субота, 30 липня 2016

Racurs.ua

Суддя ледве відстояв право виносити виправдувальні вироки Прецедент

На засіданні Вищої ради юстиції 22 жовтня заступник генпрокурора наполягав на звільненні судді за низку виправдувальних вироків. Суддя Подільського райсуду столиці тримав облогу протягом двох років.

Останнє засідання Вищої ради юстиції (ВРЮ) оголило давню проблему: прокуратура всіма доступними засобами намагається впливати на суддів і на винесення ними рішень, використовуючи всі існуючі в державі механізми для розправи над тими, хто має сміливість не погоджуватися з позицією обвинувачення.

Характерно, що на засіданні 22 жовтня рада розглянула шість пропозицій про звільнення суддів — усі перевірки було проведено прокурорами, членами ради, свідчить сайт ВРЮ. Прокуратура традиційно є однією з найактивніших складових Вищої ради юстиції. Саме її представники формують частину складу кадрового суддівського органу й досі, незважаючи на зміну законодавства, намагаються використовувати дві свої офіційні вакансії у ВРЮ, щоби впливати на суддів і суди. Не кажучи вже про те, що, призначаючи в такі органи — у ВРЮ, ВККСУ, КСУ або ж інші — своїх представників, влада воліє спиратися на відданих режиму співробітників правоохоронних органів і спецслужб. Можливо, тому всупереч радянському підходу до статусу прокуратури (як окремого органу держави, а не складової судової системи) суддями Конституційного суду України можуть ставати колишні прокурори, а до ВРЮ прокурори можуть потрапляти в результаті прийняття відповідних указів президентом та іншими суб’єктами, розширюючи сферу впливу «ока государева» на судову владу.

Прокурорське лобі у Вищій раді юстиції залишається досить сильним і активним.

Цього разу автором пропозиції про звільнення С. Ноздрякова з посади судді Подільського райсуду столиці був заступник генерального прокурора Михайло Гаврилюк. «Суддя Ноздряков при здійсненні правосуддя в кримінальних справах не раз допускав порушення кримінального та кримінально-процесуального законодавства, виніс низку незаконних судових рішень, скасованих апеляційною інстанцією», — заявив М. Гаврилюк.

До речі, словосполучення «незаконне судове рішення» з вуст прокурорів-апелянтів завжди насторожувало автора цих рядків. Адже якщо законом передбачено чіткий механізм оскарження рішень судів, то чому прокуратура, бажаючи оскаржити у вищому суді рішення суду, завжди називає рішення, яке їй не подобається, незаконним? А якщо воно незаконне, то чому судді, які винесли його, все ще залишаються на робочих місцях?

Судді було пред’явлено претензії у конкретних кримінальних справах (цитати з виступу М. Гаврилюка):

«зокрема, за обвинуваченням гр. Ш. (прізвища приховані автором. — Ред.) у заволодінні коштами громадян-інвесторів житлового будинку в розмірі 1 млн грн суддею безпідставно було змінено обвинувачення (виділено нами. — Ред.) ...незаконний вирок скасовано, а за результатами нового судового розгляду Подільським районним судом м. Києва в іншому складі громадянина Ш. було засуджено до восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна, і вирок набув законної сили»;

«суддею також необґрунтовано винесено виправдувальний вирок за обвинуваченням гр. А. у незаконному носінні мисливської вогнепальної зброї. Апеляційним судом вирок скасовано, за результатами нового розгляду підсудного засуджено до 3,5 року позбавлення волі за незаконне поводження з боєприпасами, вирок набув чинності»;

«відносно посадових осіб енергетичної регіональної митниці громадян В. та Ж., які отримали хабар у розмірі понад 94 тис. грн, суддею застосовано занадто м’яке покарання із застосуванням статті 75, вирок також скасовано»;

«суддею винесено вироки щодо засуджених за крадіжку громадян Грузії Д. і В. та призначено занадто м’яке покарання із застосуванням статті 75, до набуття вироком чинності суддею було змінено запобіжний захід із взяття під варту на підписку про невиїзд. Це призвело до неможливості апеляційним судом винести вирок, засуджених були оголошено в розшук, після затримання гр. В. засуджено до реального запобіжного заходу, а гр. Д. шукають досі»;

«суддею також незаконно скасовані постанови слідчих міліції про порушення кримінальної справи щодо гр. Б і К. з одночасною відмовою в їх порушенні, що виходило за межі повноважень судді. Суддя на цій стадії процесу допустив надмірну оцінку доказів. Апеляційним судом м. Києва незаконні постанови скасовано, за результатами судового розгляду постанови слідчих органів залишено без змін. Розслідування триває»;

«суддею необґрунтовано, ще до закінчення судового розгляду, без повного і об’єктивного дослідження доказів, кримінальну справу стосовно гр. Л. у вчиненні грабежу направлено на додаткове розслідування, незаконну постанову апеляційним судом скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд, який триває».

«Я вважаю, що системне порушення суддею С. Ноздряковим закону викликає обґрунтовані сумніви в його об’єктивності та неупередженості, що свідчить про порушення ним присяги судді», — підсумував заступник генерального прокурора.

Проте на всі гучні звинувачення прокурора у судді були свої аргументи.

На початку виступу С. Ноздряков нагадав заступнику генпрокурора про те, що Закон України «Про Вищу раду юстиції» не передбачає такого складу порушення присяги як скасування вироку суду.

«Я вважаю, що працював сумлінно, а порушення присяги з мого боку не було, — сказав на засіданні ВРЮ суддя. — Пропозиція М. Гаврилюка ґрунтується на скасованих вироках і постановах. Як відомо, це не є підставою до дисциплінарної відповідальності. По-друге, подання на проведення перевірки було внесено до ВРЮ прокуратурою м. Києва, а вже через кілька місяців до закону про Вищу раду юстиції було внесено зміни, згідно з якими зробити це вже неможливо».

До слова, у 2012 році до закону про Вищу раду юстиції було внесено зміни з метою обмежити вплив прокурорів на суддів. У доповненні до статті 25 зазначається, що за зверненням органів прокуратури перевірка відомостей про порушення суддею присяги, допущені при розгляді судової справи, в якій брав участь прокурор, здійснюється тільки в тому разі, якщо така судова справа не перебуває у провадженні суду будь-якої інстанції. Або якщо встановлений процесуальним законом строк подання апеляційної чи касаційної скарги закінчився. Перевірка таких відомостей не може бути доручена члену Вищої ради юстиції, який є або був прокурором на момент призначення членом ВРЮ. І одне, і друге застереження закону прокурори вирішили проігнорувати. З іншого боку, у Вищій раді юстиції, схоже, ніхто й не намагався переглянути незавершені на момент внесення змін до законодавства, так би мовити, «прокурорські» перевірки.

За словами судді С. Ноздрякова, через цю перевірку він уже два роки не може здійснювати правосуддя, тому що в нього закінчився п’ятирічний термін перебування на посаді судді. Очікуючи результатів прокурорсько-судових розглядів, Вища кваліфікаційна комісія суддів України не вносить до парламенту рекомендацію про його обрання безстроково. Таким чином, статус у судді зберігається, а реальної суддівської роботи немає.

Позиція ВККСУ в цьому питанні досить показова, адже комісія й сама могла покарати суддю або внести подання про його звільнення у зв’язку із закінченням п’ятирічного терміну перебування на посаді. Але вона залишила вирішення питання Вищій раді юстиції, не реагуючи взагалі.

По суті зауважень суддя С. Ноздряков був не менш красномовний, ніж прокурор.

Приміром, щодо звинувачення у перекваліфікації вироку він нагадав про доводи пленуму Верховного суду України про призначення судами кримінального покарання, згідно з яким суд може перекваліфікувати дії підсудного на менш тяжкий злочин, якщо це не порушує права на захист і не погіршує становища засудженого.

«Я скористався своїм правом, тому що прокурор, маючи всі підстави для зміни обвинувачення, цим не скористався, — сказав суддя. — Що суд повинен робити: йти на повідку у прокурора чи виносити виправдувальний вирок? Ви всі розумієте, за тих обставин, при старому КПК я не міг цього зробити».

«Мені кажуть, що я безпідставно виніс обвинувальний вирок відносно гр. А., але я й сьогодні вважаю, що вчинив справедливо і правильно», — зазначив суддя. З його слів, подальшим засудженням цього хлопця система суттєво і негативно вплинула на його долю. «Інший суд засудив його до двох років позбавлення волі, — уточнив суддя, — він відбув це покарання, але не повністю. Йому відразу ж замінили покарання на більш м’яке». Це наштовхує на думку, що вирок було винесено заради вироку, тобто виключно заради честі прокурорського мундира в її сучасному розумінні.

У відповідь на звинувачення в тому, що він необґрунтовано звільнив з-під варти одного з двох підсудних у справі про хабар — гр. В., суддя Ноздряков зазначив, що якби він цього не зробив тоді, в 2010 році, то станом на сьогодні людина сиділа би в СІЗО вже четвертий рік. Адже розгляд справи все ще не завершено. «Один із підсудних перебував під вартою, інший на підписці про невиїзд, стаття одна й та сама. Де була прокуратура, коли розглядалося питання про обрання запобіжного заходу для двох підозрюваних? Де справедливість? — поставив мовчазному залу риторичне запитання суддя. — Вважаю, що я все зробив правильно».

Щодо звільнення з-під варти гр. Л. суддя зазначив, що ця людина на момент суду перебувала під вартою три роки, і вже на початку процесу суддя зрозумів, що «справу треба направляти на додаткове розслідування, там були кричущі факти порушення процесуального законодавства». Зі слів С. Ноздрякова, інший суддя після скасування постанови ухвалив таке саме рішення на тих же підставах, а потім і третій суддя відправив цю справу на додаткове розслідування.

Під час обговорення стало відомо, що суддю, підозрюваного в порушенні присяги, після скасування численних вироків апеляцією кілька разів відправляли на курси підвищення кваліфікації, але він усе одно залишився при своїй думці.

Хід обговорення несподівано змінив член ВРЮ, радник президента Андрій Портнов, звернувшись із запитанням не до судді, а до заступника генерального прокурора.

«У мене запитання до доповідача. Хочу висловити свою точку зору. Ось, шановний Михайле Івановичу, хочу сказати: останні в країні зміни до законів саме у зв’язку з цією проблемою і були пов’язані з тим, щоб прокурор, по-перше, не мав права вносити щодо суддів пропозиції про звільнення з посади, пропозиції про дисциплінарні стягнення, бо це інституційний конфлікт, — сказав А. Портнов. — Я б, чесно, на вашому місці не розглядав і не доповідав. Так, справді, це було за старим законом, і ви як заступник генпрокурора докладаєте це. Але основні питання перевірки — це винесення виправдувальних вироків і звільнення людей з-під варти».

Заступник генпрокурора натяку не зрозумів, адже у нього є свій начальник — генеральний прокурор, який має право запитати за всією суворістю закону про погіршення статистичних показників, програні прокуратурою справи, не підтримані судом обвинувальні вироки та інші важливі складові аж ніяк не розвитку правової держави, а кар’єрного зростання середньостатистичного прокурора.

«Я хочу вас проінформувати ще раз, — наполягав на своєму А. Портнов, — це державна політика. Саме в цьому і полягає державна політика, щоб судді могли ухвалювати виправдувальні вироки, щоб судді могли звільняти людей з-під варти тоді, коли вони це вважають за потрібне робити. У цьому зв’язку питання-пропозиція до вас. Чи не вважаєте ви зараз, після того, як власне новий закон (щодо прав прокурорів) діє, і прокурори позбавлені права ініціювати пропозиції, що це очевидний конфлікт між судом і прокурором: суддя не задовольнив офіційної сторони обвинувачення? Адже є й інші інструменти, щоб стосовно судді прийняти рішення».

Незважаючи на те, що заступник генерального прокурора з питанням-пропозицією радника президента не погодився, після кімнати для нарад члени ВРЮ прийняли однозначне і важливе для судової влади рішення, яке оголосив голова ВРЮ Олександр Лавринович: «Пропозицію не підтримано!».

Не можна виключити, що утриматися на посаді судді випало лише завдяки тому, що його інтереси збіглися з незадекларованою лінією реформ та інтересами впливового радника президента, який особисто лобіює певний формат реформування прокуратури. Втім, нехай навіть завдяки суто політичним резонам, судді дістали хоч і локальну, але дуже важливу перемогу. Залишається сподіватися, що казус судді С. Ноздрякова стане важливим прецедентом для судової влади, що переживає не найкращі свої часи.

  


Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Статті за темою: суди, судді, ВРЮ, Лавринович
Версія для друку



НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ










НОВИНИ ПАРТНЕРІВ