неділя, 30 квітня 2017

Racurs.ua

Ніч без штурму

У ніч з 9 на 10 грудня тисячі очей були прикуті до Євромайдану в центрі Києва. Багато хто остерігався силового сценарію і штурму «наметового містечка». Але нічого такого не сталося.

Неділя, 8 грудня, була днем позитивних новин про Євромайдан. На Майдані Незалежності пройшов так званий марш мільйона, зібравши в центрі міста натовп людей (скільки саме прийшло в центр Києва насправді, не знає напевно ніхто, оцінки опозиції та міліції відрізняються рівно в 10 разів). Колона з Майдану зробила марш-кидок вглиб урядового кварталу, розширивши межі наметового містечка до Кабміну, Маріїнського парку та майже впритул підібравшись до Міністерства внутрішніх справ. На проїжджій частині кількох центральних вулиць Києва поставили так звані блокпости (по факту, один–два намети, іноді польова кухня і барикади). І, нарешті, під вечір Україну вразила (кого приємно, кого не дуже) новина про повалений пам'ятник Леніну на Бессарабській площі.

Після цього риторика повідомлень про «євромайдан» різко змінилася, все більше перетворюючись на хроніки воєнного часу. Причому спікерами тривожних новин першими виступили лідери опозиції, які поспішили заявити в неділю ввечері про відомі їм із достовірних джерел домовленості між Януковичем і Путіним щодо введення надзвичайного стану в Україні. Після цього Яценюк прямо заявив, що наступні ніч і день стануть вирішальними.

Ранок понеділка не підвів очікування глядачів, які напружено стежать за гостросюжетним розвитком подій у Києві, — столиця завмерла в 10-бальних заторах. Причиною став не тільки перекритий центр з барикадами, а й сильний снігопад, який раптово почався в місті, немов намагаючись остудити революційний запал попереднього дня. Але натомість в Києві ставало дедалі гарячіше.

Стрічка новин першої половини дня перетворилася на зведення розвідданих: прорив спецпідрозділів внутрішніх військ «Тигр» і «Барс» з блокади у Василькові, де їх декілька днів стримували від виїзду до столиці добровольці і політики; гонитва за ними, супроводжувана кадрами, на яких бійці-спецпризначенці біжать по снігу, наздоганяючи порожні автобуси; помічені в різних місцях Києва міліцейські автобуси та спецтехніка; передислокація внутрішніх військ у невідомій кількості; заяви опозиції про підготовку штурму «наметового містечка». Головною новиною дня для багатьох киян, навіть для тих, хто не стежив за Євромайданом, стало, безумовно, закриття трьох вузлових станцій метро з ранку і до сьомої вечора. За офіційною версією, станції метро не працювали через перевірку повідомлення про замінування.



Олії у вогонь весь день підливала і влада. Уранці вся країна дізналася, що в президента є твіттер, в якому він попередив про відчутне похолодання в найближчі дні і порадив залишатися вдома з рідними. У київській міліції вперто відмовлялися назвати точну кількість міліціонерів, що з'явилися в центрі міста, і до самої ночі заперечували, що в охороні порядку задіяно «Беркут», помічений у різних місцях. Генеральна прокуратура, яку з ранку пікетували і на яку морально «тиснули» (за її власним визнанням) лежачим протестом біля входу, викликала лідерів опозиції на допит у справі зникнення людей після розгону першого Євромайдану. Пообіді генпрокурор звернувся до протестувальників з письмовою заявою, в якій на підвищених тонах (чотири знаки оклику) запевнив, що в країні є влада, винних буде покарано, а вимоги влади звільнити урядовий квартал і держустанови законні. МВС весь день нагадувало, що буває за опір міліціонерам при виконанні і перекривання проїжджої частини доріг, а під вечір повідомило інсайдерську інформацію від анонімних народних депутатів про озброєння мітингувальників на Майдані колодочками від лопат. І тільки МОЗ у цій лавині натяків, погроз і загальної істерії всіх заспокоїв, заявивши, що небезпеки епідемії на Майдані немає. І на тому спасибі.



Інформаційна атака досягла своєї кульмінації ввечері, коли міністр внутрішніх справ і лідери опозиції прямим текстом заговорили про кров на майдані, перекладаючи один на одного відповідальність за неї. Загальну паніку підігрівали чутки, що передавалися в Києві з вуст в уста — подругу попросили забрати дитину зі школи в центрі міста через небезпеку штурму Євромайдану; сусідка, що працює в банку, по секрету розповіла, що відсьогодні НБУ заборонить продавати населенню валюту; а розповіді очевидців про водомети, помічені в різних місцях, множилися в геометричній прогресії з настанням темряви. Не дивно, що коли ніч таки опустилася на столицю, більшість киян, яких так зазивала на Євромайдан опозиція, залишилися вдома. Дивно інше, те, що після стількох страшилок Майдан Незалежності не спорожнів зовсім, а в урядовому кварталі гуляли всю ніч "утеплені" касками люди, що курсували між блокпостами (бо так відчуваєш себе спокійніше). І чим більше гуляєш, тим більше розумієш, що брати штурмом людей, які розбрелися по всьому центру Києва, вельми складно і незручно (щоб не сказати неможливо).

Подорожуючи від однієї барикади до іншої і заглядаючи в обличчя солдат ВВ з щитами, я не бачила агресії або напруженого очікування в їхніх очах. Навпаки, хлопці стояли, переступаючи з ноги на ногу, відверто нудьгуючи і розглядаючи людей з не меншим інтересом. Перша емоція, яка виникала при погляді на них, була не страхом, а співчуттям — деякі стояли там вже не першу годину. На відміну від нас, у них не було можливості прогулятися, пробігтися, щоб зігрітися, їх ніхто не пригощав бутербродами або солодощами (хоча вдень, кажуть, деяких вдалося нагодувати). Навіть «беркутівці», які стояли біля деяких барикад, були спокійні і розслаблені, а деякі навіть йшли на контакт.

Взагалі розслабленість і підкреслена ввічливість були головними рисами тих, хто стояв цієї ночі в численних кордонах міліції на центральних вулицях Києва. Наприклад, бабусі, яка намагалася пройти через один з таких кордонів і вмовляла не виконувати «злочинні накази», командир ВВ Синичка терпляче і з посмішкою на обличчі пояснював, чому вони не можуть її пропустити, посилаючись на ст. 10 Закону України "Про міліцію".

Але тільки погрівшись разом із хлопцями внутрішніх військ біля багаття, яке вони розвели в тилу автобусів і дерев, я остаточно зрозуміла, що ці хлопці прийшли сюди не нападати, а для того ж, для чого й протестувальники —  протриматися ніч.

Мені не довелося стати свідком, як саме «зачищали» від наметів і барикад віддалені куточки Євромайдану. Але судячи з того, що я побачила, завдання було поставлене прямо протилежне до штурму — акуратно прибрати далекі блокпости на проїжджій частині. Так, як це і має відбуватися, за великим рахунком. Без матюків, ударів кийками по голові та інших частинах тіла.

Фото "Ракурс"

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ









    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ