• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Реформа СБУ не потрібна. Чому

25 років спецслужби — це низка гучних провалів, ганебних справ, самогубної кадрової політики і системних зрад. І мізерно мало зробленого — для захисту народу України

Захоплено Крим. Окуповано частину Донбасу. Підірвано економічний і військовий потенціал держави. Замовні вбивства на вулицях наших міст, здійснювані спецслужбами Росії. Тотальна інфільтрація російської агентури в органи державного управління України, включаючи саму СБУ, — от підсумок 25-річної «служби» багатотисячного колективу (в різний час — від 30 до 40 тис. співробітників). Колективу, який за визначенням повинен був стати елітою нації в цілому і кадровою елітою для держапарату, зокрема. Як МІ-6 у Великобританії, як «Моссад» в Ізраїлі.

Проте так елітою і не став. Чому так відбулося? Згадаймо минуле.

25 березня 1992 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Службу безпеки України». Цей день вважається днем народження СБУ. Розуміючи надзвичайну необхідність такої служби для молодої держави, депутати із законом не зволікали: з дня проголошення незалежності України до прийняття закону про спецслужбу минуло лише сім місяців.

Для порівняння: на четвертому році війни з Росією СБУ, яка довела справою свою неспроможність і нездатність захистити державність України, так і не реформована/не скасована. Навіть попри майже тотальну зраду «офіцерів» Кримського, Донецького та Луганського главків «контори». І це оцінка не тільки якості кадрів СБУ, але й якості депутатського корпусу «партії влади» — Блоку Петра Порошенка і «Народного фронту».

Але написати хороший закон ще не означає, що його виконуватимуть гідні люди.

Сприймається як знущання: першу «п’ятирічку», ключову для становлення спецслужби незалежної України, її очолювали вихідці і керівники з 5-го Головного управління КДБ УРСР. Ті самі, які працювали проти самої ідеї української державності та її носіїв. Ті самі, які відправляли українських дисидентів до мордовських таборів, придушували інакомислячих, а в першу голову — українських націоналістів.

Ці люди і сформували кістяк керівних кадрів СБУ, не перериваючи «партнерських відносин» із колегами по КДБ СРСР, що поміняв вивіску на ФСБ РФ. Ці люди, а пізніше — їхні ставленики, і підбирали кадри для СБУ. За своїм образом і подобою.

СБУ не була українською ні за кадровим складом, ні за духом з моменту свого створення. Тих небагатьох офіцерів, в основному з «технічних» підрозділів, які ідентифікували себе як представників української національної ідентичності, було м’яко витіснено «колегами» за межі організації. Як наприкінці 1980-х, так і сьогодні робоча мова, якою спілкуються між собою більшість оперів, слідчих працівників і керівного складу, — російська. Це і є головним маркером самоідентифікації.

Недивно, що СБУ не було чого сказати ні про вбивство В’ячеслава Чорновола (що розвалило український національний рух), ні щодо вбивства депутата Ради, найбагатшої людини Донбасу Євгена Щербаня (розстріл «донецького клану» поклав початок відторгнення Донбасу від України російськими спецслужбами, і в цій справі їх союзником виступала... СБУ), ні щодо вбивства Вадима Гетьмана (і там також ті ж «вуха») тощо. За риторикою керівництва СБУ про захист державних інтересів України було мало реальних справ.

Пам'ятник В.Чорноволу в Києві

Тепер уже всім зрозуміло, чому Кримський главк СБУ головны загрози сепаратизму вбачав у діяльності кримськотатарської громади і на цьому концентрував увагу Києва. У той час як ФСБ і ГРУ створили й підтримували діяльність двох головних ОЗУ півострова: «Сейлем» і «Башмаки», створювали численні проросійські організації та рухи, розселяли в Криму працівників спецслужб РФ, які вийшли на пенсію.

У 2014-му «раптом» виявилося, що Кримський главк СБУ — це філія ФСБ РФ. Це було б неможливо, якби в Києві пости голів СБУ та їх заступників не посідали ставленики Росії. І це стосується не лише Якименка часів Януковича.

Щоб цілий главк складався зі зрадників, треба, щоб узагалі не працювали інспекція з особового складу, контррозвідка, аналітичні служби в Києві. Або ж вони теж у повному складі повинні були працювати на Росію... Що і було — і, можливо, є і зараз — у центральному апараті СБУ.

Навіть боротьба з бандитизмом у 1990-х Главку «К» — найбільш «бойового» підрозділу Служби — в результаті вилилася у перевербування низки лідерів кримінального світу і їх роботу в інтересах спецслужб... Росії. «Банда перевертнів» Ігоря Гончарова — з цього списку. ОЗУ «Киселя», «Москви» і «Татарина» — теж. («Рибка», «Прищ» ні під кого «лягати» не хотіли, і їх вбили, а вбивства так і не було розкрито.)

На тлі цього з середини 1990-х у СБУ почали заробляти гроші не тільки вищі керівники, а й начальники підрозділів та обласних главків, і навіть прості опера. Але якщо про бізнес-розмах вищого керівництва свідчили міжнародні скандали, пов’язані з торгівлею зброєю, то опер з низів перебивався кришуванням невеликих бізнес-структур і епізодичними хабарами за «рішалово». На хліб з маслом та ікрою всім вистачало.

І раніше, і сьогодні можна почути від «конторських» таку тезу в своє виправдання: мовляв, держава винна, фінансування було по мінімуму, на бензин оперативникам не вистачало, а зарплати нижче ефесбешних у рази. От і довелося крутитися: спочатку з «комерсів» і бандитів гроші на службові «ништяки» лупити — ксерокси, бензин, папір... Мовляв, із цього недофінансування «заробітчанство» в СБУ і почалося.

Однак це не правда. Уже в перші роки свого існування керівництво СБУ загрузло в багатомільйонних фінансових аферах. Хто жив, той знає і пам’ятає. На це не держава штовхала. Правда ж полягала в тому, що СБУ з перших днів її існування була все тим же КДБ УРСР із відповідним менталітетом її кадрів. Ці люди ні світоглядно, ні на рівні самоідентифікації не вважали себе громадянами незалежної України — вони залишалися громадянами неіснуючого СРСР і вірними тій самій присязі, що «складається лише один раз у житті». Тому служіння незалежній Україні вони не сприймали як обов’язок, як покликання, це був якийсь казус, катастрофа, в якій їм потрібно було виживати, як вийде. І вони «виживали» — з повним залученням усіх наданих їм повноважень, агентурного апарату, придбаних за старих часів знань і навичок. І вийшло дуже грошово!

Саме тоді, у другій половині 1990-х, у СБУ стало модно (тобто прибутково) влаштовувати дітей «великих» прокурорів, суддів і працівників МВС.  Академія СБУ чекала і дітей високопоставлених працівників КДБ: зрозуміло, носіями яких традицій була ця зміна. Ці ж кадри витісняли з керівних постів і перекривали перспективу кадрового зростання для тих небагатьох співробітників СБУ, які демонстрували реальні показники на службі, принциповість і вірність складеній присязі.

Урочистості з нагоди випуску офіцерів СБУ Фото: academy.ssu.gov.ua

Красномовний факт: уже 1999-го бандити в Києві спалили машину оперу Главку «К» СБУ за наводкою... одного з керівників Служби. Ну годувався він з їхніх рук! І весь Главк «К» про це знав. Уявіть собі моральну атмосферу в спецслужбі, в керівництві якої — генерали-зрадники. І ця атмосфера в «конторі» рік від року лише згущувалася.

Гроші, великі гроші від «лівих» доходів СБУ розбестили. Зрада — розклала.

На цьому тлі керівництво СБУ зводило собі розкішні особняки вартістю в мільйони доларів, Служба справно вибивала у забудовників і держави квартири і сотні гектарів для своїх співробітників; щедро роздавалися генеральські погони, вже в 2000-х працівники відомства не їздили на поганих машинах...

З приходом до влади в Росії Володимира Путіна СБУ як інститут держави вже демонструвала свою цілковиту неспроможність протистояти агресії Росії. 2000 рік: «касетний скандал», вбивство Георгія Гонгадзе, ймовірне вбивство першого заступника міністра МВС Бородича, видане за нещасний випадок, примус Л.Кучми до «миру», загін нашої країни в ЄЕП, експансія російського кримінального капіталу в Україну... На тлі цього СБУ демонструвала лише окремі успіхи, в принципі програвши спецслужбам Росії. Та й як не програти, коли на початку 2000-х чи не кожен співробітник СБУ був бізнесменом (тобто корупціонером), мав «ліві» доходи, був заручником кланових і сімейно-кланових зобов’язань. СБУ з контррозвідки перетворилася буквально на високорентабельну комерційну структуру, в принципі втратила здатність і до самоочищення, і до наступальних дій.

Така деталь: якщо ще на початку 90-х років минулого століття офіцерів Служби вирізняли помітно високий рівень культури, освіченість, начитаність, глибока обізнаність з тієї чи іншої тематики, то в 2000-х таких «реліктів» у СБУ залишилися одиниці. Рівень загальної культури скотився до ганебної «ментівки». Грубо кажучи, в шахи в «конторі» вже не грали, тільки в «козла» і «підкидного». Стиль спілкування став тією самою фішкою, яку сьогодні демонструє нам у своїх сюжетах про заможність кадрів СБУ програма «Схеми».

Закономірно, що СБУ очолили ставленики Росії. І також закономірно, що жоден із так званих офіцерів СБУ (30 тис. чоловік) не заявив про це публічно. Фактично вже на старті російської агресії Україна залишилася без спецслужби, яка була розкладена і демотивована.

Уся подальша історія СБУ аж до сьогоднішнього дня — це агонія структури, що зрадила, продала свій народ у найважчий час. Так і не ставши зразком громадянськості, вірності присязі й професіоналізму.

Звісно, не всі в СБУ були зрадниками. Але загальна атмосфера розкладання робила неможливим висунення наверх активних, сміливих, працездатних, принципових людей. .

Питання: навіщо народ України з жебрацькими пенсіями і мізерними зарплатами 25 років утримує 30–40 тисяч здоровенних лобів, ККД роботи яких менший, ніж у пари березневих котів? Навіщо сьогодні вже сотні генералів СБУ (за 25 років набралося) живуть у розкішних домоволодіннях, на щедрому пансіоні, якщо вони не зробили головного, для чого їх наймали, — не захистили Української держави? Навіщо камлання про «реформу СБУ», якщо кадри цієї структури непрофесійні, порочні, підібрані і делеговані в Службу корупціонерами і зрадниками?

Хто давав рекомендації всім тим зрадникам із СБУ, які «служили» в Кримському, Луганському та Донецькому главках? Хто персонально відповів за всю цю погань у погонах? Хто їх призначав на посади? Хто їх просував?..

Хоч би який закон про спецслужбу і хоч би ким було написано, якщо в нову структуру перекочує вся ця «еліта», ми отримаємо такий самий загін зрадників і корумпованих пристосуванців. Тільки назва буде іншою.

Лише створена заново, з нуля спецслужба з ретельно відібраними за найкращими світовими практиками кадрами може ефективно служити Україні.

У цій новій спецслужбі повинні служити виключно кадри, які справою довели свою відданість Батьківщині та пройшли перевірку на корупційну чистоту.

Ніяких дітей української псевдоеліти! Законом має бути заборонено служити в новій спецслужбі тим, чиї родичі служать (працюють) у будь-якій силовій структурі України або ж у суді. Українські середньовічні традиції кумівства — це труна для державності України.

У зв’язку з цим гостро постає питання про вищий навчальний заклад, який готуватиме нові кадри для нової спецслужби. Якщо цим буде займатиметься Академія СБУ, що дала Службі стільки зрадників і профнепридатного баласту, нова спецслужба буде приречена на розкладання. 

Та найголовніше: нова спецслужба повинна бути табуйована від впливу політиків. У принципі. Не керівництво спецслужби має боятися політиків і підлещуватися до них «аля-Гелетей», а продажні українські політики мусять боятися нової спецслужби. Вороже України, зраднику, пощади не жди, за тобою прийдуть.

І ще. Ключове для будь-якої спецслужби питання — питання зради. Спецслужби РФ своїх зрадників карають смертю, без строків давності. СБУ своїх зрадників не карає навіть заочними вироками (ну звісно, всі питання до військових прокурорів і судів!). Безкарність, непаритетність відплати за зраду — ще одна причина того, що відщепенці з числа працівників спецслужб України легко йдуть на зраду. Тому що ворог може вбити, а свої —лише посадити, та й це малоймовірно. Поки українські контррозвідники «вітають» зрадників відомства в Криму оголошеннями в газетах і бігбордами навпроти вікон квартир, зрадники успішно наводять убивць на найкращих оперативників СБУ, і тих цинічно підривають, — це дико. «Убитий при затриманні» — правильна формула для зрадників, і потенційні зрадники про це повинні знати.

 ...Коли президент і голова СБУ говорять про реформу СБУ, це в кращому випадку самообман. Але оскільки на вершину владної вертикалі здатні піднятися хай не найчесніші, але все ж недурні люди, то, очевидно, йдеться про обман. Та й 3,5 року «реформувати» СБУ можна лише за умови, що це особисто Путін заборонив і заперечує такий собі Медведчук. Або керівництво держави не хоче, щоб незалежна спецслужба заважала тим особливим відносинам і контактам, які склалися між нинішнім керівництвом РФ і «новою владою» України.

Зрештою, за масове зрадництво СБУ в 2013–2014 роках розплатилися кров’ю своїх батьків і синів не нинішня владна «еліта», не персонально громадяни Порошенко і Грицак, а прості українці.

Генерали СБУ теж не постраждали. Дуже шкода.

Читайте також:  Вбивство Шеремета: головна версія



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ