п'ятниця, 29 липня 2016

Racurs.ua

Дефолт буде, але не зараз, — президент Асоціації українських банків

«Кредит у 2014 році хочуть взяти, щоб віддати старий борг. Це лише відстрочка краху боргової піраміди», — вважає Олександр Сугоняко.

— Олександре Анатолійовичу, виступаючи на різних конференціях, ви часто згадуєте про можливий дефолт України. На чому ґрунтуються ваші висловлювання?

— Порівняймо кілька відрізків часу. Найвищий темп зростання запозичень спостерігався з 2007-го по 2010 рік, коли державний і гарантований державою борг збільшився з 14 млрд дол. до 42 млрд. Якщо порівнювати з докризовим 2008 роком, то борг зріс із 24,6 млрд дол. до 69,06 млрд доларів на 30 вересня 2013 року.

Тепер порівняймо: з 2008 року держборг збільшився майже втричі, а ВВП впав на 5%. Питається, за рахунок чого віддавати, якщо економіка падає, отже, надходжень стає менше? Зрозуміло, що в такій ситуації інших джерел обслуговування боргу, крім запозичень, немає. Якщо подивитися за більший відрізок часу, з 1995 року, то реальний ВВП зріс у 1,45 разу, а заробітна плата — в 3,45 разу. Ми бачимо, що зарплата підвищувалася стрімкіше, ніж ВВП. Фактично країна живе в борг. Якщо сьогодні людина і країна живуть краще, ніж працюють, то настане час, коли вони житимуть гірше, ніж працюють. Причому, що більший розрив спочатку, то сильнішим він виявиться після обвалу.

Те, що дефолт буде, — 100%. Запитання лише: коли?

 

ФотоОлександр Сугоняко, президент Асоціації українських банків  

— А якщо МВФ дасть грошей?

— Це означає, що дефолт буде відстрочено, а глибина падіння країни буде більшою.

— Наскільки реальний дефолт у найближчі роки?

— Оголосити дефолт до 2015 року — занадто великі політичні ризики для влади. Обслуговування боргу перед виборами — принципове питання. Але де брати гроші? Бюджет порожній. Якщо порушити зобов’язання зараз, ніхто капітали в Україну заводити не буде. У борг теж не даватимуть, з Міжнародним валютним фондом і так не в ладах. А виконувати всі вимоги МВФ — це втрачати обличчя перед виборцями.

— Ви підтримуєте уряд у тому, щоб він продовжував практику останніх років не брати грошей у МВФ? Або, точніше, не йти у них на повідку?

— Однозначної відповіді у мене немає, дивлячись як використовувати гроші. Якщо завдяки кредитам можна поліпшити систему організації праці, підвищити конкурентоспроможність нашої продукції на зарубіжних ринках, підвищити зайнятість населення, впровадити інфраструктурні проекти, які сприятимуть розвитку економіки, то це добре. Тоді з’являються процеси, які генеруватимуть прибуток (прямо чи опосередковано), і зрозумілим є джерело погашення взятих зобов’язань.

Однак у нас відбуваються зовсім інші речі. Кредит у 2014 році хочуть взяти, щоб віддати старий борг. Де ж тут розвиток? Це лише відстрочка краху боргової піраміди. Деякі експерти стверджують, що за показником відношення боргу до ВВП Україна перебуває в нормальних межах, до 60%. Я скажу, що це нісенітниця. Приріст запозичень відбувся так стрімко за кілька років, що борговий зашморг уже дуже сильно відчувається. Адже борги збільшилися майже втричі, а доходи пропорційно не підвищувалися. Економіка падає, відновити рівень хоча б 2008 року не вдалося! Щоб поповнився бюджет, на чільне місце економічної політики держави слід було поставити роботу із зростання зайнятості, піднесення виробництва, реалізації продукції: підвищення її конкурентоспроможності на зарубіжних ринках і розвитку внутрішнього ринку споживання вітчизняних товарів. Інакше за рахунок чого віддавати? Або набирати нові борги, або витрачати золотовалютні резерви. МВФ давно не кредитує, уряд вимушено позичав на внутрішньому ринку під різні інструменти, в гривні та валюті. Але боргове навантаження на бюджет гальмує економіку, з якої вилучаються кошти і спрямовуються на обслуговування суверенного боргу.

На жаль, економічна політика в країні така, що економікою країни не займаються. Цілі плутають із засобами. Не можуть бути метою економічної політики курс національної валюти та інфляція. Це не цілі, це інструменти економічної політики. А метою є розвиток економіки, підвищення зайнятості населення, його доходів. І на базі цього — збільшення доходів бюджету.

— Якщо дивится на приведені дати, найбільше боргів узяв уряд Юлії Тимошенко?

— В абсолютних величинах приріст приблизно однаковий — 27–28 млрд дол., а у відносних темпи запозичень уряду Миколи Азарова удвічі нижчі. З 2007-го по 2010 рік був стрибок за цією статтею в три рази. З 2010-го по осінь 2013 року — в 1,6 разу.

Днями в пресі обговорювався проект нового бюджету. У ньому уряд планує позичити в МВФ у 2014 році 15 млрд дол., щоб ними ж розрахуватися за старими боргами. І ще 1,2 млрд дол. під держгарантії. Ймовірно, лише ця сума піде на якісь проекти.

— Судячи з ваших висловлювань, дефолт буде, але не зараз?

— Оголосити дефолт — це визнати своє банкрутство, порушити взяті зобов’язання, що тотожне політичній смерті. Я вважаю, що нинішня влада робитиме все для того, щоб платити зовнішнім кредиторам за будь-яких обставин. Домовлятиметься, перепозичатиме, щоб віддати, але платити. Не в характері нинішніх можновладців визнати помилки обіцяних економічних реформ (як, утім, і попередніх. — Авт.). Але існує проблема, коли борги з кожним роком накопичуються. І кожен наступний уряд теж змушений буде позичати знову, щоб розплачуватися за старими кредитами. Це фінансова піраміда, і складно передбачити, коли настане стан неплатоспроможності. Хоча приклад в історії України вже був.

Згадаймо 1998 рік. Кабінет міністрів приймає постанову про конвертацію внутрішнього боргу. Оголошується, що зовнішні кредитори не постраждають, всі виплати їм залишаються в силі. Зовнішніх кредиторів бояться. Внутрішнім інвесторам пропонують обміняти існуючі боргові облігації на нові, випуску 1998 року, так звані конверсійні, з погашенням через п’ять років. Це означало, що перша п’ятірка українських банків, крім Промінвестбанку, — ляжуть, в тому числі і державні банки, що мали великі портфелі держпаперів.

Тоді Асоціація українських банків була єдиною структурою, яка не погодилася з цією постановою. Пам’ятаю, в п’ятницю уряд прийняв постанову, перший заступник голови НБУ Володимир Стельмах її завізував. Ми працювали в суботу, неділю та понеділок у Національному банку. Увечері в понеділок у мене відбулася телефонна розмова з прем’єр-міністром В. Пустовойтенком, а наступного дня у нас уже пройшла зустріч із керівництвом Кабміну. Нам вдалося їх переконати, щоб внесли зміни до постанови і вписали добровільність конверсії.

З повідомлення прес-служби Кабміну:

«Конверсійні облігації 1998 року випуску мають номінал 100 гривень і фіксовані терміни погашення через 36, 42, 48, 54, 60 і 66 місяців. Дохідність конверсійних облігацій в перші 12 місяців обігу встановлено в розмірі 40% річних. Надалі вони матимуть плаваючу дохідність, прив’язану до дохідності 6-місячних облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) плюс 1 процент річних. Власникам (резидентам і нерезидентам) ОВДП 1997–1998 рр. випуску надано право добровільно обміняти їх за номіналом на конверсійні облігації, що випускаються в обіг».

— Багато знайшлося «добровольців» на обмін облігацій?

— Від загального обсягу ОВДП на конверсію пішло не більш як 5%. За ними виплати здійснювалися до п’яти років. За іншими уряд розплатився вчасно. Завдяки нашій позиції, в першу чергу.

— За рахунок яких грошей?

— Тоді відбулася сильна девальвація, курс після цих подій стрибнув із 1,9 до 3,4 грн за долар. Банки втратили майже половину капіталу в доларовому еквіваленті. Така була плата за виплати.

Криза 1998 року в Україні вибухнула на тлі дефолту Росії за короткостроковими державними облігаціями, коли 17 серпня Москва не змогла виплачувати за вибудуваною ними пірамідою боргів. У результаті в чотири рази обвалився курс рубля. Якийсь час влада України ще стверджувала, що нас це не зачепить, але через тиждень здалася. Тоді й було терміново підготовлено згадану конверсійну постанову. З низкою іноземних інвесторів домовилися про відстрочку, деяких українських «нагнули» на відстрочку щодо виплати відсотків. Завдяки цьому дефолту вдалося уникнути.

— Останніми роками змінилася структура запозичень, збільшилася частка внутрішніх інвесторів. Які ризики для них у разі різних сценаріїв дефолту?

— Внутрішні інвестори постраждають у першу чергу. Приклади були в Росії та Україні в 1998 році. До кризи на внутрішні позики припадало близько 30% від загальної суми, нині — майже половина. Така зміна структури пояснюється кількома причинами. Найбільший кредитор — МВФ уже кілька років як призупинив виділення коштів за програмою stand-by. Низький суверенний рейтинг не сприяє залученню дешевих грошей, та й самі такі процедури недешеві. Залишається внутрішній ринок, з якого і залучалися як валютні, так і гривневі позики під різні інструменти. До того ж тут простіше когось «нагнути», щоб купили, коли дуже потрібно. Ми все це вже проходили в 1998 році. Від повторення не застраховані.

Сьогодні в економіці склалася не найкраща ситуація.

За 2013 рік, за нашими підрахунками, ВВП знизиться не менш як на 0,4%. За останні півтора-два роки НБУ витрачено близько 13 млрд дол. з резервів. Це рівнозначно вилученню понад 100 млрд грн з економіки. Що в результаті отримали: грошей немає, нульова інфляція, мінусовий ВВП. Гривня дорога, кредитні ставки 20–30–35%.

Що тут казати, коли один із найкращих банкірів заявляє: якщо ми нічого не зробимо з депозитними ставками в бік їх зменшення, то наступний рік він не переживе.

— Чому?

— Тому що вартість пасивів дуже висока, а кредитувати нікого.

— Так і у вашого гарного банкіра вартість активів теж не маленька?

— Так. Але в його портфелі 30% кредитів — погані, не працюючі. Це наслідки кризи. Адже останні роки, якщо проаналізувати, реального кредитування майже немає. За статистикою АУБ, за дев’ять місяців 2013 року половину приросту кредитного портфеля дав лише один банк, який фінансує певних клієнтів. І це не державний банк.

— Яка поточна ситуація на грошовому ринку?

— Увесь 2013 рік інфляція тримається на нулі. У бюджеті закладено планову цифру 4,8%. Напевно, можна було б гойднути інфляцію (надрукувати грошей) у цих рамках. Інша річ, що вона розраховувалася виходячи з планових темпів зростання ВВП у 3,5%. На жаль, ніякого підйому економіки не зафіксовано. МВФ прогнозує 0% зростання ВВП України в 2013 році, Світовий банк — 0,1%, аудиторська компанія Ernst & Young — 0,1%. Роком раніше їхні прогнози були більш обнадійливими. Не такими оптимістичними, як у нашого уряду, але теж близько 3%.

Залишок на єдиному рахунку Держказначейства на 1 листопада 2013 року становив 410 млн грн, що в чотири рази менше, ніж на ту саму дату торік. Грошей у бюджеті немає. Слід звернути увагу і на нещодавню заяву міжнародного рейтингового агентства Fitch, де експерти прогнозують можливість зниження золотовалютних резервів України з нинішніх 20,6 млрд дол. до 17 млрд на кінець 2013 року і до 13 млрд дол. — у 2014-му. Чому так відбувається, ми вже обговорювали.

  


Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ










НОВИНИ ПАРТНЕРІВ