• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Про юридичну освіту і доступ до правничої професії

Форми організації юридичної освіти й підготовки до практичної діяльності в різних країнах різні, вони корелюються між собою, але ніде не пов’язані так жорстко і безальтернативно, як пропонується це зробити в Україні

Впевнений, що немає сенсу наводити аргументи на користь нагального реформування вищої правничої освіти та процедур доступу до професійної правничої діяльності в умовах майже тотальної недовіри з боку суспільства до якості функціювання правової системи держави в цілому і діяльності таких її інститутів, як суди, прокуратура, адвокатура та органи забезпечення правопорядку.

Рік тому відбулась презентація проекту Концепції вдосконалення правничої (юридичної) освіти для фахової підготовки правників відповідно до європейських стандартів вищої освіти та правничої професії, яка мала б започаткувати довгоочікувану і вкрай нагальну реформу правничої освіти, науки й практики та доступу до професійної правничої діяльності. Свого часу, уважно ознайомившись зі змістом цього документа, що за пропозицією авторів мав пройти широке громадське обговорення до того, як стати Програмою практичної діяльності науково-педагогічних колективів юридичних ВНЗ, Міністерства освіти і науки, Міністерства юстиції, Національної академії правових наук та інших державних і громадських інституцій в царині формування і розбудови правової системи держави, дійшов висновку, що загалом представлена Концепція заслуговувала на позитивну оцінку. Основними (базовими) правничими професіями в Україні відповідно до положень Концепції мали б визнаватись такі: адвокат, суддя, прокурор, нотаріус. Крім того, було наведено вичерпний перелік додаткових видів професійної діяльності у сфері права, а також ті види діяльності, для яких «може бути потрібна» вища правнича освіта.

Незрозумілою залишилась для мене позиція авторів, які не включили до переліку основних (базових) правничих професій науково-експертну і викладацьку діяльність у сфері права. Адже саме науковці-експерти та викладачі повинні мати найбільш ґрунтовну правничу освіту і практичну підготовку!

До позитивних новацій, що знайшли відображення в документі, слід віднести зміст розділу II «Стандарти правничої освіти». Сформовано перелік фундаментальних (базових) правничих наук (навчальних дисциплін), до якого включено: філософію і теорію права, міжнародні стандарти прав людини, право ЄС, конституційне та адміністративне право і процес, цивільне право і процес та кримінальне право і процес.

У структурі навчального процесу запропоновано визначити співвідношення обов'язкових правничих та інших, у тому числі й вибіркових навчальних дисциплін як 50/50. Крім того, визначено, що підготовку правників необхідно здійснювати за наскрізною освітньо-професійною програмою підготовки магістра права на основі повної загальної середньої освіти. Я розумію цю новацію таким чином, що вступ на навчання до університету за напрямом «Право» має відбуватись одразу на магістерську програму (шість років навчання). Таким чином автори концепції, хоча прямо й не говорять, але фактично пропонують ліквідувати підготовку молодших бакалаврів і бакалаврів з правознавства. Як на мене, ця пропозиція — не беззаперечна і не безсумнівна… Хоча вже новий варіант Концепції МОН відкинув такий розвиток правничої освіти й шукає нові паліативи та компроміси.

Цікавою — і також не беззаперечною — є пропозиція щодо підготовки магістрів права за так званою комбінованою формою освітнього процесу — очно-заочною (дистанційною) формою навчання для осіб, які вже здобули вищу освіту за іншими спеціальностями. Тож фактично йдеться про здобуття другої вищої освіти. Водночас немає значення, якою була перша вища освіта — фізика, математика, філологія, історія, медицина, хімія, біологія тощо.

Фото: mylawsuit.ru

Слід наголосити, що минув рік, але ґрунтовного обговорення цього документа в суспільстві проведено не було. Натомість були 2–3 презентації в доволі вузьких колах науковців і викладачів правознавства, які нічим не завершились. А рік по тому в нас паралельно і практично одночасно відбуваються дві події: реєстрація у Верховній Раді законопроекту, присвяченого цій проблемі, та засідання робочої групи МОН, яка готує новий варіант Концепції. Ці дві події «детонували» новий, більш активний сплеск емоцій і думок щодо реформування юридичної освіти й допуску до правничої професії. Почалося жваве обговорення законопроекту.

Щодо законопроекту, який нещодавно було презентовано під час громадського обговорення, організованого Асоціацією правників України. Спочатку — загальні зауваження.

По-перше, ще не завершено обговорення і не затверджено остаточно Концепцію реформування правничої освіти в Україні, два варіанти якої підготовлені двома різними робочими групами Міносвіти — минулого року і тепер. Незрозуміло, чому відбувається паралельно дві події: напрацювання чергової концепції у стінах Міносвіти та реєстрація законопроекту на цю ж саму тему в парламенті. Це конкуренція чи спортивні змагання на випередження щодо авторства започаткування нагальної, назрілої й перезрілої реформи базових засад функціювання правової системи держави?.. Чи привернення уваги суспільства до проблем правової системи держави?

По-друге, невже автори законопроекту справді вважають, що забезпечення ефективності подальшого розвитку правничої освіти й доступу до юридичної професії реально залежить від законодавчого врегулювання цих процесів? Невже наявність окремого закону є гарантією і запорукою реальних змін в освіті та науці в наших умовах розквіту правового нігілізму, притаманного і суспільству, і державі? Складається враження, що послідовниками правників в цьому напрямі незабаром можуть стати лікарі, вчителі, лісівники, залізничники, IT-шники, фізики, біологи, філологи, соціологи, політологи, філософи... продовжувати чи не треба? Чи подумав хто-небудь про те, на що перетвориться правове поле системи вищої освіти і науки країни?

По-третє, автори законопроекту, як, до речі, й автори проектів Концепції реформування правничої освіти і загальних засад доступу до юридичної професії, припускаються, на мій погляд, методологічної помилки. Вона полягає в тому, що фактично право людини на здобуття вищої (університетської) освіти в будь-якій галузі знань штучно і примусово пов’язують з правом на здійснення певного виду професійної — в цьому випадку юридичної — діяльності.

Таким чином університетську (вищу) освіту, завданням якої є саморозвиток особистості та здобуття універсальних знань про себе і навколишній світ, бажають перетворити на суто професійну школу підготовки практикуючих юристів (правників) для виконання певних професійних повноважень...

Цей підхід абсолютно не вписується у світові тенденції університетської освіти і наявний багаторічний (віковий) досвід інших країн щодо розбудови власних правових систем. В усіх країнах, де мені доводилось знайомитися з цим досвідом, отримання університетської правничої освіти й доступ до правничої професії розведені і в часі, і методично, і організаційно. Така світова практика має столітню історію, а ми знову хочемо йти шляхом винаходу велосипеду. Форми організації юридичної освіти й підготовки до практичної діяльності в різних країнах різні, вони корелюються між собою, але в жодній з них не пов’язані так жорстко і безальтернативно, як пропонується це зробити в Україні.

Занепокоєння викликають такі основні положення законопроекту:

1. Створення наскрізної єдиної магістерської програми з правознавства. Це означає, що всіх вступників на цю університетську програму ми заздалегідь примушуємо «ставати практикуючими юристами»?

На мій погляд, це принципова стратегічна помилка. Адже 95% 17–18-річних випускників шкіл реально не знають і не уявляють, ким вони хочуть і можуть стати після завершення навчання в університеті — це ж відомі показники! Крім того, магістерський ступінь історично, традиційно і відповідно до сучасних світових тенденцій є академічним ступенем освіти, а не рівнем підготовки до практичної діяльності в певній сфері.

Так, більшість закордонних університетів пішли на створення магістерських програм з правознавства, що мають практичну спрямованість, але в основному — лише для іноземних студентів, на яких ці університети фактично заробляють додаткові кошти на свій розвиток. І тільки Україна спромоглась придумати вимогу щодо зайняття посад у сфері надання правових послуг виключно для осіб з магістерським дипломом. До речі, і в інших сферах ми також пішли цим дивним шляхом, пишаючись кількістю дипломованих магістрів в усіх сферах (особливо — менеджменту) і абсолютно не обґрунтовуючи таку необхідність.

Університетська правнича освіта і підготовка до складання професійних іспитів на право доступу до базових правничих професій — адвокат/корпоративний юрист, суддя, прокурор, нотаріус, — на моє глибоке переконання, мають бути розведені в часі, методично та організаційно. Форми такого розведення в світі є різні: в Німеччині, наприклад, це складання двох державних іспитів, між якими існує довготривала практика-стажування для охочих стати практикуючими юристами, у країнах англосаксонської правової сім’ї це створення окремих спеціальних правничих шкіл для підготовки до складання професійного іспиту. Є й інші форми. Головне, що вони не пов’язані жорсткою залежністю одна від одної.

2. Відведення в законопроекті на практичну підготовку майбутнього практикуючого (за задумом авторів) юриста щонайменше (де взяти більше — нічого не сказано) 20 кредитів і ще чомусь 30 кредитів на науково-дослідну практику із загальних 300 кредитів. Це традиційний для нас «компромісний паліатив» з підготовки чи то юриста-практика, чи то юриста-науковця? Реально — ні того, ні іншого, оскільки такої кількості годин замало для якісної підготовки і тих, і інших.

Запропонована організація практики студентів шляхом укладання договорів ВНЗ з «самоврядними правничими організаціями» взагалі незрозуміла. З ким конкретно треба буде укладати такі договори — з юридичними компаніями, правничими асоціаціями, радами суддів і прокурорів тощо — і як це співвідноситься з функціями й повноваженнями цих організацій? Хто фінансує проведення таких практик? Який статус правничих клінік та їхні повноваження? Величезна кількість запитань і відсутність адекватних відповідей на них у законопроекті.

3. Державна атестація випускників і самих юридичних вишів дуже формалізована, ускладнена й не до кінця зрозуміла. Що означає обрання членами Державної екзаменаційної/атестаційної комісії представників правничої спільноти на з’їздах цих організацій та ще й строком на чотири роки? А якщо такий член комісії захворів, виїхав у тривале закордонне відрядження, раптово помер, то що — негайно скликати з’їзд і обирати нового?

Незрозумілою є пропозиція щодо заміни ліцензування і акредитації юридичних вишів на іншу процедуру та ще й з мінімальною участю спільнот практикуючих юристів у цих процедурах. В усьому світі асоціації правників/адвокатів мають значний вплив на процедури ліцензування, акредитацію та формування навчальних планів і програм ВНЗ. А ми пропонуємо лише обрати по два представники від таких організацій (у нас їх декілька, до речі) з незрозумілими до кінця функцією і роллю. Незрозуміло також, на яких засадах працюватимуть усі ці нові інститути менеджменту освіти та науки — на постійних і оплачуваних чи на громадських і волонтерських. Такі ж самі запитання викликають статус і організація діяльності Галузевої експертної ради. Суцільний формалізм і махровий, вибачте на слові, бюрократизм міститься в положеннях законопроекту.

Кілька слів про «Перехідні положення» цього законопроекту. По-перше, не витримують критики пункти 7–9 з погляду недотримання конституційних прав і свобод громадянина і людини та чинного законодавства України про освіту і вищу освіту. По-друге, бажання авторів скоротити законодавчим шляхом кількість вишів, що видають дипломи про юридичну освіту, не маючи для цього належних умов і підстав, розумію і поділяю. Але не думаю, що цей закон має бути ширмою для його реалізації. По-третє, зміст останнього 26 пункту звучить так: «Закони України, прийняті до набрання чинності цим Законом, є чинними у частині, що не суперечить цьому Закону». Тобто закон про юридичну освіту в разі його ухвалення Верховною Радою набуває статусу «конституційного»? Круто!

Читайте також: Зорислава Ромовська про сучасну адвокатуру, суди і ділків від науки



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ