• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Ліквідаційний пакет реформ — в дії Правова політика

Навіщо повертати окремі норми КПК УРСР — чи не простіше повернути його цілком? Гірше вже не буде. Гірше нікуди...

Приблизно рік тому, незабаром після ухвалення так званої реформи Конституції в частині правосуддя, я написав, що йдеться про ліквідаційний пакет реформ, завдяки яким Україну буде знищено як державу без жодного пострілу.

Озираючись назад, можу констатувати, що життя підтвердило правоту цього твердження. І навіть більше: з'ясувалося, що то був лише малий ліквідаційний пакет. Для розширення і поглиблення прірви між парламентом, урядом і народом було ухвалено й інші реформи, спрямовані на ліквідацію доступності медицини, дебілізацію освіти, вихолощення правосуддя тощо.

Після ухвалення норми про обов'язковий 2-процентний аванс у законі «Про виконавче провадження» навіть ті, хто пережив «реформу» судового збору у вигляді його астрономічного підвищення, тепер міцно задумаються: а чи потрібно звертатися до суду? Адже позивач іще нічого не отримав, а буває так, що й не отримає, але вже щонайменше 1% в суді першої інстанції та 2% у виконавчій службі мусиш платити. Якщо ж платити в усіх трьох інстанціях — то це 5,3% від ціни спору!

Припустімо, що спір не про стягнення грошей, а про поділ майна подружжя. Щоб розділити давно викуплену й оплачену квартиру, потрібно буде державі віддати стільки, що постає запитання: держава судить або продає громадянам присуджене майно?

Я вже мовчу, що для юридичних осіб (і в низці випадків для ФОП) ці ставки є в півтора разу більшими, й не мають верхньої межі в цивільних та адміністративних справах.

З почуттям глибокої особистої байдужості сприйняли чимало юристів ухвалення 800-сторінкового талмуда під назвою «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (законопроект №6232). Лейтмотив такий: ми вже втомилися весь час переучуватися, це все не більш як переписування з пустого в порожнє, навіть не хочеться відкривати й читати цю маячню...

Особливо витонченим знущанням звучать деякі тези з пояснювальної записки до проекту №6232 про перелік проблем, які цей законопроект розв'язує:

— формальне ставлення судів до дотримання конституційних та встановлених законом принципів судочинства, в тому числі змагальності сторін;

— недостатній рівень єдності та послідовності правозастосовної практики;

— недосконалість, а подекуди — відсутність ефективних процесуальних інструментів для захисту прав та інтересів осіб, які звертаються до суду;

— недосконалість правил та неузгодженість в розмежуванні юрисдикції судів;

— надмірна тривалість розгляду справ та відсутність правової визначеності через практично необмежені можливості перегляду рішення суду по суті спору;

— невиправдані формальні та неформальні обмеження у використанні деяких засобів доказування;

— абсолютизація принципу поширення юрисдикції судів на всі правовідносини;

— нерозвиненість інструментів підтримки системи альтернативних способів вирішення спорів;

— надмірні витрати організаційних, людських та фінансових ресурсів для розгляду судом справ незначної складності та таких, спір в яких фактично відсутній;

— низький рівень правової культури учасників процесу, зловживання процесуальними правами та невиконання процесуальних обов'язків, поєднані з неефективними заходами відповідальності за порушення правил судового процесу.

Хіба це не знущання: за останні 25 років суди застосовуватимуть вже третій (!) Цивільний процесуальний кодекс. Звідки тут узятися «послідовній» правозастосовчій практиці?

Нагадаю, що протягом президентства Кравчука і двох строків президентства Кучми суди використовували ЦПК УРСР від 18 липня 1963 року (зі змінами та доповненнями). Лише наприкінці правління Кучми було підготовлено ЦПК України від 18 березня 2004 року. Навіть враховуючи, що Ющенко та Янукович багато в чому переписували кодекси кожен під себе, тим не менш, хоч якась нитка наступності залишалася. А тут сяк-так і нате — свіжий кодекс!

Просто для довідки зауважу, що попередній ЦПК УРСР було ухвалено аж 1929 року! Наступний — 1963-го, через 34 роки. Можна навести куди як більш красномовні приклади: Цивільний процесуальний кодекс Німеччини було ухвалено... 30 січня 1877 року! Цивільний кодекс Німеччини було ухвалено Рейхстагом 1 липня 1896 року, а кримінальний — 15 травня 1871 року.

Zivilprozessordnung — Цивільне процесуальне уложення Німеччини

У зв'язку з цим залишається тільки дивуватися: кому і чим завадив порівняно прогресивний і сучасний КАСУ від 6 липня 2005 року? Він ще попрацювати толком не встиг...

Натомість як ілюстрацію реформаторського маразму можна навести кілька кричущих прикладів: у нас досі застосовується Кодекс про адміністративні правопорушення УРСР, ухвалений ще 7 грудня 1984 року!

У ньому давно немає живого місця. Він методично втратив цілісність, і на сьогодні діє щонайменше п'ять різних процедурних порядків у сфері притягнення до адміністративної відповідальності: адміністративними органами зі складанням протоколу, окремо у сфері безпеки дорожнього руху — за спрощеною процедурою, окремо — судом у певній категорії справ, які можуть спричинити позбавлення спеціального права або заходи обмеження свободи, окрема процедура прописана в Митному кодексі, і зовсім вирваною з контексту і перенесеною в КАСУ видається ст. 171-2 «Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності», за якою оскаржуються в суді, наприклад, штрафи патрульної поліції.

Порядок представництва та оскарження скрізь різний. Всупереч рішенню Конституційного суду №13-рп/2000 від 16 листопада 2000 року про неконституційність адвокатської монополії згідно з ч. 1 ст. 268 КУпАП — вона де-факто і де-юре діє. Але за правилами КАСУ діє загальне представництво за довіреністю.

Правила Митного кодексу допускають і адвоката, і представника за довіреністю (ст. 499 МК). Як буде далі у світлі «реформи» Конституції в частині так званого правосуддя — одному Богові відомо...

Знову ж таки, порядок оскарження — суцільний єралаш. Тут тобі і вищий адміністративний орган разом з виконкомом (ст. 288 КУпАП), і суддя апеляційного суду (ст. 294 КУпАП) у справах, наприклад, про позбавлення водійських прав, а якщо ви оскаржуєте проїзд на червоне світло або перевищення швидкості — то подаєте адміністративний позов за ст. 171-2 КАСУ за правилами цього кодексу.

Рішення адмінсуду першої інстанції у справі про дрібне порушення Правил дорожнього руху оскаржується, згідно з рішенням Конституційного суду від 8 квітня 2015 року №3-рп/2015 року, в апеляційний адміністративний суд, і справу в ньому слухатиме колегія з трьох суддів, тоді як справу про «пияцтво» за кермом (ст. 130 КУпАП), за яке позбавляють прав, розглядає спочатку один суддя районного суду, потім — знову ж один суддя апеляційного суду. Чому так? А от так...

Зауважте: нікого цей процесуальний безлад не обходить, і навіть близько ніхто не збирається реформувати Кодекс про адміністративні правопорушення 1984 року...

А ще можна навести абсолютно вбивчий приклад: ми досі живемо за Житловим кодексом УРСР 1983 року, де урочисто вписано:

«В результаті перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в нашій країні було створено необхідні передумови для розв'язання однієї з найважливіших соціальних проблем — задоволення потреби трудящих у житлі.

Втілюючи в життя ленінські ідеї побудови комуністичного суспільства і здійснюючи курс на підвищення матеріального та культурного рівня життя народу, Радянська держава послідовно реалізує розроблену Комуністичною партією програму житлового будівництва.

Високі темпи розвитку державного і громадського фонду на основі державних планів, заходи, яких вживає держава по сприянню кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, створюють необхідні умови для забезпечення гарантованого Конституцією СРСР і Конституцією Української РСР права громадян на житло.

Важливим державним завданням є забезпечення схоронності житлового фонду, збільшення строку його служби, підвищення рівня благоустрою жилих будинків. У вирішенні цього завдання активну участь беруть громадські організації і громадяни.

Конституція СРСР і Конституція Української РСР зобов'язують громадян дбайливо ставитися до надаваного їм житла.

Радянське житлове законодавство покликане сприяти забезпеченню права громадян на житло, ефективному використанню та охороні житлового фонду».

Якраз напередодні 100-річчя Жовтня дуже доречно згадати, що Житловий кодекс свято шанує заповіти Ілліча і все так само вірний Комуністичній партії та Конституції СРСР...

Ми з вами чудово розуміємо, що подібні парадокси мають абсолютно конкретне пояснення: реформатори беруться тільки за ті кодекси, які допомагають вирішувати триєдине завдання:

1) створення видимості реформ перед Заходом;

2) створення системи з найкращими корупційними можливостями й великим простором для зловживань;

3) закріплення узурпації влади та усунення народу від виконання функції джерела влади.

Оскільки Житловий кодекс для цього не годиться — то нікому він не потрібен, мине ще 10 років, а Ленін і партія так само славитимуть перемогу Жовтня...

Знову ж таки, дуже повчальним виглядає досвід впровадження портновського КПК 2012 року. Скільки жартівників твердило з високих трибун, що хрущовський КПК є смішним, що його було ухвалено 28 грудня 1960 року, понад 50 років тому! Водночас те, що КПК Німеччини від 1 лютого 1877 року було ухвалено ще за життя Бісмарка — якось забувається.

Розуміючи всі недоречності й невідповідності портновського КПК, нас просили потерпіти: мовляв, зате більше не відмовлятимуть у порушенні кримінальних справ! І що? І нічого — як не порушували, так і пишуть відмови досі. Тільки якщо раніше можна було оскаржити мотивовану відмову як прокурору, так і в суд, в передбачені строки з моменту отримання відповіді, то тепер учасники процесу позбавлені права скаржитися прокурору, а в суд треба подавати подання не після відповіді слідства, а протягом 10 днів з наступного після подання заяви — що являє собою формений маразм, адже на момент оскарження заявник просто технічно знати не може, відмовили йому чи ні.

Втрачено право оскарження неправомірного відкриття кримінальної справи зацікавленою особою. Втрачено граничні строки слідства. Тепер можна щодо неугодної особи відкривати справу за фактом, «кошмарити» її роками, але водночас не пред'являти підозру і не нести за це жодної відповідальності.

Так звані поправки Лозового, а якщо бути точним — ціла серія поправок до КПК 2012 року, є нічим іншим, як відчайдушною спробою повернути окремі робочі норми КПК УРСР.

Я довго стояв на позиціях, що можна потерпіти, в новому КПК є розумні зерна. Але тепер змінив точку зору і скажу так: навіщо ж повертати окремі норми КПК УРСР — чи не простіше повернути його цілком? Гірше вже не буде. Гірше нікуди…

Вихід з цієї системи лише один — повний демонтаж «реформ» 2005–2017 років і повернення до початкового положення. Адже, як свідчить життєва мудрість, вихід зазвичай є там само, де і вхід...

Читайте також: Антикорупційний суд: перспективи



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ