• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України

Прогноз погоди в Україні

Погода в Украине

Racurs.ua

Закон залучення інвестицій: щоб одержати чужі гроші, слід вкласти свої

В еміраті Дубаї створено державний технопарк, що спеціалізується на проектах з опріснення води, переробки нафти та управління природними ресурсами. Компаніям, що реєструються у технопарку, гарантується звільнення від податків на 50 років.

Ми повсякчас чуємо, що українська економіка потерпає від нестачі іноземних інвестицій. Кошти, що залучені нашою економікою за кордоном, на жаль, є кредитами міжнародних фінансових установ і грішми, що вислані нашими заробітчанами своїм сім'ям. Іноземні компанії до нас уже не квапляться. Більше того, іноземний капітал вже кілька років поспіль виходить з України, адже умови для бізнесу несприятливі: нестабільне законодавство, корупція, продажна судова система. Ризиків більше, ніж можна було собі уявити на початку діяльності. Звісно, якби ліквідувати вказані вади, інвестиційний клімат поліпшився б. Але це простіше сказати, ніж зробити, принаймні поки що жодних зрушень у цей бік немає. Фахівці ж стверджують, що є й інші інструменти пом’якшення інвестиційного клімату.

Що ж слід робити для залучення грошей на розвиток економіки? Це питання четверо українських економістів вивчали протягом трьох років. Днями побачив світ плід їх спільної праці — дослідження «Вітчизняна практика та світовий досвід СЕЗ і ТПР». СЕЗ — це спеціальна (вільна) економічна зона, а ТПР — територія пріоритетного розвитку.

За різними оцінками у світі існує від 900 до 3,5 тис. таких територіально-господарських утворень. Це і вільні економічні зони, і території пріоритетного розвитку, і зони підприємництва і партнерства. Тобто деякі законодавчо виділені території, в яких запроваджено особливий режим господарювання задля залучення іноземних інвестицій, розвитку підприємств, орієнтованих на експорт і на імпортозаміщення. Наприклад, такий інструмент як території пріоритетного розвитку успішно застосовується в депресивних регіонах із застарілою промисловістю, там, де потрібно зберегти існуючі або створити нові робочі місця. Мети досягають шляхом модернізації старих або відкриття нових підприємств та через створення нових для даної місцевості видів економічної діяльності.

Україна свого часу вдавалася до такого способу підняття економіки. З 1992 по 2000 рік було створено повну нормативно-правова базу: від закону і концепції державної політики до низки підзаконнних актів. Першу експериментальну зону «Сиваш» було відкрито у 1995 році. З 1998-го по 2000 рік в Україні було створено 11 СЕЗ, у дев'яти областях існували ТПР. До 2004 року на цих територіях активно розвивалися 632 інвестиційних проекти загальною вартістю 5 млрд дол., чверть з яких становили саме іноземні інвестиції. Експерти відмічали високу інноваційну активність підприємств, що були задіяні в СЕЗ і ТПР, та на 10–15 % вищий за середній по країні рівень зарплат. Темпи зростання середньомісячної зарплати становили 120 % на рік, випереджаючи загальнонаціональне підвищення платні.

Протягом 2000–2004 років у цих територіальних зонах створено 173 928 робочих місць, а щорічні темпи зростання зайнятості становили 160 %. Усі бюджетні відрахування, хоча й пільгові, робилися вчасно. Так, по загальнонаціональній мережі за цей період до бюджетів та державних цільових фондів надійшло коштів на суму 3 млрд 465,3 млн грн (з яких 1 млрд 354,6 млн грн до державних цільових фондів). Нарощування темпів надходжень до бюджету становило за весь період 136 %, із щорічним приростом 6 тис. грн на одного зайнятого. Щорічне зростання відрахувань до державних цільових фондів становило в середньому 3,27 тис. грн на одного зайнятого. Тобто щорічний приріст до бюджетів та державних цільових фондів становив в цілому 9,3 тис. грн на одного зайнятого. Коефіцієнт бюджетної ефективності валової доданої вартості (ВДВ) в середньому становив 0,49, тобто на одну гривню надходжень до бюджетів та фондів ВДВ зростала на 0,49 коп.

Загальний обсяг реалізованої продукції цих підприємств за період з 2000 по 2004 рік склав 51 млрд грн. Більшу частину продукції було сертифіковано за міжнародними стандартами якості ISO 9000 та ISO 14000.

70,5 % виробленої продукції реалізовувалося на внутрішньому ринку, більше половини — на внутрішньообласних ринках. Інша частка продукції експортувалася, причому основні ринки збуту були поза межами СНД.

Сальдо експортно-імпортних операцій у ті роки було позитивним, зовнішньоторгівельний оборот становив 5 млрд дол.

Ці дані навела Олена Чмир, доктор економічних наук, професор, заступник директора Науково-дослідного економічного інституту Мінекономрозвитку, яка вважає, що такий інструмент як вільна економічна зона ще не вичерпав себе і може бути використаний у вітчизняній господарській практиці.

«На жаль, 2004 рік став останнім роком активного розвитку територіально-господарських утворень, було прийнято рішення про призупинення пільгового режиму. Ті державні гарантії, які захищали інтереси інвесторів, були порушені. Адже зони створювалися на період від 20 до 60 років, і законодавець гарантував незмінність пільгового режиму. Звісно, ці зони продовжували існувати. Та інтерес інвесторів та підприємців до них почав згасати. Уже задіяні підприємства продовжили працювати, але ті, що були на стадії проектів, так і не з'явилися на світ . І у подальшому інвестиції до цих зон не надходили», розповідає Олена Сергіївна.

Що стало причиною призупинення пільгового режиму? Невже потреба у поповненні бюджетів та фондів була такою нагальною, що держава вирішила пожертвувати перспективою залучення іноземних інвестицій? І так, і ні. Аналітики кажуть, що повз око держави не промайнули і негативні наслідки введення СЕЗ та ТПР. До них можна віднести невиконання суб'єктами господарювання взятих на себе зобов'язань щодо залучення інвестицій, розвитку виробництва, створення та збереження робочих місць, а також недосягнення заявленого соціально-економічного ефекту. А головне — одразу почалися зловживання при ввезенні товарів в Україну (нагадаємо, що пільги з ввізного мита були основними у структурі отриманих підприємствами преференцій). Як декларувалося, ці товари потрібні були підприємствам для реалізації інвестиційних проектів, та як вони використовувалися, можна здогадатися.

«Справді, зловживання були, але вони не мали системного характеру, запевняє Олена Чмир. — Ці проблеми можна було вирішити. Не слід було ставити хрест на всій системі».

Володимир Панченко, директор Інституту перспективних досліджень, кандидат історичних наук, розповів про те, чому нам не вдалося застосувати у себе в країні успішний міжнародний досвід: «За кордоном у таких спеціальних зонах пільги надаються лише іноземним компаніям, які позбавляються обмежень, що їх мають місцеві компанії. Це є нормою.. Звісно, уряди всіх держав побоюються якихось преференцій для окремих суб'єктів господарювання, бо вважається, що це може порушити загальну конкуренцію, що призведе до негативних економічних наслідків. Але можна застосовувати спеціальні режими таким чином, щоб не порушувалася конкуренція. Варто звернутися до позитивного досвіду Китаю, Туреччини, ОАЕ та інших країн, де СЕЗ дуже ефективні».

З чого, наприклад, почалося китайське економічне диво? З чотирьох СЕЗ. Нині у КНР існує п'ять СЕЗ, 54 зони техніко-економічного розвитку (у тому числі п'ять технопарків), а також 53 зони освоєних нових і високих технологій. Іноземним компаніям було надано можливість працювати без сплати усіх податків 3-5 і більше років. Також їм надавався спеціальний доступ до кредитів. Особливо тим компаніям, які передавали новоствореним китайським «дочкам» частину технологій. Як зараз почувається китайська економіка, що починалася з елементарних складальних виробництв, відомо. Тепер США вимушені виводити частину підприємств з Азії, щоби зберегти свій технологічний рівень, свої ноу-хау.

В ОАЕ, розуміючи, що нафта колись закінчиться, а більше нічого цінного запропонувати світові Емірати не зможуть, почали створювати у пустелі СЕЗ. Зробили чудову дорогу, нарізали пустелю Джебель-Алі на шматки і почали роздавати ці майданчики іноземним компаніям під складальні та перепакувальні виробництва. Надали компаніям можливість залучення 100-відсоткового іноземного капіталу (на інших територіях ОАЕ частка іноземного капіталу обмежується 50 %). СЕЗ Джебель-Алі — одна з найбільших у світі, на території 48 кв. км розташовано понад 6400 іноземних компаній.

Іноземцям лишень заборонили торгувати своєю продукцією всередині країни. Та це й не було для них принциповим питанням, адже внутрішній ринок ОАЕ замалий. Головне, що через ОАЕ іноземці отримали доступ до ринків усього Близького Сходу.

20 років потому ОАЕ доросли до власних високотехнологічних галузей. В еміраті Дубаї створено державний технопарк, що спеціалізується на проектах з опріснення води, переробки нафти та управління природними ресурсами. Компаніям, що реєструються у технопарку, гарантується звільнення від податків на 50 років. В еміраті Абу-Дабі реалізується проект «Масдар Сіті», спрямований на розвиток екологічно чистої енергетики. В ньому беруть участь провідні світові компанії. Очікується, що загальний обсяг інвестицій перевищить 20 млрд дол.

У Турецькій республіці до іноземних компаній, як і до місцевих, застосовувалося чимало обмежень. Зокрема, щодо кількості та якості найманих працівників і частки іноземного капіталу. У 1985 році такі обмеження було знято з іноземних компаній, яких запрошували у щойно створені СЕЗ. Компаніям дозволили мати 100-відсотковий іноземний капітал і наймати на роботу іноземних фахівців та управлінців. Законодавчо на цих територіях заборонили страйки терміном на 10 років з моменту початку діяльності, щоб гарантувати іноземним компаніям стабільність роботи. Було мінімізовано всі бюрократичні процедури.

Згідно з турецьким законодавством місцеві адміністрації не мають права втручатися в діяльність зон. Товари, що ввозяться до СЕЗ, не обкладаються податками і зборами. Закони щодо контролю цін і якості товарів та послуг, які застосовуються у інших районах країни, у СЕЗ не діють. Прибутки, отримані в СЕЗ та реінвестовані у подальше розширення виробництва, звільняються від усіх податків. Вони можуть бути вільно переказані до будь-якої країни. Як засіб платежу у СЕЗ може використовуватися будь-яка вільно конвертована валюта.

На відміну від більшості інших країн, Туреччина дозволила іноземним компаніям, що базуються у СЕЗ, торгувати всередині країни. При цьому до них застосовується звичайне зовнішньоторгівельне регулювання. Всередині країни реалізується третина вироблених у СЕЗ або імпортованих через них продуктів.

«Я є серйозним противником того, щобпродукція із СЕЗ потрапляла на внутрішній ринок України, як це було раніше. Це дестабілізує економіку. Але Турецька республіка показала нам, як це зробити з розумом і користю для економіки. Та, на моє переконання, краще застосовувати СЕЗ для експортних цілей, бо кожен долар, вкладений як інвестиція у СЕЗ в експортно-орієнтоване виробництво, на долар збільшує ВВП», веде далі Володимир Панченко.

Головною помилкою України при створенні СЕЗ та ТПР, на думку пана Панченка, є те, що в нас ці поняття сплуталися, а в світовій практиці вони чітко розмежовані.

Юрій Гусєв, кандидат економічних наук, говорить, що Україна не просто може, а має запровадити СЕЗ, але за кількох важливих умов: чітко контрольована і прозора система, обмежена кількість територій і жорстка їх спеціалізація. Він, спільно зі своїми колегами проаналізувавши стан вітчизняної економіки, пропонує впровадити три нові експортно-орієнтовані зони: у Закарпатській області (зона вільної торгівлі з ЄС), у Харкові (науково-технологічна зона) та зона порто-франко в Одесі.

«Щодо доцільності створення таких точкових зон розвитку і пільгових режимів, можу сказати: краще мати 20 % від тисячі ніж 100 % від нуля», впевнений пан Гусєв.

Але треба зважати й на негативний досвід. І не тільки власний. Чому, наприклад, «китайське диво» не вдалося повторити Польщі?

«У Китаї до створення СЕЗ держава підійшла з усією відповідальністю. Було вкладено чималі державні кошти в інфраструктуру. Збудували аеропорти, підвели залізниці, автомобільні дороги. Коли усе було готове — запросили інвесторів. Поляки теж хотіли залучити іноземні кошти і заявили про відкриття СЕЗ. Але — формально. Бо ніяких реальних дій для цього не зробили. От до них і не прийшли інвестиції. Ми йшли по тому ж шляху: не вкладаючи жодної копійки, хотіли отримати іноземний капітал, сподівалися на ентузіазм закордонних і місцевих інвесторів», — розповідає доктор економічних наук, професор Василь Пила.

«СЕЗ створюють передумови для точкового розвитку економіки. Якщо в нас немає змоги змінити одразу весь бізнес-клімат країни, давайте для початку змінимо його хоча б в окремо взятій зоні. Якщо буде позитивний результат, поширимо цей досвід далі», — резюмує Володимир Панченко.


Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Прогноз погоди в Україні

Погода в Украине




    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ