• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Княжичі, рік по трагедії: влада плутається в показах Розслідування

Фото: Костянтин Грішин / Вести
04.12.2017 19:36 Коментарі

Всю правду про трагедію у Княжичах можна буде дізнатися лише після того, як у країні знову поміняється влада, а Луценко з Аваковим будуть примусово усунуті від своїх посад

За рік, що минув після стрілянини у Княжичах, найбільш розумне й логічне пояснення тому, що сталося, дали не правоохоронні органи, а батько одного із загиблих працівників поліції охорони Олександр Орлов, якому більше за всіх треба добитися справедливості. Звісно, що лише своїх сил йому би для цього забракло: певну частину інформації злили окремі працівники прокуратури та поліції, котрим остогидло дивитися на бардак, який розвели у ввірених їм відомствах Луценко і Аваков. Тож якщо відкинути зайві й додати необхідні деталі, картина вимальовується приблизно така.

«Робін Гуди» з АТО?

Отже, була група бійців добровольчого батальйону «Миротворець» (пізніше вони перевелися до полку «Київ»), які героїчно воювали на фронті, а в тилу не менш «героїчно» бомбили конвертаційні центри, маючи достовірну інформацію про те, хто й де зберігає великі суми грошей і коли й куди збирається їх перевозити. Але під час однієї з таких «експропріацій», проведеної 20 вересня 2016 року в Києві біля проспекту Перемоги (де здобич сягнула близько 3 млн грн), сталася халепа: один з нападників загубив неподалік місця пригоди свій чек на покупку в супермаркеті, за яким Шевченківська поліція встановила спочатку особу власника банківської картки, а потім і особи його «бойових побратимів».

Для правоохоронців ситуація вийшла неоднозначна: з одного боку, начебто «свої хлопці», які таким чином здобували кошти на потреби АТО, а з іншого — потерпілий конвертцентр перебував під «дахом» керівників столичної поліції. Тоді нападникам і запропонували компроміс, відповідно до якого одна сторона повертає відібрані гроші, а друга тихенько заминає цю історію. Та оскільки гроші на той момент хлопці вже витратили, то запропонували натомість розрахуватися своєю черговою наводкою. Її зміст полягав у тому, що на околиці села Княжичі Броварського району, по вул. Шептицького, 22, стоїть нічим не примітний будинок, який належить одному з ділків тіньової економіки, де останній зберігає велику суму готівки. На тому й зупинилися.  Як витікає з подальших подій, операцію очолили начальник ГУНП Києва Андрій Крищенко, начальник управління карного розшуку столиці Леонід Курята і начальник Шевченківського управління поліції Герман Приступа.

У вказаному будинку господарі жили тільки влітку, а взимку лише іноді навідувалися на вихідні дні. Щоправда, на шляху до великих грошей з'явилася істотна перешкода: будинок був підключений до пульта сигналізації Броварського міжрайонного відділу поліції охорони, тож при спробі проникнення до нього за кілька хвилин мав прибути озброєний екіпаж групи затримання. Втім, для людей зазначеного вище рівня ця обставина аж ніяк не становила нездоланної перешкоди, і, маючи під рукою достатньо сил і засобів, не складно було зробити так, щоб машина з охоронцями прибула не за кілька хвилин, а за годину-півтори. Наприклад, організувати низку хибних викликів. Судіть самі: Бровари разом із прилеглим районом у нічний час доби обслуговують чотири екіпажі поліції охорони й цього достатньо за звичної частоти тривожних сигналів. Але іноді трапляються навіжені ночі, коли спрацювання йде за спрацюванням і доводиться літати з об’єкта на об’єкт, обираючи при цьому, який із них важливіший. Тож коли одночасно надходить сигнал «тривога» з банку в центрі міста і нежилої хати на околиці села, обирати доводиться зрозуміло що.

В цьому випадку організатори вирішили діяти простіше, і до Княжичів було взято пристрій примусової зупинки транспорту й засіб для примусового відкриття приміщень. Перший, зрозуміло, — для зупинки автомобілів поліції охорони на дальніх підступах, другий — для зламу схованки з грошима. На крайній випадок підтягнули дві групи спецпризначенців у складі 14 бійців з управління Корпусу оперативно-раптової дії (КОРД) і полку поліції спеціального призначення, а стояти «на шухері» доручили працівникам Управління оперативної служби ГУНП в м. Києві. Причому представникам двох останніх категорій залучених сил не розкривали справжню суть операції: одним могли сказати, ніби ловитимуть банду, іншим — що таємно ставитимуть «жучки».

Операція пішла не за планом

Все начебто мало пройти без шуму й пилу, та оскільки за справу взялися люди, які не вміють ні вкрасти, ні покараулити, все пішло не за планом і шкереберть, що змусило їх нервувати, приймати невірні рішення і взагалі робити дурниці. Після спрацювання сигналізації машина з групою затримання якимсь чином благополучно доїхала до об’єкта, й це спонукало групу зломників у складі 4–5 осіб, які проникли до будинку, чимдуж тікати в напрямку лісу. Виявивши явні ознаки проникнення, прибулий екіпаж викликав підмогу, після прибуття якої частина охоронців пішла по свіжих слідах на снігу до лісу.

А там уже сталася ще одна пригода, яку не можна було передбачити: у поліцейського Валентина Гаценка склалося враження, ніби зловмисник причаївся за котримсь із кущів, і він зробив два постріли гумовою кулею в повітря, щоб той від несподіванки якось демаскував себе. Однак це мало зовсім інший ефект: демаскували себе не зломники, які вже давно були в безпечному для себе місці, а двоє співробітників УОС — Юліан Рудько та Олександр Маніца, яких ще звечора залишили в розташованому поруч недобудованому будинку по вул. Шептицького, 18, поставивши при цьому завдання спостерігати за навколишньою місцевістю і доповідати про все, що коїться. Через обмежений сектор видимості у молодих розвідників цікавість узяла гору над конспірацією й вони вийшли зі своєї схованки подивитися, що ж воно там коїться за парканом, від чого в лісі лунають постріли.

За цим заняттям їх засікли й згодом затримали, про що доповів шефам керівник групи зовнішнього спостереження — начальник відділу УОС Олександр Меліхов, який бачив і знав, що саме поліція охорони затримала його підлеглих і посадила до своєї розмальованої службової машини Daewoo Lanos. Від цього повідомлення у керівників операції остаточно «поїхав дах»: тоді й пролунала метушлива команда Леоніда Куряти, яку в тій ситуації не можна було зрозуміти інакше, окрім як убивати всіх підряд.

Що було далі, добре відомо всім: спецпризначенці під’їхали на мікроавтобусі й не говорячи ні слова застрелили всіх чотирьох працівників поліції, які сиділи в автомобілі: охоронців Сергія Орлова і Євгена Куртєва та розвідників Юліана Рудька та Олександра Маніцу. Інші співробітники поліції охорони, відкривши вогонь у відповідь, застрелили кордівця Віталія Валецького.

Розстріляні в Княжичах (зліва направо): Віталій Валецький, Юліан Рудько, Олександр Маніца, Євген Куртєв, Сергій Орлов

Країні замилювали очі

Не можна стверджувати, що все воно стовідсотково було саме так, але саме за такого сценарію всі факти більш-менш туляться один до одного і стають на свої місця. На відміну від нього офіційна прокурорсько-поліцейська версія не лізе ні в які ворота. Бо й справді: столичні розшуковці встановили особи організаторів і виконавців розбійного нападу, скоєного у вересні 2016-го, але не затримали нікого з них, плануючи спіймати на гарячому під час вчинення іншого злочину, для чого й було облаштовано засідку в Княжичах. Коли ж, нарешті, випала така нагода, їх не затримали, попри те, що Рудько та Маніца доповідали про те, як невідомі особи вломилися в будинок. Потім команда діяти все ж таки надійшла, але після того, як поліція охорони затримала самих розвідників. Проте спецпризначенці замість того, щоб звільнити взятих у полон колег, без зайвих слів перестріляли їх, наче це були не заручники, а небажані свідки. Зате справжніх «бандитів», які нібито планували розбійний напад і на яких, власне, й було облаштовано засідку, без галасу й стрілянини затримали в Києві.

Висновок із цього такий: по-перше, брешуть, по-друге, не вміють брехати. Але керівників правоохоронних органів теж можна зрозуміти: сказати правду означало б для них офіційно визнати, що поліція за потурання прокуратури займається крадіжками з чужих осель. А це спричинило б відставку Луценка й Авакова як очільників ГПУ і МВС: тримати їх далі на таких високих постах було б незручно перед західними кредиторами, які й так невдоволені ліберальним ставленням української влади до посадових злочинів. Але з іншого боку, ці двоє достойників є стовпами існуючої нині владної конструкції, вибудуваної на системі стримувань і противаг інтересів різних олігархів. Тож подобається нам це чи ні, але всю правду про трагедію у Княжичах можна буде дізнатися лише після того, як у країні знову поміняється влада, а Луценко з Аваковим будуть примусово усунуті від своїх посад. Поки ж громадськості залишається задовольнятися тим, як по мірі посилення тертя між Блоком Петра Порошенка і «Народним фронтом» слідчі Генеральної прокуратури поодинці чи дрібними партіями братимуть за жабри організаторів тієї операції.

Явно видно, що одразу ж після стрілянини поліція з прокуратурою вирішили полюбовно зам’яти справу, списати трагедію на ексцес виконавця і винуватим у всьому зробити мертвого Валецького, який перший розпочав стрільбу, поклав чотирьох людей і сам був убитий вогнем у відповідь. Однак таким простим поясненням громадськість явно не вдовольнилася б, та й кордівці в тій ситуації зовсім не нагадували оскаженілих зомбі: так, зрозумівши, що перед ними свої, вони одразу ж припинили вогонь, хоча легко могли би перестріляти решту охоронців. Тож довелося керівним чинам МВС пояснювати, хто й чому так нацькував спецпризначенців на поліцію охорони, що вони всупереч вимогам закону «Про Національну поліцію» і відомчої інструкції застосували вогнепальну зброю без попередження, вже не кажучи про переговори з вірогідними зловмисниками, які обов’язково необхідно проводити перед тим, як звільняти заручників силою. Говорячи офіційною мовою, за відсутності стану крайньої необхідності або необхідності відбиття нападу.

Тож для того, щоб якось замилити очі громадськості, було вигадано казочку про те, нібито очікувався грандіозний розбійний напад небезпечної банди, озброєної автоматами Калашникова. І не на скромний порожній будиночок на Шептицького, 22, а на розташований неподалік величезний і залюднений маєток по вул. Тихій, 30. За таких обставин, на думку вигадників з МВС, присутність у Княжичах спецпризначенців з кулеметами виглядала цілком виправданою. А співробітники управління оперативної служби Рудько і Маніца, мовляв, у недобудованому будинку якраз і спостерігали за комплексом будівель по Тихій, 30. Але буцімто внаслідок неймовірного збігу обставин злодії завітали саме на Шептицького, 22, звідки й надійшов сигнал «тривога».

Недобудований будинок по вул. Шептицького, 18, де сиділи розвідники. Фото: vesti-ukr.com

Цю туфту не посоромився видати на засіданні правоохоронного комітету Верховної Ради сам генеральний прокурор, проте це ще було не найгірше, що він озвучив перед телекамерами в перші місяці після трагедії. Так, в одному з інтерв’ю Луценко сказав, що будинок на Шептицького, 22, було пограбовано двічі: вперше — невстановленими зловмисниками, вдруге — працівниками поліції охорони, які винесли з нього елітний алкоголь. Й це попри те, що офіційна власниця будинку Тамара Данішевська у протоколі допиту нічого не згадувала про зникнення алкоголю і в подальших коментарях репортерам запевняла, що нічого вкрадено не було. 

Оперативна інформація слідчим відома, але вони її реалізують дозовано й залежно від політичних розкладів.

Такими заявами генпрокурор явно хотів відволікти увагу публіки від справжніх винуватців трагедії й спрямувати її в іншу сторону. Але така ідилія у стосунках прокуратури й поліції тривала, як видно, недовго, й наприкінці серпня, коли події в Княжичах потроху почали забуватися, несподівано було притягнуто до кримінальної відповідальності трьох учасників тих подій: тодішнього начальника УКР ГУНП в Києві Леоніда Куряту, заступника начальника відділу кримінальної поліції Шевченківського УП Романа Мариновського і старшого інспектора КОРДу Андрія Курту. Усім трьом було повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, пов’язаних з навмисним вбивством і перевищенням службових повноважень: першому — за те, що матюками дав команду вбивати всіх, другому — за те, що довів цю команду до відома бійців КОРДу, третьому — за те, що стріляв у працівників поліції охорони з автомата Калашникова (хоча при цьому ні в кого не влучив). До речі, в мотивувальних частинах складених прокуратурою повідомлень було ясно сказано, що об’єктом проведення поліцейської операції у Княжичах був саме той непоказний будиночок на Шептицького, 22, а не шикарний палац на Тихій, 30.

Про причини такого повороту подій ми, напевне, дізнаємося, знову ж таки, лише після того, як Луценко з Аваковим будуть примусово усунуті від своїх посад. Але вже зараз можна впевнено стверджувати, що ця причина лежить аж ніяк не в правовій площині: всі компрометуючі факти, викладені в повідомленні про підозру Куряті, Мариновському і Курті, були відомі стороні обвинувачення як мінімум у січні-лютому, тож про підозру зловмисникам можна було повідомляти вже тоді. Та й взагалі, не буде перебільшенням сказати, що прокурори знали всю правду ледь не в перший же день.

Так, у ході відкритого судового засідання стало відомо, що під час подій у Княжичах СБУ на підставі дозволу, даного таємною ухвалою Апеляційного суду Києва від 3 листопада 2016 року в якомусь іншому кримінальному провадженні, слухала й писала всі розмови Куряти по мобільному телефону. Ці записи спецслужба, очевидно, одразу ж після трагедії передала прокуратурі. Нагадаємо, що 4 грудня в нараді у президента у зв’язку з подіями у Княжичах окрім в. о. керівника Національної поліції Вадима Трояна й першого заступника генпрокурора Дмитра Сторожука брав участь і перший заступник голови СБУ Віталій Маліков, відомство якого не мало жодних причин щось приховувати.

Отже, матеріали на Куряту, Мариновського і Курту були відомі слідчим давним-давно, проте лише 30 серпня їм було пред’явлено обвинувачення, а наступного дня генпрокурор повідомив через Facebook, що планується вручення ще вісьмох підозр. З того дня минуло вже три місяці, а воно все ще «планується». Тобто розуміти цю ситуацію належить так, що між Луценком і Аваковим з цього приводу поки що тривають торги, і саме від їхніх результатів залежить, чи дізнаються люди правду про трагедію під Броварами. Якщо, звичайно, до того часу черговий Майдан не змете корумповану українську владу.

Читайте також: Княжичі: навіщо розвідників послали в чужу хату?



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ