• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Як нас бачать інші: про українські реалії та перспективи

Шведський економіст Андерс Ослунд, який написав про Україну три книжки, розповідає про те, якою він бачить українську економіку.

Посольства Швеції та Швейцарії у рамках Київської міжнародної серії лекцій організували виступ визнаного фахівця з питань перехідної економіки — доктора економіки Андерса Ослунда.

Д-р Андерс Ослунд (Dr. Аnders Ǻslund) — старший науковий співробітник Інституту Петерсона, ад’юнкт-професор Джорджтаунського університету. Докторський ступінь здобув в Оксфорді. Був професором Стокгольмської школи економіки і директором-засновником Стокгольмського інституту економіки країн Східної Європи. Працював дипломатом у Кувейті, Польщі, Росії, Швейцарії.

Пан Ослунд досліджує економіку Росії, України та Східної Європи, вивчає наслідки їх переходу до ринкової економіки. Працював економічним радником урядів Росії, України та Киргизстану.

Андерс Ослунд є автором (або співавтором) 13 книжок і редактором ще 16 книжок з економіки Східної Європи, України та Росії. Три книжки Ослунда присвячено Україні. Крім рідної шведської, добре володіє ще чотирма мовами, зокрема, німецькою, польською, англійською та російською.

Ми не ставили собі за мету повністю переповісти лекцію професора Ослунда, яку він назвав «Сучасні виклики для української економіки та можливість запозичення нової нордичної моделі». Проте хочемо навести деякі з його міркувань, які він висловив як у своїй лекції, так і у відповідях на запитання українських економістів.

Тож Андерс Ослунд говорить:

Про стан сучасної української економіки

— У 1990 році, якщо подивитися радянську статистику, Україна мала ВВП на душу населення на 10 % більший, ніж Росія. Однак на сьогодні в Україні ВВП на душу населення втричі нижчий, ніж у Росії чи Польщі. Бо цей показник за останні 20 років в Україні впав на 25 %, а у Польщі та Росії, навпаки, зріс вдвічі за той же період. Саме такі цифри випливають з аналізу купівельної спроможності, цін, обмінного курсу і статистики Світового банку.

Думаю, така ситуація склалася передусім через те, що на ранньому етапі незалежності України, з 1991-го по 1994 рік, економікою молодої держави ніхто не опікувався, не було проведено жодної міжнародної конференції, не впроваджувалося ніякої економічної політики. Першу програму стабілізації української економіки було створено за підтримки МВФ лише у вересні 1994 року. Ця стабілізаційна програма допомогла приборкати інфляцію. Я тоді (з 1994-го по 1997 рік) працював економічним радником президента Кучми. На жаль, не всі мої поради було прийнято та запроваджено...

Якщо прослідкувати у динаміці, то з 2000-го по 2008-й реальний ВВП України зростав на 7,5 % на рік, у 2009 році стався спад на 15 %, у 2010—2011 роках було зростання на 5 %, а минулого року зростання взагалі не було. Це не є катастрофою, але це стагнація. Українців може втішити тільки те, що у Молдови справи ще гірші.

Про газову проблему

— Україна зараз платить по 57 дол. за тисячу кубометрів природного газу власного видобутку, але 420 дол. — за тисячу кубометрів імпортованого з Росії газу, це в понад сім разів більше. Це означає, що Україна субсидіює імпортний газ за рахунок власного. В цьому немає будь-якого економічного сенсу. Якби ціни були порівнянними, то відбулася б модернізація місцевих газодобувних потужностей, українського газу почали б видобувати більше, відмовляючись від частини російського газу. Прикро, що на такій різниці у цінах одного й того самого товару (природного газу) наживаються деякі ділки, які купують український газ за низькою ціною та перепродають його як імпортний.

Про Митний союз і ЄС

— Росія наполягає на вступі України до Митного союзу. Україні це взагалі не потрібно, вона нічого не виграє. Митні тарифи, що існують у Митному союзі, є вищими, ніж ті, які Україна має зараз. Це вдарить по добробуту українців. І по-друге, мабуть, усі зі мною погодяться, що Митний союз базується аж ніяк не на митній основі.

В України є краща пропозиція, яка наразі лежить у площині перемовин, — вступ до Європейського Союзу. Я це кажу не тому, що є громадянином ЄС, для України це справді унікальний шанс. Це й нові доступні ринки для експорту українських товарів, це і можливість модернізувати законодавство України та її державні інституції, наблизити їх до європейських норм, це і всебічна допомога, яка надходитиме для того, щоб поліпшити врядування в державі. Це і науковий обмін, і обмін у освітній сфері. В Україні є чудові навчальні заклади. Київський державний університет ім. Шевченка, на мій погляд, — найкращий виш в Україні, він цілком може конкурувати з багатьма європейськими університетами.

Однак для міжнародної спільноти цілком очевидно, що президент Янукович поки що не готовий зробити ті кроки, які сприяли б підписанню угоди про вільну торгівлю з ЄС. Європа наполягає на тому, щоб Україна випустила з в’язниці Юлію Тимошенко, та президент нічого не робить у цьому напрямі. Тож МВФ не підписує нової угоди з Україною. Від Росії теж очікувати нічого, бо Україна відмовляється вступати до Митного союзу. Україна топчеться на місці. У такій складній ситуації цілком можлива девальвація гривні.

Про те, хто «править бал» в українській економіці

— Президент Янукович улітку 2010 року оголосив потужну реформаторську програму. У липні того ж року з’явилася спільна програма з МВФ. Проте реформи не реалізовуються так, як мали б. Ми побачили концентрацію політичної та економічної влади у кількох руках. В руках сім’ї Януковича — міністерства та фінанси, в руках Ахметова — металургія, видобувна промисловість й енергетичний сектор, у руках Фірташа — газ і хімічна промисловість.

Колишня олігархічна модель економіки поступово зникає. Ми бачимо, що багатство зосередилося в одних руках. Ще ми бачимо, що менше податків платять ті, хто має ліпші стосунки з владою. Ми бачимо, що приватизація мала дуже селективний характер. Більшість економічно привабливих об’єктів приватизували за мінімальними цінами. Ми бачимо чимало корупції. Вона превалює у багатьох секторах економіки.

Найпривабливіші сектори економіки взагалі закрито для іноземного капіталу: метал, енергетика, хімічна промисловість, газ. З банківського сектора пішла майже половина іноземних фінансових структур, і ця тенденція триває. А от відкритими для іноземних інвестицій залишаються сільське господарство, харчова промисловість і суміжні сектори. Сільське господарство могло б залучити більше інвестицій, якби скасували мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Бо наразі той мораторій нічого не дає державі, окрім того, що надає величезні переваги певним групам.

Про перспективи української економіки

— У врожайний рік Україна експортує 25 млн тонн зерна, це втричі більше, ніж уся Російська імперія сто років тому (1913 року). Україна могла б ще принаймні вдвічі збільшити виробництво зерна та його експорт у разі належного ефективного землекористування та застосування інноваційних технологій вирощування. Агросектор — найперспективніша галузь української економіки. За останні десять років виробництво кукурудзи збільшилося у 4,5 разу, за виробництвом соняшнику Україна лідирує у світі.

57 % родючої української землі обробляють компанії, 36 % — сімейні господарства. Вважаю, що це і є гарантією соціальної стабільності в Україні, адже саме власна земельна ділянка у разі чого допоможе людям вижити, на ній можна щось вирощувати для себе і на продаж. Дуже потужний економічний чинник — сімейні ферми. Великими агрогосподарствами складно ефективно керувати, гадаю, у майбутньому їхня частка зменшуватиметься на користь невеликих фермерських господарств.

Дуже перспективний сектор — машинобудування. На жаль, Україна не використовує всього свого потенціалу у цьому напрямі. Якби галузь запрацювала на повну силу, Україні не довелося б шукати ринки збуту металу, продавати його за безцінь. Його використовували б для внутрішніх потреб економіки. А вже продукцію машинобудування можна було б експортувати, заробляючи при цьому набагато більше валюти.

Про можливість виходу із ситуації

— Єдиний вихід із цієї складної ситуації — провести економічні реформи. Зазвичай поштовхом до серйозних реформ стає економічна криза. У Скандинавських країнах було здійснено серйозні економічні реформи на початку 90-х років минулого століття, коли в країні панувала фінансова криза і коли люди зрозуміли, що держава перевантажена видатками на соціальні програми через існуючу соціально-орієнтовану політику. Мені сьогодні студенти, яким я читав лекцію в КНУ ім. Шевченка, заперечували: «Та ні, ви щось не те говорите. От у нас же є криза, а ніяких економічних реформ не проводять». Їх немає, бо криза — це необхідна умова, але не єдина. Потрібно ще запроваджувати кардинально інше мислення. А з цим дуже велика проблема. Для початку в Україні потрібно подолати корупцію та встановити верховенство права. Україна могла б у цьому скористатися досвідом країн Європи. Євросоюз добре знає, як це робити. Після об’єднання НДР і ФРН у єдину державу Західна Німеччина експортувала свої підходи до Східної Німеччини, і в такий спосіб вони разом подолали відмінності в плані законності та порядку.

В Україні є зайва зарегульованість економіки, від цієї зарегульованості Україна повинна звільнитися і відкрити свої ринки (не лише аграрний сектор) для іноземного капіталу. Після цього вже можна здійснювати конкретні реформи у конкретних секторах, знижувати державні видатки, реформувати податкову систему. В Україні не найгірша податкова система, якщо дивитися на ставки податків, але їхнє адміністрування є проблемою.

Про те, як подолати корупцію

— Що таке корупція? Це звичайна крадіжка. Згадаймо всі ці «відкоти». Що це, як не крадіжка ресурсів? Звісно, корупцію придумали не в Україні, вона існує і за її межами. Але в Україні вона охоплює всі щаблі влади і сприймається як правила гри. На жаль, Україна має таку правлячу еліту, яка зацікавлена лише у власному збагаченні та зовсім не зацікавлена у розвитку країни. У неї хижацькі підходи до країни. Можновладці роблять те, що хочуть. Серйозною проблемою є те, що їх за це не карають. І в цьому винувата слабка судова система.

На мою думку, зближення з Європейським Союзом допомогло б Україні подолати корупцію. Нові члени ЄС — Польща, Болгарія, Румунія — хоча й були менш корумпованими, ніж Україна, вже мають певні успіхи у подоланні корупції саме завдяки членству в ЄС. Потрібно змінювати підходи до цього питання. Насамперед необхідні політичні зміни, які треба проводити через урни для голосування. І тоді це будуть ефективні зміни. Ми бачимо позитивні приклади подолання корупції у Східній Європі, у Латинській Америці та навіть у Африці, коли демократично обирається уряд, який хоче змінити ситуацію в країні. І після такої зміни уряду настає час реформ.

Я вважаю, що до участі у проведенні реформ потрібно залучити освічену молодь, яка прагне щось змінити на краще у рідній країні. Може, це буде та молодь, яка навчалася за кордоном та бачила успішний досвід розвинених країн. Якщо вірити українському Міносвіти, щороку 20 тис. українських студентів їздять до західних університетів у рамках різних програм обміну.

Як приклад — найнижчий рівень корупції в Естонії, яка була частиною СРСР. Чому естонцям це вдалося? У 90-х роках прем’єр-міністром Естонії був Марті Лаар, якому на той час виповнилося лише 30 років. Він звільнив усю адміністративну верхівку і найняв на роботу молодих людей, які створили нову державну службу. І в інших Балтійських країнах відбулося те саме: з нуля створили і військове відомство, і суди, і поліцію. Так само з нуля створив нову поліцію у Грузії Михаїл Саакашвілі, що дало йому змогу викорінити корупцію у правоохоронній системі. Якщо з нуля створюється якась інституція, є можливість змінити систему. Але, як то кажуть, риба гниє з голови. Для початку треба змінити все керівництво держави. Проте я не можу зрозуміти, чому за такого попиту на нових лідерів у країні немає достатньої кількості пропозицій від таких лідерів.

Думаю, що найкраще можна боротися з корупцією через прозорість. У XVIII сторіччі в моїй рідній Швеції, яка тоді була аристократичною країною, одна з олігархічних партій, що виграла вибори, прийняла закон, в якому говорилося, що вся інформація, крім, звичайно, якоїсь приватної, наприклад, про стан здоров’я людини, має бути публічною. Цей закон було прийнято у 1776 році, від діє і сьогодні. У результаті всі декларації про доходи, всі податкові декларації людей доступні будь-кому. В якомусь містечку місцева газета публікує списки найбагатших людей з переліком їх доходів. І кожен може подивитися, чи живе людина згідно зі своїми офіційними статками.

В Естонії згідно із законом усе листування будь-якого міністерства, кожен документ викладаються на інтернет-сайті, аби кожна людина, що виявить цікавість, могла цей документ побачити. В такій прозорості корупція не виживає. І саме через прозорість можна побудувати довіру народу до влади. Але треба розуміти, що прозорість — це ще не все, це лише початок.

Про Схід і Захід

— Пам’ятаю, майже десять років тому я мав розмову з очільником однієї з українських олігархічних груп. Він казав, що в Україні існує плюралізм думок, і тут ніколи не буде диктатури, бо Схід і Захід будуть вічно ворогувати і контролювати один одного. До того ж, мовляв, є олігархічні групи, які значно сильніші за державу. Якщо подивитися на нинішню ситуацію, стає ясно, що все кардинально змінилося. Проблема Сходу та Заходу все ще існує, а от у іншому... Виявилося, що олігархічні групи не такі вже й сильні з політичної точки зору.

Проблема у тому, що до цього часу політичні процеси в Україні не ґрунтувалися на чіткому національному інтересі. У громадян країн Балтії була дуже сильна національна самосвідомість, там країна не була розділена, і її інтереси домінували у народу. Оцей поділ на Схід і Захід має певні позитивні наслідки, але водночас і дуже багато негативних. Захід, наприклад, утримує Україну від впевненого крокування у бік Росії. Але й Схід утримує країну від вступу до ЄС. Україна через це не розвивається належним чином, вона ослаблена.

Існує думка, що українці дбають лише про власний добробут і не піклуються про загальне благо. З цим треба щось робити, потрібно об’єднати людей в єдиному пориві, зробити з них єдину націю, яка мала би спільні цілі. Я розумію, що це дуже і дуже складно, але це надважливе питання створення нації, її розбудови.



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Новини України


Новини України




    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ