середа, 29 березня 2017

Racurs.ua

Судова реформа виправдала всі побоювання — правозахисники

Коментарі

У Києві було оприлюднено щорічну доповідь правозахисних організацій «Права людини в Україні — 2012».

Під час підготовки доповіді, виданої Українською Гельсінською спілкою з прав людини під редакцією Євгена Захарова, було використано матеріали близько 30 українських правозахисних організацій.

Ось якими є висновки правозахисників стосовно результатів судової реформи і функціонування судової системи в цілому.

У 2012 р. усі очікування негативних наслідків Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 2010 р. підтвердилися. Загрозливі тенденції, зумовлені судовою реформою, перетворилися на закономірність. Правосуддя не стало більш доступним та прозорим, але значно посилився політичний вплив на суддів. За таких умов рівень довіри населення до судової влади стрімко наблизився до вкрай низького показника — українським судам довіряють не більше 3 % громадян. На цьому фоні малопомітними виявилися декілька законів, які передбачали низку покращень у сфері судового захисту.

Влада продовжила реалізовувати механізм добору «потрібних» суддів та зведення рахунків з нелояльними суддями. Переведення суддів відбувалося без конкурсу, або навіть з ігноруванням результатів первинного добору. Так, у лютому 2012 р. Вища кваліфікаційна комісія суддів дала рекомендацію про переведення до столичних судів чотирьом суддям, які за місяць перед тим внаслідок невисокого балу, отриманого на кваліфікаційному іспиті, були вперше призначені на посаду судді до провінційних судів. Такий механізм виявився простим способом обходу вимоги закону про те, що кандидат, який отримав більший бал, має більше шансів отримати посаду в суді.

Такий крок підтвердив підозри у політичній заангажованості Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Під час добору суддів, що вперше відбувся у 2011 році за новими правилами, процес оцінювання кандидатів на посаду судді був непрозорим. Незважаючи на повну комп'ютеризацію оцінювання, тестові роботи перевірялися впродовж декількох днів. Після звинувачень на адресу Вищої кваліфікаційної комісії суддів у 2012 році перший етап нового добору був цілком прозорим — іспит відбувався в одному місці, результати були відомі того ж дня — тестові зошити сканувалися і опрацьовувалися у присутності представників громадськості, засобів масової інформації і кандидатів на посаду судді. Однак, на відміну від минулого року, у 2012 р. Вища кваліфікаційна комісія суддів знизила прохідний бал і допустила до наступного етапу значно більшу кількість претендентів. Наступний етап полягав у виконанні претендентами письмового завдання і співбесіди — відповідні оцінки уже виставляв не комп'ютер, а члени комісії. Тож ймовірно, що певні маніпуляції повністю змістилися саме на другий етап добору.

Добір суддів на посади в суди вищого рівня, а також на посади голів судів та їхніх заступників, здійснювався кулуарно. Закономірністю стало переведення до столичних судів значної кількості суддів зі східних областей.

Поширилися випадки використання дисциплінарної процедури для тиску на суддів, зокрема, з боку прокуратури. Водночас органи суддівського самоврядування, контрольовані політичною владою, виявилися неспроможними реалізовувати свою функцію захисту незалежності суддів.

Системні проблеми в українському правосудді знову привернули до себе увагу європейської спільноти. 26 січня 2012 р. Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Функціонування демократичних інституцій в Україні» № 1862, у якій висловила глибоке занепокоєння через відсутність незалежності судової системи та численні достовірні повідомлення про ініціювання дисциплінарних заходів та звільнення суддів на базі скарг від прокуратури, тому що згадані судді прийняли рішення, що суперечили думці прокуратури. Така практика є однією з причин зменшення кількості виправдувальних вироків (менше половини відсотка) та широкого застосування ув'язнення на етапі досудового слідства.

Важелі притягнення суддів до відповідальності несуть загрозу не лише з боку прокуратури. Сам факт підконтрольності представникам політичної влади дисциплінарних органів — Вищої ради юстиції і Вищої кваліфікаційної комісії суддів — змушує багатьох суддів бути лояльними до влади навіть без будь-яких прохань з її боку. А визначені законом підстави для відповідальності судді (наприклад, порушення строків розгляду справ) в умовах великого навантаження на суддів при бажанні можна застосувати до будь-кого з них, і на жаль, це робиться на практиці.

Тенденція використання судів політичною владою за останній рік стала очевидною і набула цинічних форм. Про це свідчать численні кримінальні справи проти представників опозиції, які закінчуються повною підтримкою судами позиції обвинувачення; задоволення судами понад 90 % позовів органів влади про заборону мирних зібрань з абсурдним обґрунтуванням; прихильність судів до партії влади під час парламентських виборів; притягнення судами до адміністративної відповідальності авторів листівок із написами, що не подобаються представникам влади, учасників стихійних мирних зібрань тощо.

Лояльність до політичної влади проявляє Конституційний суд, який ухвалював лише вигідні для неї рішення, часто всупереч своїм попереднім позиціям. Так, наприклад, Конституційний суд надав уряду повноваження не виконувати чинні соціальні закони, а керуватися власними нормативно-правовими актами при прийнятті рішень у соціальній сфері. Також він відкрив можливості для покарання журналістів чи інших осіб за збирання чи поширення відомостей, зокрема, стосовно судимостей, дисциплінарних стягнень, отримання фахової освіти та родинних зв'язків політиків і чиновників усіх рівнів.

Після заміни голів судів усіх рівнів на лояльних до влади суддів автори судової реформи захотіли відновити важелі впливу голів судів на суддів. Так, у першому читанні було ухвалено проект закону щодо удосконалення окремих положень організації судової влади № 9740, ініціаторами якого є С. Ківалов і Д. Шпенов — активні розробники самого закону про судоустрій і статус суддів. У разі ухвалення цього законопроекту в цілому головам судів будуть повернуті наглядові повноваження щодо суддів і надано право визначати спеціалізацію суддів, що дасть можливість цілком законно обходити автоматизований розподіл судових справ (сьогодні спеціалізацією суддів визначають збори суддів відповідного суду). Голови судів були позбавлені цих повноважень в ході судової реформи, щоб зменшити залежність від них суддів. Відновлення зазначених повноважень на користь політично лояльних керівників судів посилить владний контроль над судами.

Незважаючи на законодавче обмеження повноважень голів судів у 2010 р., їхня роль за інерцією зберігається. Наприклад, при доборі суддів на посади в суди вищого рівня Вища кваліфікаційна комісія суддів всупереч закону бере до уваги характеристики голів судів, їх погодження кандидатур тощо.

У квітні 2012 р. Верховна Рада за ініціативою народного депутата Ю.Кармазіна скасувала вимогу про оприлюднення декларацій про доходи і видатки суддів та членів їхніх сімей в Інтернеті. Раніше Закон «Про судоустрій і статус суддів» передбачав обов'язкову публікацію копій податкових декларацій суддів на сайті www.court.gov.ua. Оприлюднення декларацій суддів мало стати засобом запобігання корупції, оскільки нескладно ініціювати перевірку щодо судді, якщо реальні його статки відрізняються від задекларованих. Однак цю прогресивну норму так і не було втілено на практиці. Судді й далі декларують свої майно, доходи, видатки шляхом подання копії декларації до суду, де вони працюють. Відповідно до Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» оприлюднювати декларації мають лише судді Конституційного, Верховного і вищих спеціалізованих судів — в офіційних друкованих виданнях цих судів. Термін подання декларацій — до 1 квітня, а строк їх опублікування — протягом 30 днів після подання декларації. Але, незважаючи навіть на ці вимоги, декларації суддів зазначених судів не опубліковано.

20 жовтня 2011 р. Верховна Рада внесла зміни до Закону України «Про доступ до судових рішень», відповідно до яких перелік судових рішень, які слід включати до Єдиного державного реєстру судових рішень, затверджує Рада суддів України. Чимало експертів назвали цей крок законодавця нівелюванням реєстру як засобу громадського контролю за діяльністю судової влади. Раніше відповідно до закону до реєстру мали включатися усі судові рішення судів загальної юрисдикції. У лютому 2012 р. Рада суддів затвердила перелік, за яким в реєстр не потраплятиме багато важливих рішень. Це ухвали вищих спеціалізованих судів щодо допуску або не допуску справ до перегляду у Верховному суді, ухвали Вищого адміністративного суду про повернення позовної заяви, залишення її без розгляду, постановлені у першій і останній інстанції, наприклад, у справах проти президента або Верховної Ради. Закритими стали постанови у більшості справ про адміністративні правопорушення (крім справ про митні та корупційні правопорушення). Приховування від громадськості усіх цих судових рішень не сприяє авторитету судової влади, а навпаки, ще більше підриває суспільну довіру до неї.

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ









    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ