• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

На батьківщині трансплантології без пересадок, або Черга за життям

В Україні є достатня кількість кваліфікованих фахівців, які могли б робити пересадки органів пацієнтам, але замість того, щоб вкладати кошти в їх навчання, держава щорічно оплачує лікування за кордоном десяткам пацієнтів

Щорічно в Україні пересадки нирки потребують 2000 осіб, 1000 чекають на трансплантацію серця, 600 — кісткового мозку. При цьому на операційний стіл потрапляють не більш як 150 осіб на рік, а щоби порахувати кількість трансплантацій серця за час незалежності нашої країни, вистачить пальців двох рук.

Порівняйте: в США у 2016 році було проведено 33 611 органних трансплантацій. В Україні за цей період виконано лише 126, з них 119 — трансплантацій нирки, 5 трансплантацій печінки і одна пересадка легенів. До того ж більшість пересадок було проведено від живого родинного донора, а трансплантацій від донора-трупа — тільки дві. Пересадка нирки від матері дитині — типовий приклад родинної трансплантації, однак у світі цим видом трансплантації користуються лише в 20% випадків. Більша частина (близько 80%) операцій відбувається із застосуванням так званого трупного донорства, тобто пересадки органів або тканин загиблої людини.

Сьогодні за рівнем розвитку трансплантології Україна посідає останнє місце в Європі. Це особливо прикро для країни, яку вважають батьківщиною трансплантології. Адже ще в далекому 1933 році хірург Юрій Вороний, який працював у Херсоні, вперше в світі зробив пересадку трупної нирки жінці, яка помирала від отруєння ртуттю. Операцією лікар довів на практиці, що живій людині можна у клінічних умовах пересаджувати не лише фрагменти тканин, а й цілі трупні органи — це поклало початок новому етапу в розвитку світової клінічної трансплантології.

В наші дні українці з нирковою недостатністю роками прив'язані до процедури гемодіалізу. Інші шукають порятунку по всьому світу, їдучи в пошуках нового органу за межі України. Нерідко вибирають, наприклад, сусідню Білорусь. Там у центрах трансплантації їм виставляють рахунки на кругленькі суми в іноземній валюті. Якщо кілька років тому, наприклад, операція з пересадки серця коштувала 30 тис. дол., то зараз, коли до білоруських трансплантологів почали частіше приїжджати іноземці, ціни злетіли у 3–5 разів.

«За нашими підрахунками, собівартість пересадки серця (без допоміжного кровообігу) коливається від 20 до 25 тис. дол. З періодом виходжування протягом двох-трьох місяців. Роблячи операції в Україні, ми могли б заощадити величезну кількість державних коштів і врятувати тисячі життів», — каже директор Інституту серця Борис Тодуров.

Одну з головних причин проблем трансплантології в Україні експерти бачать в законодавстві. Відповідно до закону, ухваленого ще в 1999 році, в нашій країні діє так звана презумпція незгоди. Фактично забрати органи для пересадки у трупа можна лише за згодою родичів, але вони дають її вкрай рідко.

Свою лепту в ситуацію, що склалася, вносять також відсутність нормального фінансування, єдиного реєстру донорів, проблеми в навчанні й підвищенні кваліфікації лікарів.

В Україні також необхідно налагодити систему транспланто-координації, тобто логістика має бути чітко відпрацьована. Це дійсно складна система, адже донор і реципієнт в переважній більшості випадків не з'являються одночасно в одній лікарні, тому від злагодженості дій усіх відповідальних фахівців залежить успішність проведення трансплантації.

Поки ж маємо абсурдну ситуацію. У нашій країні є достатня кількість кваліфікованих фахівців, які могли б робити пересадки органів пацієнтам, але замість того, щоби вкладати кошти в їх навчання, держава щорічно оплачує лікування за кордоном десяткам пацієнтів. Тільки у 2016 році Україна сплатила пересадку серця за кордоном 21 хворому.

Для того щоб зрушити справу з мертвої точки, МОЗ вирішило почати з трансплантації нирок. Так, у 2018 році профільне міністерство планує впровадити пілотний проект з трансплантації нирки від нерідного трупного донора. За словами в. о. міністра охорони здоров'я Уляни Супрун, в рамках проекту вже у 2018 році трансплантація нирок буде проводитися в декількох містах — Києві, Запоріжжі, Дніпрі, Харкові, Львові та Одесі (в цих містах є центри трансплантології).

МОЗ також ініціювало внесення змін до посадової інструкції лікаря-анестезіолога. Тепер лікар-анестезіолог має право діагностувати смерть мозку, здійснювати заходи для збереження органів та/або тканин померлого для трансплантації, а також саме лікар-анестезіолог буде відповідальною особою в закладі охорони здоров'я за транспланто-координацію.

Проект державного бюджету на 2018 рік передбачає на цей пілотний проект 112 млн грн. Поки важко сказати, на що саме підуть ці гроші й скільки життів вдасться врятувати. Залишається відкритим питання: що робити зараз усім тим, хто потребує допомоги?

Гроші або життя

Програму «Лікування громадян України за кордоном» було створено для тих, кому українські медики не можуть допомогти на батьківщині. Українці змушені їхати за кордон, щоби зробити, наприклад, пересадку кісткового мозку, серця, нирки, печінки, легенів, пройти курси хіміотерапії препаратами, які у нас не зареєстровані. Згідно з чинним законодавством, держава гарантує оплату такого лікування в закордонних клініках, якщо воно неможливе в Україні.

Але на ділі все впирається у фінансовий глухий кут. Так, у 2017 році парламент виділив на цю програму 203 млн грн. На лікування за кордон вдалося відправити 74 пацієнти і... гроші закінчилися ще до початку літа. У «черзі за життям» залишилося понад 100 українців. Щоб достукатися до чиновників, 12 липня родичі важкохворих вийшли під стіни Міністерства охорони здоров'я, Кабміну, Адміністрації президента. Прохання було одне — дати шанс на життя. Їх почули, але не дуже уважно, виділивши 186 млн грн — шанс отримали не всі, лише 47 пацієнтів.

Рідні та близькі тяжкохворих просять виділити фінансування на лікування за кордоном. Київ, 12 липня 2017

Станом на 23 жовтня на обліку в Міністерстві охорони здоров'я перебуває 86 осіб, які потребують операції за кордоном. Для їх лікування необхідно понад 278 млн грн. Ще 42 заяви від тяжкохворих перебувають на розгляді. За попередніми розрахунками МОЗ, для них потрібно 130 млн грн. Тобто реальна потреба до кінця 2017 року становить 408 млн грн.

Однак відповідно до закону №7258, який передбачає зміни до держбюджету-2017 (Верховна Рада ухвалила його в цілому на початку листопада), на лікування українських громадян за кордоном передбачено виділити додатково лише 238 млн грн. За підрахунками ГО «Національний рух «За трансплантацію», цих коштів вистачить лише на 70 пацієнтів. Решта чекатимуть на наступний бюджетний рік. Якщо дочекаються... У новому році прийдуть нові пацієнти.

Як відзначають експерти, дедалі більше людей дізнаються про державну програму лікування за кордоном. Ті, хто 10–15 років був на діалізі, стають у хвіст «черги за життям». І поки список тих, хто потребує допомоги, з кожним днем збільшується, є побоювання, що навіть ці кошти можуть не дійти до кінцевої точки — рахунків клінік, де лікарі готові прийняти й вилікувати як маленьких, так і дорослих тяжкохворих українців. Річ у тім, що законопроект №7258, що містить зміни до бюджету на 2017 рік, було відправлено на підпис президентові ще 11 листопада, але досі не підписано.

«Якщо час буде затягнуто, Міністерство охорони здоров'я України не встигне провести всі бюрократичні процедури до моменту закриття скарбниці. І ці 238 млн буде повернуто в бюджет. А сотні людей втратять шанс на порятунок», — резюмують експерти руху «За трансплантацію».

Читайте також: Відторгнення, або Яке майбутнє чекає на трансплантологію в Україні



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ