• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

«Справа Лісника»: історія однієї зради. Частина 2 Розслідування

Лісник (він же Сергій Аміров, він же Олег Мужчиль). Фото: bilozerska.info

Увечері 9 грудня 2015 року співробітники «Альфи» вирушили не затримувати Мужчиля, а стріляти на ураження. Спецслужби не хотіли залишати в живих радикала, здатного легко довести факт своєї співпраці з українською розвідкою

Першу частину статті про «справу Лісника» читайте тут.

Фейкові, по суті, вибухи магазинів «Рошен», від яких не постраждав ніхто і ніщо, крім гаманця Порошенка, тим не менше коштували Олегові Мужчилю життя. Навряд чи сам Лісник розраховував на такий результат, коли дублював повідомлення з сайту УПА на сторінках у соцмережах. Ймовірно, він вважав, що його можливу причетність до події в Харкові треба буде спершу довести. Однак тим, хто давно шукав формальний привід ліквідувати Лісника, це було й не потрібно. Є підстави вважати, що спецслужби не хотіли залишати в живих радикала, здатного легко довести факт своєї співпраці з українською розвідкою.

«В живих не залишати»

Увечері 9 грудня 2015 року співробітники «Альфи» вирушили не затримувати Мужчиля, а стріляти на ураження. На цю версію вказує чимало фактів, раніше озвучених привселюдно адвокатами групи Лісника. Починаючи з того, що, за свідченнями очевидців, за півдня до початку операції СБУшного спецназу поруч з будинком 1-а по вулиці Лайоша Гавро вже стояли «труповозки», і закінчуючи тим, що під час перестрілки «альфівців» застосовувалися кулі забороненого при захопленні калібру. Наприклад, подібними за своєю вбивчістю кулями «альфівці» пізніше розстріляють грабіжників запорізьких інкасаторів «Ощадбанку» з полку «Азов» у липні 2016 року.

Ба більше, тіло Лісника було просто зрешечене: з нього було вилучено понад 20 куль. За словами одного з адвокатів обвинувачених у тероризмі Петра Міщенка, пораненого Лісника добивали.

Звертає на себе увагу і ще одна цікава деталь. Уже 11 грудня, буквально наступного дня після штурму квартири Кукелів спецназом, семеро співробітників СБУ, які брали участь у розробці і здійсненні операції, зокрема й Андрій Кузьменко (посмертно), були представлені до нагороди президентом Порошенком. Така надзвичайна оперативність волею-неволею наводить на думки про заздалегідь спланований характер силової акції.

З хулігана в терористи. З агента в обвинувачені?..

Ще більше запитань виникає при розгляді матеріалів справи, що стосуються ролі згаданого раніше Валерія Вишневецького (Ката) у всій цій історії. Нагадаю, що епізод за його участі було виведено слідством в окреме кримінальне провадження.

У протоколі допиту Вишневецького сам підозрюваний каже про те, що із загиблим Лісником він бачився лише тричі в житті. Вперше вони зустрілися в Харкові у штабі 15-го запасного батальйону ДК ПС у травні 2015-го, де на той момент новобранець Вишневецький значився під позивним Кат, тренуючись на полігоні та волонтерствуючи.

Як випливає з протоколу, під час другої зустрічі з Лісником у жовтні 2015-го в Харкові Кат начебто попросив у нього «чотири гранати для боротьби з сепаратистами». Дивно, але менш ніж за місяць Мужчиль виконав прохання малознайомого йому чоловіка, який навіть не брав участі в бойових діях. Причому, зі слів Ката, Лісник попросив його приїхати за «подарунком» не кудись у зону АТО, а... просто в мирну столицю.

З протоколу допиту підозрюваного Валерія Вишневецького

Першу заздалегідь знешкоджену гранату Кат чомусь кинув у двір Київського райсуду Харкова 6 грудня. Сам він пояснює це у протоколі допиту бажанням побешкетувати. А другу, два дні по тому, Вишневецький кине під магазин «Рошен» вже з ідейних міркувань — через те, що, мовляв, Порошенко обкрадає українських пенсіонерів.

Причому, незрозуміло навіщо, Вишневецький після кидання гранати надіслав смс зі словом «Рошен» на мобільний телефон Лісника. Сам він пояснює це слідчим СБУ... бажанням «похвалитися». Все це виглядає дивно, якщо не запідозрити в діях горе-терориста навмисну недбалість, а точніше — сплановану провокацію.

На думки про те, що Вишневецький був завербований СБУ, крім вищевикладеного наводить ще низка фактів.

По-перше, вкрай підозріло, що майже за два роки по затриманню нинішніх обвинувачених у «справі Лісника» ви не знайдете практично нічого про суди щодо Вишневецького. Мовчать ЗМІ, активіста «Правого сектора» абсолютно не помічає громадськість, його прізвище не внесене до списків «політв'язнів», як, наприклад, імена Рагнара або Хільди. Та й судять Ката окремо в іншому місті. Складається стійке враження, що ані самому обвинуваченому, ані його можливим господарям зайвий шум зовсім ні до чого.

Показово також, що, згідно з матеріалами справи, Вишневецький почав давати потрібні слідству свідчення проти Мужчиля практично відразу. В той момент йому ще навіть не було відомо про ліквідацію свого командира.

Ба більше, за інформацією, що є в автора цих рядків, адвокати Вишневецького намагаються домогтися перекваліфікації важкої статті, яку інкримінують їхньому підзахисному, на звичайну «хуліганку». До речі, безпосередньо після «вибуху» прокуратура назвала ці дії саме хуліганськими. Щоправда, в разі, якщо дії захисту Вишневецького увінчаються успіхом, то в суді у «справі Лісника» фактично нічого буде розглядати.

Тінь СБУ і президента

Ще влітку минулого року у своєму блозі я писав:

Все почалося з вибуху в одному з магазинів «Рошен» в Харкові вранці 9-го грудня 2015-го. Силовикам вдалося зловити одного з підозрюваних у вибуху. Той, в свою чергу, вочевидь, на «прохання» правоохоронців, подзвонив Ліснику по відкритій лінії зв'язку і відзвітував в дусі того, що «завдання виконано».

Це дало формальний привід начальнику ГУ ВКР СБУ, генерал-майору Сергію Левченку зв'язатися з генерал-майором Віталієм Маліковим, головою Антитерористичного центра СБУ, та заявити про оперативне розкриття злочину і встановлення причетних. Ті, хто здали Лісника, заздалегідь просвердлили собі зайві дірки на погонах.

Час підтвердив, що це було дуже близько до істини.

Пропоную вашій увазі лист начальника ГУ ВКР СБУ Сергія Левченка на ім'я начальника Головного слідчого управління СБУ Остафійчука Г. В. від 9 грудня 2015 року, з якого цілком очевидно, що Служба безпеки України готувалася до такого розвитку подій.

Єдине, в чому я, скоріше за все, помилився, так це в тому, що СБУ ухвалила рішення про операцію із затримання Лісника і його соратників в обхід ГУР.

Річ у тім, що приблизно паралельно з початком співпраці командира розвідки з ДУК ПС з Головним управлінням розвідки главою ГУР президентом Порошенком було призначено близького екс-керівникові СБУ Валентинові Наливайченку та тодішньому главі АП Борисові Ложкіну Валерія Кондратюка. Останній прийшов у кабінет начальника української розвідки просто з СБУ. Незабаром сам Кондратюк стане заступником глави Адміністрації президента.

З собою із СБУ в ГУР Кондратюк привів колишнього начальника другого управління Главку «К» СБУ Василя Бурбу, який у 2014 році брав активну участь в розгоні Майдану. Однак завдяки своїй «участі в бойових діях» на сході країни та наявності УБД Бурба не лише уникнув люстрації, але навіть почав зростати по кар'єрних сходах.

Колишній СБУшник Бурба, який приймав рішення про продовження співпраці групи Лісника з ГУР після зміни їхніх кураторів, незабаром після того, як Кондратюк пішов до АП Порошенка, очолив Головне розвідувальне управління. Таким чином усунення Мужчиля сталося вже за часів його керівництва цим силовим відомством.

Петро Порошенко представляє колективу нового керівника ГУР Василя Бурбу

Сергій Левченко (праворуч)

Що могло бути спільного з цими людьми у Мужчиля? Дуже мало. Тому, за свідченнями Хільди, за кілька днів до вбивства Лісник вирішив згортати співпрацю з ГУР. Останньою краплею для нього став злив у мережу даних щодо особового складу ССО, в якому він небезпідставно звинуватив керівництво Головного розвідувального управління.

Роль Яроша

Ще раніше бойова одиниця, очолювана Лісником у ДУК ПС, вийшла зі складу «Правого сектора». Мужчиль публічно оголосив про це в останній день літа 2015 року. 31 серпня, незадовго до початку зіткнень службовців Нацгвардії з противниками внесення незаконних поправок до Конституції й особливого статусу Донбасу, що супроводжувалися вибухом гранати перед будівлею Верховної Ради, бійці ДУК ПС заблокували прилеглі проїжджі частини.

Однак вже дуже скоро автомобілі «Правого сектора» організовано знялися й залишили місце проведення акції протесту. Протягом кількох годин значно змінилася і риторика спікерів ПС, які спочатку виступали проти планів влади щодо децентралізації. Зрештою Ярош фактично засудив дії протестувальників.

Насправді події 31 серпня були для Лісника лише формальним приводом оголосити про свій вихід з «Правого сектора». Він уже давно і серйозно критикував кума Наливайченка Яроша, якого вважав спускним клапаном радикальних настроїв у народі, який діє на догоду СБУ і влади.

Згодом цієї думки дійшли й рядові добровольці. Це і стало справжньою причиною складання Ярошем, який почав втрачати авторитет серед бійців, повноважень Провідника.

Показово, що незадовго до цього керівництво ГУР запропонувало Мужчилю очолити «Правий сектор». Про це сам Лісник повідав Хільді та Рагнару. Інсайдерські джерела автора цих рядків також підтвердили цю інформацію.

Лісник на чолі ДУК ПС був потрібен владі з двох причин. Таким чином їй би вдалося контролювати єдину на той час армію, що мала право вважатися добровільною, а також тримати на короткому повідці самого Мужчиля, який ставав важкокерованим.

Ще під час трагічних подій у Мукачевому в липні 2015-го, коли бійці ПС вступили в перестрілку з поліцією, повну мобілізацію «Правого сектора» оголосив не Ярош, як розтрубили недалекі журналісти, а саме Мужчиль. Водночас сам Лісник з бійцями готувалися до відбиття можливої атаки противника.

Після ліквідації Лісника його слова про зраду Яроша фактично підтвердилися. Цього разу колишній Провідник навіть не став ламати комедію обіцянками помститися за смерть побратима, як це було у випадку з убивством Олександра Музичка. Навпаки, він, м'яко кажучи, не дуже гарно відгукнувся про Мужчиля у своїй публічній заяві, фактично підігравши чинній владі.

Силовикам було також не до жартів, і ближче до ночі 9 грудня 2015 року окрім ліквідації самого Мужчиля і затримання Вишневецького в Харкові «Альфою» практично одночасно було накрито П'ятакова і Шевельову, які мешкали на конспіративній квартирі ГУР, а також просто на вулиці «знешкоджено» Леонову, яка спокійно поверталася додому.

У наступні дні сталася ще ціла низка затримань і обшуків у людей, знайомих з Мужчилем, в інших містах країни.

Екс-глава СБУ Валентин Наливайченко разом з Дмитром Ярошем і Андрієм Стемпицьким на шикуванні зведеного загону «Тризуба» у 2012 році

Про вельми курйозний інцидент, що трапився під час того, як до відомого в Добропіллі активіста та підприємця Геннадія Четверьова нагрянула додому «Альфа», я вже писав раніше. Родзинкою ситуації стала участь у ній місцевого глави міліції та пособника терористів Олексія Мірошниченка. Попри погони, йому дісталося від гостей зі столиці. Загалом же в Добропіллі було два затримання. Але обидва жителі міста в Донбасі надалі проходили лише свідками у справі.

Паралельно з Добропіллям під пресинг силовиків потрапили також місцеві жителі й окремі добровольці ДУК ПС у Слов'янську і Краматорську. Одного невеликого краматорського чиновника навіть вивезли в посадку, де поламали пальці рук, але, так і не домігшись жодних зізнань, відпустили.

Час партизан

Мужчиль загинув сам, але заздалегідь встиг потурбуватися про безпеку своїх людей. Під час організації бойових структур Лісник сповідував концепцію так званого безкомандного опору, роблячи ставку на мережу з невеликих осередків, ніяк не пов'язаних один з одним. Суть цього підходу доволі доступно викладена у статті «Українські вовки-одинаки, настав час партизан?» на сайті лісниковської УПА.

Олег Мужчиль був не лише воїном і практиком, але й неабияким теоретиком. У своїх «Тезах з розгортання революційно-повстанської боротьби в Україні» від 25 серпня 2015 року Мужчиль дає вельми точну оцінку поточному політичному моменту і пропонує програму дій.

Одна з тез цієї статті завершується такими словами:

Не створювати «лідерську» організацію, тому що лідера легко знищити (як Сашка Білого) або зкурвити (як Яроша). Робити повстанську організацію за принципом мережевої структури, де кожна боївка діє максимально автономно, а стратегічні питання вирішує збір польових командирів (саме за таким принципом працюють ісламські бойові організації, з якими нічого не можуть зробити потужні держави світу). В цьому разі повстанським лідером буде проголошено не політичного балабола, а воїна, й обиратиме його не натовп, а бойові командири.

Зрозуміло, кому і навіщо треба було не просто ліквідувати рішучого й безкомпромісного противника влади, але максимально очорнити його в очах громадськості.

Минулого тижня в Печерському райсуді столиці відбулося перше судове засідання щодо оскарження постанови військової прокуратури про закриття справи про вбивство Олега Мужчиля. У травні 2016 року слідство СБУ виділило цей епізод в окреме кримінальне провадження та всучило його підлеглим Матіоса. Рідна сестра Мужчиля як потерпіла оскаржила це рішення. Наступне судове засідання призначене на 26 жовтня.

Багато фактів свідчить про те, що спочатку майбутні вбивці Лісника намагалися також цілком контролювати і його захист, а також адвокатів підсудних членів групи.

Поступово спливає правда про те, ким насправді був Олег Мужчиль, за що він боровся. Але багато що залежить від того, яку оцінку дасть правді українське суспільство.

Завершу свою статтю словами історика і політолога Станіслава Овчаренка, який часто згадує Лісника у своїх записах:

Мені тут пишуть — як переживають за загибель Лісника. Не переживайте — він загинув у бою як солдат, вбивши одного з наших внутрішніх ворогів. Так що — звичайний бій на внутрішньому фронті. Або він, або його — на війні як на війні. Серед тих, хто на нього напав — є загиблий. Тут не лише вбивство, тут бій.

Решта людей нехай платить підвищені тарифи будь на що, нехай переселяються у хати з меншою площею, відмовляються спочатку від гарячої води, потім і від холодної. Нарешті — від власних стін власного дому. Хто вибрав мир з убивцями Лісника — той вибрав поступове знищення умов нормального цивілізованого життя та тотальне отупіння наступних поколінь, бо втрачатимемо все, що дозволимо собі втрачати. Бо саме це і є давньоримське «горе переможеним!».

Читайте також: Перестрілка в Харкові. Диявол криється в деталях, або Напередодні тотального свавілля



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ