• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Альтернативний «євромайдан» від Партії регіонів

29 листопада Партія регіонів організувала черговий мітинг під девізом «Будуємо Європу в Україні» на Європейській площі. «Ракурс» вирішив роздивитися цей альтернативний «євромайдан» зблизька.

29 листопада, на другий день Вільнюського саміту, коли очевидне стало явним і Янукович поїхав з Литви, не залишивши лідерам ЄС свого автографу, Партія регіонів організувала мітинг на Європейській площі. Площа вже декілька днів стояла порожньою після того, як опозиція прибрала звідти свою сцену і спустила прапори, оголосивши про приєднання до «євромайдану» на Майдані Незалежності. Партія регіонів натомість прапорів не пошкодувала: на мітингу їх було ледь не стільки ж, скільки людей.

Визнаю, що на оглядини мітингу на Європейській площі я довго збиралася з духом, бо за кілька хвилин до мого виходу з кафе на Майдані Незалежності, яке стало на ці дні моїм робочим місцем, стало відомо, що в Маріїнському парку, де начебто було місце збору для учасників мітингу ПР, побили журналістів «Громадського телебачення». Тож тепер моє посвідчення журналіста на грудях, для якого я завбачливо купила вранці бейдж (на випадок, якщо потраплю в гарячу точку), не додавало мені впевненості, а навпаки — змушувало почуватися легкою мішенню. Але не піти я не могла, та й про «майдан» розповідають, напевно, багато страшного, просто на Майдані Незалежності цього не чути.

З початком мітингу на Європейській площі рух транспорту перекрили не тільки на ній, а й на частині Хрещатика, що веде з площі до Майдану. Пригадую, що коли біля Українського дому був мітинг опозиції, від машин звільняли тільки частину площі. Мітингувальників видно ще здалеку — над їхніми головами колихається море прапорів.

Підійшовши ближче, чую музику, що лунає зі сцени: білявка з мікрофоном співає якусь запальну пісню про Україну. Доспівавши до кінця, співачка звертається з запитанням до загалу: «Яка країна найкраща на землі? Давайте всі разом: У-кра-ї-на». Не всі, але багато хто з людей підхоплює.

Щойно ступивши в лави мітингувальників, я опиняюсь під прицілом уважних поглядів. Окрім бейджа на грудях, мене видає те, що я пересуваюсь — усі решта стоять на місці. Тут немає безперервного бродіння, як на Майдані, де весь час треба маневрувати в натовпі, який нагадує рій. На Європейській ніхто не прогулюється, усі стоять групками зі своїми прапорами, дуже багато людей у жилетах з символікою Партії регіонів. Окрім партійної символіки на площі дуже багато державних прапорів і прапорів Євросоюзу. Коли люди помічають, що їх фотографують, то переважно насуплюються і відвертаються. Позувати для мене ніхто й не думає, зате чимало людей фотографують одне одного.

Тим часом на сцені замість співачки змінюють одне одного депутати-регіонали. Розповідають про те, що президент закінчив непрості переговори і не дозволив зробити Україну розмінною монетою ЄС. У перервах між нардепами на сцену виходить працівниця запорізького підприємства «Мотор Січ» та звільнена через скорочення працівниця Миколаївського облгазу.

Я нарешті зважуюсь розпитати людей на площі. Питань у мене небагато, вирішую запитувати те саме, про що питала на Майдані Незалежності — про мету стояння і результати євроінтеграції. Однак це виявляється непростим завданням. Від мене відвертаються, щойно побачивши диктофон, а іноді зразу після мого вітання. «Дівчино, я хочу послухати і подивитися, без коментарів», — каже російською жінка з прапором у руках, дивлячись повз мене на сцену. Нарешті вдається знайти жінку, згідну поговорити. На моє стандартне «заради чого ви тут» відповідає так: «Щоб відстояти свою правду». Прошу уточнити. «Ми за все хороше, щоб нас не ображав ніхто. Хочу, щоб як були ми єдиними, так і залишилися... Щоб ми могли жити, наші діти працювати», — чую у відповідь. На запитання про ставлення до євроінтеграції жінка відповідає: «Я так думаю, ми самі жили без них і ще проживемо. Проти того, щоб хтось до нас втручався». Мого першого коментатора звати Надія Василівна, їй 70 років. На моє запитання, скільки збирається тут стояти, відповідає, що до вечора, потім їде назад, у Чернігів, звідки її привезли автобусом. Фотографуватися відмовляється.

Наступний мій співрозмовник розповідає, що прийшов сюди заради ЄС. Чоловік каже, що його звати Андрій (на фото праворуч), йому 42 роки, він працює в будівельній сфері в Києві, а сюди прийшов підтримати євроінтеграцію, бо це "нові технології". На питання, чому він вибрав для цього саме цей «євромайдан», відповідає, що тут його друзі.

Куди балакучішими виявляються молоді хлопці студентського віку. Мене зразу оточують і засипають запитаннями. Доводиться вибирати когось одного для «допиту», бо відповідати хочуть всі й одночасно, як клас відмінників. Зупиняюсь на Миколі.

— Заради чого ти тут? (навколо сміх, вигуки «опа»).

— Це таке питання...

— Я всіх це питаю.

— І що відповідають?

— Різне. Ти підтримуєш євтроінтеграцію чи не підтримуєш?

— Я навіть не знаю, що це таке.

— Працюєш десь чи навчаєшся?

— Працюю в будівельній компанії «Максибуд».

— Як ти гадаєш, що нам дасть євроінтеграція?

— Нам вона нічого не дасть, вона дасть тим, котрі зі сцени виступають. Кишеньки напакувати.

— Якщо ти не визначився з євроінтеграцією, для чого ти тут? Ти протестуєш чи щось підтримуєш?

— Я не протестую ні проти чого, я тут просто... реально погуляти. Сьогодні вихідний.

— Сьогодні п'ятниця.

— П'ятниця, але знаєте, як у народі кажуть, п'ятниця-розпусниця.

Поруч стоїть 15-річний Роман з прапором ЄС у руках. Він каже, що підтримує євроінтеграцію і не бачить у ній жодного негативу. «Стипендія буде більше, без віз зможемо їздити в Європу». На питання, чи він ще школяр, каже, що вчиться в київському технікумі менеджменту транспортного машинобудування.

  

До мене підходить молодий хлопець, замотаний у прапор, і сам хоче дати коментар. Називається Олександром,  каже, що йому 19 років, працює «на батька» і в Макдональдсі, але фотографуватися відмовляється. "Ну, по-перше, я начитався в інтернеті про те, що зі вступом у Євросоюз буде скорочення робочих місць, підвищення комунальних послуг. Я працюю, знімаю квартиру у Києві, у мене молодші брат і сестра, які зараз на мені... Якщо моя країна зараз до цього не готова, то нехай почекають, ми нікуди не поспішаємо", - швидко та впевнено говорить він. На моє запитання, чи бачить він якісь плюси від євроінтеграції, відповідає теж не замислюючись: "Я вибачаюся звичайно, але ніхто не шле на навчання чи лікування людей в Україну чи Росію, всі їдуть у Європу, там з цим легше".

    

Григорій, 35 років, шахтар, м. Єнакієво

Люди старшого віку спілкуватися зі мною відмовляються без пояснення причин і роблять вигляд, що не помічають мене. Нарешті при вимкненому диктофоні вдається отримати кілька неохочих відповідей від двох жінок з Миргорода, Люби та Іри. Вони кажуть, що приїхали заради майбутнього своїх дітей, а на питання про те, що принесе Україні євроінтеграція Люба тихо відповідає: «Хто його знає, як краще». Після довгих умовлянь погоджується сфотографуватися.

Я йшла сюди налякана, а виявилося, що мене з моїм фотоапаратом тут бояться не менше.

Коли я повертаюсь на своє робоче місце через Майдан Незалежності, там саме проходить флешмоб "Весілля з Європою".

Фото: Ракурс



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ