• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Тест системи правосуддя: українська Феміда працює на російського клієнта

Ця судова помилка дорого коштуватиме державі, яка знаходиться у стані війни і потребує дешевих тест-систем для перевірки донорської крові. Ще дорожче вона може обійтися засудженому, який ризикує заплатити за неї власним життям

Те, що наша судова система далека від поняття юстиція (себто, справедливість), — давно ні для кого не секрет. Так само як і те, що при винесенні рішень чимало вітчизняних суддів часто-густо не керуються ані законом, ані логікою, ані елементарними нормами людської моралі. Нещодавно наша редакція мала змогу вкотре в цьому переконатися...

У 2002 році російська компанія «Диагностические системы» з Нижнього Новгорода (виробник тест-систем для лабораторної діагностики крові на ВІЛ, гепатити та інші інфекції) вирішила вийти на український ринок. Того ж року син власника Анатолія Буркова — Константін зареєстрував в Україні дочірню компанію «Діагностичні системи — Україна». Сам же Анатолій Бурков почав підшукувати в Україні людину, яка б змогла очолити «дочку», набрати команду фахівців та розкрутити бізнес. Така людина знайшлася в Донецьку — Олег Шкурдай, лікар за фахом, вже багато років працював в аналогічному бізнесі, сам був розробником та добре знався на особливостях українського ринку тест-систем. Було одне «але»: цінний кадр не хотів йти з компанії, в якій працював на посаді директора, а тим паче переїжджати в інше місто. Втім, умовити Олега Васильовича зрештою вдалося, надто вже привабливою була пропозиція. Власник російської компанії дав йому чималу зарплату та ще й пообіцяв повернути половину вартості квартири у Києві, яку по приїзді мав купити собі Шкурдай.

З 2003 року Олег Васильович почав працювати на нижньогородського бізнесмена (спочатку на посаді комерційного директора, аз 2004 року — директором), і зовсім скоро компанія «Діагностичні системи — Україна» стала відомим в Україні постачальником тест-систем. Зарплата директору виплачувалася справно, проте про другу частину домовленості власник компанії начебто забув. Втім, у 2006 році він сам згадав про свою обіцянку і сказав, що неодмінно її виконає, тільки-но компанія заробить достатньо грошей. Взаэмини у засновника і директора були непоганими, власник компанії цінував Шкурдая за ділові якості, які приносили компанії чималий прибуток. Час від часу росла зарплата директора, у 2008 році, коли частка ринку, яку займала компанія, зросла до 50%, Олегові Васильовичу призначили зарплатуу80 тис. грн.Ці гроші Шкурдай отримував офіційно, сплачуючи всі податки. Зі своєї великої зарплати він мав самостійно сплачувати усі представницькі витрати та їздити за власний рахунок у відрядження. До речі, за п'ять останніх років роботи в «Діагностичних системах» Шкурдай лише з власної зарплати сплатив державі 600 тис. грн податків.

На початку 2011 року Олег Шкурдай написав роботодавцеві листа про трудові досягнення «дочки» і мимохідь нагадав йому про давню обіцянку, мовляв, краще пізно, ніж ніколи. На що отримав відверто образливу відповідь. Олег Васильович зрозумів, що обіцянка щодо квартири була нічим іншим, як «морквиною перед носом». Власник компанії раптово змінив своє ставлення до директора і навіть підшукав йому заміну. Шкурдай передав справи людині з Росії та звільнився, залишивши на розрахунковому рахунку підприємства понад 4 млн грн, з яких біля 2,5 млн грн складав чистий прибуток товариства за 2010 рік.

Олег Шкурдай, розчарувавшись у роботі «на хазяїна», вирішив створити власну фірму. Колишній його роботодавець був обурений такою «нахабною» поведінкою якогось там найманого працівника. Причому настільки обурений, що захотів якимось чином його покарати. Відомо про пропозицію директорові з маркетингу Ользі Носач обмовити Шкурдая (сказано було лише: «Підтвердиш усе, що я скажу»). Ольга від такої «співпраці» відмовилася та сама звільнилася від гріха подалі. Скоро з компанії пішли усі колишні співробітники, які не захотіли працювати з новим директором. Пішли не просто «в нікуди», а до свого колишнього директора Олега Шкурдая, який разом із Ольгою Носач заснував компанію «Бест Діагностик».

За півроку колишній роботодавець нагадав норовливій Ользі про себе. Її несподівано викликали до слідчого у Шевченківське РУГУ в Києві, де вона з подивом дізналася, що вкрала у колишнього роботодавця бензин на суму 1500 грн. За такою дивною заявою Ольгу Носач притягли до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 191, що передбачає позбавлення волі на строк від трьох до восьми років! Дійшло до суду, де справу розглядали більше двох років. На судовому засіданні прокурор попросив суд відправити справу на додаткове розслідування. Втім, в подальшому Ольгу не турбували.

Компанія «Бест Діагностик» почала не тільки продавати, а самотужки випускати тест-системи для перевірки донорської крові. Новітні українські імуноферментні тест-системи були дешевшими, ніж закордонні аналоги, та давали більш точні результати. Не дивно, що саме компанія «Бест Діагностик» стала постачальником тест-систем для донорських центрів. Слід сказати, що український ринок тест-систем доволі обмежений, його ємність становить приблизно 3 млн дол. на рік, і поява на цьому ринку нового гравця не могла не позначитися на розстановці сил. За два роки молода компанія «Бест Діагностик» завдяки своїм інноваціям стала серйозним конкурентом «Діагностичним системам — Україна».

Навесні 2013 року до офісу «Бест Діагностик» навідалися правоохоронці, а Олега Шкурдая почали регулярно викликати до Шевченківського РУГУ. Спочатку йому інкримінували порушення авторського права. Начебто за часів його директорства у «Діагностичних системах — Україна» використовувалося піратське програмне забезпечення. «Це просто нісенітниця. Навіщо б я таке робив? В нас все було легальне, ліцензійне. На кожному комп'ютері є відповідна голограма», — казав Олег Васильович. Потім правоохоронці почали знаходити і якісь інші приводи для спілкування. Останнім «акордом» стало відкриття кримінального провадження за ст. 365 ч. 3 КК України («Перевищення влади або службових повноважень»). Потім, вже під час судового розгляду, на передостанньому засіданні прокурор змінив обвинувачення на ст. 191 ч. 4 КК України(«Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем у великих розмірах»).

Колишнього директора звинуватили у привласнені надмірної зарплати за останні чотири місяці роботи. Буцімто у жовтні 2010 року відбулися загальні збори компанії, на яких були присутні власник і директор. Ці двоє начебто домовилися, що з наступного місяця (листопада) директору буде встановлено зарплату в розмірі 3 тис. дол. (24 тис. грн). А Шкурдай, начебто проігнорувавши це, продовжував сплачувати собі «стару зарплату» — 80 тис. грн, та ще й «нахабно» відраховував з цієї суми усі належні податки і збори державі Україна. Чому я кажу «буцімто»? Бо, як стверджує сам Шкурдай, про ці «загальні збори» та зниження своєї зарплати він дізнався через два з половиною роки, у березні 2013 року, від правоохоронців.

Йому можна було б не повірити, та, виявляється, єдиним доказом того, що ці загальні збори відбулися, є ксерокопія протоколу зборів. Оригіналу ж, як з'ясовувалося, взагалі не існує. Бурков пояснив відсутність оригіналу документу тим, що ще у 2011 році загубив його на автозаправці у Києві. Чи то його поцупили з машини, чи то сам загубив — сказати не може. Але про втрату документа повідомляв міліцію: 23 серпня 2011 року звернувся з відповідною заявою до Шевченківського РУГУ УВС у м. Києві (дивний збіг, чи не правда?), того ж дня він отримав відповідь про відмову в порушенні кримінальної справи за цим фактом.

«На початку діяльності компанії бухгалтерія відправляла фінансові звіти у Нижній Новгород кожного кварталу. Потім — щомісяця. Останні роки — щотижня. У цих звітах докладно розписувалися усі прибутки і витрати, включаючи відомості про зарплату, зокрема й мою. Власник мав усі ці цифри. Якщо я завищив би собі зарплату, він що — спокійно б це проковтнув? І терпів би це чотири місяці, нічого б мені не говорив? Тим паче, в січні 2011 року власник затвердив баланс за 2010 рік (фінансовий звіт підприємства), в якому є стаття витрат — «оплата праці», де зазначені витрати і на оплату моєї праці. Звісно, справа не в зарплаті. А в тому, що я став конкурентом на ринку», — впевнений Олег Шкурдай.

17 грудня 2013 року Шевченківський районний суд в особі сумнозвісного судді Володимира Бугіля (який «прославився» переслідуванням майданівців) виніс вирок. Олег Шкурдай був визнаний винним за ч. 4 ст. 191 КК України і засуджений до п'яти років позбавлення волі та взятий під варту у залі судового засідання. Тим же рішенням був задоволений і цивільний позов Буркова — із засудженого на користь колишнього роботодавця мають стягнути понад 160 тис. грн неправомірно отриманої вигоди.

«Я за минулі п’ять років заплатив державі 600 тис. грн податку на прибуток фізичних осіб зі своєї зарплати. А наступні п'ять років проведу у в'язниці. Тобто український бюджет недоотримає 600 тис. грн. Що ж виходить? Українська Феміда, задовольняючи позов громадянина РФ на 160 тис. грн, позбавляє власну державу 600 тисяч? Більш того, українська Феміда, виконуючи «замовлення» росіянина, позбавляє державу таких нині необхідних вітчизняних тест-систем для донорської крові», — каже засуджений Олег Шкурдай.

Навіщо людину, яку звинувачують в економічному злочині і яка не ухилялася від слідчих дій та суду, позбавляти волі, не зрозуміло, адже, перебуваючи на свободі та працюючи, засуджений скоріше зможе виплатити ті 160 тис. Проте якщо знати весь підспідок цієї історії, логіка заявника (чи, може, замовника) стає більш зрозумілою. Олег Шкурдай — інвалід 2-ї групи, який потребує щоденної медичної допомоги і особливого режиму харчування, без цього його життя скорочується з неймовірною швидкістю. Скільки він ще протягне без ліків і на в'язничних харчах — невідомо. Колишній працедавець прекрасно знає про важку хворобу Олега Васильовича і, вочевидь, має намір у такий бузувірський спосіб позбутися ворога-конкурента.

Тепер повернемося до єдиного «доказу» провини колишнього директора — ксерокопії протоколу №26 загальних зборів. На ній стоїть підпис, схожий на підпис Олега Шкурдая. Та чи то дійсно його автограф? Сам Шкурдай стверджує, що ніякого протоколу від 20 жовтня 2010 року не підписував і бачить цей папірець вперше в житті. Більш того, не пригадує, що дані збори взагалі колись відбувалися. Звісно, існує експертиза почерку, але їй піддають лише оригінальний, «мокрий», підпис, а не копію, зроблену за допомогою копіювальної техніки. Про це прямо вказує відповідний наказ Мін’юсту України №53/5 від 8 жовтня 1998 року (у редакції від26 грудня 2012 року №1950/5): «Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів». Тим не менш, слідство направляє цю ксерокопію на експертизу аж до Білої Церкви для того, щоб експерт підтвердив ідентичність підпису Шкурдая. Того ж дня експерт дає відповідь, мовляв, підпис «ймовірно, виконано Шкурдаєм О. В.». Потім, через 14 днів, слідчий відправляє той папірець до іншого експерта, щоб той підтвердив, що немає монтажу. Звісно, експерт підтвердив.

Валерій Ситцевой, адвокат Олега Шкурдая, каже: «Ксерокопій неіснуючого протоколу загальних зборів, які підшиті до справи, насправді дві, і, що цікаво, вони не ідентичні!Одна з них завірена російським нотаріусом. Суд навіть не поцікавився, чи взагалі існує такий нотаріус. Ця завірена копія виникла нізвідки, у 2013 році, вже в суді, коли розгляд справи добігав кінця (це при тому, що оригінал, за словами Буркова, зник ще у 2011 році з «вини потерпілої сторони»). Яким чином російський нотаріус міг засвідчити протокол зборів української компанії, який не був йому наданий посадовою особою цієї компанії, тобто директором? І як він засвідчив підпис Шкурдая без наявності самого Шкурдая?Усе це вказує на умисну фальсифікацію доказів, яка була зроблена з однією метою — знищити конкурента.Це замовна справа. За моїми неофіційними даними, замовлення було зроблено через Артема Пшонку. Його вже давно немає в Україні, але маховик, який він запустив, все ще крутиться. Огидно, що росіяни знищують український бізнес руками українських суддів».

Судом також було проігнороване законодавство України про працю (ЗУ «Про працю» та КЗпП), згідно з яким роботодавець повинен попередити працівника, якому погіршують умови праці (в даному випадку, зменшують розмір зарплати), за два місяці. Та це, вочевидь, не дуже хвилювало як слідство в особі слідчого СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві Ісамбаєва, так і Шевченківський райсуд в особі судді Бугіля. Не кажучи вже про трьох (!) прокурорів Шевченківської районної прокуратури м. Києва, які змінювалися чи не на кожному засіданні.

У ході судового засідання були опитані свідки обвинувачення — сам Бурков та кілька його працівників з Росії, які дали «правильні» покази...

Захист мав надію, що у справі розбереться апеляційна інстанція. Цього разу справу розглядала трійка суддів, яка уважно прослухала усі доводи захисту. 12 червня 2014 року судді винесли ухвалу, в якій... залишили в силі рішення попередньої інстанції.

Втім не обійшлося без сюрпризів. Головуючий на засіданні суддя Олег Присяжнюк (відомий за справою Юрія Луценка) не погодився зі своїми колегами (суддями Валерієм Одинцем та Валентиною Бовтрук) і написав окрему думку щодо цієї справи. У цій окремій думці він на восьми сторінках докладно розклав по полицях обставини справи і зробив однозначний висновок про те, що суд не може прийти до висновку про доведеність провини Шкурдая і про наявність в його діях складу злочину.

«Має місце судова помилка», — лаконічно зазначив голова апеляційного суду м. Києва Антон Чернишенко, коли співробітники компанії підійшли до нього із запитаннями. Ця судова помилка дорого коштуватиме державі, яка фактично знаходиться у стані війни і потребує дешевих вітчизняних тест-систем для перевірки донорської крові. Ще дорожче вона може обійтися одній людині — Олегу Шкурдаю, який ризикує заплатити за неї власним життям.



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Новини України


Новини України




    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ