четвер, 8 грудня 2016

Racurs.ua

Вихід із кризи на сході України: розлучення чи порозуміння

На що чекають жителі Донецької області від новоспеченої ДНР? Хто підтримує ідеї федералізації і як змінилися настрої людей за останні місяці?

Як ставляться до антитерористичної операції на Сході жителі? «Ракурс» розпитав про все це двох викладачів Донецького національного університету (ДонНУ), у яких виявилися діаметрально протилежні думки щодо цього. Що, втім, не дивно і навіть симптоматично: суперечності роздирають зараз весь регіон.

Кирило Черкашин, кандидат політичних наук, доцент кафедри соціальних комунікацій та практичної політики ДонНУ, керівник соціологічної служби "Центр політологічного аналізу та технологій".

Наукові інтереси: електоральні політологія, соціологія, географія, зокрема, особливості поведінки виборців України та пострадянського простору, методики проведення соцопитувань.

Як ви оцінюєте рівень підтримки ДНР, ідеї федералізації в Донецьку?

Тут я можу спиратися на підсумки опитування, що проводилося 30 днів тому в Донецьку (з 9 по 12 квітня), і результати референдуму 11 травня. І там, і там був приблизно той самий результат. Як найбільш бажаний варіант статусу Донецької області близько 67% називали або самостійність у складі федеративної України, або самостійну державу, або республіку у складі Росії. В опитуванні, зрозуміло, не було питань про ДНР, але було запитання про те, чи важливий для вас референдум про визначення статусу Донецької області, на який 70% відповіли «так». Це підтвердила явка на референдумі 11 травня, яка була на диво високою.

За віком, статтю та соціальними групами відмінності невеликі. Основна відмінність у думках була не за соціальними групами, а за національною ідентифікацією. Відповіді відрізнялися залежно від того, ким вважають себе люди — українцями, росіянами, або і українцями, і росіянами. Зазначу, що категорія «росіяни/українці» у нас є політичною, це необов'язково етнічне походження. Багато хто вважає себе українцями, якщо народилися і живуть в Україні. З іншого боку, люди з українським корінням й українськими прізвищами вважають себе і росіянами, і українцями, розуміючи це в широкому значенні.

На запитання «Чи хотіли б ви, щоб Донецька область була частиною федеративної держави?» позитивно відповіли 70%, негативно — 25,14%. Серед тих, хто вважають себе українцями, федералізацію підтримали 45%, не підтримали — 44%. Серед тих, хто вважають себе росіянами, 74% «так», 9% «ні». Серед тих, хто вважає себе і росіянами, і українцями, 67% відповіли позитивно, 12% негативно, 16% не змогли відповісти.

Нагадаю, що опитування проводилося тільки в Донецьку, і відповідно до нього українцями себе вважають 40%, росіянами — 33%, і росіянами, і українцями — 27%.

Голосування на референдумі 11 травня було значною мірою формою протесту для різних категорій людей. Мотивації різні, хтось хоче приєднання до Росії, але далеко не всі. У першу чергу, це бажання бути незалежними від нинішньої київської влади.

Чи можна голосування 11 травня назвати референдумом з точки зору політології? Що це було — референдум, плебісцит, опитування?

— Якщо проголосувало понад 2 млн осіб, то це вже наближається до суцільного дослідження і голосування. Я оцінюю це все-таки як референдум. Так, були деякі організаційні питання, але в цілому це відображає думки жителів регіону з цього питання. Що стосується правових аспектів, то в Україні, звичайно, немає закону про місцеві референдуми, але є згадка в Конституції (ст. 38 «Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах...»). Тому цей референдум є не таким вже необґрунтованим, як дуже часто його представляють з юридичного боку.

У цілому і опитування, і референдум у Донецьку і в області (зазвичай результати опитувань у місті та області збігаються) показав, що близько 70% населення виступає за курс на зближення з Росією і 30% — за зближення з ЄС.

Які очікування прихильники федералізації пов'язують з нею? Які очікування серед людей щодо Росії?

— Тут я не можу спиратися на результати якихось опитувань, можу сказати тільки свою думку. По-перше, це незалежність від нинішньої київської влади, по-друге, інтеграція з Росією, тісна взаємодія з нею. Хтось хоче об'єднатися, хтось вважає, що потрібно окрему державу створювати, Новоросію, але в будь-якому випадку маються на увазі тісні економічні відносини з Росією. Серед прихильників ДНР це дві основні категорії.

Чи змінилися настрої людей протягом останніх двох місяців у зв'язку з діями центральної влади?

— Так, було два переломних моменти. Прихильників ДНР стало більше напередодні референдуму з двох основних причин. По-перше, були включені російські канали, і якщо раніше пропаганда йшла в одні ворота, то зараз є можливість порівнювати. І тепер у людей ширший спектр думок. По-друге, події, які відбулися у Слов'янську, Одесі, Маріуполі і які в офіційних джерелах називалися «захопленням терористів». Але люди тут знають, що ополченці — це їхні сусіди, і виходить, що влада України бореться з населенням Донбасу.

Що саме, на вашу думку, слід робити для вирішення ситуації? Що хочуть почути на Донбасі з Києва?

— Як мінімум, щоб не було цього уряду, якого тут ніхто не обирав, і який не враховує інтереси жителів цього регіону. Другим ключовим пунктом є питання євроінтеграції. Якщо центральна і західна Україна хочуть цього, то на південному сході більшість цього не хоче. Місяць тому в Донецьку опитування, про яке я говорив спочатку, показало, що євроінтеграцію підтримують 17%. Хоча в червні 2013 року показник був 33%, тобто майже вдвічі скоротилася кількість прихильників євроінтеграції у місті. Проти євроінтеграції висловилися місяць тому 74% жителів Донецька (у червні 2013 року — 43%). Тих, кому було важко відповісти, на цей раз було 9%, у червні 2013 року — 20%.

Фактично геополітичне питання є ключовим для України: частина країни хоче бути з Заходом, частина — з Росією. І я не уявляю, як це можливо об'єднати в рамках єдиної держави. Для обох частин країни це питання принципове. Якщо це велика нейтральна держава, яка нікуди не йде, обидві частини залишаються незадоволеними, це у нас вже було — у 1990-х і на початку 2000-х. Змусити іншу сторону прийняти свою позицію? Це буде громадянська війна. Тому, мені здається, оптимальний варіант — це цивілізоване розлучення, як у Чехословаччині.

Володимир Кіпень, кандидат філософських наук, доцент кафедри політології ДонНУ, директор Донецького інституту соціальних досліджень і політичного аналізу (ДІСДПА).

Наукові інтереси: теоретичні дослідження з політології, філософії освіти; прикладні дослідницькі проекти з моніторингу суспільно-політичних процесів в регіоні, аналізу політики на регіональному рівні, проблем розвитку громадянського суспільства, соціології громадської думки, електорального вибору і міжнародних відносин.

Як ви оцінюєте рівень підтримки ДНР, ідеї федералізації в Донецьку? Які очікування прихильники федералізації пов'язують з нею?

Очікування тих, хто симпатизує так званій Донецькій народній республіці, дуже різнопланові. Бачення того, що може дати ДНР, у різних груп населення на сході України, у Донецькій області, різняться не просто суттєво, а інколи навіть радикально. Частина людей розцінює проголошення ДНР, голосування на так званому опитуванні-референдумі як можливість заявити про свої проблеми, свої страхи і вимоги до центральної влади в Києві. Це люди, які не мислять себе поза Україною, не є сепаратистами за визначенням. Це люди перелякані, дезорієнтовані, які отримали потужний інформаційно-пропагандистський удар від російських ЗМІ і попереднє накачування місцевими ЗМІ, які контролювалися Партією регіонів чи комуністами. Вони говорять, що Київ має «почути Донбас», що «наші податки хай залишаються тут», «нашу культуру щоб не пригнічували».

Друга радикальна частина населення — ті, які бачать ДНР як перехідний етап до повного відділення від України і можливого приєднання до Росії. Це, в основному, проросійські активісти, представники проросійських громадських структур, які давно працювали на цю ідею за активної підтримки з-за кордону. Зараз вони побачили нагоду відірвати Донбас від України, зробити його «Росією», тому активізувалися, користуючись революційними подіями в Києві, внаслідок яких державне управління ослабло, а налякані революцією місцеві еліти стали підігравати «антимайданним» і сепаратистським виступам.

Є також значна частина тих, хто займає проміжну позицію між цими двома крайніми точками зору, ті, які просто поєднують частину перших і других поглядів, і є досить дезорієнтованими.

В історії часто бувало, коли маси людей діяли всупереч своїм інтересам через нав’язану ним картину щодо якихось драматичних подій. Частина лідерів і активних діячів ДНР, я думаю, не усвідомлюють можливі катастрофічні наслідки для економіки регіону, а отже, і для життя й добробуту людей, від своїх дій. Але інша частина це, звичайно, розуміє, але діє за принципом, «чим гірше, тим краще», бо виконує оплачувану роботу за контрактом, який можна назвати «розвал України». Саме тому про соціальну відповідальність тут не може йтись в принципі. Це має бути кримінальна відповідальність за українськими законами.

Чи змінилися настрої людей, зокрема в Донецьку, протягом останніх двох місяців через дії центральної влади (ті, хто не підтримував ДНР, тепер підтримує)?

— Згідно з соцопитуваннями на кінець березня, ми бачили тотальне несприйняття жителями Донецька силових сценаріїв політичних протистоянь. Близько 75–85% опитаних донеччан не приймали політичної агресії, захоплення адмінбудівель, насилля. При цьому влада не змогла забезпечити безпеку проукраїнських активістів. Трагічні події 13 березня, коли в Донецьку були не лише побиті, а й понівечені десятки проукраїнських мітингувальників, показали незахищеність і безкарність дій цих екстремістів. Тому населення в масі своїй виступило проти цього. І тоді соціальний запит на наведення порядку законними способами був дуже високий, треба було ним скористатися. Але влада ним не скористалася, тому спіраль насильства постійно розкручувалася, набирала інших масштабів. Зараз ми вже можемо говорити, що ситуація в Донецьку перетворилася із соціально нестабільної та опозиційної щодо центральної влади на реальне домінування сепаратистів у краї, супроводжуване кримінальним свавіллям, бандитизмом чистої води. Рівень протистояння зріс настільки, що при потуранні і підтримці представників правоохоронних органів у місті ведеться полювання за українськими активістами, навіть за членами їхніх родин. Сьогодні фізичне насильство набрало форм не лише погроз, але й убивств, каліцтв і рекету. Кримінальні структури часто прикривають звичайний рекет ідеологічними сепаратистськими гаслами. Страх значної частини жителів Донбасу перед цим великий і нерідко претензії щодо невипралення ситуації висуваються органам центральної влади.

Разом з тим, проведення антитерористичної операції частина населення сприймає як загрозу для власної безпеки, як прихід війни до рідного порогу, і тому протестують проти цього. Цей протест викликаний страхом за своє життя і неприйняттям такого підходу. Є й інша частина населення, проукраїнськи орієнтована, яка багато сподівань покладала саме на проведення АТО і очищення територій, які контролюються бойовиками та озброєними кримінальними групами. Вони трактують бездіяльність чи неефективність боротьби з сепаратистами з боку київської влади як злочинне потурання місцевій анархії, як «здавання Донбасу».

Ситуація загалом залишається дуже напруженою з тенденцією до погіршення. Сьогодні ми можемо засвідчити достатньо масову еміграцію з регіону: дехто від'їжджає, бо вважає, що перспектив для нормального життя у нього немає, дехто боїться за своє життя і безпеку своїх рідних. У регіоні практично паралізована економічна діяльність. Розмови з представниками малого і середнього бізнесу свідчать про те, що десь із грудня економічна активність перебуває майже на нулі. Само собою, що зростання безробіття і соціальної невизначеності може додатково спровокувати збільшення масштабів протистояння. Тому ситуація в нас сьогодні йде в негативному напрямі і без активних дій центральної влади з ліквідації терористичних груп та інформаційно-просвітницької роботи з населенням буде далі погіршуватися.

Що саме, на вашу думку, варто робити для розв'язання ситуації? Що хочуть почути у Донбасі з Києва?

— Для попередження відкритої громадянської війни на Донеччині центральній владі необхідно намагатися зняти наявні страхи в регіоні серед абсолютної більшості людей, які сьогодні займають здебільшого нейтрально-очікувальну позицію. По-друге, треба мінімізувати вплив тієї віртуальної картинки, яка створюється російською пропагандою, бо це засіб своєрідного інформаційного отруєння, якщо говорити прямою мовою. По-третє, слід провести масштабну чистку в державних органах та всіх силових структурах на місцях та знайти важелі для «спонукання» місцевої влади до наведення конституційного порядку. В-четвертих, критично важливим стає швидка нейтралізація та ізоляція радикальних екстремістських груп та структур «п’ятої колони». І останнє за переліком, але не за значенням: негайно і активно вести широкий мирний діалог з несепаратистською частиною мітингувальників, з різними суспільними групами в краї, спираючись на підтримку державницьки орієнтованих проукраїнських сил в регіоні. При цьому негайно ввести комплекс заходів із забезпечення їх безпеки від місцевих екстремістів. Зараз саме той момент для Донбасу і України, коли актуальним є вислів «Зволікання смерті подібне».



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку




НОВИНИ ПАРТНЕРІВ












НОВИНИ ПАРТНЕРІВ