• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

З’їзд суддів України: життя в новому форматі

XI з’їзд суддів України: 93 делегати від 8,5-тисячного колективу суддів успішно зімітували діяльність найвищого органу суддівського самоврядування.

XI з’їзд суддів України: 93 делегати від 8,5-тисячного колективу суддів успішно зімітували діяльність найвищого органу суддівського самоврядування.

22 лютого в країні сталася подія, яка завжди була дуже важливим явищем для вітчизняного правосуддя, — відбувся черговий (XI) з’їзд суддів України. Цього разу з’їзд також ухвалив ряд важливих для вітчизняного судочинства рішень. Але, що примітно: по-перше, різко змінилися оцінки суддівської спільноти щодо судової реформи, її наслідків, ситуації в сфері правосуддя, загроз незалежності, по-друге, всі рішення, озвучені головуючим, були підтримані делегатами і схвалені майже одноголосно.

Утім, те, що і сам з’їзд, і всі прийняті на ньому рішення відбувалися за заздалегідь затвердженим сценарієм, причому розробленим не в залі, де проходив з’їзд, було очевидно не лише спостерігачам. Про це відкрито говорили й на самому форумі. Як зазначив у своєму виступі чи не єдиний делегат-опозиціонер з’їзду, суддя ВСУ В. Косарєв, «мене не залишає відчуття, що рішення з’їзду по всіх питаннях уже готові».


Нищівне представництво

Найперше, що вразило, — це незначна кількість делегатів. Нагадаємо, що відбувся вже другий з’їзд після ухвалення 7 липня 2010 року нового закону України про судоустрій і статус суддів (після так званої судової реформи), який суттєво змінив систему, порядок формування та повноваження органів суддівського самоврядування, у тому числі визначивши нову процедуру скликання з’їзду.

До 2010 року питання визначення норми кількісного представництва на з’їзді належало до повноважень Ради суддів України — численного органу суддівського самоврядування, що діяв між з’їздами. Рада складалася переважно з голів і заступників голів судів. Відповідно до старого порядку, Рада суддів України своїм рішенням мала право визначати, скільки делегатів прибуде на з’їзд.

Старий закон України про судоустрій вказував, що делегати обираються конференціями суддів за нормою представництва, визначеною Радою суддів України. Так, збори суддів Конституційного суду України обирали на з’їзд трьох делегатів із числа суддів цього суду. Делегатів на з’їзд суддів України раніше обирали шляхом відкритого або таємного голосування на альтернативній основі, при вільному висуненні кандидатур для обрання. Оскільки Рада суддів України визначала кількість делегатів, то представники найвищого органу правосуддя — Верховного суду України — мали неабияке значення і при проведенні з’їзду, і при формуванні його сценарію та остаточних рішень.

Крім того, делегатів відбирали за принципом пропорційного представництва від спеціалізацій. Отже, судді судів загальної юрисдикції та їх найвищий орган — ВСУ завжди були у виграшній більшості. Раніше на кожному з’їзді дискусії точилися щодо того, як суддям інших юрисдикцій потрапити до складу виборних органів. Так, до речі, на одному з попередніх з’їздів «прокотили» кандидатуру голови Вищого адміністративного суду України О. Пасенюка під час виборів до Вищої ради юстиції. Не потрапив він та його підлеглий, відомий «засівач» І. Зварич, і до складу Ради суддів України. Як відомо, голова ВСУ завжди був опонентом Пасенюка особисто і противником суцільної спеціалізації судів.

Раніше на з’їздиприбувало близько 200 делегатів. І нерідко дискусії з актуальних питань набували неабиякого розмаху. Рішення з багатьох питань (зокрема кадрових) складно було спрогнозувати навіть делегатам заходу.

Під час судової реформи 2010 року питання представництва на з’їзді її автори врегулювали законом, запровадивши принцип рівного представництва від кожної конференції судів певної спеціалізації — загальних, господарських, адміністративних, а також по одному судді від кожної області, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя. Від кожного вищого суду — по три делегати, від зборів суддів КСУ та ВСУ — по три делегати. Делегати мали обиратися лише відкритим голосуванням при вільному висуненні кандидатур.

Застосований принцип рівного представництва посилив позиції спеціалізованих судів і нівелював позицію судів загальної юрисдикції, судді яких на чолі із ВСУ на попередніх з’їздах були у більшості. Як зазначив В. Косарєв, інтереси третини суддів на з’їзді не були представлені. Тож ситуація змінилася дзеркально, і колишня меншість узяла гору.

Вперше з’їзд суддів країни відбувся за такого мізерного представництва (до участі у ньому було обрано… 96 делегатів) і став нагадувати Раду суддів України у версії до 2010 року. Для порівняння: на IX з’їзд суддів України, який відбувся у 2008 році, було обрано 559 делегатів. Навіть на VIII позачерговий з’їзд суддів, який екстрено скликався у червні 2007 року як реакція на безпрецедентне політичне втручання у діяльність судової влади, було обрано 348 делегатів. А перший з’їзд суддів, який відбувся у 2010 році одразу після проведення судової реформи, уже був обраний всього 91 делегат.

Як і прогнозувалося, всі запропоновані головуючим до голосування питання було майже стовідсотково підтримано делегатами з’їзду.

Утім, як нагадав В. Косарєв, до нинішнього з’їзду було змінено не лише представницький склад форуму, а і його повноваження. За його словами, раніше збори суддів, з’їзд суддів мали право розглядати питання щодо єдності судової практики. Нині цього повноваження немає. «А це означає, найперше, що ми, судді, не вправі оцінювати вплив реформи на ситуацію в судовій системі», — сказав В. Косарєв у своїй промові.

Він вказав також і на погіршення рівня суддівського самоврядування, і на те, що хвалена судова реформа провалилася, що Вища рада юстиції стала органом терору для суддів, а влада прикриває свої не зовсім законні дії судовими рішеннями. А також що призначення суддів на посади регулюється виконавчою владою, перехвалений новий КПК впроваджує ознаки поліцейської держави, адже дозволяє, зокрема, проведення слідчих дій без адвоката, приймає покази з чужих слів, дозволяє негласне проникнення в чуже житло та інше. Погіршено доступ до ВСУ, невиконання владою соціальних зобов’язань перед державою перекладено на плечі судів. «Ми хвалимо те, що треба ганьбити, сподіваючись, що хтось це припинить», — сказав суддя. Втім, по завершенні його промови з’їзд продовжив свою роботу у заданому на початку режимі одностайного ухвалення рішень.

Хто представлятиме інтереси судової влади перед іншими гілками влади?

На тлі цієї поодинокої критики рефреном прозвучало з вуст голови Ради суддів України Я. Романюка та інших схвалення дій влади та особисто президента щодо змін у судовій системі країни, численних і різнопланових звернень Ради суддів України до гаранта та його підтримки ініціатив суддів. У тому числі й те, що жодне з подань на нагородження не було проігноровано В. Януковичем.

Подальша мета діяльності Ради суддів України, озвучена Я. Романюком, полягає у розширенні компетенції Ради суддів України до повноправного вираження інтересів судової влади, представницьких повноважень перед органами влади та у суспільстві. Саме тому, за його словами, президентом України було ініційовано питання перед Конституційною асамблеєю про включення голови Ради суддів до складу Вищої ради юстиції. Щоправда, законопроект, про який згадав Я. Романюк, до Конституційної асамблеї направляв не президент, а глава його адміністрації.

Який саме орган представлятиме інтереси судової влади перед іншими гілками влади — це одне із ключових питань нинішньої ситуації у судовій системі і підґрунтя всіх прихованих політичних процесів у цьому контексті. По-перше, відповідно до системи, закладеної Конституцією України 1996 року, таку функцію виконував Верховний суд України як «найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції» не лише напряму, а й через контрольовані ним органи суддівського самоврядування. Запровадження чотириланкової судової системи та посилення ролі вищих і спеціалізованих судів започаткувало перегляд статусу ВСУ. Як відомо, і через роль ВСУ у процесі 2004 року, і з інших причин реформами 2010 року роль ВСУ було мінімізовано, цей суд було усунуто від більшості процесів у судовій владі.

Появі такого єдиного органу у системі судової влади перешкоджали завжди. Саме тому Державну судову адміністрацію було створено лише для організаційного та фінансового забезпечення судів, саме тому весь час точиться боротьба за вплив на Вищу раду юстиції, саме тому реформами 2010 року було створено фактично клон Вищої ради юстиції — Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, а замість однієї ради суддів з’явилося чотири, включно з радами суддів спеціалізованих судів і радою загальних судів, яку чомусь до останнього очолював суддя Вищого спеціалізованого суду П. Гвоздик. Це — ще один парадокс судової реформи, на який через інші, більш суттєві, ніхто навіть не звертав уваги.

Наразі зміни до Основного Закону щодо розділу правосуддя та визначення єдиного органу забезпечення потреб судової влади готує Конституційна асамблея. Однак останні процеси, що відбуваються там, виглядають тривожно. Відкриту роботу Конституційної асамблеї згорнуто, останні засідання відбуваються закрито, сайт Конституційної асамблеї, який розміщувався на офіційному веб-ресурсі президента і на якому можна було почитати не лише тексти провладних членів, а й статті тих її членів, які критикують діяльність цього органу, — В. Мусіяки, М. Козюбри, М. Мельника, М. Оніщука, І. Коліушка та інших, мінімізовано. Тож заява Я. Романюка, з огляду на готовність до співпраці із адміністрацією президента України у питанні діяльності судів, є великою заявкою на участь у кастингу між усіма вже наявними структурами.

Рішення з’їзду

Делегати з’їзду затвердили звіт Ради суддів України та рад суддів загальних, господарських та адміністративних судів, схвалили Кодекс суддівської етики, розроблений Радою суддів України, Стратегічний план розвитку судової влади України на2013—2015 роки, обрали новий склад Ради суддів України (яку прогнозовано очолив суддя Верховного суду, колишній його голова Василь Онопенко). Відхід від керівництва Радою судів України Я. Романюка, якого вважають близьким до радника президента А. Портнова, аналітики розцінюють як тактичний хід Банкової перед виборами нового голови Верховного суду. У такий спосіб Я. Романюк завчасно звільняється від зайвих обов’язків в сфері суддівського самоврядування і отримує додаткові голоси за рахунок В. Онопенка, який, отримавши посаду голови Ради суддів України, вже не претендуватиме на посаду голови ВСУ. У будь-якому разі, Я. Романюк сумлінно відпрацював на посаді голови Ради суддів України і не дав жодних підстав для сумнівів тим, хто його звів на судовий Олімп.

На з’їзді було також ухвалено рішення про відставку судді Конституційного суду України Андрія Стрижака. Зал проводжав його з посади судді КСУ стоячи. І лише останні слова судді, сказані уже із квітами в руках, нагадали про неоднозначні рішення КСУ, ухвалені під час його головування: щодо не зовсім правового, за висновками міжнародних експертів, скасування конституційної реформи 2004 року, встановлення права президента (тоді — Л. Кучми) на третій строк та ін. А. Стрижак зауважив: «Коли людина йде у відставку, можна їй пред’явити багато претензій. Скажу словами класика: «Я зробив усе, що міг, хто може, хай зробить краще«…Такий філософський підхід до результатів діяльності на посаді судді і голови КСУ залом був сприйнятий, хоча відповідні рішення КСУ, ухвалені за участі й організації роботи А. Стрижака, залишилися.

І після цього кращі, як видається, не забарилися з’явитися. Делегати з’їзду визначилися щодо заповнення вакансії, що утворилася у Конституційному суді України. На цю посаду було призначено суддю Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Олександра Литвинова, який, за дивним збігом обставин, виявився уродженцем Донеччини. Оминути цей факт було важко, тож Ярослав Романюк, цитуючи факти біографії колишнього студента Донецького державного університету, судді Будьонівського райсуду м. Донецька та Донецького обласного суду, особливо наголосив: «А з вересня 2006-го по жовтень 2010 року — судді Апеляційного суду Львівської області». З жовтня 2010 року О. Литвинов працював суддею ВССУ. Прикметно, але львівський слід у донецькій біографії судді не забули згадати в офіційних повідомленнях на порталі «Судова влада України». Мабуть, трохи соромно…Але зовсім трохи. Не виключено, що подібний наголос на «львівському походженні» робитиметься й після обрання нового очільника Верховного суду, якого сьогодні активно лобіює Банкова, всіляко обробляючи суддів ВСУ.

Хоча заради справедливості зазначимо: за словами Я. Романюка, про вакансію у КСУ було відомо ще з вересня минулого року, тож «була можливість провести консолідовану кандидатуру» на цю посаду. Щоправда, він не уточнив, де саме цей процес консолідації відбувався. Бо широкій громадськості прізвище Литвинова не просто маловідоме…Як для майбутнього судді КСУ, він мав би залишити в правовій царині хоч легкий слід, бодай натяк на професійні заслуги, аби претендувати на таку високу посаду. Утім, кандидатуру було схвалено 87 голосами «за».

Не менш цікавим виявився процес формування резерву до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на випадок вибуття членів ВККСУ. Його вирішили формувати, визначивши по два представники від кожної спеціалізації.

Делегат з’їзду від ВСУ Віктор Кривенко зауважив, що Верховний суд України на своїх зборах також висунув кандидатури до резерву ВККСУ. Його пропозиції не було підтримано. В. Кривенко емоційно заявив, що голосування на з’їзді показує загальне ставлення присутніх до Верховного суду.

Утім, суть ситуації полягала в іншому — у порядку заповнення майбутніх вакансій у ВККСУ. Це питання виявилося надзвичайно актуальним, оскільки попередній з’їзд суддів уже сформував резерв для заповнення вакансій на випадок вибуття членів, причому з урахуванням представництва від судів кожної спеціалізації.
Питання доповідалося, як завжди, ґрунтовно: у резерві на кожну вакансію лише один суддя, тож, мовляв, необхідно його поповнити. Лише коли резерв було сформовано, повернулися до питання черговості заповнення вакансій. Здається, що тут особливого? Попередній з’їзд визначився із кандидатурами, надійшли нові, тож у такому порядку й слід було би заповнювати можливі вакансії. Однак спочатку запропонували радам суддів вирішувати питання черговості. Голова ради суддів господарських судів Олександр Удовиченко (той самий, що прийшов на з’їзд, за версією УП, із найдорожчим наручним годинником) зазначив, що у ради суддів немає таких повноважень. Тож запропонували висувати кандидатів залежно від кількості набраних голосів. От і виявилося, що у обраних раніше кандидатів голосів було менше, а у обраних 22 лютого — набагато більше. Так просто відбулася ревізія рішень попереднього з’їзду суддів як свідчення того, що повернення до старого вже не буде.

Дехто в кулуарах з’їзду взагалі висловлював подив з приводу обрання такого «резерву». Адже обирають на посади, які є вакантними, а після судової реформи започаткували практику обирати «про запас». Напевно, щоб не було жодних несподіванок і щоб на якомога довше встановити контроль за цим важливим органом. Але публічно це, звісно, не прозвучало.

Взагалі у суддівському корпусі останнім часом не прийнято висловлюватися публічно.



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ