• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Справа «Двірники проти Черкаської міськради», або Історія колективної безвідповідальності

Кожен суддя, депутат, кожна посадова особа визнає право громадян на отримання заборгованості із зарплати, але по факту робить все, щоб люди ніколи не отримали своїх грошей

Цими справами я займаюсь вже майже півроку, і чим більше займаюсь, тим більше розумію, на які типові, системні вади української держави та права ми посягнули. Це така собі битва Давида та Голіафа, яку майже неможливо виграти, але й неможливо кинути на півдорозі, бо тільки перемоги у таких справах здатні змінити «правила гри», тобто примусити владні інституції рахуватися з правами пересічних громадян.

Наприкінці квітня цього року до мене звернулися декілька літніх жінок, колишніх двірників КП «Служба утримання будинків «Митниця» Черкаської міської ради. Розповіли, що ще в листопаді 2016 року їх змусили звільнитися «за власним бажанням» — мовляв, виконком ухвалив рішення, яким позбавив їхнє комунальне підприємство прав обслуговувати населення міста Черкаси, роботи більше не буде і все майно буде передано на інші комунальні підприємства. Люди слухняно звільнилися, але заробітну плату за останній місяць роботи так і не отримали. Вже зверталися з колективним зверненням і до начальника ЖКГ, і до мера міста, і до його заступника, і навіть попереджали, що у випадку звернення до суду матимуть право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні — все марно. Тобто на словах і навіть письмово всі обіцяють допомогти, надати вже непрацюючому комунальному підприємству фінансову допомогу для погашення заборгованості із заробітної плати, але місяць йде за місяцем і нічого не змінюється.

Адвокат Надія ІвашковаБуло цілком зрозуміло, що стягнути заборгованість безпосередньо з підприємства, яке на той час вже існувало виключно у вигляді витягу з державного реєстру, не вдасться, але КП «СУБ «Митниця» формально ще є суб’єктом права, і ми не могли цього ігнорувати. Тому я вирішила подавати позови про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до двох відповідачів — комунального підприємства та його одноосібного власника, Черкаської міської ради. В Україні відсутня система колективних позовів, то ж кожен позов довелося подавати окремо. Загалом назбирався 31 позивач, з яких абсолютна більшість — це двірники та інші люди тяжкої фізичної праці.

Основними аргументами саме такого способу захисту порушеного права були:

1. Згідно з положеннями Кодексу законів про працю щодо трудового договору та заробітної плати, стороною трудового договору є робітник з одного боку та власник підприємства або уповноважений ним орган з другого. Саме на власника або уповноважений ним орган покладаються обов’язки щодо виплати заробітної плати.

2. Станом на дати розгляду спорів «уповноваженого власником» органу, яким є директор підприємства, не було взагалі. «Останнього з могікан», директора підприємства, було звільнено міським головою за власним бажанням ще з 31 березня 2017 року, відтоді жодної «уповноваженої особи» або просто працівника на підприємстві не було, судова та інша кореспонденція раз за разом поверталася не отриманою.

3. Саме дії власника підприємства призвели до неможливості виплати заробітної плати: своїми рішеннями власник позбавив КП «СУБ «Митниця» права обслуговувати населення міста Черкаси, ініціював та затвердив безоплатну передачу всіх основних фондів та оборотних активів на інше підконтрольне йому комунальне підприємство «Соснівська СУБ», безоплатно передав нерухоме майно КП «СУБ «Митниця» на інше підконтрольне йому комунальне підприємство, звільнив директора, не призначивши нікого на його посаду та ін.

4. Рішення, яким буде задоволено вимоги виключно до підприємства, не може бути примусово виконане, оскільки власник заздалегідь вивів з підприємства-боржника всі активи (в деяких наших позивачів, які вимагали компенсацію за час затримки розрахунку, з січня 2017 року залишалися невиконаними судові накази про стягнення заробітної плати), а тільки судове рішення, яке ефективно поновлює порушене право, відповідає вимогам правосуддя.

5. Міжнародні договори про права людини, до яких приєдналася Україна, та Конституція України, яка гарантує особі виплату заробітної плати, мають вищу юридичну силу за всі інші нормативні акти, тому з урахуванням конкретних обставин справи та з метою ефективного захисту основоположних прав людини суд має право застосувати солідарну відповідальність підприємства та його власника за аналогією закону.

Ми додали до справ усі необхідні докази, включно з актом безоплатного приймання-передачі основних фондів та інших активів (декілька сотень одиниць майна, акт на 19 сторінках) на баланс іншого комунального підприємства. Загалом було задоволено 31 позов на загальну суму близько 1 млн 250 тис. грн, але виключно до комунального підприємства «Служба утримання будинків «Митниця». Жоден суддя не наважився винести рішення проти міської ради.

Звільнені працівники КП «Служба утримання будинків «Митниця» Черкаської міської ради

В судових засіданнях судді, особливо в апеляційній інстанції, часто радили представникам міської ради «щось вирішувати», «не кидати людей», «зважати, що це заробітна плата і це питання потребує вирішення» та ін., але такі поради, на відміну від судового рішення, не є обов’язковими до виконання, і Черкаська міська рада їх, звісно, проігнорувала.

Як з’ясувалося пізніше, під час розгляду справ за позовами колишніх працівників КП «СУБ «Митниця» в Придніпровському районному суді розглядалися також і інші справи за участю «Митниці», а саме заяви (згідно з даними судового реєстру — щонайменше 22 судові справи) комунального підприємства «Придніпровська СУБ» про переведення на неї заборгованості населення міста Черкаси перед комунальним підприємством «СУБ «Митниця».

Тобто Черкаська міська рада, як «дбайливий господар», не залишила на підприємстві-боржнику геть нічого, ані основних фондів, ані майнових прав — самі борги.

Під впливом постійних колективних звернень міський голова Анатолій Бондаренко ініціював внесення проекту рішення Черкаської міської ради про припинення КП «СУБ «Митниця» шляхом приєднання до КП «Соснівська СУБ», яке отримало основні фонди «Митниці» ще в листопаді 2016 року, щоб у підприємства з’явився правонаступник, який буде здатен погасити борги перед трудовим колективом. Проти цієї ініціативи виступив секретар міської ради Олександр Радуцький, який неодноразово заявляв, що таке рішення начебто буде занадто великим тягарем для «Соснівської СУБ». Проект рішення існував, але на розгляд сесії не вносився.

26 вересня 2017 року мене терміново викликали клієнти — попросили поспілкуватися з журналістами з Києва, які нібито готують велику статтю в інтернет-виданні та ще й знімають репортаж для кількох місцевих телеканалів. Дійсно, я та ще 18 осіб понад півтори години давали інтерв’ю хлопцю, який представився кореспондентом сайту «Обозреватель», ще один хлопець знімав наші виступи на професійну телевізійну камеру. Під час інтерв’ю з’ясувалося, що надана інформація не надто задовольняє журналістів: тобто все, що стосується порушень мера міста (звільнив керівника підприємства і нікого не призначив, обіцяв організувати фінансову допомогу й не зробив нічого тощо) — задовольняє, а все, що стосується порушень колишнього директора Департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради Олександра Яценко, якого начебто вже було звільнено, але не до кінця, оскільки він перебував на лікарняному, — не задовольняє. Але в цій ситуації жодна політична сила не може виглядати «білою і пухнастою», і спотворити цю історію на користь будь-якої з діючих осіб не уявляється можливим. Адже саме колишній начальник ЖКГ готував рішення виконкому, з якого і почалися всі проблеми — сферу діяльності «Митниці» та майно підприємства передали на інше комунальне підприємство, а людей забули, як колись забули Фірса в Чеховському «Вишневому саді».

Два дні по тому був розстріляний з автомата новопризначений начальник ЖКГ Михайло Бінусов (ставленик Анатолія Бондаренка), а наше інтерв’ю так ніколи ніде і не вийшло, журналісти перестали виходити на зв'язок. Від усієї цієї історії з інтерв’ю залишився неприємний присмак, що невідомі сили намагалися використати двірників в інформаційній війні з мером міста, а оскільки безвідповідальним у цій історії виглядає не тільки мер, то така правда виявилася нікому не потрібною.

11 жовтня 2017 року у людей урвався терпець, тож вони взяли власноруч намальовані плакати й прийшли на засідання сесії міської ради.

Міський голова дозволив представникові двірників Таїсії Косінській виступити з трибуни перед депутатами, і до порядку денного було «з голосу» включено питання про припинення КП «СУБ «Митниця» шляхом приєднання до КП «Соснівська СУБ».

Але це історія не перемоги, а чергової зради. Перед депутатським корпусом «раптово» виступив депутат Павло Карась (який, на відміну від багатьох, був добре обізнаний щодо реального стану справ, оскільки отримав колективне звернення від працівників) і запропонував ліквідувати КП «СУБ «Митниця» без правонаступника, начебто саме це і тільки це дозволить виплатити заборгованість із заробітної плати. Депутатам дуже сподобалася ідея, що вони самі обиратимуть, чи погашати комусь із кредиторів борги чи ні, і в якій сумі, та рішення щодо ліквідації комунального підприємства без правонаступництва було ухвалено рекордною кількістю голосів.

Коли я приїхала на сесію пояснити депутатам, що вони накоїли, пан Карась почав говорити, що після затвердження ліквідаційного балансу планується надати фінансову допомогу на виплату заробітної плати, але, по-перше, про фінансову допомогу в рішенні міської ради не було ані слова ані півслова, а по-друге, цифри, які називала пані з фінансового відділу, дуже сильно відрізняються від реальних. Так, посадовцями було сказано про наявні 400 тис. грн заборгованості, хоча тільки згідно з рішеннями судів, які набули законної сили, вже є 1 млн 250 тис. грн, а дехто до суду навіть не звертався, тож повна сума заборгованості є трохи більшою.

Наразі ми маємо ситуацію, коли ліквідаційна комісія зобов’язана розпочати процедуру банкрутства комунального підприємства за рішенням власника. У разі, якщо вона цього не зробить, згідно з законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» голова ліквідаційної комісії (а це, до речі, заступник міського голови) має нести солідарну відповідальність за зобов’язаннями підприємства перед кредиторами. Але це згідно з законом, який, напевно, написаний не для Черкаської міської ради. Бо відповідно до закону інформація щодо початку процедури ліквідації, голови ліквідаційної комісії та строку пред’явлення вимог кредиторами має бути внесена до Єдиного державного реєстру підприємств протягом трьох днів з моменту ухвалення відповідного рішення Черкаської міської ради, але цього не зроблено досі.

Тож зараз кожен окремо — кожен суддя, кожен депутат, кожна посадова особа — визнає право громадян на отримання заборгованості із заробітної плати, зокрема компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, але по факту робить все, щоб люди ніколи не отримали своїх грошей. Кожен ховається за «колективну відповідальність» або за те, що це питання не в його компетенції.

Юридичну спільноту України шокувало безпрецедентне рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурміч та інші проти України», яким було об’єднано 12 143 справи щодо невиконання рішень національних судів України, встановлено єдиний алгоритм їх розгляду та виконання рішень передано на контроль Комітету міністрів Ради Європи. Цим рішенням Європейський суд з прав людини констатував повну безпорадність держави Україна в питанні фактичного виконання судових рішень. Але «держава Україна» — це не якась абстракція, вона складається з нас, з кожного на своєму місці.

Проблема невиконання судових рішень не лише в недосконалому законодавстві або відсутності коштів у держави. Проблема в тому, що суди та інших посадових осіб здебільшого влаштовує, коли рішення суду існують на папері, але не виконуються фактично. В нашому випадку позивачі запропонували суду такий спосіб захисту порушеного права, який дозволить реально відновити порушені трудові права громадян. Дехто з моїх колег вважає, що своїми позовами ми трохи випередили час: мовляв, ст. 5 нового Цивільного процесуального кодексу, який вже ухвалений, але ще не набув чинності, дозволяє суду обрати непередбачений законом, але ефективний спосіб захисту порушеного права, а чинне процесуальне законодавство — начебто ні. Але я не погоджуюсь із вказаною позицією, адже чинне законодавство також дозволяє застосувати аналогію закону та аналогію права і чітко розставляє пріоритети в ієрархії нормативно-правових актів, надаючи більшу юридичну силу Конституції та міжнародним договорам, до яких приєдналася Україна.

Трохи оптимізму додає Вищий спеціалізований суд України, який вже за поданими касаційними скаргами побачив підстави для їх подання і прийняття до розгляду.

Але ми не виключаємо й інших шляхів, як у рамках кримінальних проваджень, так і деякі інші, які поки не розкриватимемо, щоби тримати ще кілька «тузів у рукаві». Але у будь-якому разі будемо продовжувати боротьбу за відновлення конституційних прав громадян, адже тільки перемога в таких справах може змусити владні структури діяти більш обережно і не порушувати права людей при здійсненні ними своїх функцій.

Читайте також: Борітеся — поборете: переможне судове рішення для героя АТО з Черкащини



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ