п'ятниця, 30 вересня 2016

Racurs.ua

Антитерор в Маріуполі очима місцевих жителів

У Маріуполі Донецької області події 9 травня переживають як трагедію, але одностайності щодо того, хто винен, а хто був жертвою, серед жителів міста немає.

Про події в Маріуполі на 9 травня є вкрай мало інформації, декілька офіційних заяв і дуже багато чуток. У версію МВС про десятки терористів з автоматами в руках, які намагалися 9 травня захопити міське управління міліції, вірять далеко не всі. Активно обговорюється версія конфлікту всередині самої міліції за участю Нацгвардії і ЗСУ (нібито нове начальство вимагало від особового складу застосувати зброю проти мирної демонстрації/мітингувальників, які захопили міськраду, а частина міліціонерів відмовилася). Частина населення сприйняла АТО біля будівлі міліції, яка перемістилася в центр міста, як каральну операцію. Участь у спецоперації Олега Ляшка тільки підливає масла у вогонь, бо авторитету цей депутат у Маріуполі не має. «Ракурс» пропонує вашій увазі враження про події 9 травня пересічних мешканців міста.

Наталія Шалигіна, 27 років, тимчасово домогосподарка:

На 9 травня з родиною сиділи вдома, спостерігали за подіями через веб-камери. Про те, що будуть провокації цього дня, говорили всі. Зараз налякані дуже і дуже сильно, вдома зібрано сумку з документами та цінними речами, що буде далі — невідомо.

Захисту в населення немає, і це факт. Центр Маріуполя був перекритий декілька днів, ночами чути постріли, розкрадали магазини, аптеки, тютюнові ларьки, ювелірки і т. д. Школи відкриті, але відвідуваність дуже низька, учора в класі доньки з 32 учнів прийшло тільки дев'ять.

Алла Іванівна, 55 років, учитель історії:

Маріуполь у жалобі. Політики для того й потрібні, щоб домовлятися, а не діяти з позиції сили. Якщо є дві думки, треба чути обидві, в тому числі думку Сходу.

 

Олександр Романенков, 42 роки, в. о. начальника цеху ММК ім. Ілліча, помічник депутата міськради Маріуполя:

О 10.00 біля Драмтеатру почалася хода до пам'ятника воїнам-визволителям на пр. Нахімова. Там був мітинг, виступав перший секретар КПУ, я теж виступив як людина, у якої обидва діди воювали. Привітав усіх зі святом, подякував ветеранам і сказав: «Наше діло праве, перемога буде за нами». Ці слова були ще на стрічці медалей, якими нагороджували Героїв війни. Коли мітинг почав розходитися, близько 11.00, точно не скажу, пройшла інформація, що в центрі міста вбивають мирних жителів. Про це розповів хлопець, який приїхав на мотоциклі. Я сів із ним на мотоцикл, поїхав у центр. На центральному проспекті Леніна побачив БТР і слідом за ним БМП. Коли дійшов до Арбата (бічна вуличка, що відходить від пр. Леніна. — Ред.), побачив чоловіків у камуфляжі без розпізнавальних знаків з автоматами Калашникова, почув: «Нацгвардія. Стій!». Чоловік, якого вбили поруч зі мною, просто вийшов з-за ларька і наткнувся на них. Вони відкрили вогонь, він впав на коліна і якийсь час ще пересувався на колінах. Я підняв руки і кажу: «Що ви робите, я помічник депутата, йду з відкритими руками. Хто ви такі, назвіться». Вони відповіли, що вони Нацгвардія і прийшли нас рятувати, щоб не було такого, як у Донецьку і т. д. Я кажу: «Не треба нас рятувати». Потім я відчув біль в ногах, став іти і впав. Підбігли люди, зняли ремінь, перетягнули ногу. Поранив мене той, який кричав: «Стій!». Коли в мене вистрілили, я стояв на місці, розкривши руки. В інтернеті мені вже домалювали пістолет, сказали, що я був озброєний. Стільки брехні йде.

Ольга Подільська, 38 років, інженер ММК ім. Ілліча:

Жодного попередження про початок антитерористичної операції по місту не було. Ми з чоловіком вранці пішли скупитися, коли вийшли з магазину, побачили на асфальті сліди від важкої військової техніки, зустріли заплакану жінку пенсійного віку, яка бачила, як по дорозі промчав БТР. Ми відразу ж пішли додому і більше не виходили, стежили за подіями в інтернеті.

Мене здивувало, що на українських каналах майже до самого вечора нічого не було сказано про події в Маріуполі. Можливо, у масштабах всієї України це не така вже важлива подія... Тільки після обіду побачила на «5 каналі» біжучий рядок про Маріуполь.

Багато моїх знайомих, коли оголосили всеукраїнський збір грошей на армію, перевели гроші з телефону, хто скільки міг, хто по 20 грн, хто по 10. Один із них, який живе в центрі міста, був на вулиці 9 травня, коли все це почалося, і побіг додому відразу ж. Потім сказав: «Виходить, що я гроші переказав на свою армію, а тепер доводиться від неї бігати».

Я не вірю у версію МВС про 60 терористів з автоматами, які напали на міськуправління міліції. Що насправді там сталося, ми, напевно, ніколи не дізнаємося, це закрита структура, але про конфлікт всередині міліції в місті почали говорити ще за кілька днів до 9 травня.

На референдум я не ходила, побоялася, у мене двоє дітей. Чоловік ходив, каже, що черги були дуже довгі. Може, і не було б такої активності, якби не останні події, люди дуже обурені.

Ігор (не захотів називати своє прізвище), 27 років, металург:

Особисто не був у центрі міста 9 травня, і досі немає бажання туди їхати. Це епіцентр маразму, терору і вандалізму в моєму місті. Самі розграбували магазини, спалили банкомати, самі спалили міськраду і звинувачують у цьому «Правий сектор» і ще якихось «бІндерівців».

Я вважаю, що нормальні люди при вигляді озброєних людей і пострілах, коли працюють силові структури, повинні розходитися по безпечних місцях і не виставляти голови заради того, щоб зняти і викласти у YouTube нове відео. Мені здається, що людям так промили мозок і маніпулюють ними, що вони, втративши почуття самозбереження, біжать на БМП з голими руками, провокують і нападають на силовиків. Це взагалі немислимо.

У місті декілька днів творилася повна анархія, не працювали банки, банкомати, магазини, торгові центри... У деяких магазинах вже не приймали платіжні картки, з транспорту були деякі маршрутки і декілька трамваїв. Тільки сьогодні начебто почали працювати банки і банкомати, ситуація потихеньку приходить до норми.

Особисто я не вірю в те, що військові розстріляли ГМУ МВС і міліціонерів, тому що вони нібито були за ДНР. На багатьох відео було видно, що з будівлі виходили разом і військові і міліціонери, і вони одне в одного не стріляли. Видно, що армія стріляла по другому поверху, де вже були загарбники, а з третього поверху людей евакуювали, і по ньому ніхто не стріляв.

Олена (не захотіла називати прізвище), 36 років, інженер:

Я живу в трьох хвилинах пішої ходи від міськуправління міліції, тому частина подій відбувалась у мене на очах. Я спостерігала у вікно, у мене маленька дитина, я її заховала в ванній кімнаті, було чути вибухи, у нас у будинку тряслися стіни. Частина демонстрації, яка закінчилася на пл. Комсомолу, повернулася в центр, і частина людей стояли в нас тут на перехресті (пр. Металургів і вул. Апатова), пенсіонери з орденами, учасники війни, і молодь, і жінки. Дітей, слава Богу, не було. Люди всі були обурені, і коли вулицями стали їхати танки, вони почали їх зупиняти. Я бачила дідуся в білій формі з орденами, з кокардою на кашкеті, з ним поруч бабуся з орденами... Ці люди своїми тілами закривали дорогу, щоб не проїхали танки.

Коли почалися військові дії біля ГМУ МВС, частина хлопців побігла туди. Демонстрація стояла до останнього, поки в них не почали стріляти, поки не почалися автоматні черги. В принципі, завдяки цим активістам, як ще їх називають у нас у Маріуполі, велика частина міліціонерів врятувалася. Причому це думка самих міліціонерів, у подруги є знайома сімейна пара, яка цього дня чергувала. Активісти виривали із зворотного боку ґрати на вікнах, допомагали вибратися з будівлі міліціонерам, у першу чергу, жінкам. Я сама цього не бачила, звісно, але очевидці і самі міліціонери розповідають, що люди закривали своїми тілами будівлю міліції від танків і автоматників. Там не було жодних терористів, я в цю версію не вірю. Навіть якщо допустити, що вони були, то як пояснити, що з танкеток стріляли в управління міліції?

Ми всі хочемо жити в одній країні Україна, але ми не хочемо, щоб у нас стріляли в мирних жителів, тим більше в такі святкові дні.

Антон Берг, 27 років, системний адміністратор:

Я дуже засмучений через повальну жагу нашого населення вірити байкам і повністю вимикати мислення. Я не вважаю, що барикади в центрі Маріуполя доречні, і не вважаю доречною зброю в урядовій будівлі (є достатньо фото, що вона є в нашій міськраді). Не кажучи вже про знищення архівів документації та баз даних у міськраді. Про це розповідають пожежники, які були там 11 травня.

Що стосується АТО 9 травня, то проблема в тому, що при рівні підготовки її учасників і настроях населення вона не має сенсу. Але разом з тим, я вважаю, що Андрущук (екс-начальник маріупольської міліції. — Ред.) діяв професійно і відповідно до своєї присяги і своєї посади. Він не мав іншого вибору ні за статутом, ні за посадовою інструкцією: він не міг вчинити інакше, ніж викликати підмогу. Терорист — досить розмите поняття, але в те, що люди зі зброєю зайняли будівлю управління міліції, я вірю.

Пожежу в міліції теж вважаю невипадковою, як і в міськраді. Адже в міліції були матеріали розслідування щодо захоплення міськради. Дуже зручно, тепер там все вигоріло дотла.

І ще одна цікава деталь. Провокацій на 9 травня чекали в багатьох містах, в тому числі Донбасу. Але стример приїхав із Донецька знімати парад саме в Маріуполь, ніхто не замислювався, чому? За 23 роки ніхто, крім місцевого телебачення, наш парад не знімав, а тут така честь раптом. Це наводить на роздуми, що про події, які сталися після параду, знали не тільки їхні безпосередні учасники.

Що стосується людей, які кидалися на БТР і захищали будівлю міліції тілами, то це порушення правопорядку. Таке саме, як, втім, було і на Майдані в Києві. Але гратися в «вони перші почали» — це рівень мислення дитячого саду. Віковий ценз для участі у виборах і референдумі не через амбіції придумали, а саме для недопущення такого дитячого саду.

Донецька народна республіка не озвучила жодних кроків, жодних планів на майбутнє. Жодних розрахунків, жодних аналізів не опублікувала, просто сказала: «Вірте мені — так буде краще». Я вірю в Бога, решту я намагаюся аналізувати.

Андрій Головань, 44 роки, керівник «Палацу металургів», режисер, ведучий:

Те, що сьогодні (9 травня. — Ред.) відбулося в Маріуполі, — це точка неповернення. Україні не бути єдиною, якщо влада говорить з народом за допомогою зброї. У громадянській війні немає праведників, винні всі! Усі винні у всьому: політики, патріоти, журналісти, блогери, громадські працівники, відморозки, силовики, військові, інтелігенція. Воїни світла і п'яні ватники. Давайте ще пошукаємо винних. Усі, у кого була хоч найменша можливість це зупинити, усі, у кого був хоч найменший шанс домовитися. Усі ми винні! І всі ми після Одеси та Маріуполя вже ніколи не повернемося до колишньої безтурботної мирної суперечки про долю країни. Повернення немає. Можете мудрувати і міркувати, а все вже буде як буде. Хто з вас, розумників і патріотів, скаже, чим це скінчиться? Мій синочок, дивлячись у телевізор, запитав мене: «Тату, а хто і проти кого воює?». Що я йому повинен відповідати?..



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку





НОВИНИ ПАРТНЕРІВ











НОВИНИ ПАРТНЕРІВ