карток для незаможних і навіть розраховують майже на відсоток збільшити завдяки цьому механізму свій ВВП. Згідно з розробленою ще у 2015 році стратегії там планують зараховувати на спеціальні карти «еквіваленти грошових коштів» — бали та бонуси, на які можна придбати продукти, насіння та саджанці. Такі картки планували роздати 15 млн росіян.

У нашій країні досі нічого подібного не створено і не заплановано. Потрібно розуміти, що багатьом допомога потрібна вже сьогодні, і розробка механізмів, здатних підтримати малозабезпечені верстви населення шляхом надання їм знижок і пільг на купівлю продуктів харчування, — це прямий обов'язок як законодавчої, так і виконавчої гілок влади. Незаможні — доволі діюча електоральна група, і у кого з нинішніх законодавців вистачить енергії подбати про неї, той ніколи не залишиться без народної підтримки.

Читайте також: Говорить і показує Порошенко


Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Прогноз погоди в Україні

Погода в Украине




    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ