• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Кримінальна справа очільниці «Оранти», або Фінансові махінації з інтелектуальною власністю товарного знаку

08.08.2017 09:07 Коментарі

Якщо ані прокурор, ані слідчий не сподобилися запастися ухвалою суду на проведення фінансової перевірки «Оранти», значить, вони цілеспрямовано вели справу до виправдувального вироку

Третього липня Голосіївський районний суд Києва виправдав колишню голову правління Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» Олену Болотову, яка проходила по справі про фінансові махінації, безпосередньо пов’язані з її службовою діяльністю. Їхня суть полягала в тому, що очолювана нею установа передала одній приватній фірмі за 6 млн грн право на використання своїх торговельних марок, а потім взяла ці марки в оренду, за що потім протягом п’яти років (з 2008 по 2013 рік) заплатила орендодавцю 61 млн грн. Ми спробуємо в доступній формі розповісти читачеві, з чиїх кишень був оплачений цей «бенкет».

Кому і як продавали «Оранту»

З об’єктивки, що міститься на офіційному сайті НАСК «Оранта», можна дізнатися, що вона створена в 1993 році у формі відкритого акціонерного товариства і є правонаступницею заснованого ще в 1921 році Управління державного страхування при Наркоматі фінансів УСРР. Що в 2007 році Фонд державного майна України продав інвесторові останній пакет акцій, який перебував у державній власності, після чого компанія стала на всі 100% приватною. Але ніяк не можна збагнути, чому при цьому в її назві залишилося слово «національна», якщо держава своєї частки власності в ній не має і прямої відповідальності за її діяльність не несе.

Компанія стала приватною ще у 2007 році, проте досі називає себе національною. Скріншот з сайту «Оранти»

В 1990-х роках, у ході ваучерної приватизації, трудовий колектив компанії одержав четверту частину акцій. З роками доля приватного сектора акційного фонду зростала, але діставалася вона чомусь не персоналу установи, а якимсь зареєстрованим на Кіпрі юридичним особам з важковимовними назвами, які врешті-решт й заволоділи контрольним пакетом. Чому вийшло саме так, стало зрозумілим після перемоги Помаранчевої революції, коли не без допомоги уряду Юлії Тимошенко всі дізналися про те, що фактичним власником цих офшорок був зять багаторічного президента України Віктор Пінчук. Утім, у 2005 році останній збагнув, що цей актив є потенційно токсичним, і поспішив його здихатися, а лохів на роль покупців знайшов аж у Казахстані.

Не поспішайте сміятися: на той час на вигляд індійська, а за змістом німецька фірма «АрселорМіттал» придбала тамтешній аналог нашої «Криворіжсталі» — Карагандинський металургійний комбінат — і зробила з нього «лялечку», яка впевнено займала своє місце під сонцем у світовому масштабі. Гроші в країну текли рікою, і здавалося, що так буде завжди, тож казахи вирішили витратити їх на завоювання багатонадійного фінансово-страхового ринку Заходу.

Українським сектором цього замислу керівництвом республіки було доручено займатися другому в ній за величиною «Банку Туран Алем» (БТА), який спочатку скупив із потрохами кіпрські офшорки, що володіли дрібними пакетами акцій, а потім, у жовтні 2007 року, заплативши понад 500 млн грн (майже 100 млн дол.), придбав на конкурсі 25% належних українській державі акцій «Оранти», після чого остання стала повністю приватною. Аналітики фінансового ринку зауважували, що казахи заплатили разів у десять більше, аніж вона була варта: «Оранта» вже давно перестала вважатися «золотим дном». Навіть тодішня голова Фонду держмайна, нині покійна Валентина Семенюк здивовано повідомила, що вона розраховувала на 200–250 млн грн. Але, видно, покупці розраховували, що переплата окупиться сторицею, й грошей не жаліли.

Офіс ПАТ «БТА Банк» у Києві в бізнес-центрі «Євразія» на Жилянській, 75

Фрагмент грандіозної міжнародної фінансової афери

Наступний етап афери датується лютим 2008 року, коли голова правління НАСК «Оранта» Олег Спілка і голова представництва БТА в Україні Ануар Айжулов створили таке собі товариство з обмеженою відповідальністю зі знову ж таки важковимовною назвою «ІМГ інтернешнл холдинг компані», яке в квітні того ж року з дозволу Антимонопольного комітету України отримало в управління більшу частину акцій «Оранти». Нібито для того, щоби зручніше вивести її у «вищий світ». З цієї нагоди було організовано грандіозну презентацію, під час якої пан Спілка наговорив сім мішків гречаної вовни про те, що новоспечений холдинг протягом наступних трьох років отримає сотні мільйонів доларів інвестицій, у 2010 році його капіталізація становитиме близько 2 млрд дол., після чого він вийде на великі фінансові біржі Франкфурта й Лондона.

Що з того вийшло, ми вже сказали на початку нашої статті. ТОВ «ІМГ холдинг…» в особі Олега Спілки спочатку заплатило «Оранті» 6 млн грн за її товарні знаки, а потім, передавши їх в оренду їй же, протягом п’яти років одержало від неї 61 млн грн орендної платні. Тобто на рівному місці заробило 55 млн грн. Нині цей пан, якого було оголошено в міжнародний розшук, мешкає в Лондоні, а в дурнях, судячи з усього, залишилися казахи. Хто ж іще, якщо всі акції «Оранти» належали або безпосередньо їхньому «Банку Туран Алем», або опосередковано — через належні йому кіпрські офшорки.

Скріншот з сайту МВС України. Спілка переховується від правоохоронних органів

Взагалі епопея з «Орантою» є лише порівняно невеличким фрагментом великої справи БТА — грандіозної міжнародної афери, яка ще чекає на золоте перо якого-небудь майстра детективного-романтичного жанру. Зазначимо лише, що керівник цього банку — казахський олігарх Мухтар Аблязов обвинувачувався компетентними органами Казахстану в протиправному заволодінні 6 млрд дол., розшукувався спецслужбами різних країн, був затриманий у 2013 році у Франції, але так і не екстрадований на територію ініціатора розшуку. А його красуня-юристка (за сумісництвом ескорт-мадемуазель) Олена Тищенко в рамках цієї справи того ж року була ув’язнена в Москві, але згодом звільнена, а в липні 2015 року навіть працевлаштована міністром внутрішніх справ України Арсеном Аваковим на посаду начальника управління забезпечення повернення активів, одержаних злочинним шляхом. Незрозуміло тільки для чого — щоб знайти й повернути викрадені в казахів гроші чи, навпаки, щоб заховати так, щоб їх не знайшли ані російська ФСБ, ані американське ЦРУ, ані, тим більше, Комітет національної безпеки Казахстану.

Що ж стосується українських вигодонабувачів цієї афери, то з тексту вироку складається враження, що все собі хапнув лише Олег Спілка. Хто йому забезпечував дах на рівні можновладців, можна лише здогадуватись. Відомо лише, що в період з 2010 по 2014 рік віце-президентом ТОВ «ІМГ інтернешнл холдинг компані», тобто заступником Спілки, значився Олександр Віталійович Шлапак, до того перший заступник глави Секретаріату президента України Віктора Ющенка, а після того — міністр фінансів в уряді Яценюка, а нині глава правління «ПриватБанку». Можливо, цей факт ще ні про що не говорить, а можливо, навпаки, говорить про дуже багато що.

Службової недбалості в діях підсудної не встановлено

Але повернімося до Олени Болотової, яку на початку 2008 року рішенням загальних зборів акціонерів НАСК «Оранта» було обрано головою правління замість Олега Спілки, який, окрім посади директора ТОВ «ІМГ», залишив за собою у структурі «Оранти» посаду голови її наглядової ради. Головою правління страхової компанії пані Болотова була протягом двох років — до 1 грудня 2009-го, після чого спустилася на щабель нижче — на місце першого заступника. До кримінальної відповідальності її було притягнуто після того, як у березні 2014 року нове керівництво казахського «Банку Туран Алем» подало заяву про злочинне заволодіння Спілкою і Болотовою належними заявникові грошовими коштами на мільйони гривень, додавши до неї відповідний цивільний позов.

Інтерв'ю Олени Болотової виданню «ТОП 100. Найкращі компанії України». Січень 2009

Нове керівництво МВС хутко почало розслідування, замовивши Державній фінансовій інспекції в м. Києві проведення перевірки фінансово-господарської діяльності «Оранти». На процедурних питаннях, порушення яких помножило на нуль роботу аудиторів, ми докладно зупинимося пізніше, а поки зазначимо, що, згідно з довідкою ДФІУ від 4 липня 2014 року, внаслідок шкідницьких управлінських рішень керівництва компанії їй були заподіяні збитки на суму 64 млн грн. Згодом на підставі цієї довідки аналогічний висновок зробила комісійна судово-економічна експертиза, проведена фахівцями Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Миколи Бокаріуса.

Олег Спілка, як уже зазначалося, накивав п’ятами до Британії, а Олена Болотова, якій було інкриміновано всього-на-всього службову недбалість (ч. 2 ст. 267 ККУ), преспокійно залишилася чекати на справедливий судовий вирок, адже була впевнена в тому, що її шмагати немає за що. Згідно з обвинувальним актом їй закидалося те, що 15 липня 2008 року вона організувала проведення засідання правління НАСК, на якому було ухвалено рішення про передачу «ТОВ ІМГ…» за 6 млн грн товарних знаків «Оранти». А згідно зі статутом компанії вона цього робити не мала права, оскільки всі операції на суму понад 1,4 млн грн (2% статутного капіталу компанії) мають проводитися лише після згоди наглядової ради. А 3 вересня того ж року, на виконання вказаного вище рішення, уклала з цим ТОВ «ІМГ…» відповідний договір про обмін марок на гроші.

На перший погляд нібито порушення закону сумнівів не викликає, але вся ця конструкція валиться, коли ми дізнаємося, що 30 липня 2008 року, тобто в період часу між ухваленням рішення правлінням компанією й укладенням договору наглядова рада погодилася з цим рішенням. Було б дивно, якби не погодилася, оскільки її голова Олег Спілка як ніхто був зацікавлений в операції марки-гроші, бо в ній і полягав сенс задуманої ним махінації. То які в цьому разі можуть бути претензії до Болотової як голови правління? Тож суддя Микола Дідик цілком слушно написав, що в обвинуваченні не знайшло свого підтвердження, які ж конкретно обов’язки, покладені на підсудну персонально, вона не виконала таким чином, що це потім стало причиною завдання тяжких наслідків очолюваній нею установі.

А з аудиторами взагалі вийшов сміх та й годі. Відповідно до Положення про Державну фінансову інспекцію України, вона має здійснювати фінансовий контроль за діяльністю підприємств, організацій і установ незалежно від їхніх форм власності. Але якщо об’єкт перевірки не належить державі повністю або частково, тобто не є підконтрольною установою ДФІУ, то перевірка може проводитися лише за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого. В цьому ж випадку перевірка була проведена без такого рішення і стороною обвинувачення, як зазначив суддя Дідик, не надано доказів того, що НАСК «Оранта» є державним підприємством, яке перебуває у сфері безпосереднього контролю Держфінінспекції. А відтак написану її працівниками довідку про гріхи Болотової суд визнав недопустимим доказом, і тут з ним важко не погодитись.

А раз так, то саме собою напрошується припущення: якщо ані прокурор, ані слідчий не сподобилися запастися ухвалою суду на проведення фінансової перевірки «Оранти», значить, вони цілеспрямовано вели справу до виправдувального вироку, незалежно від того, накопають чи не накопають вони в діях Болотової справжній, а не удаваний склад злочину. Тобто йдеться не про жалюгідну службову недбалість, а про реальну співучасть у заволодінні чужим майном в особливо великих розмірах. А вона не могла не бути, бо такі серйозні афери, як заволодіння шістьма десятками мільйонів гривень, без помічників прокрутити неможливо. На це натякнув у своєму вироку й суддя Дідик, який написав, що «суд, керуючись принципом диспозитивності, не вирішував питання про можливу наявність у діях підсудної іншого корисливого злочину, вчиненого групою осіб». А вирішуючи виключно поставлені перед ним стороною обвинувачення питання, ухвалив підсудну визнати невинуватою і виправдати, а цивільний позов акціонерного товариства «Банк Туран Алем» залишити без розгляду.

Читайте також: Турецький судовий гамбіт в Україні


Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Прогноз погоди в Україні

Погода в Украине




    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ