• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Незалежний суд по-українськи

Активісти ще вчора стояли під судами з опудалами, вдягненими у суддівські мантії, але мовчали, коли громили приміщення суду

Наведене нижче красномовне фото та його обговорення не лише викликало в мене обурення і саркастичні зауваження, але й змусило замислитися. Спостерігаючи за бурхливою реакцією на нього у соціальних мережах з боку активістів, які ще вчора стояли під судами з опудалами, вдягненими у суддівські мантії, та мовчали, коли громили приміщення суду, я дивуюся такій непослідовності нашої громадськості. Хоч владні мужі діють так само: коли їм вигідно, ревно захищають незалежність суду. А коли, як в останньому випадку, це зачіпає їхні інтереси, сідають за спиною судді та приводять до суду людей у камуфляжі. При цьому з невинним поглядом заявляючи: «Це не для тиску на суд, а для забезпечення чистоти судового рішення».

В чому ж причина таких подвійних стандартів або суперечності поглядів та висловлювань? Не вдаючись до глибокого історичного аналізу щодо ментальності нашого суспільства, скажу: нормою нашого життя є здаватися, а не бути. Одне думаємо, друге говоримо, третє робимо. При цьому навіть не помічаємо, що, викриваючи нечесність іншого, не звертаємо уваги на свою власну. На відомий вислів «Коли вони прийшли за мною, то не було кому за мене заступитися» здебільшого схвально киваємо головою. Але коли йдеться про незалежність суду, то не розуміємо, що взагалі-то це питання того ж самого порядку. Тобто якщо ти сьогодні не помічаєш тиску на суд або здійснюєш його сам, то завтра те саме відбуватиметься у справі, яка стосується іншого, який тобі не подобається. І ти не матимеш морального права обурюватися цим.

Як же нам розірвати це замкнене коло? Здавалося б, риторичне запитання. Але насправді все не так катастрофічно. Оскільки все вже вигадано до нас. Адже, хоч моральний закон всередині нас є давньою загадкою, мені здається, універсальна відповідь на неї є. І звучить вона доволі просто: «Стався до інших так, як хочеш, щоби ставилися до тебе». Але якщо моральні приписи виконувати буває доволі складно й вони підлягають інтерпретаціям та тлумаченню, то є інший регулятор, який таких неоднозначностей не викликає. І це закон, стосовно якого теж досить давно вирішено, що він підлягає виконанню незалежно від його оцінки та ситуації — Dura lex, sed lex.

Це мають зрозуміти всі — активісти та міністри. Ну, з міністрами все абсолютно однозначно: не можуть люди, що перебувають на державній службі, діяти особисто або толерувати поведінку інших, яка суперечить закону. Щодо активістів, то тут можна почути заперечення з посиланнями на свободу вираження поглядів. Натомість варто нагадати, що ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод одним із можливих обмежень цього права людини називає незалежність та авторитет суду. А саме: «Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду». Чуєте? У Європі, до якої більшість із нас прагне, вважають, що безсторонність суду підлягає захисту, а його авторитет — підтримці.

Я розумію, що ми ще не в Європі й ставлення нашого суспільства до суду зовсім інше. Але, якщо промоніторити наші телеканали та інтернет-ресурси хоча б за один день, то не зустрінеш на них, мабуть, і одного позитивного слова про суди з боку журналістів, громадських активістів та представників інших гілок влади. Як же за таких умов можна сподіватись на незалежність, безсторонність, а отже, і справедливість суду?

Так, є випадки, що суддів затримують на хабарі чи викривають в інших неправомірних діях. Але це одиниці з тисяч суддів, які кожного дня продовжують сумлінно виконувати свою роботу та здійснювати правосуддя у цих революційних умовах. Натомість про це ніхто в сюжетах та на акціях не згадує, а відтак робить все не на підтримку, а на знищення незалежності суду та його авторитету.

Тож знов постає сакраментальне питання: «Що робити?». Щиро кажучи, я не маю однозначної відповіді. Але точно знаю: якщо ми всі не зупинимося і не замислимося над тим, куди йдемо, то вкотре опинимося в глухому куті. А зворотній шлях неминуче призведе до нових втрат — людських, матеріальних та іміджевих. У найгіршому випадку — до втрати держави або зміни її на авторитарну, якій найперше не потрібен незалежний суд.

Читайте також: Про право на справедливий суд і судову заборону його захищати



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ