• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Антропний принцип для українського правосуддя Правова політика

На першому етапі реформа правової системи зведеться до механічного перейменування судів і перенумерації статей кодексів. І це все. А ось на другому... Тільки другого етапу не буде: прийде новий Наполеон зі своїм новим кодексом

Не хотілося коментувати підписання главою держави одіозного 800-сторінкового законопроекту №6232 від 23 березня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Але доведеться.

Раніше було як: я Пастернака не читав, але, як і всі, засуджую. Тепер: я кодекси не читав, не бачив опублікованого тексту (і ніхто не бачив), але схвалюю!

Круглий стіл, який днями проходив за участі заввідділу Адміністрації президента Віктора Короленка з метою самовихваляння власних реформ, був не просто безпредметним гаянням часу, а форменим знущанням, адже на той момент закон не було опубліковано. Ви спочатку покажіть текст закону. Що ви обговорюєте?

Я майже певен, що після публікації закону розгориться скандал, бо з'ясується, що пленарний зал Верховної Ради був не останньою інстанцією, де правили й переписували окремі частини проекту №6232... 

По-друге, все це шоу нагадувало пролог останнього акту п'єси «Голий король проводить голі реформи». Я добре пам'ятаю ейфорію літа 2013 року, коли Януковичу здалося, що він — Бог. Ну, або заступник. Де він тепер? Можна певний час морочити голову певній кількості людей. Але не можна весь час обдурювати всіх.

Всі розмови про судову реформу мають на меті зовсім інше: на міжнародній арені — для окозамилювання перед західними партнерами, на домашньому подіумі — для відволікання уваги народу, для створення видимості того, що щось відбувається й ось-ось почне налагоджуватися...

Все це блеф. Коли обман розкриється, стане тільки гірше: сама ідея реформ буде дискредитована. Людей більше не спокусиш байками. Наступного разу скажуть: реформи правосуддя ми вже проводили. Марно. Це як в анекдоті: книжку ми йому вже дарували, книжка в нього вже є...

Слова Віктора Короленка про те, що ми є свідками найзначніших реформ за останні 26 років, не можуть не викликати сміх. Як же тоді ухвалення Конституції 1996 року? Ухвалення нових кодексів у 2004–2005... Подібний законодавчий розгардіяш стає контрпродуктивним.

Нагадаю, що основні матеріальні та процесуальні кодекси Німеччини було ухвалено понад сто років тому, ще за Бісмарка. Кодекс Наполеона було ухвалено в 1804 році, і хоча за 200 років він зазнав чимало поправок, але в цілому це все той самий Кодекс знаменитого корсиканця.

Багато хто вважає себе Наполеонами, але не кожен наважиться ухвалити свій власний цілком новий кодекс. В українських реаліях це звучить так: новий кодекс ще одного Наполеона...

Немає чого робити? Реформуйте таблицю Менделєєва! Он вона, в кожному кабінеті хімії 100 років висить, нереформована...

Реформа — це як пошиття костюма. Перш ніж псувати тканину, треба зняти мірку. Не можна шити абстрактний костюм середнього розміру. Всі люди різні й костюми у них різні.

Перш ніж розпочинати реформи, непогано було б, узагалі-то, провести дослідження: у чому основні проблеми та недоліки правосуддя, що викликає основні нарікання простих громадян тощо. Потрібно провести серйозне узагальнення судової практики на предмет вузьких місць і лазівок у чинному законодавстві — і лише після цього обирати методи лікування проблеми.

На що головним чином скаржаться прості громадяни? На відсутність справедливості в судах! Тому до судів і немає довіри. Відсутність справедливості — Юстиції — у храмі Феміди — ось ключове питання. Нас же весь час намагаються відволікти на другорядні фактори.

«Ми увіллємо нову кров у правосуддя!» — хвалилися організатори конкурсу до нового, без слова «Україна», Верховного суду. Тільки ось запитання: чи може допомогти переливання крові небіжчикові? Адже якщо вже труп — то закопуйте. Ані штучне дихання, ані видалення апендициту не допоможуть...

«Зате нові кодекси допоможуть швидко й ефективно розглядати справи!» — вихваляються в АП. Але якщо рішення суду несправедливе — який сенс, якщо його ухвалять швидко? Розмова має безглуздий характер, при цьому нас усіх тримають за дурнів.

На що поставлено головний акцент у нових кодексах? На посилення змагальності й диспозитивності процесу. Але це все хоч і важливі, але — підкреслю і виділю жирним — другорядні фактори судового процесу. Вони не є самоціллю.

Яка мета футбольного матчу? Перемога! А нам кажуть, що мета — збільшити число кутових ударів по воротах. Це важливо, але не це мета гри у футбол…

Поставлю запитання на засипку пану Філатову, заступнику голови АП: невже ви вважаєте, що можна ототожнювати змагальність і справедливість? Якщо на те пішло, то вони не просто не тотожні, а перебувають у деякому протиріччі. Бо у змагальності перемагає найсильніший, а справедливість — синонім правди. Зовсім не завжди правда за сильним. Часто так буває, що правим є слабкий, але він програє в суді сильному, у кого гроші й влада.

Ось саме це і не влаштовує народ! Люди хочуть розуміти, що їх вислухають і розсудять по совісті, а не залежно від товщини гаманця або спритності адвоката. Правота не вирішується змаганням або голосуванням.

Коли вся інквізиція, всі «вчені» були проти Коперника, і навіть Галілей відрікся — це рівно нічого не доводить, бо Коперник мав рацію. Не тому, що сильніший у змагальному диспуті. А просто тому, що мав рацію. Взагалі.

Люди хочуть не змагального диспозитивного процесу, де спритний адвокат може виставити дурнем того, хто правий, а повернення до судового слідства, щоб суд допоміг і підтримав слабкого, розібрався по совісті, і навпаки — осадив спритників, які на чорне кажуть біле і потрібні довідки купили...

Звичайно, ми не можемо з огляду на тисячі причин повернутися до ЦПК УРСР 1963 року, але розумний баланс між ініціативою суду (судове слідство) і диспозитивністю (змагальний процес) потрібно встановити. Зміцнення ж чистої змагальності за Філатовим веде нас ще далі від встановлення справедливості в судах. Тобто реформа рухається прямо в протилежному напрямку.

Зрозумілий і результат: посилення недоступності правосуддя простим людям, всі плоди реформи будуть виключно в інтересах товстосумів та адвокатської мафії. Де ж у цій схемі народ?

Було стільки радості у реформаторів, що народ повністю усунуто від формування судової влади, не лише прямо через вибори, але навіть опосередковано через обрання в парламенті делегатами від народу. Тепер же простому народові зовсім вкажуть на двері у храмі Феміди.

Сміховинними виглядають доводи захисників реформи з АП. Не можу втриматися, щоб не дати підрядковий коментар.

Тези Банкової виглядають так:

1. «Розширюються можливості вибору способу захисту порушеного права на стадії звернення до суду: позивач може звернутись з будь-якими вимогами, які не повинні суперечити законам чи порушувати права інших осіб».

А хіба це не так зараз? Звичайно, з будь-якими вимогами. Але не будь-які задовольнять!

2. «Право суду за заявою позивача запропонувати інший спосіб захисту, ніж той, який зазначений в позовній заяві».

Це прямо суперечить принципу диспозитивності й знаменує тихе повернення до ідей ЦПК УРСР 1963 року.

3. «Спрямування на більшу змагальність судового процесу: можливість замовлення висновків експерта до судового розгляду».

Хто заважає зараз замовити до суду експертне дослідження? Але воно саме так і буде називатися — дослідження. Судова експертиза — те ж саме, але її призначає суд і віддає ВСІ матеріали справи експерту. Тому сторони не отримають свободи дії, адже експертиза призупиняє слухання справи.

4. «Диспозитивність судового процесу: можливість розгляду справи за правилами спрощеного провадження чи загальними правилами (за аналогією з судочинством Великої Британії)».

Самі собі суперечать з диспозитивністю. Або не знають, про що йдеться?

5. «Запроваджується принцип пропорційності судового процесу: прийняті судові рішення повинні бути збалансованими, виходячи з інтересів учасників справи».

Який сенс у принципі пропорційності, коли зі ст. 129 Конституції прибрали принцип законності?

6. «Встановлюються нові правила визначення юрисдикції та підсудності справ: ключовою ознакою стає предмет спору, а не суб’єкт; запровадження інституту «похідних вимог».

Маячня. Похідні вимоги про стягнення одночасно з боргом ще й пені, штрафу, відсотків, неустойки — старі, як Цивільний кодекс.

7. «Розширення засобів доказування: закріплення електронних доказів; включення показань свідків до доказів у господарському процесі».

Свідки в госппроцесі — єдине дрібне доопрацювання, яке заслуговує на маленький плюсик. Щодо нотаріальних показань свідка — то це марення сивої кобили. Це порушення права на допит свідка сторонами в суді. Крім того, де гарантія, що свідкові не дали підписати готові свідчення?

8. «Адвокатська монополія: необов’язкова участь адвоката у справах, що розглядаються в спрощеному провадженні (хоча, на думку Короленка, на перших етапах формування судової практики, скоріш за все, необхідність залучення адвоката буде обов’язковою в усіх формах проваджень)».

Це взагалі повний аут. Геть знахабніли?!Монополіяна рівному місці. При цьому у нас давно скомпрометовані будь-які дипломи та посвідчення. Все впирається в ціну питання…

9. «Закріплення в кодексах розумних строків розгляду справ, які, на думку Короленка, є реальними».

А зараз не те ж саме? Хто пам'ятає, що за всіма кодексам — ЦПК, ГПК, КАСУ — дається чітко два місяці на розгляд справи? Тільки ніхто цього не дотримується…

10. «Запровадження так званого електронного суду: суди апеляційної та касаційної інстанції розглядатимуть справи на основі документів, які в електронній формі будуть знаходитись у відповідному реєстрі».

Чергове прожектерство. У нас до багатьох судів не додзвонишся, бо злодії вкрали кабель... У провінції бракує елементарного канцелярського приладдя, паперу... Люди похилого віку взагалі це не сприймуть.

Резюмуючи все вищесказане, поділюся таким спостереженням.

У чому відмінність фізичних і юридичних законів? Фізичні закони не встановлюються з волі людини. Вони є наслідком того, наскільки точно вчений описує явища, які відбуваються в природі не з його волі, самі собою.

Закон всесвітнього тяжіння не пояснює природу гравітації, він лише описує, що вона прямо пропорційна добутку мас тіл, що притягуються, і обернено пропорційна квадрату відстані між ними. Ми не знаємо, чому, просто — ось так. Такий звичай у природи. Закон фізики дотримується тим точніше, чим точніше ми описуємо явище природи, а не тому, що якісь відповідальні особи уповноважені його дотримуватися.

Безумовно, Верховна Рада може внести до нього поправку і встановити, що яблука та груші падають вгору з дерев, а не вниз. Це призведе до порушення закону. Не тому, що хтось навмисне його порушив, а тому, що закон порушив сам себе, помилково описуючи властивості цього світу.

У фізиці багатьма вченими визнається антропний принцип. Якщо коротко в двох словах, то суть його така: може існувати незліченна безліч всесвітів, де можуть бути зовсім інші закони фізики, інші світові константи сили тяжіння, швидкості світла, розмірності простору тощо. Але лише в нашому тривимірному Всесвіті, де діють наші константи й наші закони фізики, змогла утворитися складна органічна матерія, що стала розумною мільярди років по тому. Тобто в нашому світі все підібрано та підігнано, тому будь-яке відхилення вліво-вправо від стандарту — і нашого розумного світу могло б і не бути.

Юридичні закони не буквально, але приблизно піддаються такій самій аналогії. Є природні закони розвитку кожного суспільства. Вони можуть змінюватися, але повільно, зі швидкістю переміщення материків по планеті. Можна вигадувати будь-які норми й доктрини, але юридичних законів дотримуватимуться тим точніше, чим ближчі вони до укорінених звичаїв і традицій. Саме тому таким сильним є «понятійне» право і «понятійний» арбітраж авторитетних осіб. Тому що це відповідає поняттям і уявленням суспільства.

За аналогією з антропним принципом у фізиці можна висунути таку гіпотезу: за всього різноманіття суспільно-політичних і філософських доктрин, у кожного суспільства є своя, найбільш стійка правова система, яка властива саме цій країні, регіону, громаді тощо. Тому реформаторам треба не вправлятися в перенесенні чужого досвіду в невластиві реалії (умовно кажучи, не висаджувати кукурудзу в Заполяр'ї), а знайти саме те, що природним чином нам підходить. У Маямі можуть рости пальми, але у нас вони не приживуться. Це не добре і не погано. Це визнання реальності.

Тому реформаторам, на майбутнє, потрібно займатися не розведенням апельсинів у поліських болотах, а пропонувати саме ті механізми, які нам дорогі, близькі та зрозумілі. Які можна впровадити без зайвого перенапруження.

Так, можливо така правова система буде не дуже до вподоби західним експертам. Ну то й що? Захід — є Захід, Схід — є Схід. І разом їм не зійтися. Просто не треба себе обманювати.

Ну а щодо проекту №6232, то, виходячи з вищевикладених принципів, закону будуть дотримуватися і він буде виконуватися лише в тій мірі, в якій відповідає реаліям і традиціям українського суду початку XXI століття. В іншій частині це будуть майже мертві норми.

Тобто на першому етапі реформа зведеться до механічного перейменування судів і перенумерації статей кодексів. І це все. А ось на другому... Тільки другого етапу не буде: прийде новий Наполеон зі своїм новим кодексом. І так до нескінченності. Доки не буде розірвано порочне коло і ми не зрозуміємо, що просто повинні прийти до гармонії самі з собою. І насамперед — правова система. Природу не обдуриш. Вона все одно візьме своє.

Читайте також: Кілька слів про цивільно-процесуальні неподобства



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ