• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Як обібрати довірливого іноземця

15.08.2017 10:59 Коментарі

Допомагаючи шахраям обікрасти турецьких будівельників, українські судді фактично обкрадають свою країну

Усім відомо, що будівництво доріг — улюблене заняття чиновних казнокрадів, та коли йдеться про магістралі міжнародного значення, хоч не хоч, а доводиться вигадувати щось більш оригінальне, аніж банально красти бюджетні гроші.

Річ у тім, що будівництво таких пан’європейських коридорів, як Брюссель — Дрезден — Краків — Київ (українська ділянка якого більш відома як траса Київ — Чоп), фінансується транснаціональними фінансовими установами й ними ж неухильно контролюється його якість і правильність використання коштів. Але на прикладі вже відомої читачеві історії пригод турецької компанії «Гюльсан» можемо бачити, що вітчизняні можновладці навіть за таких умов намагаються урвати собі певний шмат. В цьому випадку — за судовою схемою.

Інфраструктурний проект, в рамках якого розгорівся цей судовий сир-бор, називається «Ремонт автомобільної дороги Київ — Чоп», для реалізації якого 19 грудня 2006 року між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку було підписано кредитну угоду, ратифіковану відповідним Законом України, ухваленим 13 квітня 2007 року і підписаним тодішнім президентом Віктором Ющенком. Загальна його вартість була визначена в 572 млн євро і мала фінансуватися з трьох джерел: ЄБРР та Європейський інвестиційний банк надали кредити на 200 млн євро кожний — разом 400 млн євро, плюс до того кошти державного бюджету України в сумі 172 млн євро. Турецька фірма «Гюльсан» завоювала честь проводити за одним із шести контрактів ремонтні роботи вартістю 80 млн євро на ділянці дороги довжиною 54 км на території Житомирської області. Нагляд за ремонтними роботами на цій ділянці мала здійснювати британська фірма «Хайдер консалтинг лімітед», винагорода за її послуги була визначена у 2 млн євро.

Встановлення зовнішнього освітлення автодороги Київ — Чоп на ділянці км 154+400 — км 177+400, замовник — представництво «Гюльсан». Фото: bmzpro.com.ua

Ясна річ, що за таких умов щось украсти було проблематично навіть особам, «наближеним до імператора», а тому високопоставлені шахраї спробували не вкрасти, а відсудити. Це трошки складніше, оскільки, на відміну від звичайного привласнення чужого майна шляхом зловживання службовим становищем, в судово-шахрайській комбінації потрібен ще свій суддя, який у долі. Причому в усіх чотирьох інстанціях, які де-факто поки що функціюють в Україні.

Коротко нагадаємо про перебіг подій, які вже висвітлювалися нами. Першу спробу обдерти турецьких партнерів на порівняно невелику суму — 28 млн грн — було здійснено у 2011 році, для чого залучили фіктивну фірму під назвою ТОВ «Бауком Україна». Свого часу, у 2009 році, «Гюльсан» брав у суборенду в цього «голохвостого» посередника 24 одиниці автовантажної та дорожньо-будівельної техніки і, покористувавшись ними протягом двох місяців, повернув їх, сплативши передбачену договором орендну плату в сумі 5 млн грн. Скориставшись цією зачіпкою, плутяги намалювали позов про те, ніби «Гюльсан» користувався предметом оренди не два, а чотири місяці, за що з нього треба стягнути несплачену орендну плату, пеню та іншу чортівню — все разом на 28 млн грн.

Приліпивши до цього позову липові докази, жевжики притарабанили його до Господарського суду Житомирської області, де його наважився задовольнити (й то неповністю) лише один суддя на ім’я Микола Алексєєв, який на той час займався тим, що лічив дні до виходу на пенсію.

13 травня 2011 року суддя ухвалив рішення про задоволення позовних вимог «Баукома» (щоправда, не на 28, а лише на 7 млн грн). Після того постановою Верховної Ради України від 22 грудня того ж року був звільнений з посади судді у зв’язку з досягненням 65-річного віку.

Втім, ще 13 вересня 2011 року рішення судді-відставника було скасовано постановою Вищого господарського суду України, й після нього ніхто з житомирських суддів більше не наважувався ухвалювати рішення на шкоду компанії «Гюльсан» — як не просили їх про це комбінатори, котрі писали все нові й нові позовні заяви від імені ТОВ «Бауком Україна».

Зрозумівши, що у волинській стороні їм шукати щастя зась, плутяги спробували під будь-яким приводом перетягти розгляд справи в якийсь інший регіон, де було зручніше знайти поступливих суддів. Частково їм це вдалося аж у 2015 році. Причому не де-небудь, а в Києві, куди було подано черговий позов.

Зміст позову виявився таким, що смішніше не придумаєш: «Бауком» запевняв, що 24 березня 2015 року він уклав з таким собі ТОВ «Торговий дім «Лайт Інвест» договір поруки, відповідно до якого останнє як поручитель зобов’язувалося сплатити 100 тис. грн, якщо фірма «Гюльсан» не виконає своїх обов’язків за договором суборенди, що був укладений між нею і «Баукомом».

Друга частина позовних вимог полягала в тому, що «Бауком» просив стягнути з «Гюльсана» несплачену орендну плату за ту ж саму техніку, якою той нібито користувався протягом цілого року. А як доказ було подано акт звірки взаєморозрахунків між цими двома суб’єктами господарювання станом на 7 лютого 2011 року, в якому «Гюльсан» нібито визнавав як сам факт річного терміну оренди, так і факт заборгованості орендної плати за нею. Позивач при цьому запевняв, що вказаний документ щойно надійшов до нього поштою, тому просив розцінювати факт його появи як нововиявлену обставину.

Під час розгляду цього позову навіть нефахівцеві неозброєним оком було видно, що обидва докази — як договір поруки, так і акт звірки — є липовими. Проте суддя Господарського суду Києва Артем Привалов, керуючись не юридичними, а якимись іншими міркуваннями, своїм рішенням від 6 жовтня 2015 року задовольнив позов і ухвалив стягнути 100 тис. грн з «Лайт Інвесту» і 84 млн грн — з фірми «Гюльсан».

Мало того, скидається на те, що застосовані шахраями стимули виявилися вельми потужними, тож це рішення не лише було залишено без змін в апеляційній та касаційній інстанціях, а й підтримане суддями Верховного суду України Валентином Барбарою і Анатолієм Ємцем, які своїми ухвалами відмовили в задоволенні заяви про його перегляд через неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень закону. Логіка суддів була «залізною»: в попередньому позові йшлося про орендну плату за два місяці, а в цій заяві — за цілий рік, значить, предмет спору вже не той самий.

Судді Верховного суду України Анатолій Ємець та Валентин Барбара

Втім, для нашої історії це ще не фінал. А фінал її (є підстави сподіватися) буде не таким уже й сумним для турецьких дорожніх будівельників.

Юристи фірми «Гюльсан» встановили, що відповідач на ім’я ТОВ «Лайт Інвест» ніколи не укладав з «Баукомом» жодних договорів і взагалі не знав про нього ні сном ні духом. Зловмисники, скоріш за все, підробили його печатку, у зв’язку з чим Шевченківськім управлінням поліції нині розслідується кримінальне провадження за фактом шахрайства в особливо великих розмірах, у якому фірма «Гюльсан» визнана потерпілою стороною. В ході слідчих дій було юридично встановлено, що й другий доказ — акт звірки взаєморозрахунків від 7 лютого 2011 року — теж липовий, оскільки головний бухгалтер ТОВ «Бауком Україна», яка нібито підписала його, на той момент ще не перебувала в трудових відносинах із цим підприємством, тож підписувати документ не могла.

До речі, під час розслідування дав про себе знати колишній номінальний власник ТОВ «Бауком Україна», директор-багатостаночник Олег Резников, який, перебуваючи на території окупованої частини Луганської області, написав листа в редакцію після першої ж публікації у «Ракурсі» на тему цієї українсько-турецької історії й супроводив його посланням до слідчого Шевченківського райуправління поліції Києва, де зазначив, що, бувши очільником цього підприємства, жодних договорів з «Лайт Інвестом» не укладав та до позову в Господарський суд Києва жодного стосунку не має. Листа його редакція, ясна річ, переслала до компетентних органів.

Втім, нині в «Баукома» новий директор — пан Гриневич, який разом зі своєю дружиною зареєстрував на своє ім’я низку прописаних на території окупованого Криму підприємств з ознаками фіктивності й чия діяльність цілком заслуговує на окреме дослідження. Зокрема, як цікавий досвід ведення бізнесу по обидві лінії розмежування.

Факт підроблення договору поруки й визнання його недійсним з дня укладення було офіційно визнано рішенням Господарського суду Києва від 24 травня 2017 року, яке ухвалив суддя Максим Лиськов і яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 липня. Все це дало підстави юристам «Гюльсану» звернутися до Господарського суду Києва із позовною заявою про перегляд рішення судді Привалова за нововиявленими обставинами. Розгляд цієї заяви доручений судді Наталі Плотницькій.

Але й комбінатори теж не ловлять ґав, бо ними від імені ТОВ «Бауком Україна» до Вищого господарського суду України подано касаційну скаргу на згадану вище постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 липня 2017 року. Певне, сподіваються, що «під занавіс», в останні дні існування ВГСУ, хтось із його суддів зважиться на «дембельський акорд» і зіграє на руку шахраям.

Буде за наслідками її розгляду ухвалене законне й справедливе рішення чи ні, прокинеться у суддів совість чи переважать матеріальні стимули шахраїв — це питання стосується не лише громадян Туреччини, яких намагаються обікрасти високопоставлені плутяги, а й держави Україна. В цьому глобальному світі надто все взаємопов’язане, і як аукнеться зараз у суді, що складає свій тест на правосуддя, так і відгукнеться колись на інших паралелях і меридіанах.

Читайте також: Кримінальна справа очільниці «Оранти», або Фінансові махінації з інтелектуальною власністю товарного знаку



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Новини України


Новини України




    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ