• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Судові історії. Хочу вашу квартиру!

Такі справи зазвичай розглядаються протягом двох-трьох засідань, не більше, а далі виноситься рішення, однозначно на користь законного власника. Проте цей спір затягнувся на довгі роки.

Михайло Дзіміна зустрів Валентину Омельчук наприкінці 70-х у Києві. Він тоді працював водієм екскаватора на будівництві, вона — продавцем в універмазі. Покохали одне одного, а жити разом не було де: він мешкав у гуртожитку, вона винаймала куток. Михайло запропонував Валі поїхати до села, мовляв, для нього, досвідченого механізатора, робота всюди знайдеться, а на селі легше отримати житло.

Приїхали у один з колгоспів Володарського району, стали до роботи. Голова колгоспу обіцяв трохи згодом дати житло. Мовляв, ви працюйте, а там подивимося. На гроші, що назбирали, працюючи у Києві, придбали у селі стару хатину — крихітна кімнатка з верандою. Та й тому були раді. Один за одним у них народилося троє синів. У тісній та сирій хаті діти часто хворіли. Михайло почав просити в голови колгоспу квартиру, адже колгосп будував житло для працівників, а той у відповідь: «Квартир мало, на усіх не вистачає, мені потрібно спочатку спеціалістів заселити — агрономів, вчителів. Спочатку їм дамо, а потім вже вам».

Чекали-чекали Михайло з Валентиною на свою чергу, аж сталася аварія на Чорнобильській АЕС, і у нові колгоспні будинки заселили евакуйованих із зони лиха.

У 1988 році терпіння родини закінчилося, Михайло поставив питання руба: «Ми вже тут дев'ять років важко працюємо, а обіцяної квартири досі нема. Не дасте житло, поїдемо звідси». Житла таки не надали, тож батьки взяли дітей, напакували валізи, сіли в електричку і поїхали у бік Києва. В електричці Михайло розповів випадковому попутникові їхню історію. Чоловік порадив їхати до Васильківського району, сказав, що у радгоспі «Калинівський» шукають трактористів-комбайнерів, тож квартиру дадуть одразу. Написав на папірці, як доїхати, як звати директора радгоспу...

Так Михайло і Валентина зі своїми дітьми опинилися у селі Діброва Васильківського району Київської області. Директор радгоспу «Калинівський» радо узяв їх на роботу, а ще... одружив, бо до того вони жили у незареєстрованому шлюбі. «Як не розпишетеся, хати не дам», — сказав він. Тоді Михайло нарешті вдягнув на палець своєї коханої Валі обручку. Їм справді одразу ж виділили двоповерхову трикімнатну квартиру №4 у радгоспному будинку.

«Насправді це була одна назва, а не квартира. Жити в ній було неможливо: не було ані вікон, ані дверей, вода з труби текла по стіні. Але ми все одно були щасливі. Усе полагодили, перевезли речі, заселилися та вийшли на роботу», — згадує Валентина. Нарешті в родини з'явилося омріяне житло.

За кілька років Михайло тяжко захворів. При обстеженні в нього виявили туберкульоз легенів, та ще й відкриту форму. Лікарі рекомендували керівництву радгоспу відокремити хворого від дітей, котрих тим часом побільшало, у 1992 році в родині народився четвертий син.

«В нас є дві вільні кімнати площею 38 кв. м на другому поверсі у сусідньому під'їзді, це у квартирі №5 — через стінку від вас. Але так надати їх ми вам не можемо. Як хочете, викупіть їх», — сказали родині у радгоспі. 22 січня 1992 року виконком сільської ради виніс рішення, яке дозволило Михайлові купити житло в радгоспу. Він вніс гроші у касу радгоспу, отримавши відповідну квитанцію.

Проте розширити свою житлову площу родина так і не змогла. Комендант будинку усіляко відмовлялася відчиняти їм ту квартиру, вимагаючи то один документ, то інший. Почалася бюрократична тяганина. Сім'я довго не могла оформити належним чином здійснену операцію купівлі-продажу, чиновники тягнули з наданням документів, а Дзіміни — батько й мати по черзі лежали по лікарнях. У Валентини через важку фізичну працю у садовій бригаді загострилися давні хвороби — наслідки перенесеного у дитинстві поліомієліту. З лікарні вона вийшла інвалідом другої групи. Сталося це у 1994 році. Того ж року родина з дозволу радгоспу отримала право на приватизацію своїх квадратних метрів — квартири №4 і частини квартири №5. За це глава сім'ї зобов'язався відпрацювати у господарстві (тепер уже приватному, яке стало правонаступником радгоспу) 10 років. Забігаючи наперед, скажу, що відпрацював він 11 років, чотири з яких взагалі не отримував зарплатні...

У 1995 році у Валентининої матері стався інсульт, тож вона поїхала доглядати стареньку. Коли приїхала, на неї чекав неприємний сюрприз: у приватизовані її родиною верхні кімнати 5-ї квартири комендант будинку заселила якусь жіночку з дитиною. Мовляв, тимчасово. Нову мешканку приналежної родині квартири Михайло виявив, повернувшись з роботи. Намагався якось вплинути на таку ситуацію, показував їй свідоцтво про право власності на квартиру, та вона відповідала: «Нічого не знаю. Мене сюди директор заселив. Я — нова доярка». До слова, дояркою в радгоспі жінка пропрацювала недовго — місяців з дев'ять...

Валентина почала ходити по інстанціях, писала заяви, вимагаючи виселити з її квадратних метрів непрохану гостю. Керівництво с/г підприємства, до якого вона звернулася, відреагувало вельми несподівано — відправило у Фастівське БТІ заяву з проханням... скасувати право власності родини Дзімінів на частину квартири №5. Як не дивно, БТІ своїм розпорядженням таки скасувало те право власності!

Валентина через суд домоглася скасування незаконного розпорядження БТІ і відновила право власності на дві спірні кімнати. Тим не менше, «тимчасова» мешканка чужої квартири й не думала виселятися, вона вдруге вийшла заміж і у 1997 році народила ще одну дитину. Щоправда, сімейне життя не склалося, залишилася сама. Ну, хто посміє виселити з квартири жінку з двома діточками, одне з яких — немовля? Тож Валентина й перестала наполягати. Сусідка ж поводилася скромно, запевняючи господарів квартири, що скоро побудує собі хату та з'їде з їхнього помешкання.

У 1998 році після смерті літнього мешканця першого поверху квартири №5 багатодітній родині Дзімінів виділили ту звільнену кімнату. На неї теж було оформлене право власності. Таким чином, родина отримала право власності на дві квартири — №4 і №5.

Батько родини вилікувався від тяжкої недуги. Проте вимушене життя дітей поряд із хворим далося взнаки. У 2000 році діагноз туберкульоз легенів поставили старшому сину...

У 2008 році Валентина випадково дізналася, що сусідка намагається через суд приватизувати ті дві верхні кімнати, у яких мешкає завдяки доброті господарів. Своє право вона аргументує тим, що... проживає там вже 13 років. Відповідачем по справі позивачка назвала приватне с/г підприємство «Калинівське», а не справжніх господарів квартири.

Валентина побігла до Васильківського міськрайонного суду, знайшла суддю Очківського, в якого була на розгляді справа, показала йому свої документи про право власності на спірну квартиру. Суддя наче б то переконався, що квартира належить родині Дзімінів, але... виніс рішення на користь позивачки, тобто дав їй дозвіл на приватизацію чужого помешкання. В апеляційній інстанції, на щастя, це рішення було скасовано і направлено на новий розгляд. Суддя Бабиш з Васильківського міськрайонного суду виніс рішення, згідно з яким спірна квартира належить Дзімінам, проте виселяти сусідку з дітьми до досягнення ними повноліття не дозволив.

Як виявилося у суді, жодних документів на право вселення у квартиру №5 жінка не мала. Єдиний документ, який в неї був, — корінчик від ордера на одну кімнату площею 15,2 кв. м у квартирі... №2. Саме 2, а не 5. І житлова площа за ордером була на 23 кв. м менша за ту, що зрештою вона зайняла. Саме у квартирі №2, виявляється, вона з дітьми й була прописана увесь цей час. Що ж сталося з квартирою №2 і чому вона свого часу не захотіла у неї вселятися? У тій квартирі колись жила хвора жінка, яка померла. Небіжчиця тривалий час лежала, розкладалася, аж поки хтось не відреагував на підозрілий запах. Жінка побоялася, погидувала в'їжджати у квартиру, де нещодавно лежав труп. Нині ж там живе сім'я, яка раніше займала суміжну кв. №1. Другу квартиру вони отримали навіть не від директора підприємства, на чиєму балансі знаходиться будинок, а від голови сільради. Подейкують, що чиновник таким чином розплатився з найманим будівельником за його послуги.

Зараз самозаселенка намагається через суд довести, що квартира №5, на яку вона претендує, це і є квартира №2, на яку у неї ордер. Її наділені владою захисники з різних інстанцій теж в один голос твердять, що... нумерація квартир зазнала змін, від яких квартира №2 перетворилася на квартиру №5. Може, ще скажуть, що двійка — це перевернута п'ятірка, тож два і п'ять — це фактично те саме?

Директор с/г підприємства у розмові з Валентиною зауважив, що питання виселення сусідки та її нащадків — це особиста справа власників помешкання. «Якщо б вона жила у квартирі №2, я б її давно виселив, бо вона не відпрацювала належні 10 років і не має права на житло. А вона живе у вашій приватизованій квартирі, до якої я не маю ніякого відношення. Ви її не виселяєте, то вона й далі буде там жити. Зрозумійте, це ваша справа, не моя»...

«Коли я вступив у справу, вона здалася мені звичайною: з одного боку є правовстановлюючий документ, у якому написано, що сім'я Дзімінів є власниками певного об'єкту нерухомого майна, з іншого — є люди, які на це майно зазіхають, не маючи жодних правових підстав, — розповідає адвокат родини Дзімінів Сергій Черевко. — Юридичні позиції сторін начебто зрозумілі. Те, що власниками спірного житла є родина Дзіміна, доведено документально, те, що на їхній житловій площі проживають інші люди, теж доведено: спеціальною комісією складені відповідні акти, та й вони самі цього не заперечують. Такі справи зазвичай розглядаються протягом двох-трьох засідань, не більше, а тоді виноситься рішення, однозначно на користь законного власника. Проте розгляд цього спору тривав доволі довго: засідання весь час переносили, розгляд подовжували, у наших опонентів виникали все нові та нові клопотання, які суд задовольняв... Це викликало певну настороженість».

Відповідач просив суд задовольнити клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи, яка б визначила, хто де проживає, яку площу займає, нумерацію квартир і таке інше. Навіщо ця експертиза була потрібна і що вона могла б визначити, окрім того, що вже визначено і доведено документально, не було зрозуміло. Але суд це клопотання задовольнив.

Судовий експерт Київського наукового інституту судових експертиз виїхала до села Діброва, подивилася будинок, щось поміряла лазерною лінійкою та поставила прості запитання сторонам по справі. Дивним для родини Дзімінів здався той факт, що в момент коли до будинку прийшов судовий експерт, разом з ним завітав і голова сільради, який виразив своє невдоволення намірами виселити мешканців кв. №5. Результатів експертизи довелося чекати більш ніж півроку. За цей час експерту були надані нові документи, зокрема технічний паспорт на спірне житло, виписаний на відповідачів.

«Яким чином був виписаний цей технічний паспорт, для мене загадка. Адже права власності на цю житлову площу вони не мають. У реєстрі нерухомого майна ця житлова площа значиться за родиною Дзімінів», — каже адвокат.

Висновок експерта по-суті нічого не прояснив, а ще більше заплутав справу. Фраза з висновку про те, що «була плутанина з нумерацією квартир» нічого не пояснювала і не доводила. На користь позивача свідчив один з висновків мотивувальної частини висновку експерта про те, що квартира №2 знаходиться з протилежного боку будинку, у дзеркальному відображенні до квартири №5. Тобто квартира №2 ніяк не може бути квартирою №5, бо розташована навпаки.

26 грудня 2013 року суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області Корнієнко було винесено рішення: Михайлові Дзіміні відмовили у задоволенні позовних вимог (тобто у виселенні непроханих «гостей»). Крім того, у рішенні суду є доволі цікавий висновок: «Як вбачається з рішення Васильківського міськрайонного суду від 12 жовтня 2009 року по цивільній справі №22–1303/2009, за відповідачем по даній справі такій-то та її синами визнано право власності на квартиру №5»...

«Такий висновок абсолютно не відповідає дійсності. Ця справа була за позовом нашого опонента. Їй у задоволенні позову відмовили, — розповідає Сергій Черевко і показує судові документи, що підтверджують його слова. — На що дивився суд, коли встановлював такі «факти», невідомо. Але згідно з цивільно-процесуальним законодавством України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Тобто такий хибний висновок суду може стати підставою для ще більш хибного рішення при розгляді іншої справи між тими ж сторонами».

На рішення суду від 26 грудня 2013 року позивачем була подана апеляційна скарга. Апеляційна інстанція навіть частково не задовольнила апеляційної скарги, не побачивши у рішенні суду першої інстанції порушення норм матеріального права. Касаційна ж інстанція, керуючись п.5 ч.4 ст. 328 ЦПК України, не витребовуючи матеріали судової справи із суду першої інстанції, взагалі відмовила у відкритті касаційного провадження, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій винесені без порушень норм матеріального та процесуального права.

Подружжя Дзімінів останнім часом живе, як на вулкані. Сусідка засипає їх судовими позовами. Нещодавно через суд знову відмінила їхнє право власності на частину квартири №5, причому навіть не на ту «верхню» частину, де мешкає вона з дорослими вже синами і співмешканцем, а на «нижню», де живе один з синів Валентини і Михайла.

На юридичні послуги родина витрачає левову частку свого сімейного бюджету. Суди не припиняються вже багато років, а останнім часом стають все інтенсивнішими — «квартирантка» зайняла більш агресивну позицію до власників квартири. Це й зрозуміло: її молодшому сину у лютому 2015 року виповниться 18 років, тобто ніякий суд, ніякий орган опіки та піклування вже не зможе посилатися на неможливість виселення з квартири неповнолітньої дитини.

Вся ця справа — невичерпний колодязь прикладів порушення законності, що наче на долоні, адже кожен документ кимось підписаний...



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ