• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Турецький судовий гамбіт в Україні

06.07.2017 09:10 Коментарі

Підписавши договір з українською компанією у 2009 році, турецькі партнери навіть уявити не могли, що на них чекає в найближчі 8 років випробувань у судовому пеклі правосуддя. За цей час вони обійшли 15 судових інстанцій — і це ще не фінал

Замість передмови — анекдот.

Типовий міністр інфраструктури типової пострадянської країни проводить конкурс на будівництво дороги. Приходить представник турецької фірми і пропонує зробити все за мільярд. Приходить представник відомої німецької фірми і пропонує за два мільярди. Чому так дорого — тому що ми будуємо якісно й на віки. Приходить представник нікому не відомої панамської фірми (зате у вузьких колах відомо, що він — друг сина президента) і пропонує за три мільярди. Чому так дорого — порахуйте самі: мільярд вам, мільярд мені, а за мільярд турки збудують.

Нині ця непатріотична схема, яка добросовісно відпрацювала своє два з половиною десятки років, стає вчорашнім днем. Тепер модно чесно заплатити працелюбним туркам за їхню роботу за цілком ринковою ціною, а потім через підставних осіб обідрати їх як липку за штучними позовами в арбітражних судах.

Історія, про яку ми розповімо, напевне, буде дуже корисною для високопосадових комбінаторів, які бачать своє майбутнє не в «розпилюванні» бюджету держави, що базується на експлуатації природних ресурсів країни (бо вона з кожним роком втрачає свою прибутковість), а в обдурюванні іноземних інвесторів. Цей напрям є більш перспективним, бо останні після запровадження безвізу й багатонадійних вояжів президента західними країнами дуже скоро полетять в Україну — як мухи на мед. Але перед тим як взятися за них, варто потренуватися на тих, хто вже було повірив у гучні обіцянки сприятливого інвестиційного клімату, що регулярно даються на найвищому рівні.

Вічна історія — ремонт доріг

Це була приказка, а тепер, власне, казка. У 2008 році турецька акціонерна компанія «Гюльсан» за контрактом з державною акціонерною компанією «Автомобільні дороги України» відкрила в Україні своє представництво і почала реконструкцію траси Київ-Чоп на ділянці поблизу Житомира. Частину техніки, необхідної для цього діла, турецька компанія вирішила брати на місці, в українського партнера. І от на цьому етапі високопосадовому комбінатору важливо не проґавити момент і порекомендувати довірливому іноземцеві «правильну» фірму-орендодавця. В цьому випадку нею стало товариство з обмеженою відповідальністю «Бауком Україна». До речі, засновником і власником переданої техніки було ТОВ «Трансбудсервіс» (нині банкрут, який фігурує в резонансній справі щодо банкрутства банку «Михайлівський»).

Розв'язка Глибочиця. Ремонт автодороги Київ-Чоп (зовнішнє освітлення) на ділянці км 154+400 — км 177+400. Замовник — представництво «Гюльсан». Фото: bmzpro.com.ua

Щоби зрозуміти, що собою являє фірма «Бауком», варто хоча б побіжно зупинитися на персоні її власника Резникова Олега Анатолійовича, який попри своє громадянство не лише України, а й Російської Федерації, є засновником або керівником і бухгалтером понад 150 підприємств різного формату, дислокованих у 26 населених пунктах України. Понад половина з них, до речі, збиткові й банкрути. Водночас Цивільний кодекс України прямо вказує, що товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа (ст. 141).

Оскільки звичайна людина, виходячи зі своїх суто фізичних можливостей, не здатна бути таким «багатостаночником», логічно зробити припущення, що сам Резников — або учасник фінансових махінацій з відмивання брудних грошей (протиправні, так звані програми з переведення коштів у готівку), або ж ні сном ні духом не знає про бурхливу діяльність, яку хтось розгорнув від його імені. Наскільки відомо, у резонансній справі «податківців», що її розслідує нині військова прокуратура, фігурують компанії, засновником і керівником яких був, а в деяких є і на цей час, пан Резников (наприклад, «Тріумф-ДТІ», м. Харків).

До речі, не менш цікавою персоною є і його наступник, громадянин України Гриневич Дмитро Олександрович — нинішній власник фірми «Бауком-Україна»,  гідний окремої розповіді у зв'язку з цікавим бізнесом в окупованому Криму.

Турецька компанія послухалася рекомендацій своїх українських партнерів і 30 липня 2009 року уклала з «Баукомом» договір про суборенду (бо в оренду в самого ТОВ не можна було взяти навіть столів і стільців, оскільки в нього були тільки свідоцтво про реєстрацію й рахунок у банку) 24 одиниць транспортних засобів та спеціальної техніки. З-поміж них — великогабаритні вантажівки, екскаватори, бульдозери, грейдери, асфальтоукладники й віброкотки — все це з розрахунку 2,5 млн грн на місяць і ремонт за свій кошт. Покористувавшись названим вище добром протягом двох місяців, будівельники з «Гюльсана» повернули його суборендодавцю, сплативши обумовлені 5 млн грн, про що сторонами було складено акт приймання-передачі.

Але є важливий момент: підписавши цей документ, представники «Баукому» не повернули суборендареві другого примірника. З погляду сьогоднішнього дня, турецькій компанії треба було взяти їх за горло й не відпускати доти, доки не дадуть, але хтось із «високопосадових комбінаторів» порадив своїм діловим партнерам не розчісувати собі нерви за таку дрібничку, бо їх ще є куди витратити. Таким чином, залишився гачок, до якого, за бажання, можна було присобачити юридичну міну вповільненої дії.

Перший млинець — комом для аферистів

Перший вибух — щоправда, малої сили — стався рік по тому, в лютому 2011-го, коли «Бауком», надавши відверто сумнівний акт взаємозвірки, подав до Господарського суду Житомирської області позов про стягнення з «Гюльсана» 28 млн грн і на чверть виграв його. В заяві стверджувалося, ніби турецька сторона користувалася суборендованою технікою не два місяці, а чотири, причому за два з них заплатила, а ще за два — ні, тож з них треба стягнути 5 млн грн основного боргу, а з пенею, річними, інфляційними та іншими хвостами, на думку позивача, й набралося 28 млн. Суд задовольнив позовні вимоги частково, а саме на 7 млн грн. Ключовим аргументом на користь такого рішення було те, що доказів повернення відповідачем на користь позивача орендованого майна відповідачем не надано.

Цей вердикт благополучно пройшов апеляційну інстанцію, але в касаційній був скасований і повернутий на новий розгляд в той же Господарський суд Житомирської області. В ході другого кола турецька компанія, судячи з усього, вирішила не покладатися повністю на своїх «високопосадових» ділових партнерів, а про всяк випадок залучила юристів, які мали хоч якісь поняття про практику збору доказів.

Ті понишпорили й знайшли кілька документів, які повністю зруйнували збудовану стороною позивача конструкцію. Зокрема, суду були надані акти здачі-приймання робіт з поточного ремонту техніки й видаткові накладні про їх оплату. Тих самих одиниць техніки, які були предметом суборенди. Замовником робіт було ТОВ «Бауком Україна», виконавцем — філія відомої американської фірми, що спеціалізується на виробництві й ремонті дорожньо-будівельної техніки. А родзинка полягала в тому, що ці документи були датовані жовтнем 2009 року, що означало, що станом на той час турецька компанія повернула машини орендодавцю й вони перебували в повному його розпорядженні. Інакше якого дива він би платив за їх ремонт зі своєї кишені, якщо, відповідно до умов договору суборенди, це є прямим обов’язком суборендаря.

Господарський суд Житомирської області погодився з такими аргументами відповідача і 29 листопада 2011 року ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Бауком Україна». Постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 1 лютого 2012 року і Вищого господарського суду України від 3 вересня 2012 року цей вердикт було залишено без змін. Наскільки відомо, в податковій звітності у 2010–2011 роках «Бауком» чомусь не вказав жодних заборгованостей «Гюльсана».

Фіктивний позов — зброя шахрая. Його задоволення — хліб судді

Наступний, значно сильніший за потужністю вибух стався у 2015 році. Очевидно, «високопосадові комбінатори» зрозуміли, що в житомирському суді їм щастя шукати зась, а тому знайшли можливість зацікавити служителів Феміди Господарського суду Києва, зокрема суддю з шестирічним стажем Артема Привалова, якому в серпні того року потрапила на розгляд чергова претензія до турецької фірми. Перша частина позову була дуже смішною: ТОВ «Бауком Україна» стверджувало, що компанія «Гюльсан» в серпні 2009 року взяла у нього в суборенду ті самі 24 машини й користувалася ними аж до серпня 2010-го, доки воно їх у неї не забрало в односторонньому порядку. А забрало тому, що протягом 12 місяців відповідач сплатив орендну плату лише за два. У зв’язку з цим, мовляв, позивач просить стягнути платню за решту десять місяців, а також неустойку, інфляційні, відсоткові та інші хвости — всього на суму понад 101 млн грн.

Друга частина виглядала ще смішнішою. Як написав позивач, 24 березня він уклав з таким собі ТОВ «Торговий дім «Лайт Інвест» договір поруки, відповідно до умов якого останнє як поручитель зобов’язується сплатити 100 тис. грн ТОВ «Бауком Україна» як кредитору боржника у тому разі, якщо турецька акціонерна компанія «Гюльсан» не виконає взятих на себе зобов’язань за договором суборенди 24 машин від 30 липня 2009 року. А оскільки, мовляв, турецька сторона своїх зобов’язань не виконала, то нехай поручитель тепер трусне грошвою.

Є над чим посміятися, чи не так? Який ідіот укладатиме договір поруки за договором, що фактично припинив свою дію п’ять років тому? Забігаючи наперед, зазначимо, що фірма «Лайт Інвест» такого договору не укладала та й узагалі ні сном ні духом не знала про існування акціонерної компанії «Гюльсан» і ТОВ «Бауком Україна». Просто клерки «високопосадових комбінаторів», використавши її реквізити, намалювали цей підроблений документ, на підставі якого й зварганили позов. Плутягам у цьому випадку потрібна була лише формальна адресна прив’язка до Києва, щоб у судді Привалова була підстава взяти справу до провадження, а не відправити за підсудністю в Житомир.

Втім, про все це стало відомо потім, а 6 жовтня 2015 року суддя Привалов частково задовольнив позов «Баукома», присудивши стягнути з турецької сторони на його користь 84 млн грн, а з «Лайт Інвеста» — 100 тис. грн. Всі посилання сторони відповідача на ст. 80 Господарського процесуального кодексу, яка вимагає припинити провадження у справі, якщо вже є рішення господарського суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, — як горохом об стіну. Як не дивно, але цей вердикт було залишено в силі постановами Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2016 року та Вищого господарського суду України від 12 квітня 2016 року. Видно, у «високопосадових комбінаторів» вистачило ресурсів, аби зацікавити тамтешніх суддів.

Щойно рішення судді Привалова набуло чинності, «пунктуальний» суддя видав наказ виконавчій службі на арешт і примусове стягнення майна та коштів компанії «Гюльсан». Але чомусь забув видати аналогічний наказ щодо «Лайт Інвесту»…

Суддя Валентин БарбараСхоже, шахрайських ресурсів вистачило ще й на Верховний суд України.

Суддя Валентин Барбара своєю постановою від 31 травня 2016 року відмовив у допуску справи до провадження, назвавши заяву турецької фірми про перегляд необґрунтованою. А суддя Анатолій Ємець постановою від 26 жовтня того ж року відмовив у задоволенні її чергової заяви, в якій вона просила скасувати рішення ВГСУ, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень Суддя Анатолій Ємецьзакону. Аналогічну відмову у травні 2017 року винесла також суддя Інна Бердник. Відомо, що призначення верховного суду будь-якої держави полягає в тому, щоб виправляти чужі помилки й увічнювати свої власні. Але для того, щоб він помилився в потрібному місці і в потрібний час, потрібен неабиякий стимул. У наших «високопосадових комбінаторів» він, судячи з усього, знайшовся.

Таким чином, турецька компанія тричі марно намагалася з'ясувати: чому існує два протилежних рішення ВГСУ, що стосуються одних і тих самих фактів, подій і обставин? Так і не діставши відповіді від держави Україна, нині вони мають єдиний шлях — обстоювати свої права в європейських інстанціях.

Третя частина «Марлезонського балету»: остаточна розв’язка попереду

Але ж шила в мішку не втаїш, і врешті-решт вилізла на світ божий та обставина, що ТОВ «Торговий дім «Лайт Інвест» ніколи не укладало згаданий вище договір поруки. Його представники, до речі, жодного разу не з’явилися на судові засідання з дивовижних причин — ні до «його честі» Привалова, ні в апеляцію і касаційну інстанцію. Бо вони дізналися про наявність договору лише під час розслідування кримінальної справи за заявою «Гульсана». Відтоді вони роблять все від них залежне, аби не стати жертвою «Баукома» в цій схемі. А правоохоронні органи відкрили низку кримінальних проваджень, пов’язаних із шахрайством і підробленням документів.

А головне — за позовом акціонерної компанії «Гюльсан» 24 травня 2017 року суддя Господарського суду Києва Максим Лиськов ухвалив рішення, яким визнав недійсним з моменту укладення договір поруки між «Баукомом» і «Лайт Інвестом». Це вже доволі серйозна підстава для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами. Якщо, звісно, у «високопосадових комбінаторів» не стачить ресурсу простимулювати суддів апеляційної та касаційної інстанцій і вказане рішення не буде скасоване з якихось смішних підстав.

А що ж виграла Україна? «Гюльсан», віддаючи всі сили боротьбі з шахраями, впродовж двох років не має можливості брати участь в ремонті автомобільних доріг, так потрібних суспільству, що його було оголошено президентом та урядом пріоритетним напрямом інфраструктурних реформ держави. Наші чиновники всіх рівнів запрошують в Україну іноземних інвесторів. А хто ж буде наступною «дорожньою жертвою» українського «верховенства права»?

P. S. А що ж «великий комбінатор»-менеджер Резников? Можливо, він відсиджується у своїй затишній квартирі в м. Стаханові на окупованій території, разом з іншими «подєльніками», спільно готуючись до наступної операції з відмивання брудних коштів в Україні? А може, воює в рядах ополченців? Хочеться сподіватися, що він ще живий і постане, нарешті, колись перед українським правосуддям. А правоохоронні органи ретельно вивчать його можливу причетність до фінансування терористичних угруповань ЛНР/ДНР.

Читайте також: Укравтодор: європейські сподівання та українські реалії



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ